Чорне та Азовське море

Внаслідок різних факторів, у тому числі і перевилову, значно змінився склад іхтіофауни та, відповідно, склад добутих рибних ресурсів. Аналізуючи динаміку вилову риби та інших морепродуктів за 5 років, можна помітити, що загальний вилов має тенденцію до спаду. Так, максимальний вилов був у 1995 р. — 35033 т, в 1998 р. — 34261 т, а середньорічний вилов за 5 років — 31221 тонна, що становить 89% від максимального вилову. Значно знижені улови осетрових, скумбрії, пеламіди, лосося, бичка, кефалі. Головне значення у промислових уловах набувають шпрот і хамса. Нині в уловах практично відсутні скумбрія, пеламіда, луфар, ставрида.

Занесені до Червоної Книги України  чотири види осетрових — білуга, шип, стерлядь, атлантичний осетер (усього в Чорному морі 6 видів), чорноморський  та дунайський лососі перебувають у депресивному стані. Заборонено для промислового використання або дозволяється обмежений вилов для науково-дослідних цілей чорноморської кефалі (всіх 5 видів), барабульки, російського осетра, севрюги, камбали-калкана, ставриди.

При поступовому зменшенні вилову цінних видів риб зростає видобуток менш цінних, але більш вагомих як кормова база, риб. У зв'язку з катастрофічним станом червоної водорості — філофори було заборонено її добування і проведення комплексних досліджень на Чорному морі для визначення оптимальних методів добування філофори. Такі ж проблеми існують щодо молюсків, зокрема мідій. Часті літні замори, шкідливі знаряддя промислу мідій призвели в кінці 80-х років до значного погіршення стану поселень мідій у північно-західній частині моря. Біологічні ресурси Чорного моря взагалі не мають чіткої тенденції до поліпшення. Важке становище в економіці не дозволяє не тільки розширити, а й підтримувати на необхідному рівні науково-дослідні роботи, які б висвітлювали та прогнозували стан біологічних ресурсів, дали можливість розробляти нові напрями в розвитку штучного розведення різних видів риб у морському господарстві.

Розвиток природоохоронних територій 

Подальший розвиток природно-заповідних територій на морському узбережжі  України намічено за рахунок заповіданих ділянок водно-болотних угідь, морських кос, островів, гірських ділянок. Найперспективнішим для цього є узбережжя Азовського моря, на якому має бути створено національний природний парк.

З метою збереження природних ландшафтів морського узбережжя заплановано протягом наступних 10 років збільшити загальну площу природоохоронних територій прибережної смуги в два рази, шляхом:

розширення та перетворення державного заповідника «Дунайські плавні»  в біосферний заповідник;

створення державного заповідника «Дністровські плавні» загальною площею 8000 га;

територіального розширення заповідника  «Мис Март’ям» загальною площею 500 га;

розширення Чорноморського біосферного  заповідника загальною площею 36800 га;

територіального розширення Азово-Сиваського національного парку загальною площею 40000 га;

створення Тарханкутського державного заповідника загальною площею 20000 га;

створення Нижньо-Дністровського національного  парку загальною площею 27 000 га;

створення Севастопольського національного парку загальною площею 27 000 га;

створення низки заповідних об'єктів  на узбережжі Азовського моря;

Проблеми Чорного моря потребують підвищеної уваги, а їх вирішення  — системного підходу. Стратегічні  напрями в галузі захисту та відтворення  морського довкілля в Україні будуть відображені у Державній програмі охорони та відтворення Чорного і Азовського морів, яка розробляється Мінекобезпеки за участю зацікавлених міністерств і відомств, наукових і громадських організацій. Програма буде включати заходи щодо зменшення надходження забруднень до вод морів, збереження біологічних ресурсів моря, відтворення біологічного різноманіття, забезпечення збалансованого природокористування у морях та їх прибережній смузі.

Однак масштаби і складність проблем  деградації екосистем Чорного і Азовського морів виходять за межі кордонів окремих берегових держав. Україна доклала значних зусиль для забезпечення ефективного міжнародного співробітництва по збереженню морського середовища. Основним міжнародним документом, який окреслює рамки для спільних регіональних принципів, є Конвенція про захист Чорного моря від забруднень. Конвенція підписана Україною в 1992 р. і ратифікована в 1994 р. Головною метою Конвенції є створення сприятливих умов для об'єднаних дій по збереженню довкілля Чорного і Азовського морів та живих організмів, враховуючи економічні, соціальні й медичні аспекти забруднення. Конвенція визначає пріоритетні заходи щодо запобігання, зниження і контролю за забрудненням морського середовища, спричиненим діяльністю на суші й на морі, та умови співробітництва при надзвичайних ситуаціях. Вона також визначає, що сторони будуть співробітничати в наукових дослідженнях, розробці національного законодавства з метою оцінки екологічних втрат і відповідальності. Протоколи про зменшення забруднень з джерел, розташованих на суші, про заборону поховань і про забруднення нафтопродуктами та іншими небезпечними речовинами є інтегральною частиною Конвенції, що робить її практичним документом з реальним впливом на регіональне управління довкіллям.

Міністерська Декларація про захист Чорного моря (Одеса, 1993) окреслює політичні  рамки для впровадження Конвенції. Вона грунтується на Декларації Ріо  і закликає до негайних, виважених  і безперервних дій на всіх рівнях, спрямованих на захист та відтворення морського середовища і забезпечення сталого розвитку Чорного моря.

Одеська Декларація стала основою  для Міжнародної програми управління довкіллям і захисту Чорного  моря та розробки Стратегічного плану  дій, який був підписаний у 1996 р.

Нині у рамках міжнародного співробітництва розробляються гармонізовані регіональні критерії якості довкілля, здійснюється координація національних програм зниження скидання небезпечних речовин і біогенів, впроваджується узгоджена система моніторингу морських вод. Чорноморське економічне співробітництво (ЧЕС), яке було започатковане в 1992 р. як процес комплексної багатосторонньої співпраці, зараз стало регіональною економічною організацією. Україна брала участь в усіх робочих групах, включаючи групу з охорони довкілля. Ця група має справу, головним чином, з проблемами довкілля Чорного моря. На її останній нараді (Софія, 14-15 вересня 1998 р.) група ухвалила рішення щодо гармонізації систем моніторингу довкілля. ЧЕС підтримує створення Чорноморського екологічного фонду і впровадження спільної системи державного контролю портів регіону.

Україна є стороною Конвенції про  запобігання забрудненню морського  середовища з суден (MARPOL 73/78, а з 1999 р. — МКУБ), яка визначає Чорне  і Азовське моря як «спеціальний регіон». Забруднення, що надходять у Чорне море із стоку Дунаю, визначають умови стану морського довкілля. Україна бере участь у Чорноморській і Дунайській екологічних програмах і робить активний внесок у зусилля з реалізації послідовного регіонального підходу. Створена спільна Чорноморсько-Дунайська робоча група має на меті визначити необхідний ступінь зниження кількості біогенів для поліпшення морської екосистеми.