Основні принципи організації і функціонування системи освіти в Україні

                                                              ЗМIСТ:

1. Основні принципи організації і функціонування системи освіти в Україні.

2. Прогнозування розвитку освіти.

3. Фінансування системи освіти.

 

1. ОСНОВНІ  ПРИНЦИПИ ОРГАНІЗАЦІЇ І ФУНКЦІОНУВАННЯ  СИСТЕМИ ОСВІТИ В УКРАЇНІ.

Студентам слід пам’ятати, що українська національна система освіти як частина  соціальної інфраструктури охоплює  дошкільні заклади, загальноосвітні  школи, професіонально-технічні, середні  спеціальні та вищі навчальні заклади.

Треба пам’ятати, що державна політика в галузі освіти ґрунтується на таких основних принципах:

• доступність для кожного громадянина всіх форм і типів освітніх послуг, що надаються державою;

• рівність умов кожної людини для повної реалізації її здібностей, таланту, всебічного розвитку;

• гуманізм, демократизм;

• пріоритетність загальнолюдських духовних цінностей над політичними і класовими інтересами;

• органічний зв’язок із національною історією, культурою, традиціями;

• незалежність державної системи освіти від політичних партій, інших громадських і релігійних організацій;

• науковий світський характер освіти у державних навчально-виховних закладах;

• інтеграція з наукою та виробництвом, взаємозв’язок з освітою інших країн;

• гнучкість і прогностичність системи освіти;

• єдність і наступність системи освіти;

• безперервність і різноманітність освіти;

• відповідність освіти світовому рівню;

• поєднання державного управління і громадського самоврядування в системі освіти.

В Україні для управління освітою створена система органів  державного управління і система органів місцевого самоврядування. Вони діють у межах повноважень на основі законодавства та здійснюють ініціативну діяльність, не заборонену законодавством.

Органами державного управління освітою  є Міністерство освіти і науки, міністерства та відомства України, які мають навчально-виховні заклади, ВАК України, місцеві ради.

В Україні встановлена  єдина структура системи освіти, що включає: дошкільне виховання; загальну середню освіту; професійну освіту; вищу освіту; післядипломну підготовку стажування; аспірантуру; докторантуру; підвищення кваліфікації, перепідготовку кадрів; позашкільне навчання і виховання; самоосвіту.

Загальна середня освіта забезпечує всебічний розвиток дитини як особистості, її нахилів, здібностей, талантів, професійне самовизначення, формування загальнолюдської моралі, засвоєння визначеного суспільними, національно-культурними потребами обсягу знань про природу, людину і суспільство, екологічне виховання, фізичне вдосконалення.

Середні загальноосвітні навчально-виховні заклади є основним видом навчальних закладів, що здійснюють загальноосвітню підготовку. Це середня загальноосвітня школа 3 ступенів: перший — початкова школа; другий — основна школа; третій — старша школа, кожна з яких може функціонувати самостійно. Школа третього ступеня дає повну загальну середню освіту. Обов’язковим є навчання в школі до 15 років.

Професійні навчально-виховні заклади  здійснюють підготовку, перепідготовку і підвищення кваліфікації громадян за державним замовленням, а також за договорами з підприємствами, установами й організаціями, окремими громадянами. Учні перебувають на повному утриманні держави. Випускникам присвоюється робітнича професія певної кваліфікації.

 

 

Вища освіта забезпечує фундаментальну наукову та загальнокультурну, практичну підготовку, одержання громадянами спеціальності відповідно до їхніх покликань, інтересів, здібностей, підвищення їхньої кваліфікації, вдосконалення професійної підготовки, перепідготовку, підготовку наукових та науково-педагогічних кадрів. Підготовка спеціалістів вищими навчальними закладами може проводитись з відривом, без відриву від виробництва, через поєднання цих форм, екстерном.

Студенти повинні знати, що основними  видами діяльності вузу є підготовка спеціалістів різних рівнів кваліфікації; науково-дослідна робота; підготовка наукових, науково-педагогічних кадрів вищої кваліфікації; атестація наукових і науково-педагогічних кадрів; підвищення кваліфікації, перепідготовка кадрів; культосвітня, видавнича, фінансово-економічна, господарська, науково-виробнича, комерційна робота; здійснення зовнішніх зв’язків.

Вищі навчальні заклади  здійснюють свою діяльність за державними замовленнями та договорами як основною формою державного регулювання відносин між навчальними закладами та підприємствами, установами й організаціями громадян. Випускникам вищих навчальних закладів присвоюється кваліфікація спеціаліста з вищою освітою певного професійного спрямування або спеціальності, яка відповідно до обсягу державної освіти визначається такими рівнями:

1 — молодший спеціаліст —  забезпечують технікуми, училища,  інші навчальні заклади еквівалентного рівня;

2 — бакалавр — забезпечують  коледжі, інститути, консерваторії,  інші навчальні заклади еквівалентного рівня;

3 — спеціаліст —  забезпечують інститути, інші навчальні заклади еквівалентного рівня;

4 — магістр — забезпечують  інститути, академії, університети, інші заклади, що мають відповідний сертифікат.

2. ПРОГНОЗУВАННЯ  РОЗВИТКУ ОСВІТИ

Студенти мають знати, що при  розробці прогнозу дошкільного виховання освіти використовуються різні показники, базовим серед яких є контингент дітей дошкільного віку від одного до п’яти років, які відвідують дитячі сади та ясла. На основі цього показника розраховують всі інші. Прогнозований контингент дітей визначається на основі інформації, що міститься в демографічних прогнозах народжуваності, дитячої смертності за регіонами країни. Потреби в збільшенні місць у дитячих дошкільних закладах можна розрахувати за формулою:

,

де П — потреба в збільшенні кількості місць в дитячих дошкільних закладах у прогнозований період;

К_діт — прогнозований контингент дітей;

Н_м — наявність місць у дошкільних закладах на початок прогнозованого періоду;

В_пр — очікуване вибуття місць у прогнозований період.

Визначення прогнозованої кількості місць у дошкільних закладах дозволяє розрахувати кількість дошкільних закладів усіх видів (дитячих ясел, садків та комбінатів — ясел-садків), обсяг капітальних вкладень, необхідних для фінансування нових закладів, чисельність вихователів, педагогів тощо.

Студенти мають знати, що обсяг капітальних вкладень на розвиток і спорудження об’єктів освіти можна розрахувати за формулою

де М_р — перспективне завдання щодо розширення мережі об’єктів народної освіти;

В_д — розмір передбачуваного введення в дію об’єктів;

DК — питома вага витрат на одиницю потужностей, що будуть введені в дію;

З_б — стан будівельного заділа.

При розробці прогнозу розвитку загальної  середньої освіти необхідно насамперед визначити контингент учнів — загальний і по групах класів. Чисельність учнів у першому класі визначається за формулою

Ч_І = Н_д + Д_с + З,

де Н_д — наявність дітей шестирічного віку за станом на 1 вересня прогнозованого року;

Д_с — діти старшого віку, які раніше не навчалися з різних причин;

З — діти, залишені на повторний  рік навчання.

Чисельність учнів у наступних  класах розраховується за формулою

Ч_н = П_р + Д_р ,

де П_р — учні, які переведені в ці класи за підсумками навчання за попередній рік;

Д_р — діти, залишені на другий рік навчання.

На основі прогнозованого контингенту  учнів визначається необхідна кількість класів (класних кімнат), чисельність учителів.

Потреба в мережі шкіл або кількість  класних кімнат визначається за формулою

,

де У_ш — контингент учнів школи;

К_з — коефіцієнт змінності (за співвідношенням загальної чисельності учнів до їхньої чисельності в першій зміні);

Д_к — кількість дітей у класі.

Норматив наповненості класів для 1—8 класів — 40 учнів, для 9—11 — 35 учнів.

Велике значення для забезпечення системи освіти має обґрунтування потреби в учителях, яка розраховується на основі інформації про прогнозовану кількість класів, навчальних годин у тиждень і норми тижневого навантаження на одного викладача за наступною формулою:

,

де П_у — прогнозована потреба в учителях;

П_ш — кількість класів;

К_у — кількість навчальних годин у тиждень;

Н_т — норма тижневого навантаження на одного викладача.

Визначення цих показників дає  можливість визначити необхідну  кількість шкіл, обсяг капітальних вкладень, необхідні гроші для оплати праці та ін.

Загальна потреба в спеціалістах визначається як чисельність, необхідна  для виконання обсягу робіт, які  треба виконати у передбачуваний період. Для її розрахунку треба  мати дані про обсяги виробництва, чисельність працюючих, рівень продуктивності праці, впровадження нової техніки і наукової організації праці, розвиток науки, культури, сфери обслуговування.

Додаткова потреба в спеціалістах — це чисельність, що необхідна в майбутньому, порівняно з чисельністю, яка є зараз. Вона визначається на розвиток галузей, тобто приріст кількості посад, що заміщаються спеціалістами в зв’язку з виборчими потребами та іншими факторами, які впливають на потребу в спеціалістах; на заміну природного вибуття дипломованих спеціалістів і заміну практиків, які працюють на посадах спеціалістів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                    3. ФІНАНСУВАННЯ СИСТЕМИ ОСВІТИ

Студенти мають пам’ятати, що фінансування державних навчально-виховних закладів, установ і організацій системи освіти здійснюється на нормативній основі за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів, галузей народного господарства, державних підприємств і організацій, а також додаткових джерел фінансування.

Держава забезпечує бюджетні асигнування на освіту в розмірі, не меншому 10 % національного доходу, а також валютні асигнування на основну діяльність.

Державні навчально-виховні  заклади, установи системи освіти, діяльність яких повністю або частково фінансується з бюджету, коштів галузі, звільнюються від оподаткування прибутку доходу без обмеження рівня рентабельності.

Додаткові джерела фінансування розвитку освіти:

• кошти, одержані за науково-дослідні роботи послуги та інші роботи, виконані навчально-виховним закладом на замовлення підприємств, установ, організацій та громадян;

• плата за надання додаткових освітніх послуг;

• доходи від реалізації продукції навчально-виробничих майстерень, підприємств, цехів і господарств, надання в оренду приміщень, споруд, обладнання;

• дотації місцевих Рад народних депутатів;

• кредити і позички банків;

• валютні надходження;

• добровільні грошові внески, матеріальні цінності, одержані від підприємств, установ, організацій, окремих громадян.

Фінансування фундаментальних  та пошукових наукових досліджень, наукових програм здійснюється на конкурсній основі в обсязі 10 % на утримання вищої школи. Незважаючи на неймовірні труднощі, Верховна Рада і уряд повинні створити таку структуру Державного бюджету, яка забезпечила б постійний прогрес головних у сучасній державі галузей економіки, науки, освіти.

Ефективне використання наукового  і педагогічного потенціалу та якісне поліпшення змісту навчального процесу  у вузах, за умови раціонального  використання коштів, може відбутись завдяки об’єднанню академічної, галузевої та вузівської науки при університетах; останні мають стати науковими центрами на зразок кращих західних. Навколо них у майбутньому можуть формуватись технополіси, що здатні в ринкових умовах здійснювати швидке і ефективне корисне впровадження нових технологій для виробництва товарів. Наукові заклади мають отримати подвійне призначення: наукові дослідження і підготовка кадрів спеціалістів для народного господарства.

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

 

1. Витренко Н. М. Социальная инфраструктура Украины: Оценка уровня и перспектив развития. — К.: Наук. думка, 1993.
2. Гриненко А., Кожан Т. Соціальний захист і боротьба з бідністю за умов переходу до ринку // Україна: Аспекти праці. — 1997. — № 5.
3. Громадське харчування на сьогодні // Баланс. — 1998. — № 34.
4. Данилишен Б. Сучасні тенденції регулювання процесів природокористування в Україні // Економіка України. — 1996. — № 11.
5. Державна програма охорони навколишнього природного середовища і раціонального використання природних ресурсів України (концептуальний варіант). — К., 1995.
6. Економіка міст / За заг. ред. В. Макуха. — К.: Основи, 1997.
7. Економіка охорони здоров’я. — К.: Здравреформ, 1995.
8. Економіка України / За ред. доц. Б. Ф. Заблоцького. — Львів: ЛБК НБУ, 1997.