Історія розвитку екології рослин

Другий напрямок досліджень ХХ ст.. – екосистем ний. Термін «екосистема» був запропонований А. Тенслі для  визначення природного комплексу живих  організмів і фізичного середовища. В 1930-их роках в СРСР Л. Л. Россолімо  запропонував «балансовий підхід», що приділяв основну увагу круговороту  речовин ці трансформації енергії. В рамках його Г. Г. Вінберг розробив метод дослідження створення рослинами органічної речовини, що дозволяло судити про продуктивність фотосинтезу по кількості виділеного кисню. Пізніше США Г. Райлі і Р. Ліндеманом були зроблені аналогічні роботи, в яких запропонована загальна схема трансформації енергії в екосистемі.

В другій половині ХХ ст.. завершується становлення екології як самостійної  науки, що має власну теорію і методологію, коло проблем і підходи до їх рішення. Математичні моделі стають більш  реалістичними, їх прогнози перевіряють  в експерименті і спостереженнях на природі. А експерименти і спостереження  все частіше проводяться для  тестування теоретично розроблених  гіпотез. Роботи 1960-1970-их років були орієнтовані на виявлення загальних  принципів будови будь-яких угруповань, а в 1980-і рр.  основна увага  перенесена на механізми формування їх структури. Наприклад, при вивченні витіснення одного виду іншим екологи  перед усе стали цікавитися процесом цього витіснення і особливостями  видів, що передбачають результат взаємодії. Так, виявилось, що при конкуренції  рослин за елементи мінерального живлення (азот, фосфор) переможцем часто ставав не той вид, який в принципі може рости швидше, а вид, здатний підтримувати хоча б мінімальний ріст при низькій концентрації цього елементу.

Особлива увага стала  надаватися еволюції життєвого циклу  і стратегії виживання рослин. Оскільки можливості організму завжди обмежені, а за кожне еволюційне надбання доводиться розплачуватися, між ознаками виникають негативні  кореляції. Наприклад, рослина не може швидко рости і водночас витрачати  багато на захист від фітофагів. Вивчення таких кореляцій дозволяє вияснити, як в принципі досягається можливість існування організмів в певних умовах.

В сучасній екології зберігає актуальність і ряд проблем, що мають  давню історію досліджень: встановлення закономірностей динаміки чисельності  організмів, оцінка ролі факторів, що обмежують  ріст популяцій, вияснення причин коливання  чисельності. В цій області досягнутий значний прогрес: для багатьох конкретних популяцій виявлені механізми регуляції  чисельності, продовжуються дослідження  конкуренції і взаємовигідного  співробітництва видів. Великий прогрес був досягнутий в вивченні круговороту речовин і потоку енергії. Прикладом може бути дистанційне (із супутників) визначення вмісту хлорофілу в поверхневих водах, що дозволяє скласти карти розподілу фітопланктону для всього Світового океану і оцінити сезонні зміни його продукції.

Як продовження ідей ХІХ  ст.. розвивалась еволюційна екологія – теоретична основа для розуміння  екологічних закономірностей і  еволюційного становлення сучасних екологічних взаємовідносин. В ХХ ст.. в зв’язку з виникненням  і розвитком палеоботанічних  методів разом з використанням  результатів суміжних і гуманітарних наук накопичився широкий  матеріал по історії природи, в тому числі  про роль антропогенних факторів в формуванні сучасного рослинного покриву.

На даний момент велика увага стала приділятися методології  екологічних досліджень. Було звернено увагу на те, що багато які фундаментальні екологічні теорії, сформульовані в  ХХ ст.., містили «міфологічну» (романтичну) компоненту, спирались на визнання надто високої цілісності екологічних явищ і існування «жорстких» зв’язків між середовищем і біологічними об’єктами ( А. М. Гіляров, 2001; Л. Г. Наумова, Б. М. Міркин, 2005). Була піддана сумніву непорушність встановлених екологічних концепцій (правило 10 %, модель «хижак-жертва», положення «острівної біогеографії», принцип конкурентного виключення та ін.). виявлення великої кількості виключень із встановлених раніше принципів і правил екології призвело до необхідно окреслити рамки їх використання, внести корективи, що пом’якшують «жорсткість» законів. Стала розроблятися ідея шкалування біологічного часу і простору (визнання необхідності виділяти різні закономірності для об’єктів різного розміру і тривалості життя). Було показано, що нестабільність в малих масштабах може бути умовою стабільності в більших: так, стійкість корінного різновікового лісу пов’язана з динамічними процесами порушення і відновлення в окремих його локусах. Таким чином, як і в багатьох науках, в цей час в екології намітився відхід від універсалізації екологічних закономірностей, увага до різноманіття, приватних випадків (case studies).

Значення екологічних  досліджень в сучасному світі  зростає. Кризовий стан біосфери ставить  проблеми охорони природи і відновлення  біогеоценозів  число найважливіших  проблем сучасності. Накопичений  величезний фактичний матеріал, що потребує ототожнення і виходу в  практику. Необхідність правильного  взаємовідношення людини і природи  для забезпечення стійкого життєзабезпечення  на планеті повинна бути осмислена не лише екологами, але й широкими масами населення, а також державними діячами і діловим угрупованням. Для останніх десятиліть ХХ – початку ХХІ ст.. характерний процес екологізації мислення (в першу чергу дослідників різних спеціальностей), розповсюдження екологічних знань по різним каналам комунікацій. Оскільки екологічні проблеми прийняли планетарний масштаб, розвивається міжнародне співробітництво згідно екологічних програм. В 1960-і рр.. біологи різних країн об’єднались для рішення задачі оцінки продуктивності біосфери в рамках Міжнародної  біологічної програми (МБП). В 1970-і рр. була організована програма «Людина і біосфера» для виявлення і характеристики найважливіших екологічних проблем Землі. Зараз міжнародне співробітництво продовжується  рамках всесвітніх наукових програм «Біорізноманіття», «Зміна клімату» та ін.. при цьому в багатьох випадках для вирішення конкретних екологічних проблем потрібно не стільки подальше накопичення знань, скільки сукупність грамотних управлінських рішень і вольових зусиль по запровадженню рекомендацій екологів.

4. Висновки

Підсумовуючи історію  розвитку біології в ХІХ ст..можна підкреслити її бурхливий розвиток і назвати це століття віком наук, коли виникли і розвинулись нові природні науки і напрямки. Підкресливши значення еволюційних ідей для розвитку науки, ХІХ ст.. ще можна назвати століттям Дарвіна.

Для останніх десятиліть ХХ – початку ХХІ ст.. характерний  процес екологізації мислення (в першу  чергу дослідників різних спеціальностей), розповсюдження екологічних знань  по різним каналам комунікацій. Оскільки екологічні проблеми прийняли планетарний  масштаб, розвивається міжнародне співробітництво  згідно екологічних програм.

Використана література:

1. Березина Н. А. Экология растений: учебное пособие для студ. высш. учеб. заведений / Н. А. Березина, Н. Б. Афанасьева – М.: Академия, 2009. – 400 с.
2. Бигон М. Экология. Особи, популяции и сообщества: в 2 т. / М. Бигон, Дж. Хапер, К. Таундсен. – М.: Мир, 1989. – Т. 1. – 667 с.; Т. 2. – 477 с.
3. Горышина Т К. Экология растений. – М.: Высшая школа, 1979. – 368 с.
4. Косулина Л. Г. Физиология устойчивости растений к неблагоприятным факторам среды / Л. Г. Косулина, Э. К. Луценко, . А. Аксенова. – Ростов-на-Дону:  – Изд-во Ростовского ун-та, 1993. – 240 с.
5. Культиасов И. М. Экология растений. – МГУ, 1982. – 379 с.
6. Миркин Б. М. Современная наука о растительности / Б. М. Миркин, Л. Г. Наумова, А. И. Соломещ. – М.: Логос, 2001. – 264 с.