Аналіз ефективності діяльності підприємства

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара

Економічний факультет

Центр заочної та вечірньої форм навчання

Кафедра економіки та управління підприємством

 

 

 

 

 

 

 

 

Курсова робота

з дисципліни

економічний аналыз

 на тему: „Аналіз ефективності діяльності підприємства”

 

 

 

 

 

 

 

 

                                             

 

 

                                                Виконав:

                                                                         Студент групи ЕП-11у-1з

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Дніпропетровськ

2013

Зміст:

 

     Вступ .  . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 3

1. Визначення та обгрунтування потреби підприємства в 

     основному  капіталі . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 4

2. Визначення та обгрунтування планової  та річної 

     величини  амортизаційних відрахувань . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .  8

3. Визначення та обгрунтування потреби підприємства в 

     оборотному  капіталі . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 10

4. Розрахунок потреби підриємства в трудових ресурсах . . . . . . . . . . 13
5. Розрахунок та обгрунтування собівартості промислової         продукції . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 15
6. Планування калькуляції ціни на продукцію підприємства . . . . . . . 23
7. Обгрунтування оптимальних обсягів виробництва   продукції                   та прибутку від реалізації . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .  31
8. Планування та розподіл суми чистого прибутку . . . . . . . . . . . . . . . 32
9. Первинний аналіз основних економічних показників

підприємства  . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 36

     Висновки . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 38

     Список  використаної літератури . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 41

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

Як свідчить практачний досвід, на підприємствах ще досить часто недооцінюється роль економічних  знань  в процесі прийняття  різноманітних управлінських рішень, планування та організації виробництва, здійснення успішної маркетингової діяльності.

В умовах переходу до ринкових форм господарювання, роль економічних  знань стосовно специфіки функціонування підприємства, як основного об’єкта управління, значно зростає.

Від правильно виконаного економічного обгрунтування та якісно розрахованого показника ефективності залежить узгоджена взаємодія працівників  виробничих підрозділів, робота підприємства та апарату управління всіх рівнів, досягнення ними позитивних результатів.

Економічна ефективністьт  виробництва – це ступінь результативності вироьництва, здатність забезпечувати  досягнення високих показників продуктивності, економічності, якості продукції. Критерієм економічної ефективності виробництва є максимальне отримання необхідної суспільству продукції при найменших затартах живої та уречевлоної праці на її одиницю. Для розрахунку показника ефективності суспільного виробництва треба визначити загальний обсяг ресурсів. При цьому виникає проблема вибору однакової одиниці виміру для різних видів виробничих ресурсів. За різними методиками для цього використовують як трудові, так і вартісні показники.

Зіставлення ефекту і  витрат ресурсів розраховують ефективність – відносну величину. Ефективність може вимірюватись прямою величиною, коли ефект знаходиться в чисельнику і оберненою – кола ефект в знаменнику[3, 7].

В ринковій економіці  підприємливість виробника в  поєднанні із високою організованістю  та дисципліною стає об’єктивною  необхідністю і потребою, тому що без  цього неможлива конкуренція із іншими підприємствами – виробниками. Оскільки кожне підприємство повинно виробляти тільки ту продукцію, яка потрібна суспільству, то ринковий механізм служить своєрідним інструментом, за допомогою якого забезпечується ефективна кооперація діяльності всіх учасників суспільного виробництва. Ринок підштовхує підприємство застосовувати ті ресурси, які дають найбільшу віддачу. В кінцевому підсумку всебічне використання ринкового механізму в поєднанні із державним регулюванням національної економіки дає можливість найбільш послідовно реалізувати принципи повного господарського розрахунку, економічної відповідальності, самофінансування та самоуправління з метою задоволення потреб суспільства найкращим чином [2, 8, 14].

 

 

 

 

 

1. Визначення та обгрунтування потреби підприємства в основному капіталі

 

Основний капітал –  це засоби праці, вартість яких переноситься на продукт праці частинами, за ряд  кругооборотів капіталу, і повертається в грошовій формі поступово, у  міру зносу засобів парці.

Фізичний знос основного капіталу – результат дії засобів праці або бездіяльності під впливом сил природи.

Моральний знос основного  капіталу – зниження вартості засобів  праці внаслідок здешевлення  їх відтворення або створення  нових, більш ефективних.

Основні фонди – це частина виробничих фондів підприємства, яка має речову форму засобів праці – машини, устаткування, приміщення, споруди. Основні фонди багаторазово беруть участь у виробничих циклах, що періодично повторюються, зберігають при цьому натурально речову форму, переносять свою вартість на створюваний продукт поступово, по частинах і відновлюються за рахунок амортизаційного фонду [1, 8].

Структура основних фондів характеризується питомою вагою (в %) різних груп (видів) основних фондів в загальній їх вартості. На підприємстві визначаються показники вікової і технологічної структури основних фондів. Вікова структура характеризується питомою вагою різних вікових груп основних фондів в їх загальній вартості, а технологічна – питомою вагою різних видів основних фондів у визначеній їх групі [6].

Залежно від участі у  виробничому процесі, основні фонди  підпиємства діляться на 2 групи: промислово – виробничі та невиробничі.

Основні промислово –  виробничі фонди – це фонди, які  охоплюють засоби праці, що виконують  в процесі виробництва різноманітні функції. Це викликає необхідність їх класифікації за призначенням і термінами використання. За існуючою класифікацією виділяють такі групи основних виробничих фондів:

Будівлі – включають  будівельні об’єкти, призначені для  створення необхідних умов. У їх вартості відображається вартість системи опалення, каналізації, водопроводу, електроосвітлювальної мережі.

Споруди і передавальні пристрої – артезіанські свердловини  і водонапірні башти, мости, залізничні колії та інше.

Силові машини та устаткування – засоби праці, які або самі є джерелами енергії або безпосередньо приводять в рух виробниче устаткування. Ця частина основних фондів відображає рівень енергозброєності підприємства.                     

Робочі машини і устаткування -  технологічне устаткування і апарати, призначені для механічної і термічної обробки предметів праці. Це найбільш активна частина основних фондів, що характеризує технічний рівень виробництва. До вимірювальних та передавальних пристроїв відносяться автоматичні пристрої, пульти управління, лабораторне устаткування. Ця група храктеризує рівень автоматизації виробництва [8, 12].

Транспортні засоби включають  засоби призначені для транспортування  вантажів, забезпечення виробничого  взаємозв’язку  між цехами, дільницями і робочими місцями.

Інструмент – це робочий  інструмент і допоміжні засоби.

До виробничого і  господарського інвентаря і приладів належать виробничий інвентар для зберігання матеріалів та інструменту і для  полегшення праці, господарський інвентар, адміністративного і господарського вжитку [5].

Основні фонди діляться на активну і пасивну частини. Машини і устаткування виконують  активну роль у процесі виробництва, беруть безпосередньо участь у виробництві  готового продукту і належать до активної частини основних фондів.

Інша частина основних фондів створює лише умови для  процесу праці, захищає людину і  засоби виробництва від впливу зовнішнього  середовища, безпосередньої участі у  виробництві готового продукту не бере і називається пасивною частиною основних фондів.

Співвідношення різних  видів основних фондів характеризується структурою , яка є показником якісного складу основних фондів.

Основні невиробничі  фонди – це фонди, які не беруть участі у виробничому процесі  і своєї вартості на готовий продукт  не переносять. До них належать приміщення  і споруди житлового і комунального господарства, організації охорони здоров’я, освіти, культури і мистецтва. Плануються і враховуються ці фонди окремо і не беруться в розрахунок при визначенні фондовіддачі, рентабельності [1, 9].

Збільшення обсягу основних невиробничих фондів безпосередньо  пов’язане з підвищенням рівня  науки, культури, освіти і охорони  здоров’я, із зростанням добробуту  населення

Облік основних фондів здійснюється у натуральному і вартісному вираженні. Вартісна оцінка дає змогу дістати загальні підсумки різноманітних засобів праці, що необхідно для нарахування амортизації, визначення рентабельності підприємств.

Кожен об’єкт, що належить до основних фондів має кілька вартісних оцінок. Це зумовлено тривалим функціонуванням основних фондів, змінами в умовах їх відтворення в різні періоди [2].

Для характеристики зміни  обсягу і руху основних фондів, їх відтворення  будують баланси основних фондів по окремих підприємствах, галузях, регіонах.

На підставі даних балансу основних фондів вивчають динаміку, розраховують показники оновлення і вибуття. Баланс основних фондів може бути побудований за повною первісною і залишковою первісною вартістю [18].

Потребу підприємства в  основному капіталі  визначаємо за результатами попередніх маркетингових досліджень та сформованої на їх основі виробничої програми підприємства. Виробнича програма підприємства – це той максимальний обсяг продукції, робіт та послуг, які може виробити підприємство при ефективному і раціональному використанні його власних виробничих ресурсів з врахуванням обсягів ринкового попиту на продукцію підприємства [6].

 

Таблиця 1.1

Потреба підприємства в  основному виробничому капіталі

 

№ п/п	Види основних виробничих факторів	Кількість,       шт.	Вартість,  грн.	Загальна первісна вартість, грн
1	2	3	4	5
1	Пасивна частина основних виробничих фондів:
1.1	Будівля офісу	1	11300	11300
1.2	Будівля цеху	1	78000	78000
2	Активна частина основних виробничих фондів:
2.1	Обладнання виду А	23	9010	207203
2.2	Обладнання виду Б	19	21200	402800
2.3	Обладнання виду В	14	29360	411040
2.4	Виробничий та господарський інвентар та інструмент	-	-	1260
	Разом	-	-	1111630

 

Кількість одиниць обладнання кожного виду визначаємо за наступною  формою:

N_од.обл. = О_в.п * t_н.маш / К_зм * t_маш.од. * 8

де N_од.обл. – кількість одиниць обладнання певного виду;

     О_в.п – обсяг виробництва продукції за рік, згідно  з затвердженою виробничою програмою;

     t_н.маш – норма затрат машинного часу роботи обладнання даного виду на 1 продукції;

     К_зм – коефіцієнт змінності роботи обладнання;

     t_маш.од. – плановий фонд робочого часу

N_од.обл. = 1620*21/0,97*190*8 = 23

N_од.обл. = 1620*17/0,97*190*8 =19

N_од.обл. = 1620*13/0,97*190*8 =14

Розрахуємо  плановий баланс робочого часу на наступний рік