Виготовлення пластмас

4.2. Деревні пластики

 

Деревні пластики - пластифіковані деревні матеріали з поліпшеними фізико-механічними властивостями, одержувані комбінованою механічною, термічної й хімічною обробкою сировини. Деревні пластики ділять на:

1. деревину пресовану (лігностон);

2. деревно-слоїсті пластики (лігнофоль, дельта-деревина, балініт, арктиліт й ін.);

3. дерево-пластичні маси. [1]

Деревина пресована (пластифіцована) — натуральна деревина (найчастіше береза, рідше бук, граб, клен й ін.), ущільнена при тиску 15—30 Мн/м2 (150—300 кгс/див2) і температурі до 120°С. Ущільнення проводять різними способами: вдавленням заготівлі в прес-форму меншого  діаметра, обтисненням заготівлі  між плитами гідравлічного преса  або в знімної прес-формі, пресуванням  попередньо зігнутих пластинок деревини. Для підвищення вологостійкості й стабільності форми Деревні пластики заготівлі деревини перед ущільненням просочують синтетичними смолами. Одержати вологостійку пресовану деревину можна без просочення синтетичними смолами, підсиливши теплову обробку заготівлі на стадії пластифікації; при цьому в деревині утворяться смоло-видні продукти зміни лігніну й геміцелюлоз.

Пресовану деревину випускають у вигляді  дощок, брусків, плит, втулок й ін. Ця деревина має високу ударну міцність, пластичністю, малим коефіцієнтом тертя  й підвищеною вологостійкістю. Пресовану деревину застосовують для виготовлення деталей машин, що працюють при ударних навантаженнях, а також антифрикційних деталей.

 

4.3. Пінопласт

 

Пінопласти - газонаповнені пластичні маси коміркової структури. Пінопласти мають будова отверділих пін. Вони містять переважно замкнуті, що не повідомляються між собою порожнини, розділені прошарками полімеру. Цим вони відрізняються від поропластів, пронизаних системою зв'язаних каналів-пор, тобто маючих губчату структуру. Виділення Пінопласти серед інших газонаповнених пластмас в окрему класифікаційну групу по ознаці ізольованості чарунок-порожнин умовно, тому що в багатьох пеноматеріалах значна їхня частина все-таки з'єднана. Вірніше до пінопластів відносити будь-який газонаповнений полімер, отриманий шляхом спінювання й наступного ствердіння спочатку рідкої або пластично-в'язкої композиції. У виробництві Пінопласти газ диспергують у полімерному напівфабрикаті (розчині, розплаві, рідкому олігомері, дисперсії) або створюють умови для виділення газової фази безпосередньо в обсязі продукту, що твердіє. Використають різні технологічні прийоми спінення: механічне перемішування або барботування в присутності пено-утворювачів; введення газо-утворювачів (речовин, що розкладаються з виділенням газу) або речовин, взаємодіючих з утворенням газоподібних продуктів; насичення вихідної суміші газом під тиском з наступним зниженням тиску; введення рідин, що швидко випаровуються з підвищенням температури. Залежно від складу композиції й умов її ствердіння одержують матеріал з переважно відкритими або замкнутими осередками.

 

4.4. Полівінілхлорид

 

Термопластичний. При нагріванні розм'якшується. Горить невеликим полум'ям, створюючи чорну тендітну кульку. При горінні почувається гострий захід. Досить міцний, має гарні діелектричні властивості. Обмежено розчинний у кетонах, складних ефірах, хлорованих вуглеводнів. Стійкий до дії вологи, кислот, лугів, розчинів солей, промислових газів, бензину, гасу, жирів, спиртів. Стійок до окислювання й практично негорючий, має невисоку теплостійкість.

Застосовується для виробництва  штучної шкіри, плащів, клейонки, труб, ізоляційного матеріалу для електричних  проводів, будматеріалів.

Полівінілхлорид - переважно  лінійний термопластичний полімер  вінілхлориду. Пластик білих кольорів, молекулярна маса 6000—160 000, ступінь кристалічності 10—35%, щільність 1,35—1,43 г/см3 (20°С); фізіологічно нешкідливий. Полівінілхлорид досить міцний (при розтяганні 40—60 Мн/м2, або 400—600 кгс/див2, при вигині 80—120 Мн/м2, або 800—1200 кгс/див2), має гарні діелектричні властивості. Він обмежено розчинний у кетонах, складних ефірах, хлорованих вуглеводнях; стійкий до дії вологи, кислот, лугів, розчинів солей, промислових газів (наприклад, NO2, Cl2, Cl3, HF), бензину, гасу, жирів, спиртів; сполучається з багатьма пластифікаторами (наприклад, фталатами, фосфатами, себацинатами); стійок до окислювання й практично негорючий. Полівінілхлорид має невисоку теплостійкість (по Мартенсу, 50—80 °С); при нагріванні вище 100 °C помітно розкладається з виділенням HCl, внаслідок чого може здобувати фарбування (від жовтуватої до чорної); розкладання прискорюється в присутності O2, HCl, деяких солей, під дією УФ-, bили g-опромінення, сильних механічних впливів. Для підвищення теплостійкості й поліпшення розчинності полівінілхлорид піддають хлоруванню. [4]

4.5. Поліпропілен

 

Термопластичний. Має властивості  високої ударної міцності, високої  стійкості до багаторазових вигинів, низкою паро-проникності і газопроникності; гарний діелектрик, погано проводить  тепло, не розчиняється в органічних розчинниках, стійкий до впливу киплячої води й лугів, але темніє й руйнується під дією HNO3, H2SO4 і хромової суміші. Має низку термостійкістю і світлостійкістю.

Із пропиляна виготовляють волокна  й плівки, що зберігають гнучкість  при 100-1300 С, пінопласт, деталі машин, профільовані вироби, труби, різну арматури, контейнери, побутові вироби й ін.

Поліпропілен, термопластичний  полімер пропиляний, безбарвна кристалічна  речовина ізотактичної структури, молекулярна  маса 300—700 тис., максимальний ступінь  кристалічності 73—75%, щільність 0,92—0,93 г/см3 при 20 °С. Для поліпропілену  характерна висока ударна міцність (ударна в'язкість із надрізом 5—12 кдж/м2, або  кгс×см/див2), висока стійкість до багаторазових  вигинів, низька паро й газопроникність; по зносостійкості він порівнянний  з поліамідами. Поліпропілен — гарний діелектрик (тангенс кута діелектричних втрат 0,0003— 0,0005 при 1 Мгц), погано проводить тепло. Він не розчиняється в органічних розчинниках, стійкий до впливу киплячої води й лугів, але темніє й руйнується під дією HNO3, H2SO4, хромової суміші. Поліпропілен має низку термостійкістю и світлостійкістю, тому в нього вводять спеціальні добавки — стабілізатори полімерних матеріалів. [5]

4.6. Асбопластики

 

Асбопластики - пластмаси з наповнювачем з азбестових волокнистих матеріалів. Асбопластики ділять на: шаруваті пластики — асботекстоліти (наповнювач — азбестова тканина), асбогетінакси (папір) і асболіт (картон); асбоволокніти — композиції на основі волокнистого азбесту, просоченого синтетичними смолами; Асбопластики на основі попередньо сформованих у вироби волокон, матів або полотен. У виробництві асбопластиків сполучними служать головним чином фенолої меламіно-формальдегідні смоли, рідше — кремнійорганічні й фуранові смоли (зміст звичайно 30—40%).

Процес виготовлення аркушів або  плит з асбопластики складається  в просоченні наповнювача розчинами  або емульсіями смол, сушінню просоченого  наповнювача й наступному його пресуванні при високих температурі й  тиску (для феноло-формальдегідних  сполучних при 150—160°C й 9—11 Мн/м2 (1 Мн/м2=10 кгс/див2). Деталі з листових Асбопластики готовлять пресуванням або механічною обробкою, з асбо-волокніту — прямим або литтєвим пресуванням. Труби із шаруватих асбопластики виготовляють намотуванням просоченого наповнювача на циліндричну «оправлення» з наступним ствердіння сполучного. Великогабаритні вироби складної форми можуть бути отримані з матів або полотен (з переважно паралельним розташуванням волокон), які просочують смолою й потім пресують при невисокому тиску (до 1,5 Мн /м2.)

 

4.7. Гетинакс

 

Гетинакс - шаруватий пластик на основі паперу й синтетичних смол. Сполучної найчастіше служать феноло-формальдегідні смоли, рідше — меламіно-формальдегідні, эпоксидно-феноло-аніліно-формальдегідні. Зміст смоли в гетинаксі 40—55%. Іноді гетинакс фольгують червоно-мідною електролітичною фольгою, облицьовують бавовняними, скляними або азбестовими тканинами, армують металевою сіткою. Залежно від призначення гетинаксу випускають декількох марок.

Гетинакс має високу механічну  міцність, гарними електроізоляційними  властивостями. Нижче наведені деякі  властивості гетинаксу: щільність 1, 25 г/см2; теплостійкість по Мартенсу 150—160°С; міцність при розтяганні 70—100 Мн/м2 (700—1000 кгс/див2), міцність при статичним вигині (по основі) 80—140 Мн/м2 (800—1400 кгс/див2); питома ударна в'язкість 1, 3—1, 5 кдж/м2 (13-15 кгс (див/див2); водопоглинення за 24 ч 0, 3-0, 6 г/дм2; питомий поверхневий електричний опір 1010-1012ом; тангенс кута діелектричних втрат при 103 кгц. 0, 07-0, 10. [6]

 

 

 

ВИСНОВКИ

Пластмаса – це матеріал на основі полімерів. Технологічні властивості  пластмас впливають на вибір методу їхньої переробки. До технологічних властивостей пластмас відносять: плинність, вологість, час затвердіння, дисперсність, усадку, таблетуємість, об'ємні характеристики.

У процесі формування виробів  полімер нагрівають до високої температури, деформують шляхом зрушення, розтягання або стиски й потім прохолоджують. Залежно від параметрів зазначених процесів можна значною мірою  змінити структуру, конформацію  макромолекул, а також фізико-механічної, оптичної й іншої характеристики полімерів. Форму виробу з термопласта одержують у результаті розвитку в полімері пластичної або високо-еластичної деформації під дією тиску при нагріванні полімеру

Безліч факторів, що впливають, на виробництво пластмасових виробів  і недолік відомостей приводить  до безпорадності в усуненні дефектів одержуваних виробів із пластмаси  із прес-форми. При цьому проби й окремі міри, рідко приводять до мети. Для можливості систематичного виявлення, пояснення й усунення дефектів на пластмасових виробах, є гарна конструкція прес-форми, а також правильна установка параметрів машини й технологічних параметрів переробки.

Ознаками класифікації пластмас є: призначення, вид наповнювача, експлуатаційні властивості й інші ознаки

Пластики є матеріалом для конструювання й будівництва

 

 

 

 

 ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

1. Бортников В.Г. Основы технологии и переработки пластических масс. Учебное пособие для вузов. - Химия, Донецьк.1983 - 304 с.

2. Калинчев Э.Л., Саковцева М.Б. Свойства и переработка термопластов: Справочное пособие. - Л.: Химия, 1983 - 288 с.

3. Технология материалов в приборостроении. / Под ред. А.Н.Малова. - М.: Машиностроение, 1969 - 442 с.

4. В.П.Штучный. Обработка пластмасс резанием. - М., Машиностроение, 1974 - 144 с.

5. Энциклопедия полимеров, т.т. 1,2,3. - М: Химия, 1972 - 1977.

6. http://www.galliumltd.ru