Головні соціальні гарантії, їх характеристика

ПЛАН

Вступ

1. Основні типи соціально - трудових відносин.
2. Характеристика пенсійної системи як важливого напрямку соціального захисту.
3. Головні соціальні гарантії, їх характеристика.

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Соціальна сфера є специфічною галуззю людської діяльності (сукупністю відповідних її видів, функцій та організаційних форм), предметом котрої є громадяни країни з їх потребами.

Ця сфера охоплює охорону здоров'я, освіту, науку, культуру, мистецтво, ЗМІ, спорт та туризм, побутове обслуговування, торгівлю та громадське харчування, житлово-комунальне господарство, пасажирський транспорт, соціальну допомогу й соціальне страхування, пенсійне забезпечення, охорону праці та забезпечення безпеки і суспільного порядку (заходи оборонного та правоохоронного характеру).

Соціально-трудові відносини – це відносини між робітником, роботодавцем та державою в ході використання праці та її результатів, спрямовані на задоволення соціальних потреб кожного з учасників цих відносин [5].

Взаємовідносини між робітниками та роботодавцями є однією з гострих проблем в будь-які часи. Питання соціальної стабільності в повному обсязі не вирішені ні в одній країні світу. Але рівень соціально-трудових відносин в них не однаковий. На сучасному етапі економічного розвитку проходить період всесвітніх динамічних соціальних перетворень. Більшість вчених прийшла до висновку, що потрібні нові підходи до вирішення соціально-трудових проблем, бо без цього можливі негативні явища у всіх сферах життєдіяльності країн, в тому числі й в економіці. Проблему ускладнює те, що ці негативні явища не будуть обмежені лише кордонами країни, в якій виникли. Тому розв’язання соціальних проблем в кожній державі, а звідси і в кожній організації – загальносвітовий обов’язок. Особливо гостро це питання постає перед країнами, що мають перехідну економіку, до яких належить і Україна.

Всі процеси перетворення соціально-трудових відносин в Україні проходять спонтанно, що приводить до їх розрізненості, відокремленості, запізненості в часі. Реформи мають суто економічний характер, що стримує розвиток соціально-трудових відносин. Держава вже не в повному обсязі регламентує соціально-трудові відносини, тоді як інші чинники впливу на них ще не встигли почати працювати на повну потужність.

1. Основні типи соціально - трудових відносин.

Типи соціально-трудових відносин характеризують етичні, психологічні та правові форми взаємовідносин у процесі трудової діяльності. Важливу роль у формуванні типів соціально-трудових відносин відіграє пріоритетність конкретних принципів, їх комбінація у процесі вирішення проблем.

   Основний принцип  системи соціально-трудових відносин  – законодавче забезпечення прав  у соціально-трудовій сфері, визначення  об’єктів, суб’єктів, порядку їх  взаємодії, охоплення сфер взаємодії  суб’єктів, а також контроль за  дотриманням цих прав.

   За організаційними  формами виділяють такі типи  соціально-трудових відносин: партнерство, патерналізм, конкуренція, солідарність, субсидіарність, дискримінація та конфлікт [7]

   Партнерство передбачає здійснення захисту своїх інтересів суб’єктами соціально-трудових відносин та їх самореалізацію в політику узгодження взаємних пріоритетів.

   Патерналізм (державний) передбачає практично повну регламентацію  державою соціально-трудових відносин.

   Патерналізм на  рівні підприємства здійснюється  на основі використання жорсткої  регламентації соціально-трудових  відносин та має на меті  турботу адміністрації підприємства  про своїх працівників.

   Субсидіарність означає  прагнення людини до самовідповідальності  та самореалізації у досягненні  своїх цілей. Принцип субсидіарності  покликаний запобігти перенесенню  відповідальності на суспільство.

   Солідарності – ідеал, вироблений людством у процесі соціально-економічного розвитку, передбачає спільну відповідальність людей, яка базується на особистій відповідальності, узгодженості та спільності інтересів.

   Дискримінація –  це основане на свавіллі незаконне  обмеження прав суб’єктів соціально-трудових  відносин. Прояви дискримінації  можливі при виборі професії, при вступі до вищих навчальних  закладів, при наймі на роботу, при просуванні по службі, в  оплаті праці, у наданні підприємством  пільг працівникам. Є дискримінація  за віком, статтю, національністю  та ін.

   Конфлікт – це  зіткнення суб’єктів взаємодії, викликане протилежною направленістю  цілей, інтересів, поглядів.

   Трудовий конфлікт  – різновидність соціального  конфлікту. Причинами трудових конфліктів  можуть бути обставини, пов’язані  з технічно-технологічними параметрами  виробництва, а також економічними, адміністративно-управлінськими, соціально-психологічними  аспектами діяльності.

   Конкуренція –  наявність значної кількості  незалежних покупців та продавців  на ринку праці та можливість  для них вільно входити та покидати ринок праці [6]

   Названі вище типи  соціально-трудових відносин не  існують у “чистому” вигляді. Реально на кожному рівні, за  конкретний період часу і за  певних умов складаються моделі  соціально-трудових відносин, які  комбінують ознаки цих типів.

2.Характеристика пенсійної системи як важливого напрямку соціального захисту.

У системі соціального захисту населення важливе місце посідає пенсійне забезпечення. Пенсія (від латинського - платіж) - це регулярні грошові виплати громадянам після припинення ними трудової діяльності внаслідок досягнення пенсійного віку. Як механізм соціального забезпечення пенсія є довготривалим контрактом працівника з відповідною установою з метою збереження рівня доходів і підтримання рівня життя, які він мав протягом своєї трудової діяльності. Система пенсійного забезпечення, що існувала в Україні після розпаду Радянського Союзу, була заснована на принципах солідарності поколінь. Це однорівнева система державного пенсійного забезпечення, в якій пенсійні виплати фінансуються через солідарний перерозподіл доходів між різними поколіннями. Кошти на поточні виплати пенсіонерам держава одержує через обов'язкові відрахування до пенсійної системи, які роблять особи, що працюють. Роботодавці та працівники сплачують пенсійні внески не до окремого фонду, з якого потім можуть отримувати свою пенсію, а до державної пенсійної системи, яка забезпечує пенсію нинішнім пенсіонерам. На практиці відбувається перерозподіл коштів між різними поколіннями. Тому цю систему називають солідарно розподільною системою.

Головна вада цієї системи полягає в тому, що намагання держави забезпечити пенсіонерам гідне існування є важким тягарем для підприємств і членів суспільства, які працюють. І це навантаження зростає в міру зміни співвідношення працівників і пенсіонерів на користь останніх. Це співвідношення називається коефіцієнтом демографічної залежності пенсійної системи і визначається як пропорційне відношення чисельності пенсіонерів до застрахованих платників податків. В Україні він становить 0,85, що є одним із найвищих показників у світі.

Суттєвою вадою нинішньої пенсійної системи став постійний дефіцит Пенсійного Фонду України. Якщо в 2009 р. він становив 13,8 млрд грн, то в 2010 р. - 26,6 млрд грн. А з урахуванням видатків Державного бюджету України на фінансування надбавок до спеціальних пенсій дефіцит досягає майже 60 млрд грн. Подальшого збільшення дефіциту Державний бюджет не зможе забезпечити.

Все це поставило на порядок денний здійснення нового етапу пенсійної реформи. Вона підготовлена Кабінетом Міністрів України у 2011 р. і покликана усунути недоліки діючої пенсійної системи, щоб запобігти бідності осіб пенсійного вису та виплачувати адекватні пенсії фінансово стабільним і надійним шляхом. Серед налічених заходів підвищення пенсійного віку, збільшення трудового стажу для права на отримання пенсії, обмеження максимального розміру пенсій, практичне впровадження другого і третього рівнів пенсійної системи. Для реалізації нової пенсійної реформи потрібні певні передумови, насамперед макроекономічна стабільність і економічне зростання, фінансова стабільність солідарної пенсійної системи, наявність ринкової інфраструктури і надійних інструментів для інвестування пенсійних коштів, ефективне регулювання та надійність фінансового сектора, забезпечення відповідної законодавчої бази.

Важливим елементом системи соціального захисту населення є державна соціальна допомога, що є турботою про громадян, які потребують підтримки, сприяння у зв'язку з віком, станом здоров'я, недостатнім рівнем особистого доходу на підставі перевірки про потребу такої допомоги. Основні напрями реформування системи соціальної допомоги в Україні визначено Указом Президента України "Основні напрямки вдосконалення системи соціальних виплат населенню". Потреба в реформуванні зумовлена тим, що сьогодні ця система діє неефективно. Ще багато громадян, які звертаються до місцевих управлінь праці та соціального захисту населення за оформленням допомоги або пільг, змушені втрачати час на збирання різних довідок та стояння у чергах.

Реформування системи державної соціальної допомоги має відбуватися у декількох напрямах. Це і посилення адресної соціальної підтримки окремих груп населення, і спрощення процедур призначення всіх видів державної соціальної допомоги, і запровадження нової прогресивної технології прийому громадян в органах праці та соціального захисту населення за принципом "єдиного вікна".

Один із важливих напрямів реформи - формування єдиної бази даних одержувачів державної соціальної допомоги та Єдиного державного автоматизованого реєстру осіб, які мають право на пільги (ЄДЛРП). Мета створення - налагодження в Україні чіткого обліку даних про пільгові категорії населення за соціальною ознакою, а також запровадження системи адресних розрахунків із організаціями та підприємствами - надавачами пільгових послуг за фактично надані послуги кожному пільговику.

Головний обсяг робіт з його створення та заповнення вже виконано. До реєстру включено інформацію про 12 млн осіб, які мають право на пільги за соціальною ознакою, що становить орієнтовно 99,3% від їхньої загальної чисельності. Зазначена чисельність громадян має понад 19,3 млн статусів (посвідчень), тобто частина осіб, що перебувають на обліку, має право на пільги згідно з кількома законами. Це повинно суттєво спростити систему надання громадянам державної соціальної допомоги та пільг, посилити адресність соціальної підтримки окремих груп населення з урахуванням матеріального стану та умов проживання сім'ї, підвищити ефективність використання коштів, які спрямовуються на соціальний захист.

Ще одним напрямом реформування системи соціальної допомоги є вдосконалення соціального захисту малозабезпечених сімей та сімей з дітьми, що регламентується законами "Про державну допомогу сім'ям з дітьми" та "Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям". Потреба в такому удосконаленні зумовлена тим, що рівень доходів і витрат на душу населення сімей з дітьми нижчий за середній по Україні на 16-20%. У сім'ях з дітьми найвищі показники бідності, рівень якої у 2 рази вищий, ніж у бездітних родинах. Тому названими законами передбачено суттєве збільшення допомоги зазначеним категоріям дітей, а також централізація коштів на ці цілі, які були розпорошені між великою кількістю державних соціальних програм.

Економічна криза 2008 р. негативно позначилась на перебудові соціального захисту населення. її подолання дозволить продовжити започатковані заходи посилення соціального захисту населення в нашій країні.

3.Головні соціальні гарантії, їх характеристика.

Державні соціальні гарантії — це встановлені законами мінімальні розміри оплати праці, доходів громадян, пенсійного забезпечення, соціальної допомоги, розміри інших видів соціальних виплат, встановлені законами та іншими нормативно-правовими актами, які забезпечують рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму.

Відповідно до ст. 16 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" держава гарантує забезпечення основних потреб громадян на рівні встановлених законом державних соціальних стандартів і нормативів [3]

Основні державні соціальні гарантії встановлюються законами з метою забезпечення конституційного права громадян на достатній життєвий рівень. До числа основних державних соціальних гарантій входять: 1) мінімальний розмір заробітної плати; 2) мінімальний розмір пенсії за віком; 3) неоподатковуваний мінімум доходів громадян; 4) розміри державної соціальної допомоги та інших соціальних виплат. Основні державні соціальні гарантії, які є основним джерелом існування, не можуть бути нижчими від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов'язковою на всій території України для підприємств, установ, організацій усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників.

Мінімальна зарплата в Україні регулюється ст. 95 Кодексу законів про працю України та ст. 3 Закону України "Про оплату праці". Відповідно до цих статей, мінімальна заробітна плата - це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, а також погодинну норму праці (обсяг робіт) [2]