Антиінфляційна політика

8. Перевищення запланованих показників дефіциту держбюджету  внаслідок колосальних втрат доходів бюджету, які можна профінансувати тільки за рахунок емісії гривні, що веде до подальшого посилення інфляції.

Для виходу з такої  глибокої кризи, складовим елементом  якої є галопуюча інфляція, необхідно  виробити і застосувати ефективну антикризову політику, що включатиме одночасно і антиінфляційні заходи. Для їх осмислення сьогодні як ніколи необхідно звернутися до теорії Дж. Кейнса, який на початку ХХ століття визначив концептуальні положення державної антикризової політики, яка в сучасних умовах повинна включати такі напрями і заходи:

1. Для подолання безробіття  і досягнення повної зайнятості  наш уряд повинен проводити  продуману політику зайнятості: не можна допускати зменшення  заробітної плати і пенсії, скорочення  працівників в державному секторі, треба розширити обсяг громадських робіт шляхом розбудови інфраструктури країни, збільшити попит на робочу силу шляхом активізації державних замовлень для проведення Євро-2012, збільшити тривалість і розміри виплат із безробіття, активізувати роботу служб зайнятості.

2. Ключовим моментом  кейнсіанської антициклічної політики, що забезпечує економічне зростання,  є ефективна інвестиційна політика. Ефект мультиплікатора інвестицій, відкритий Дж. Кейнсом є потужним  інструментом подолання спаду  виробництва. Держава повинна  відновити привабливий інвестиційний клімат для зарубіжних інвесторів, гарантуючи недоторканість власності і приватних капіталів та пільговий режим оподаткування, а також подбати про внутрішні джерела інвестування, стимулюючи заощадження власного населення. Для підтримки вітчизняних виробників і активізації інвестиційної діяльності держава повинна здійснювати капіталовкладення в інфраструктурні проекти, створювати резервні фонди ресурсів, давати державні замовлення на виробництво необхідної продукції, здійснювати гарантовані державні закупки соціально важливих груп товарів у вітчизняних товаровиробників.

3. Найперша вимога  кейнсіанської антикризової теорії  полягає у стимулюванні ефективного  попиту всіма засобами фіскальної  політики. Спираючись на це, держава  по-перше повинна не допустити різкого падіння реальних доходів населення; по-друге, податки і тарифи не можна збільшувати. Навпаки, на період кризи треба знизити споживчі податки на вітчизняні товари (наприклад, ПДВ з 20 до 15%), прибутковий податок з невисокої заробітної плати, тарифи на послуги. В той же час допустимо збільшити імпортні мита на тютюн, алкоголь, автомобілі, предмети розкоші.

4. Необхідно вдосконалити  грошово-фінансову політику, основними  напрямками якої є: жорсткий  контроль над емісією грошей з метою стабілізації обмінного курсу гривні і зменшення інфляції; відновлення довіри населення до банків, кредитування реального сектору економіки шляхом оптимізації процентних ставок по кредитах і депозитах; необхідна санація ринку цінних паперів, ринку страхування, діяльності інвестиційних фондів.

5. Для виходу з кризи  найневідкладнішим заходом є  прийняття державою стратегії  інноваційного оновлення економіки,  яка повинна спиратися на програму  структурної перебудови економіки,  реконструкцію базових галузей, реструктуризацію промисловості шляхом впровадження новітніх технологій і досягнень НТП.

6. Держава повинна  взяти стратегічний курс на  зменшення доларизації економіки  України, яка поглиблює економічні  ризики як зараз так і в  майбутньому.

Інфляційні процеси останніх років були посилені розгортанням фінансової кризи в Україні і набули характеру закономірної тенденції. Подолання фінансової кризи і економічного спаду потребує системного підходу та спільної узгодженої антикризової політики уряду і національного банку України.

 

2.2 ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ  АНТИІНФЛЯЦІЙНОГО РЕГУЛЮВАННЯ В  УКРАЇНІ

 

Забезпечення стійкого економічного зростання та загального добробуту неможливе без досягнення прийнятних результатів у боротьбі з інфляцією. Формування виваженої антиінфляційної політики в умовах економічної кризи ускладнюється посиленням суперечностей між різними цілями економічної політики. Узгодженість дій між органами державного регулювання може істотно спростити досягнення поставленої мети у сфері антиінфляційного регулювання.

Забезпечення помірного та контрольованого зростання цін є одним із ключових завдань державної економічної політики. Виконання цього завдання у кризових умовах може вступати у суперечності з іншими традиційними антикризовими заходами.

Фінансова криза, посилення якої в Україні спостерігалось у 2008-2009 рр, черговий раз продемонструвала обмеженість існуючого інструментарію державного регулювання інфляції.

Державне регулювання інфляційних процесів в Україні не є окремо визначеним напрямом, а реалізується у складі загальної економічної політики. Основними складовими економічної політики держави є фіскальна та монетарна політика. Реалізацію фіскальної політики через відповідні інструменти покладено на уряд (Кабінет Міністрів України). Водночас, монетарна політика є прерогативою центрального банку (в Україні – Національний банк України). Відповідно до цього, кожна із зазначених інституцій, використовуючи належний їм інструментарій, формує економічну політику у сферах їхнього впливу. Таким чином, з метою аналізу державного регулювання інфляції у кризовий період, необхідно розглянути вплив застосування інструментів фіскальної та монетарної політики на економічні показники, що впливають на цінову динаміку в країні.

Основними інструментами фіскальної політики є податки та державні видатки. Використання зазначених інструментів дає змогу уряду впливати на ключові показники соціально-економічного розвитку країни – на ВВП, обсяг виробництва, рівень безробіття, рівень доходів громадян та відповідним чином на рівень цін.

Внесок бюджетного дефіциту в інфляцію у 2009-2010 рр. полягав більшою мірою у формуванні негативних інфляційних очікувань, оскільки значна половина приросту видатків була спрямована не на збільшення соціальної складової, а на капітальні видатки, обслуговування державного боргу, оплату комунальних послуг державних підприємств тощо. Додатковим і мабуть вже традиційним для України дефляційним фактором, яким володіє уряд, стало адміністративне регулювання цін та тарифів на окремі послуги.

Забезпечення балансу між зростанням соціальних стандартів і підвищенням продуктивності господарського комплексу мінімізує стимулювання інфляції за рахунок зазначених видатків. Однак, в Україні традиційно через політичну доцільність та ін. причини у докризовий період (2004-2007 рр.), темпи зростання витрат на соціальне забезпечення та оплату праці істотно перевищували зростання обсягу продуктивності економіки. З іншого боку, незважаючи на таке зростання, рівень доходів населення в абсолютному вираженні не дає змогу здійснювати капітальні довготермінові вкладення і таким чином отриманий додатковий ресурс перетворюється на додатковий елемент тиску на ціни на споживчому ринку. Урядові видатки у такому випадку одночасно зі стимулюванням і розширенням внутрішнього попиту, через недостатність пропозиції та відсутність альтернатив використання коштів підіграють інфляції попиту і цим самим значною мірою нівелюють можливий позитивний вплив на зростання добробуту населення.

Центральний банк, використовуючи належні йому інструменти, має змогу впливати на основні показники економічного розвитку держави. При цьому зазначений вплив здійснюється не прямо, а через складний економічний механізм, який називають трансмісійним механізмом монетарної політики. Як і фіскальна політика уряду, монетарна політика центрального банку може бути спрямована на досягнення різних цілей щодо економічного зростання, рівня безробіття та інфляції.

Ключовим етапом у трансмісійному механізмі є можливість центрального банку через застосування монетарних інструментів впливати на зміну доступності фінансових ресурсів для бізнесу та домашніх господарств. Зазначена можливість значною мірою залежить від рівня розвитку фінансового ринку, якості управління фінансовими інституціями.

Наприкінці 2008 – на початку 2009 р. перед органами монетарного регулювання чи не вперше з часів незалежності одночасно постали декілька проблем: різке падіння ліквідності банківської системи через відплив депозитів; девальваційний тиск на національну валюту; посилення інфляційних та девальваційних очікувань на фоні наявної високої інфляції та економічного спаду.

Зазначені проблеми продемонстрували брак досвіду їх вирішення та змусили центральний банк працювати у режимі "гасіння пожежі" впродовж перших кризових місяців.

Наповнення ліквідності банківської системи через кредитний канал наприкінці 2008 р. змусили Національний банк України в 2009 р. перейти до стриманої монетарної політики, спрямованої на зниження девальваційних та інфляційних ризиків.

Додатковими стимулами для проведення стримувальної монетарної політики у 2009 р. були надходження додаткової ліквідності у банківську систему через запроваджений обов'язковий викуп НБУ облігацій уряду та використання коштів від МВФ для фінансування урядових видатків.

Упродовж 2009-2010 рр. НБУ здійснював одночасно стримувальні та стимулюючі заходи монетарної політики. Серед стримувальних можемо відзначити істотну зміну умов обов'язкового резервування банками коштів на коррахунку, починаючи з ІІІ кварталу 2009 р., а також активне проведення НБУ мобілізаційних операцій з використанням депозитних сертифікатів. До заходів стимулюючого характеру слід віднести зниження облікової ставки та ставок рефінансування.

Істотний вплив впродовж аналізованого періоду чинили інфляційні очікування, пов'язані зі ситуацією у фіскальній та монетарній сферах. Зокрема, щодо фіскальної сфери інфляційні очікування були пов'язані насамперед із недовірою щодо спроможності уряду забезпечити усі першочергові бюджетні виплати та песимістичною оцінкою боргової урядової політики. Негативні сподівання також були підсилені негативними факторами грошової сфери: девальвацією національної валюти та невизначеністю щодо перспектив її курсової стабільності; несвоєчасним виконанням своїх зобов'язань окремими банківськими установами; очікуваннями щодо увімкнення "друкарського верстата" з метою забезпечення урядових видатків.

Входження Антимонопольного комітету України обумовлено необхідністю контролю за дотриманням економічної конкуренції на споживчому ринку.

Основним завданням зазначеного комітету могло б стати формування позитивних інфляційних очікувань через публікацію звіту основних причин інфляції та антиінфляційних заходів кожного органу, що входитиме до зазначеного комітету. Засідання та публікація результатів роботи комітету повинна проводитись щоквартально.

Враховуючи особливості економічної політики як загалом, так і у сфері антиінфляційного регулювання, можна зробити такі висновки, що заходи фіскальної та монетарної політики в період 2009-2010 рр. були спрямовані на забезпечення платоспроможності уряду та фінансового сектору та недостатньо враховували інфляційні ризики, а невисока інфляція відносно попереднього періоду була зумовлена значним економічним спадом, сприятливою кон'юнктурою на світових товарних ринках та адміністративним стримуванням цін; основним пріоритетом антиінфляційної політики в Україні у найближчій перспективі мають бути аналіз та формування позитивних інфляційних очікувань.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВОК

 

Інфляція відображає не лише хворобливий стан економіки  та соціальної сфери, а й тлумачиться  як хвороба грошей. Важливо з'ясувати, як вона підриває роль грошей у функції загального еквівалента, ставить під сумнів їхню здатність виконувати роль супертовару, позбавляє гроші здатності виконувати притаманні їм функції. Роблячи гроші перманентно знецінюваними, інфляція ставить під сумнів функцію грошей як міри вартості.

Отже, антиінфляційна політика – це комплекс відповідних заходів  державного регулювання економіки, спрямованих на боротьбу з інфляцією. Втілення в життя такої політики вимагає від уряду розроблення  антиінфляційної програми, яка визначає мету, задачі і шляхи її реалізації, що залежить від стадії інфляційного процесу, його інтенсивності та інших факторів. Так, задачі боротьби з інфляцією або обмеження масштабів інфляційних наслідків різні і потребують прийняття неоднакових методів регулювання.

Зволікання чи нереалізація стабілізаційних і антикризових заходів нині набуває ваги державної безпеки та виживання абсолютної більшості населення України. Кінцевою метою антиінфляційних заходів має стати формування високоефективного народногосподарського комплексу, поетапний комплексний підхід до соціально зорієнтованої ринкової економіки, органічне поєднання державного і приватного інтересів у розвитку комплексів та галузей виробництв, що пов'язані з перспективами технологічного переозброєння галузей, розгортання конкурентоспроможних виробництв, формування експортного потенціалу, а також стимулювання виробників і оздоровлення довкілля.

 

 

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

 

1. Базилевич, В.Д. Макроекономіка . Опорний конспект лекцій [Текст] /В.Д.Базилевич , Л.О.Баластрик. – К.: Четверта хвиля, 2004. – 244 с.
2. Гальчинський, А. Теорія грошей [Текст]: навч. посібник./ А.Гальчинський. – К.: Основи, 1998. – 415 с.
3. Горобец, С.П. Макроэкономика. Опорный конспект лекций [Текст]/ С.П.Горобец. – Днепропетровск: НМетАУ, 2001. – 68 с.
4. Макконел, К.Р. Экономикс [Текст]: учеб. пособие/ К.Р.Макконел, С.Л.Брю. – М., 2003. – 983 с.