Вільні економічні зони в Україні: сучасний стан, динаміка розвитку

Таблиця 2.3 - Створення робочих  місць в ВЕЗ України за станом на 01.01.2010 р.

Що ж до перспектив упровадження ВЕЗ в Україні, то необхідно відзначити, що в державній «Програмі розвитку (спеціальних) вільних економічних  зон і територій із спеціальним  режимом інвестиційної діяльності на період до 2015 року» наголошується, що реформування соціально-економічного положення в Україні вимагає  застосування нових форм регіонального  розвитку, що грунтуються на можливостях  регіонів повніше і ефективно  використовувати існуючі ресурси  і переваги сприятливого экономико-географического  і геополітичного положення. Найдієвішими формами регіональної політики, з  вживаних країнами як з високорозвинутою, так і перехідною економікою, є  створення спеціальних економічних  зон і здійснення комплексу заходів, що проводяться центральними і місцевими органами влади шляхом упровадження спеціальних режимів інвестиційної діяльності. Таким чином, процес упровадження ВЕЗ в Україні залишається можливим відповідно до вказаної програми, хоча до нового упровадження таких правил необхідно привести у відповідність всю законодавчу базу, що стосується таких питань.

2.1 Типи вільних економічних  зон, створених в Україні

Очевидно, що в процесі реформування економічної системи України  та побудови відкритого суспільства  з високим рівнем соціальної орієнтованості, необхідно у найстисліші строки знайти рішення, спроможні принципово вплинути на стабілізацію економічної  ситуації і, в подальшому, стимулювати  всебічний розвиток регіонів країни, вирівнювання рівнів їх соціально-економічного стану.

Якщо проаналізувати результати функціонування ВЕЗ в Україні, то умовно зони за ефективністю їх діяльності можна поділити на дві групи.

До першої віднести території пріоритетного розвитку у Донецькій області, СЕЗ “Яворів”, Закарпатську область та м. Харків; а також такі СЕЗ як “Азов”, “Донецьк”, “Закарпаття”, “Курортополіс Трускавець”, “Славутич”, території пріоритетного розвитку у Автономній Республіці Крим, Волинській, Житомирській, Луганській та Чернігівській областях, на яких у цілому спостерігаються позитивні соціально-економічні тенденції розвитку, проте, у зв’язку з нетривалими термінами функціонування не досягнуто передбачених результатів.

На таких СЕЗ як “Порто-франко”, “Рені”, “Миколаїв”, та “Порт Крим”  є потенційні можливості для їх розвитку, створено організаційно-правові умови  функціонування, провадяться роботи щодо облаштування інфраструктури, опрацьовуються інвестиційні проекти для реалізації на цих територіях.

До другої групи можна віднести СЕЗ “Інтерпорт Ковель” та м.Шостка, на яких місцевими органами влади не здійснені організаційні заходи щодо забезпечення практичної діяльності, а також територію пріоритетного розвитку Автономної Республіки Крим – “Судак”, на якій схвалено лише один інвестиційний проект вартістю до 6 млн. дол. США і початок реалізації якого був запланований у 2001 році.

На сьогодняшній день в Україні  створено 11 спеціальних (вільних) економічних  зон і 9 територій пріоритетного розвитку, які росташовані на 10,5% (6360 тис.га) загальної території країни (12 областей, 41 район, 58 міст). 
Залучено інвестицій на загальну суму 297,4 млн. доларів США, що становить 110,3% обсягу 2009 року.

Зростання обсягів залучених інвестицій відбулося на територіях п’яти із дев’яти реґіонів, де запроваджено спеціальний режим інвестування та у шести із одинадцяти СЕЗ. Найбільш значні обсяги інвестицій в цілому надійшли на спеціальні території з розвинутою інфраструктурою: у Донецьку область – 109,1 млн. доларів США (36,7% від загального обсягу залучених інвестицій ), м. Харків – 40,4 млн. доларів США (13,6%), Автономну Республіку Крим – 30,9 млн. доларів США (10,4%).

С початку запровадження спеціального режиму інвестування (за період 1998-2008 рр.) тенденції до зростання сформувались на ТПР у Автономній Республіки Крим та м. Харкова, на яких середньорічні темпи росту залучення інвестицій становили відповідно 310,5% та 261,4%, в тому числі у 2009 році – 107,3% та 246,2%. У 2009 році позитивні зрушення до зростання отримані також у СЕЗ та ТПР окремих реґіонів, де обсяги залучення інвестицій за останні роки були незначні – Київської (темп росту – 223%, питома вага у сукупних інвестиціях за 2002 рік – 4%), Житомирської (відповідно – 306% та 4%), Одеської (198% та 2%) та Волинської областей (174% та 1%).

У 2010 році з різних причин, передусім у зв’язку з недостатньо ефективною роботою органів управління СЕЗ та ТПР, суттєве зниження притоку інвестицій відбулося на ТПР у Донецькій ( на 46,9 млн. доларів США, або на 31,2%), Луганській (на 7,8 млн. доларів США, або на 68,8%), Чернігівській (на 1,6 млн. доларів США, або на 23,8%) областях та у СЕЗ “Курортополіс Трускавець (на 1,6 млн. доларів США, або на 33,5%).

Частка інвестицій в основний капітал  у загальному обсязі залучених інвестицій становить 80,1% (238,25 млн. доларів США). 100% залучених інвестицій вкладено в  основний капітал по проектах, які  реалізуються на територіях СЕЗ “Миколаїв”, “Порто-Франко”, “Рені”, ТПР у Волинській області та м. Шостка. За минулий рік освоєно 270,5 млн. доларів США або 90,9% від залучених на протязі року інвестицій. В їх структурі переважають витрати на устаткування та обладнання (48,2%), поступово збільшується частка обігових коштів ( з 13,6% у 2001 році до 20,4% у 20002 році)

Відсутні тенденції до зростання  та залишаються незначними у розрахунку на душу населення показники обсягу залучених іноземних інвестицій на ТПР у Житомирській (0,5 долара США у 2009 році та 0,4 долара США у 2010 році), Луганській (відповідно 4,3 та 0,8 долара США) областях та інвестиції у основний капітал – на ТПР у м. Шостка (відповідно 0,97 та 0,94 долара США), Житомирській (2,8 та 1 долар США) та Луганській (відповідно 5,1 та 18,3 долара США) областях. Тобто не відбувається позитивних тенденцій розвитку в основному на територіях, які можна характеризувати як депресивні

Найбільшу питому вагу у залучених  іноземних інвестиціях в реґіони, де створені СЕЗ та ТПР, складають  інвестиційні проекти, що реалізуються у СЕЗ “Славутич” – 97% (5,7 млн. доларів  США), Закарпатській області – 75,9% (14,9 млн. доларів США) та м. Харкові  – 74,4% (10,3 млн. доларів США). Незначний  вплив на залучення іноземного капіталу в реґіони розташування мають  інвестиційні проекти, що реалізуються на ТПР у Луганській – 3,4% (0,4 млн. доларів США) та Житомирській – 8% (1,6 млн. доларів США) областях. У м.Шостка та Чернігівську область іноземні інвестиції за час запровадження спеціального режиму інвестування не надійшли зовсім. Найбільша частка іноземного капіталу у сукупних інвестиціях становить у СЕЗ “Рені” – 93,8% (1,8 млн. доларів США), ТПР у Волинській – 69,2% (2,1 млн. доларів США) та Закарпатській – 66,6% (14,4 млн. доларів США) областях.

За розрахунками Міністерства економіки  та з питань європейської інтеграції, наведеними в техніко-економічному обгрунтуванні на період до 2013 року, наведено такі прогнозні результати функціонування ВЕЗ в Україні:

• Передбачається залучити інвестицій по усім СЕЗ та ТПР – 15796 млн. доларів США, в т.ч. СЕЗ – 2356 млн. доларів США і ТПР – 13440 млн. доларів;
• Прогнозний приріст виробництва по усім СЕЗ та ТПР – 27471 млн. гривень, в т.ч. СЕЗ – 3107 млн. гривень і ТПР – 24364 млн. гривень;
• Прогнозна кількість збережених та створених робочих місць по усім СЕЗ та ТПР – 381 тис., в т.ч. СЕЗ – 85 тис. і ТПР – 296 тис.

Таким чином, аналізуючи результати діяльності ВЕЗ в Україні, можна виявити  основні проблеми та перешкоди їх ефективної діяльності. По-перше, це надто  жорстока обмеженість типів зон, тобто визначення “цільова зона”, “виробнича зона” або “науково-технічна зона” є передумовою для бюрократичної тяганини в питаннях визначення типу.

По-друге, адміністративне втручання в підприємницьку діяльність економічної зони урядовий органу в образі адміністрації, який в деяких питаннях (наприклад, розробки інвестиційних проектів) навіть перебирає на себе роль підприємця, що відлякує потенційного інвестора.

Проблемнм є визначення ефективності зони у соціально-економічному плані, тобто економічне обґрунтування  у формі аналізу затрат і результатів  діяльності зони. Цей аналіз робиться ще до створення зони і має на меті визначення первинного розміру зони та її доцільність. Не передбачається якихось відчутних переваг інвесторам відносно правил, що діють по всій країні, зокрема захисту інвестицій, заробітної платні, репатріації прибутків, діяльності профспілок, умов в`їзду до країни. Якщо цих недоліків не позбутися через місцеве законодавство й не запропонувати відчутних стимулів, навряд чи справдяться очікувані наслідки від заснування СЕЗ.

Не надається відчутної переваги зовнішній торгівлі. Привелійовані  умови надаватимуться виробникам продукції  на експорт або тієї, що замінює  імпортовані товари. У вироблені  точного визначення, яка саме продукція  відповідатиме цим критеріям, братимуть участь чисельні органи влади, і часто знайти остаточне рішення неможливо. Такий порядок несе в собі невпевненість для інвестора, оскільки йому від початку невідомо чи підпадає його продукція під ці категорії.

Нерівномірно залучаються інвестиції по відношенню до різних видів економічної  діяльності. Так, найбільша частка інвестицій, наприклад, у 2005 році (більше 70% – 162,7 млн. доларів США) спрямовувались до таких галузей, як харчова – 21 %; металургійна – 18,2 %, вугільна – 15 % та хімічна – 11 %. Але, одночасно з цим, машинобудування, сільське господарство, легка промисловість, охорона здоров’я одержали дуже незначну частку інвестицій, від 1 % до 3,8 % від загальної кількості.

Отже, аналіз результатів функціонування ВЕЗ в Україні дає підстави вважати доцільним законодавче запровадження мораторія на утворення нових СЕЗ та ТПР до 2013 р., враховуючи низький рівень результативності застосування спеціального режиму інвестиційної діяльності як інструменту соціально-економічного розвитку депресивних територій.

 
2.2 Світовий досвід і можливості  використання ВЕЗ в Україні

Зараз в світі, як вже зазначалось, функціонує по різним даним, від 400 до 2000 вільних економічних зон. Вперше ВЕЗ були створені в США по акту 1934 р. У вигляді зон зовнішньої торгівлі. Їх метою була активізація зовнішньоторговельної діяльності завдяки використання ефективних механізмів зниження митних витрат.

При цьому головних чином  припускало скорочення імпортних тарифів  на деталі і компоненти для виробництва  автомобілів. В зони зовнішньої торгівлі були перетворені склади, доки, аеропорти. Підприємства, діючі у вказаних зонах, виводились із-під митного контролю в США, якщо товари, що імпортуються в зону потім направлялись у третю державу. Митні витрати знижувались і тоді, коли у зоні здійснювалась “доводка” продукції фірм США для подальшого експорту. Якщо ж товари із зони йшли в США, вони в обов`язковому порядку проходили всі митні процедури, передбачені законодавством держави.

Успішним варіантом вільної  економічної зони стало створення  зони сприятливості в Ірландії в 1957 р. З Центром в аеропорті “Шенон”. Територія зони складала всього 15 га. Метою її створення було відкриття 300 додаткових робочих місць. А через п`ятнадцять років у “Шеноні” нараховувалось вже 2300 службовців. Це як раз випадок, коли результати значно перевищили сподівання. Ще один вдалий приклад вільної економічної зони, центром якої був аеропорт “Дог-Айленд” (Англія, 1982 р.). Площа цієї ВЕЗ становила 2000 га. Під реалізацію назначеної програми було залучено 1 млрд. фунтів стерлінгів інвестицій і дала змогу відкрити додатково 2500 робочих місць.

 Та для України,  мабуть, найбільш цікавим є досвід  Бразилії, в якій у 1967 р. Була  створена вільна економічна зона іншого типу – “промисловий округ  вільної зони Манаус” (Амазоніт). Цю зону називають “величезним полюсом росту бразильської економіки”. Виділена для цієї ВЕЗ площа – 3,6 млн. кв. м.; мета – стимулювання розвитку промислового виробництва; основний засіб досягнення мети – податкові пільги. Ця зона одержала швидкий розвиток, що в значній мірі вплинуло на оздоровлення економіки всієї Бразилії. Ядро ВЕЗ склали приблизно 30 сировинних і паливно-енергетичних галузей, продукція яких споживалась в самій Бразилії. Експорт зони досягав тільки 3-5% виробництва. У зону було вкладено $ 13 млрд., у галузях виробництва створено 600 промислових виробництв.