Шляхи поліпшення екологічного стану на планеті Земля

- МЮО (Міжнародна юридична організація), створена 1968 р., приділяє велику увагу розробці правових питань охорони навколишнього середовища.  
- РК (Римський клуб), заснований 1961 р., вніс значний вклад у вивчення перспектив розвитку біосфери та пропаганду ідей необхідності гармонізації відносин Людини та Природи. Основна форма діяльності – розробка наукових прогнозів розвитку людства в його взаємовідносинах з природою, а також дослідження питань переважно у соціально-економічній сфері. Римський клуб поклав початок роботам по вивченню проблем, названих “Глобальною проблематикою”. До нього входять лише 100 чоловік, які не представляють інтереси окремих держав (вчені, представники політичних та ділових кіл). 

- МЕС (Міжнародний екологічний суд), був створений по ініціативі юристів на конференції в Мехіко у листопаді 1994 р. Склад суддів включає у себе 29 юристів-екологів з 24 країн. Суперечки у МЕС розглядаються на принципах третейського суду. Сторони самі приймають рішення про звернення в суд і вибирають з його складу трьох чи більше суддів для розгляду справи, яке проводиться на основі міжнародного права довілля, національного права сторін та претендентів. 

- ГРІНПІС (від англ. Greenpeace – Зелений світ), створена канадськими захисниками природи 1971 р. Нараховує приблизно 1,5 млн членів, 1/3 яких – американці та 32 відділи у різних країнах світу. ГРІНПІС має статус повноправного члена чи офіційного спостерігача у ряді міжнародних конвенцій по охороні довкілля. Першочерговою метою була боротьба проти ядерних випробувань США на Алеутських островах. Сьогодні ГРІНПІС поділяє свої компанії на категорії: ядерні, токсичні, екологія океану, атмосфера і енергія. Має свою незалежну дослідну станцію в Антарктиці. 

Більшість міжнародних неурядових організацій займаються питаннями охорони окремих природних об’єктів чи видів природних ресурсів. До них також належить Міжнародна рада по охороні птиці, Міжнародна федерація по охороні альпійських районів, Європейська федерація по охороні вод та інші[5].  

3.2 Стратегія і тактика виживання людства.

У надзвичайно складний період, який переживає людство на порозі XXI ст., період загрозливого розростання глобальної екологічної кризи і початку організації у глобальному масштабі зусиль для її нейтралізації і ліквідації, період переходу від однієї політики природокористування до іншої, переходу від філософії антропоцентризму до філософії природоцентризму (екологічної філософи") найголовнішими завданнями людської діяльності мають бути такі:

- безумовне здійснення конверсії  свідомості й моралі (екоконверсії) у глобальному масштабі;

- на базі цього контроль за  зростанням народонаселення ( у першу  чергу це стосується країн, що  розвиваються);

- збереження біорізноманіття;

- відновлення природних ресурсів  там, де це можливо;

- розширення заповідних територій;

- впровадження ресурсозберігаючих  технологій та технологій виробництва  енергії, різних промислових та  продовольчих товарів, які приносять  щонайменшу шкоду довкіллю ( видають найменшу кількість відходів і забруднень);

- розробка і впровадження нових  технологій переробки відходів (особливо  синтетичних -поліетиленів, пластмас, поліхлорвінілів та ін.);

- здійснення самообмежень, починаючи  від окремих людей,націй, держав і закінчуючи глобальною людською спільнотою.

Усе це має сприяти гармонізації стосунків суспільства і природи і дати змогу забезпечити стійкий розвиток в майбутньому столітті. Для цього потрібно дотримуватись ряду принципів:

- використовувати такі ресурси і таку їх кількість в кожному конкретному регіоні, яку може цей регіон самостійно постійно відновлювати завдяки природним процесам;

- система управління стабільністю  природних процесів повинна орієнтуватись  на всі елементи і процеси  довкілля, оскільки вони нерозривно пов'язані між собою;

- економічні фактори не повинні  домінувати над екологічними, і  має бути досягнутий розумний

баланс.

Останнім часом активно розгортається процес екологічної освіти населення в усьому світі, прийнято ряд важливих міжнародних угод щодо охорони довкілля.

Найважливішим документом є прийняття представниками 179 країн світу на найвищому міжнародному екологічному форумі у Ріо - де -Жанейро, 1992 "Програми дій людства у XXI ст." На цьому форумі прийнято великий пакет історичних документів, у яких висвітлені шляхи міжнародного співробітництва у наступному столітті, спрямовані на гармонійне досягнення високої якості навколишнього середовища і високого рівня життя населення планети Земля.

На сучасному етапі розширюються дослідження і впровадження нових, більш ефективних варіантів маловідходних технологій, оборотного водопостачання, альтернативних, менш шкідливих для довкілля видів енергетики (енергії вітру, сонця, морських хвиль, геотермальної, біоенергії).

Дедалі частіше як в Північній Америці, так і в Європі зводяться будівлі нових конструкцій з використанням на дахах, верандах і стінах утилізаторів енергії для обігріву та накопичення тепла.

На межі XX - поч..ХХІ ст. наднеобхідна зміна психології людства, перехід до життя за правилами нової моралі, екологічної філософії життя, які можуть допомогти людству, об'єднавши зусилля, колективний розум і технічну потужність, вийти з екологічної кризи, в якій воно опинилося.

Таким чином, новий підхід сучасної екополітики до вирішення проблеми збереження біосфери та стійкого розвитку світової спільноти, новий погляд на ноосферу базується на принципах двох категорій людської діяльності: етичних та еколого-економічних.

В узагальненому вигляді вони найчіткіше представлені відомим американським вченим - екологом Д.Чірасом (1992 р.) Серед етичних принципів він виділив три головні:

1. Людство має обмежені запаси  природних ресурсів, які слід  розподіляти між усіма живими  істотами ("не все - тільки для  нас").

2.  Людство є часткою довкілля  та суб'єктом, на який поширюються всі закони природи. Ми не маємо права нехтувати її законами, бо це призведе до загибелі цивілізації.

3. Людство не повинно керувати  природою, воно має навчитися  кооперуватися з її силами  для гармонійного співіснування.

Доданий четвертий принцип полягає в тому, що людство є не лише часткою біосфери, а й космосу, могутні сили якого також впливають на нашу психіку та діяльність. Тому ці сили, процеси та закони необхідно вивчати й враховувати в організації своїх відносин з довкіллям.

Головними еколого-економічними принципами є:

1. Консервація, збереження ресурсів  і енергії, розумне самообмеження  в усіх сферах життя та діяльності.

2. Реииклічність, тобто максимально  можливе багаторазове використання  матеріалів у виробництві.

3. Відновлення ресурсів.

4. Стабілізація та зниження рівня  забруднень усіх видів, впровадження  нових технологій в енергетиці, промисловості, транспорті, сільському  господарстві, сповільнення темпів  зростання населення.

Всесвітньо відомі вчені - екологи, політичні та релігійні діячі: Д.Медоуз, М.Мойсеєв, Д.Чірас, А.Гор, Далай-Лама, Папа Римський Іоан-Павло II та ін наголошували, що основними принципами сучасної і майбутньої політики мають стати:

- розумне самообмеження і самодисципліна;

взаєморозуміння, взаємоповага і взаємодопомога; висока моральність і культура; висока екологічна освіта.

Як вчив високий гуманіст Махатма Ганді, "ми самі повинні стати тією зміною, яку бажаємо бачити у світі".

Стратегією націй, як і всього людства, має стати поступова, неухильна переорієнтація з антропоцентризму на природоцентризм.

 

 

 

 

 

Висновок

 

Екологічна криза на планеті продовжує розростатися й поглиблюватись, охоплюючи дедалі більші території. Як і раніше, бракує асигнувань на серйозні природоохоронні заходи в усіх сферах виробництва, фактично відсутній контроль за діяльністю, що завдає шкоди природі, через застарілість обладнання й технологій на виробництвах зростають кількість і сила техногенних аварій, ефективність очисних споруд дуже низька або їх узагалі немає, не створено ефективної системи державного контролю за станом довкілля й управління всією природоохоронною діяльністю, а також банку еколого-територіальних даних. Рівень екологічної освіти населення вкрай низький.

 На екологічний стан планети Земля найближчим часом негативно впливатимуть також зміни структури палива, приватизація землі та підприємств. Очікуються труднощі під час впровадження ефективних ресурсозберігаючих і природоохоронних технологій. Імовірними залишаються як різке погіршення екологічного стану планети загалом, так і необоротна деградація окремих природних об'єктів і районів.

 Проте є й позитивні фактори:

- нагромаджено багато об'єктивних даних про екологічний стан геосистем планети;

- визначено основні причини й динаміку розвитку екологічної кризи;

- на основі цих знань розроблено програму заходів для розв'язання екологічних проблем.

 Ці заходи спрямовані передусім  на стабілізацію, а в подальшому  — на зменшення масштабів забруднення  довкілля, на припинення процесів, що ведуть до деградації ландшафтів  та екосистем, на відновлення порушених природних комплексів, на раціональне використання й охорону природних ресурсів.

 Обов'язок учених в усіх  галузях як природничих, так і  гуманітарних наук — організувати  суспільну самосвідомість людей, щоб вони діяли разом у вирішенні екологічних проблем на всій нашій земній кулі.

 

 

Використана література:

 

1. Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25.06.1991 p.
2. Г. О. Білявський «Основи екології ». – Київ: Либідь, 2006.
3. Іванух Р. А. Охорона і раціональне використання природно-ресурсного   

     потенціалу сільського  господарства. К., 2006.

4. Корсак К.В., Плахотнік О.В. Основи екології, - К.: МАУП, 2000. – 238 с.
5. «Екологічні основи природокористування». Автори: В.Г. Єрьомін, В.Г., Сафонов. М- 2007 р . 
6. «Екологічні основи природокористування». Автори Е.А. Арустамов, І.В. Леванова, Н.В. Баркалова, М- 2000 р . 
7. Андрейцев А.К. Основи екології: Підручник. — К.: Вища шк., 2001. — 358 с.
8. Анісімова C., Риболова О.В., Поддашкін О.В. Екологія. — К.: Грамота, 2001.— 136с.
9. Білявський Г.О., Фурдуй P.C., Костіков Î.O. Основи екологічних знань. — К.: Либідь, 2000. — 334 с.
10. Бойчук Л Д., Соломенно Е.М., Бугай О.В. Екологія і охорона навколишнього середовища: Навч. посіб. — Суми: Університетська книга, 2003. — 284 с.
11. Серебряков В.В. Основи екології: Підручник. — К.: Знання-Прес, 2002. — 300 с.