Екологічна політика Норвегії, Швеції, Японії

Останнім часом у проведенні екологічної політики Японія поєднує адміністративні й економічні методи регулювання. До адміністративним заходам ставляться:

• запровадження стандартів якості продукції і на довкілля;

• екологічна експертиза;

•у годи місцевих органами влади й підприємствами про контроль

• за забрудненням;

• система арбітражу екологічних конфліктів.

Слід зазначити, що у Японії одні із найсуворіших у світі нормативів за забрудненістю атмосфери, переважали в 2–3 разу аналогічні параметри інших країнах. Економічні заходи включають: платежі за природні ресурси (вони фінансування екологічних проектів); податки на джерела викидів сірки, податки на споживачів бензину, підвищено податку купівлю в околицях міст та інших. З іншого боку, заохочуються підприємства, використовують екологічно чисті технології.

Японія не вважає неминучим протиріччя між екологічним регулюванням і власне економічним зростанням. Країна використовує еколого-технологічний підхід забезпечувати екологічно безпечного розвитку – зване «порятунок з допомогою науки», активно фінансованої державою.

Із середини 90-х Японія активно приєдналася до міжнародного екологічному співробітництву підписанням угод щодо збереженню озонового шару Землі та Конвенції з кліматичним змін, фінансуванням окремих екологічних проектів країн та інших. У той самий час потребує коригування позиція Японії щодо зниження викидів вуглекислого газу, враховуючи, що належить до першу п'ятірку країн, відповідальних за потепління клімату.

За словами прем'єр-міністра, ядерний криза у Японії повільно стабілізується і тепер країна повинна зосередитися на відновленні ушкоджень нанесених руйнівним землетрусом і цунамі, які піддали північно-східне узбережжі.

Відповідно до новим даним, вперше дні кризи у повітря було викинуте більше радіоактивні речовини, ніж передбачалося раніше.

 

3. Енергетична та екологічна політика Швеції

Нинішня енергетична політика Швеції грунтується на урядових документах 1997-2005рр. та документах ЄС. Її головними напрямами є:

 • створення умов  для ефективної роботи енерго- ринків;

• надійність енергопостачання із забезпеченням мінімізації негативного впливу на здоров’я, довкілля і зміну клімату;

• зменшення залежності від використання викопних палив за рахунок заміни нафтопродуктів на біопаливо, загального зменшення енергоспоживання та/або підвищення енерго ефективності. За виконання заходів енергетичної політики ві повідають ряд державних і неурядових структур. Так, Департамент з питань стійкого розвитку за сприяння спеціальних комісій (“дослідницьких груп”), відповідає за політику у сфері енерго ефективності та ВДЕ; Шведське Енергетичне агентство – за реалізацію програм і заходів політики у сфері енерго ефективності в житловому секторі, секторі послуг і промисловості. Активними учасниками реалізації політики у відповідних сферах є Шведське агентство з охорони довкілля та Національна рада з житлових питань, будівництва і планування. Отже, головна увага в енергетичній політиці Швеції надається насамперед підвищенню енерго ефективності та дедалі ширшому використанню відновлюваних джерел енергії (ВДЕ) – це дозволяє зменшити залежність національної економіки від імпорту енергоносіїв, знизити її енергоємність і забезпечити стійкий економічний розвиток загалом. Завдяки її наполегливому здійсненню, на цей час основні, майже рівні, частки в енергобалансі країни належать не лише нафті (нафтопродуктам), але й ядерній енергії і ВДЕ. Основу виробництва електроенергії складають гідроенергетика та атомна енергетика, частки яких у 2007р. становили приблизно 45% та 44%, відповідно3 . Шведський ринок електроенергії інтегрований до спільного скандинавського електроенергетичного ринку Nord Pool, що значно підвищило конкурентоспроможність шведської електроенергії.

Слід зауважити, що відновлювана енергетика не може бути повністю конкурентоспроможною на енергетичному ринку, особливо зараз, в умовах різкого падіння цін на нафту на світових ринках. До того ж, масове поширення відновлюваної енергетики вимагає створення відповідної інфраструктури. Водночас, найбільші світові енергетичні компанії, головна сфера діяльності яких видобуток/ транспортування/виробництво обладнання для видобутку та використання вуглеводнів, не зацікавлені в інвестуванні цього бізнесу. Тому головна роль у створенні інфраструктури відновлюваної енергетики належить урядам і громадськості. Характерним прикладом є дії “зелених” у Швеції, а також Данії, Німеччині та деяких інших країнах ЄС, які мають потужну підтримку громадських і наукових організацій. Уряди, зі свого боку, забезпечують фінансування численних програм з економічної підтримки відновлюваної енергетики шляхом надання різноманітних субсидій, дотацій і грантів. У Швеції Уряд підтримує проекти та наукові дослідження, спрямовані насамперед на підвищення рівня енергетичної безпеки та захист довкілля, зокрема, в контексті виконання зобов’язань за Кіотським протоколом. Інструменти та заходи такої підтримки мають переважно економічний характер, хоча використовуються заходи й консультаційного та інформаційного характеру (енергетичне маркування, консультації з питань енергетики на муніципальному й регіональному рівні, поширення інформації тощо). Однак, найбільш дієвим є використання можливостей бюджетно-податкової політики. Це, зокрема, енергетичні податки та податкові пільги, субсидії і гранти, системи закупівлі технологій і державних закупівель та ін. Лише за умови послідовних дій уряду та застосування економічних важелів політика заохочення виробників і споживачів до енергозбереження та використання ВДЕ буде ефективною.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновок

Найважливішою проблемою сучасності, проблем людини, особливої гостроти придбала екологія людини. Людина опинилася уразливим під потужним тиском наслідків свого власного преосвітньої діяльності. Ці наслідки виявилися у процесах функціонування природно-біологічної основи його єства, але його соціальних і духовних якостей. Екологія людини опинилася у кризовому стані. Нині існує розмаїття думок про стан екології суспільства, зокрема і щодо предмета екологію людини, її головних аспектах і методологічних принципах.

Особливість сучасної ситуації у цьому, що екологічні проблеми людини розгортаються і натомість зміни місця людини у соціо-природних зв'язках, зокрема й у зв'язках між природою, і соціальної сутності людини.

Усі країни, як багаті, і бідні, мусять піклуватися про добробуті як нинішнього, а й майбутніх поколінь, вживати заходів щодо викорінення злиднів і нерівності в рівень життя у різних частинах світу; співпрацювати з цілях збереження, захисту і відновлення цілісності екосистеми Землі, зокрема збереження біологічного розмаїття; нести фінансову відповідальність збереження довкілля; заохочувати відповідну демографічну політику (політику планування сім'ї). Кожна країна світу має напрацювати свою національну і соціальну концепцію сталого розвитку.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Використана література:

1. Максаковский В. П. Географо-екологічна картина світу. – 2000.
2. Громковська Л. Л. Сто поглядів на Японію.
3. Тавровский Ю. В. Політична екологія та енергетика Норвегії
4. Енергетика Швеції. – 2001.