Аналіз передумов і тенденції розвитку кризових явищ в економіці України

Головні причини першої групи:

1. Майже повне, або тотальне, одержавлення економіки, власності.  В цих умовах 92% усіх засобів виробництва перебували в руках держави, ними розпоряджалися загальносоюзні міністерства й відомства. Внаслідок цього в економіці майже не існувало плюралізму форм власності (колгоспно-кооперативна форма була значною мірою також одержавлена) і відповідних форм господарювання, що унеможливлювало дію такої могутньої рушійної сили розвитку, як конкуренція між товаровиробниками різних форм власності за здешевлення продукції, за зростання якості виготовлених товарів і послуг, за споживача. Це в кінцевому підсумку спричиняло надзвичайно низьку конкурентоспроможність промисловості СРСР на світових ринках (лише до 12% продукції промисловості вважалися конкурентоспроможними), експорт на ці ринки переважно енергоносіїв (майже 70%),існування затратної (самоїдської) економіки.

2. Наявність глибоких  диспропорцій в економіці. Так, частка групи «А»(галузей, в яких виробляються засоби виробництва) становила в 1990 р. 72,4%, групи «Б» (галузей, в яких виробляються предмети споживання) —27,6%, а в розвинутих країнах Заходу існує обернене співвідношення. Це означало існування економіки, орієнтованої не на людину, а на виробництво заради виробництва.

3. Антидемократичний характер  управління державною власністю  і державними підприємствами. Тобто панування командно-адміністративних важелів у народному господарстві за умов слабкого використання економічних (за допомогою податкової, кредитної, фінансової політики тощо) важелів, надмірна централізація перших у руках загальносоюзних міністерств і відомств.

4. Зосередження 95% всієї власності,  розташованої в Україні, в руках  загальносоюзних міністерств і  відомств. Тому на території нашої держави створювали «гнилі» моря, будували атомні станції поблизу великих міст, зосереджували надмірну кількість «брудних» виробництв тощо. Власність загальносоюзних міністерств і відомств колишнього СРСР переважно перейшла у власність Української держави, крім частки України в золотому, алмазному фондах, у власності представницьких органів за межами колишнього СРСР (посольства, консульства тощо). Отже, на перший погляд, цей фактор перестав бути в Україні руйнівним. Але насправді це не так, оскільки лише Чорнобильська катастрофа лежить важким тягарем на плечах України, а її негативні наслідки позначаться на житті багатьох поколінь.

5. Відчуження працівників  від засобів виробництва і  результатів праці, від самого  процесу праці. Тобто відсутність дієвих стимулів до праці, панування зрівнялівки, відчуження від управління власністю, від економічної влади на підприємстві. Найбільше таке відчуження від нічийної власності виявлялося в масовому її розкраданні. Відчуження працівників від власності на засоби виробництва, результатів праці тощо — визначальна риса економічної системи в Україні на сучасному етапі, оскільки засоби виробництва узурповані новою клановономенклатурною елітою. Таке відчуження частково долається лише на підприємствах, викуплених трудовими колективами. Частково через те, що вони також значною мірою мають кредиторську заборгованість іншим підприємствам і банкам, існує надмірний податковий тягар, тож за таких умов бути повною мірою власниками результатів своєї праці неможливо.

6. Значна мілітаризація  економіки. На військові цілі витрачалося до 35% ВНП, або майже 250 млрд. крб. на рік. В Україні після розпаду колишнього Союзу залишилося до 30% військово-промислового комплексу (ВПК) СРСР, майже 80% підприємств галузей машинобудування були залучені до виробництва зброї, вироблялося до 17% всієї оборонної продукції, майже 60% промисловості України було зорієнтовано на потреби ВПК. Загальна кількість робочої сили, зайнятої на підприємствах ВПК, становила майже 40% працездатного населення країни.

7. Надмірна централізація  при перерозподілі національного  доходу через державний бюджет. Так, з республік вилучалося до 70% створеного національного доходу, значна частина якого згодом поверталася до них через механізм загальносоюзного фінансування розвитку освіти, охорони здоров'я, інвестицій тощо. Це означало зрівнялівку в розподілі створеного національного доходу незалежно від результатів праці кожної республіки колишнього СРСР. З часу проголошення державної незалежності надмірний централізм у перерозподілі національного доходу з боку Москви змінився централізмом, але вже щодо областей з боку Києва.

8. Політика пограбування  села. Вона виявлялася в «перекачуванні» значної частини створеного сільськими працівниками національного доходу на користь промисловості через механізм «ножиць цін» і низький рівень продуктивності праці. Така політика продовжує існувати.

9. Значна монополізація  економіки 

10. Величезне фізичне та  моральне зношування основних  фондів, низька продуктивність праці.  Фізичне зношування промисловості становить майже 60%, моральне — до 90%. З часом деякі з названих причин не тільки не були усунені, а ще більше поглибилися. Так, зокрема, тривала ще жорсткіша політика пограбування села, ще більше зросло фізичне і моральне зношування основних фондів, енерговитрати за значного скорочення обсягів виробництва (витрати енергії, матеріалів в 1999 р. зросли втричі внаслідок передусім погіршення якості основних фондів), поглибилися диспропорції, посилилося відчуження (технологічне та соціально-економічне) працівників від засобів виробництва та ін. Названі вище причини (у колишньому СРСР) призвели до того, що в середині 80-х років відчутно знизилися темпи зростання економіки, практично не підвищувався життєвий рівень населення тощо. Це добре усвідомлювало тодішнє керівництво Союзу. Тому й почало так звану «перебудову» Але це в жодному разі не означає, що поглиблення соціально-економічної кризи спричинене суверенітетом України, здобуттям нею державної незалежності. Прагнення до незалежності й здобуття її — закон розвитку світової цивілізації.

Головні причини другої групи:

1. Розрив господарських  зв'язків з країнами колишнього  СРСР. Порушення цих зв'язків, насамперед з Росією, призвело до втрати Україною значної кількості традиційних ринків збуту, до зупинення багатьох підприємств через відсутність комплектуючих виробів тощо. Адже лише 20% промислового виробництва в Україні мали завершений технологічний цикл. Слід зауважити при цьому, що далеко не всі господарські зв'язки були раціональними (мали місце зустрічні перевезення, великі транспортні витрати тощо). Але їх треба було замінювати ефективнішими поступово.

2. Відсутність науково  обґрунтованої стратегії трансформації  командно-адміністративної системи  в розвинутішу і досконалішу  економічну систему. Тобто невизначеність моделі такої трансформації (ставилася мета одночасного переходу до ринкової, соціальне орієнтованої ринкової та змішаної економіки).

3. Руйнування державного управління економікою і запровадження недосконалих ринкових важелів.

4. Ухвалення численних  непрацюючих або руйнівних за  своїми наслідками законів. Тому в Україні не існує науково обґрунтованої правової бази для здійснення пакета економічних реформ.

5. Непродумане впровадження  купона (без відповідної наукової  концепції). Купоно-карбованці не були оформлені як валютні ресурси власної (національної) банківської системи, не мали надійного захисту. Це стало однією з причин катастрофічного знецінення купона.

6. Шокова лібералізація  цін і ліквідація та знецінення  трудових заощаджень. Це звело до мінімуму норму заощаджень, підірвало купівельну спроможність більшості населення й відкинуло його за межу бідності.

7. Придушення національного  виробництва, майже цілковита  втрата внутрішнього ринку. 

8. Відсутність комплексної  військово-технічної політики держави,  узгодженої з соціально-економічною політикою, руйнівний і майже некерований характер конверсійних процесів.

9. Доларизація української  економіки. Тобто вільне обертання американського долара та інших іноземних валют на території країни.

10. Прийняття численних  декретів, постанов уряду тощо, які  поставили у невигідне становище  виробника .Наприклад, непомірний податковий тягар.

11. Відсутність надійної  фінансово-банківської системи,  раціонального регулювання НБУ діяльності комерційних банків. В діяльності банківської та фінансової систем України повільно впроваджувалися сучасні методи й засоби обліку і контролю.

12. Тіньовий характер роздержавлення  й приватизації. Масове оволодіння державною власністю клановими угрупованнями, частиною директорського корпусу та ін., відчуження від цього процесу переважної більшості населення.

13. Масовий відплив капіталу  за кордон. Щорічно він становить до 5 млрд. дол.

14. Відсутність належного  інвестиційного клімату в Україні  (за цим показником вона в середині 90-х років посідала 135-те місце у світі).

15. Значне зростання управлінського  апарату.

16. Майже цілковита відсутність  політики структурної перебудови  господарства. Занепад галузей, що виробляють товари масового вжитку, і прискорений розвиток окремих енергозатратних галузей (наприклад, металургійної), які поглиблюють енергетичну та екологічну кризи, сприяють перетворенню України на сировинний придаток.

17. Стрімке подорожчання  енергоносіїв. [11. с. 492]

18. Відсутність науково  обґрунтованих наукової, промислової  політики, політики ціноутворення.

19. Отримання значних кредитів  на невигідних умовах (для закупівлі товарів та ін.). Внаслідок цього зростали зовнішній борг і виплата відсотків за ним, які не давали (або давали незначною мірою) можливості вдосконалювати систему продуктивних сил.

20. Надмірний податковий тягар.  Вилучення в окремі роки амортизаційних відрахувань до державного бюджету разом з іншими факторами унеможливлювало навіть просте відтворення основних фондів.

21. Значні витрати на  відшкодування збитків від Чорнобильської катастрофи. За період 1991—1999 рр. вони оцінюються в 5 млрд. дол.

22. Незадовільний стан  освоєння власних енергоносіїв, зростання енергомісткості виробництва.

2.3.Економічна криза 2008 року.

    Глобальна фінансова криза 2008 року — глибока фінансова криза, найгірша криза з часів великої депресії, яка перебуває в активній фазі станом на середину листопада 2008. Криза ясно проявилась у вересні 2008 року під час банкрутства, злиття або консервації декількох великих американських фінансових фірм. Причини, що викликали цю кризу, повідомлялись в ділових журналах за декілька місяців до вересня, разом із коментарями про фінансову стабільність провідних інвестиційних банків, страхових фірм та іпотечних банків США та Європи постраждалих від іпотечної кризи.

Криза була викликана, яка була викликана іпотечною кризою і являється гострою фазою фінансової кризи 2007—2008. Станом на початок 2004 року валовий зовнішній борг України становив $23 811 млн., станом на початок жовтня 2008 року — $105 429 млн. Починаючи з 2006 року Україна мала від'ємне сальдо зовнішнього торговельного балансу: в 2006 році — $3 068 млн., в 2007 — $8 152 млн., за перші 9 місяців 2008 року — $10 071 млн. В цілому за підсумками 2008 року тіньова економіка зросла на 3.1 процентного пункту, до 31% від ВВП, що стало максимальним показником з 2001 року. З метою стабілізації фінансового ринку та допомоги комерційним банкам, Національний банк України залучив 16.5 млрд. дол. США кредиту від Міжнародного валютного фонду. В листопаді 2008 року урядом було залучено кредит в розмірі 3 млрд. гривень для покриття бюджетного дефіциту Також рядом прийнято низку антикризових нормативних актів, зокрема в сфері будівництва та банківський сфері. За попередніми прогнозами Міністерства фінансів України, валовий внутрішній продукт знизиться на 5 %. Однак у варіанті бюджету, ухваленому Верховною Радою 26 грудня 2008 року, прогнозувалось зростання ВВП на 0.4 %.Урядом було заборонено оприлюднення оперативної статистичної інформації про макроекономічні показники України. Інформація про ВВП за перший квартал 2009 року було оприлюднена 30 червня. Так, за перший квартал ВВП знизився на 20.3 % (в постійних цінах 2007 року), дефлятор ВВП дорівнював 22.4 %. ВВП України за ІІІ квартал 2009 року (в постійних цінах 2007 року), у порівнянні з аналогічним періодом 2008 року, за попередніми даними знизився на 15,9%. За даними Міністерства економіки, рівень тіньового сектору економіки України за підсумками ІІ кварталу 2009 року становить 36% від офіційного ВВП. За попередніми оцінками, державний бюджет України, в результаті збільшення тіньового сектору, у 2009 році може недоотримати понад 100 млрд. грн. У ІІІ кварталі 2009 року Держкомстат України зафіксував двократне — до $432 млн. — прискорення відтоку прямих іноземних інвестицій з України. В результаті відтоку та курсової переоцінки притік прямих іноземних інвестицій у ІІІ кварталі 2009 року скоротився до $614 млн. Опитування керівництва провідних іноземних інвестиційних компаній, яке було проведене у жовтні 2009 року дослідницьким центром компанії SEOLA Group, показало значне погіршення інвестиційного клімату в Україні.

Так, за даними дослідження, 69% керівників іноземних інвестиційних  компаній відмовилися розглядати питання інвестування в економіку України. При цьому 34% іноземних інвестиційних компаній, які вже працювали в країні, пішли з України, а 26% —заморозили свої проекти. Уперше з початку року в Україні знизився показник середньої заробітної плати. За підсумками серпня він становив 1870 гривень. Це на 60 гривень менше, ніж у попередньому місяці. Протягом жовтня 2008 борги по зарплатах зросли ще на 2 відсотки і станом на листопад становили близько мільярда гривень. Найбільше заборгували працівникам машинобудівної, металургійної, транспортної і аграрної галузі. Про затримки зарплат повідомляють також ті, хто працює у бюджетній сфері. Вперше за кілька років невчасно виплачують пенсії. В порівнянні з серединою 2008 року, середня зарплата влітку 2009 року в доларовому еквівалентні зменшилась з $343 до менш ніж $240, хоча в гривнях вона номінально зросла від 1735 грн до 1845 грн на місяць Поширення інформації про конфлікт міноритарних акціонерів з керівництвом Промінвестбанку спричинило появу невпевненості серед вкладників банку. В грудні 2008 року російський Внешекономбанк повідомив про придбання Промінвестбанку. 11 жовтня 2008 року НБУ «з метою нейтралізації впливу зовнішньої фінансової кризи» постановою № 319 частково обмежив активні операції банків, заборонив дострокового виконання договорів по внесках і ввів 5-процентний коридор коливань курсу на готівковому ринку. Передбачалось, що обмеження діятимуть до стабілізації банківської системи України. Повідомлялось, що постановою № 413 від 5 грудня 2008 р. Нацбанк скасував дію своєї антикризової постанови № 319. Постановою № 319 зокрема вводилася заборона на дострокове розірвання договорів про депозити. Однак згодом банк відзначив, що вказаний пункт постанови № 319 залишається в силі. В першій половині червня 2009 урядом було націоналізовано три «проблемні» банки: «Укргазбанк», «Родовід Банк» та «Київ». Загалом було витрачено 9.57 млрд. гривен. Мінфін мав надрукувати ОВДП, ними уряд має сплатити за банки, а потім за ці державні облігації банки отримають «живі» кошти в НБУ. В Укргазбанку уряд отримає 84.21 % акцій за 3.2 мільярди гривень, в «Родовід Банку» — 99.97 % за 2.809 мільярди, і в банку «Київ» — 99.93 % за 3.563 мільярди. Є підстави вважати, що фінансова криза - це в першу чергу криза влади, це наслідок неадекватності і неефективності державного управління. Слід зазначити, що в Україні кризові явища розвиваються не так за рахунок зовнішніх, як внутрішніх причин. Таких як: 1) Значне зростання об’ємів зовнішньої заборгованості приватного сектора (до 100 млрд. доларів) в результаті високих темпів кредитування за рахунок залучення кредитних ресурсів за межами країни, яка є серйозною загрозою дестабілізації курсу гривні у зв′язку з необхідністю погашення великих об’ємів короткострокового боргу (29 млрдгривень) і у зв′язку із значним дефіцитом рахунку поточних операцій; 2) Невиправдано високий рівень долара і значні зобов′язання банків в іноземній валюті; 3) Виникнення дисбалансу між попитом і пропозицією іноземної валюти на міжбанківському ринку зумовило зниження курсу гривні; 4) Неадекватна і неефективна валютний-курсова політика, яка спирається виключно на жорсткі монетарні антиінфляційні заходи, слідством чого стало обмеження інвестиційних можливостей українських підприємств і втрата частини своїх коштів громадянами; 5) Неконтрольоване зростання імпорту до України, у зв’язку з чим негативне сальдо зовнішньої торгівлі досягло 12,5 млрд. Доларів; 6) Розгортання кризи ліквідності в банківській системі України, зокрема, пов’язаного з рейдерською атакою на Промінвестбанк і наростанням паніки вкладників; 7) Зростання недовір’я інвесторів до фінансової системи України, що зумовило вивіз капіталу і згортання інвестицій до України, відсутності сприятливих умов для зростання ділової активності і розвитку підприємництва.