Головні соціальні гарантії, їх характеристика

До мінімальної заробітної плати не включаються доплати, надбавки, заохочувальні та компенсаційні виплати. Розмір мінімальної заробітної плати встановлюється і переглядається відповідно до статей 9 і 10 Закону України "Про оплату праці" та не може бути нижчим від розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб [2]

Мінімальна заробітна плата встановлюється на національному рівні (однакова для всіх, відсутній регіональний, галузевий чи ін. поділ). Розмір мінімальної заробітної плати встановлюється Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України не рідше одного разу на рік законом про Державний бюджет України на відповідний рік.

Мінімальна пенсія – це державна соціальна гарантія. Порядок виплати і розмір мінімальної пенсії в Україні регулюється Законом № 1058-IV від 09.08.2003 "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Цей закон поширюється на тих громадян, хто платять внески до Пенсійного фонду, або за кого внески платять працедавці [4]

Мінімальна пенсія в Україні належить тим, хто вийшов на пенсію за віком, а також у зв'язку з втратою годувальника на одного утриманця. Мінімальний розмір пенсії за віком нараховується за наявності необхідного страхового стажу. Необхідний страховий стаж для чоловіків складає 25 років, а для жінок - 20 років.

Мінімальна пенсія за віком встановлюється у розмірі одного прожиткового мінімуму для осіб, що втратили працездатність, за наявності необхідного страхового стажу.

За кожен рік страхового стажу понад встановлений необхідний мінімум розмір мінімальної пенсії в Україні збільшується на один відсоток. Тобто, за кожен рік стажу понад норму передбачена доплата в один відсоток від фактичного розміру пенсії, яка вже була нарахована з урахуванням стажу і заробітку. Але ця сума не повинна перевищувати одного відсотка від мінімальної пенсії. Якщо ж страховий стаж не досягає необхідного мінімуму, то розмір пенсії встановлюється пропорційно наявному страховому стажу.

Неоподатковуваний мінімум доходів громадян — грошова сума розміром у 17 гривень, встановлена пунктом 5 підрозділу 1 розділу XX Податкового кодексу України, яка застосовується при посиланнях на неоподаткований мінімум доходів громадян в законах або інших нормативно-правових актах, за виключенням норм адміністративного та кримінального законодавства у частині кваліфікації злочинів або правопорушень, для яких сума неоподатковуваного мінімуму встановлюється на рівні податкової соціальної пільги.

До 31 грудня 2014 року для цілей застосування підпункту 169.1.1 пункту 169.1 статті 169 Податкового кодексу України, податкова соціальна пільга надається в розмірі, що дорівнює 50 відсоткам розміру прожиткового мінімуму для працездатної особи у розрахунку на місяць), встановленому законом на 1 січня звітного податкового року.

Використовується в деяких галузях права для розрахунків розміру штрафів, стягнень, визначення розміру судових витрат.

З січня 2004 року при оподаткуванні замість поняття неоподатковуваний мінімум було введено поняття податкова соціальна пільга, яка розповсюджується лише на доходи громадян у формі заробітної плати і обмежена у використанні (використовується граничний показник доходу, для якого податкова соціальна пільга застосовується). Величина податкової соціальної пільги становила в 2004 році - 61,5 грн., 2005р. - 131 грн., 2006р. - 175 грн., 2007р. - 200 грн., 2008р. - 257,5 грн., 2009р. - 302,5 грн., 2010р. - 434,5 грн. 2011р. - 470,5 грн., 2012 р. - 536,5 грн. 2013 р. - 573,5 грн., 2014 р. - 609 грн.

Висновок

Регулювання соціальної сфери є одним із найважливіших напрямів державного управління, особливо в умовах перехідної економіки, коли вплив держави на економічні процеси зменшується, а потреба в державному втручанні зберігається через кризовий стан економіки і особливо соціальної сфери.

Тому необхідна ефективна соціальна політика, що спроможна реалізувати та сконцентрувати зусилля державних органів на розв'язанні найгостріших соціальних проблем.

Головним є формування надійної системи соціального захисту.

Це, насамперед, захист від безробіття, забезпечення допомоги для непрацездатних та найбідніших прошарків населення, поєднання страхової та державної систем соціального захисту, розвиток системи охорони здоров'я, освіти та інших галузей соціальної сфери.

Список використаної літератури

1. Закон України  «Про працю»
2. Закон України "Про оплату праці"
3. Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії"
4. Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування"
5. Колот А. Теоретичні і прикладні аспекти становлення і розвитку сторін соціально-трудових відносин та їх представницьких органів // Україна: аспекти праці. – 2002. – №2. – С. 15, 20–25.
6. Махсма М.Б. Економіка праці та соціально-трудові відносини: Навч. посібник. – Київ: Вид-во Європ. ун-ту, 2003. – 188 с.
7. Мерзляк А.В., Михайлов Є.П., Корецький М.Х., Михайлова Г.О. Економіка праці й соціально-трудові відносини: навчальний посібник/ Під ред. Є.П. Михайлова. - Київ: Центр навчальної літератури, 2005. - 240 с.