Економічний розвиток Київської Русі

Ковалі володіли високою майстерністю обробки кольорових металів, відомих у середньовіччі: литвом, волочінням дроту, сканню. Їм були відомі також філігрань, зернь, знали  вони техніку виготовлення емалей, свинцевих і олов'яних відливок. У XII ст. київські майстри винайшли мистецтво відливок у так званих "імітаційних" формочках. За допомогою цієї техніки виготовлялися прикраси, які імітували коштовні золоті і срібні вироби. Вони надходили на широкий ринок. Хрести-енколпіони були монополією київських ливарників. Вони користувалися широким збутом не лише в межах Київської Русі, а й у сусідніх регіонах.

Високотехнологічна  досконалість була властива давньоруським  перегородчастим емалям. Ця складна  техніка, запозичена Руссю в Х-ХІ ст. у Візантії, набула особливого поширення в ХІІ-ХІІІст. Київ, Новгород, Чернігів,Галич,Володимир-на-Клязьмі - відомі центри виробництва емалей. Майстерні цих міст виготовляли князівські діадеми і барми, медальйони і колти, хрести, оклади церковних книг. Роботи київського майстра другої половини XII ст. Лазаря Богші є найдосконалішими в галузі руської емалевої справи. Маємо дві князівські діадеми /з деісусним чином і зображенням сцени вознесіння Александра Македонського/, а також знаменитий хрест Єфросинії Полоцької. В центральній частині стародавнього Києва, а також на території Печерського монастиря виявлені залишки ювелірних майстерень, пов'язаних з виробництвом речей, оздоблених емалями.

Вже в Х ст. давньоруські майстри оволоділи  мистецтвом черні. Проте найбільшого розвитку воно досягло в ХІІ-ХІІІ ст. У скарбах, а також культурних шарах великих міст незмінно виявляються виготовлені у техніці черні срібні колти, медальйони, персні, хрести-енколпіони, широкі браслети-наручі. Вони характеризуються надзвичайною декоративністю зображення, техжчною і функціональною довершеністю.

З виробництвом емалей тісно пов'язане склоробство. У багатьох давньоруських центрах  виявлено сьогодні його сліди. Мозаїчна маса, віконне скло, посуд, скляні браслети, персні, намисто - ось неповний перелік речей, які виготовлялися у склоробних майстернях. Вже в кінці Х - у першій половині XI ст. Давньоруським майстрам були відомі секрети скловарного виробництва. XII -XIII ст. - час розквіту склоробного ремесла.

Гончарне виробництво  поставляло на ринок найбільший асортимент продукції: горшки, глечики, амфорки, корчаги, світильники, підсвічники, іграшки і т.і.. На межі Х-ХІ ст. почали виробляти полив'яні керамічні вироби. Ними були - столовий посуд, декоративні плитки, які йшли на оздоблення інтер'єрів палаців. Давньоруські керамісти виготовляли полив'яний посуд, який створював гідну конкуренцію привозному.

Значна концентрація цього виробництва була в посадських районах міст, і характеризувалася  досить великою потужністю. Про це свідчать виявлені керамічні центри у Білгороді і Вишгоро-ді.Розвиток гончарства у ХІІ-ХІІІ ст. зумовлювався дією ринку. Майстри досконало володіли технологією і матеріалами, але збільшення попиту погіршило з часом якість їх продукції.

Значне місце  серед матеріалів, які були на Русі, посідала кістка. З неї виготовляли ручки дзеркал, руків'я ножів, наконечники стріл, гребінці, писала, ґудзики, іконки і т.і. Досвідчені різьбярі працювали у цій галузі. Майстерні виявлені у Києві,Звенигороді, Галичі, Новгороді, інших містах.

Будівельна справа досягла у Київській Русі теж високого рівня. Найбільш поширеними були ремесла: дерево- і кам'янообробні, виготовлення цегли, вапна.

Найдавнішим з  них є деревообробне ремесло. Житлові і господарські будівлі, перші християнські храми, оборонні стіни, різноманітні господарські і побутові речі- ось неповний перелік об'єктів із дерева.

Широко розгорнулося на Русі в кінці Х - на початку XI ст. кам'яне будівництво. Воно потребувало  спеціалістів різних профілів будівельників, цегельників, каменярів, вапнярів. Знайдені залишки майстерень по обробці каменю, печей для випалу плінфи і вапна в Києві, Чернігові, Суздалі, Старій Рязані, Полоцьку.

У свій час Б.О.Рибаков  вважав, що цегляне виробництво існувало в більш як 25 великих центрах  Русі. П.П. Толочко вважає, що сьогодні є підстави стверджувати, що виробництво будівельних і опоряджувальних матеріалів існувало в кожному місті, де велося монументальне будівництво, за винятком тих ситуацій, коли потрібних матеріалів не було на місці /шифер, вапняк/ або виробництво яких вимагало спеціальних знань, складних технологій/смальта, скло, полив'яна кераміка/.

Відомі були також кравецьке ремесло, обробка  шкіри і виготовлення взуття. Кожум'яки  і усмошевці неодноразово згадуються у писемних джерелах. Прядіння і  ткацтво, переробка сільськогосподарської продукції теж мали значне поширення на Русі.

За соціальною формою давньоруське ремесло поділялося на вотчинне або помісно-вотчинне, до якого близько стояло церковно-монастирське, вільне , або посадське, і державне.

В межах феодальних садиб розвивалося помісно-вотчинне ремесло на Русі, а в містах - в їх центральних частинах, де була велика концентрація дворів знаті. Вотчинні ремісники жили на території феодальних садиб. Вони працювали в майстернях, що належали їх господарям. Здебільшого ювелірне ремесло мало вотчинний характер. Таке дороге виробництво було під силу тільки багатим феодальним господарствам. На феодальних садибах працювали також ковалі, гончарі, склороби, ремісники інших спеціальностей. Однак вони не мали права власності на знаряддя праці і її результати. Спочатку вотчинні ремісники працювали на обмежене коло замовників. Але вже у XII -XIII ст. з розвитком товарних відносин вийшла на ринок продукція вотчинних майстрів.

Однак ми не володіємо , на жаль, механізмом виходу вотчинного ремесла на вільний ринок.

Поряд з помісно-вотчинним  розвивалось і вільне ремесло  у давньоруських містах. Посади стали  місцем його зосередження. Цікавим  в цьому плані є Подол- посад  найбільшого міста Русі Києва. Дослідження  показують, що вже у IX ст. він був повністю сформованим міським районом. До Х ст. сягають сліди ремісничої справи. Залишки майстерень по обробці бурштину, шиферу, виготовленню скляних і ювелірних виробів, сліди ковальської справи виявлені в різних районах Подолу. Це дає підстави констатувати про розвинену виробничу діяльність жителів цього міського району. Новгород, Чернігів, Переяслав, Галич, Смоленськ, Полоцьк характеризуються аналогічною ситуацією. Посадські райони цих міст в XIII ст. дедалі більше набувають значення центрів дрібнотоварного виробництва.

Разом з тим  існував ще один сектор ремісничого  виробництва, який можна кваліфікувати  як державний. Князівська влада була його організатором. Потребами загальнодержавного розвитку були - будівництво міст та оборонних укріплень.

Міське монументальне  будівництво було компетенцією князів. Маються на увазі князівські резиденції, церковні споруди. В літописах містяться  численні свідчення про їх будівництво. Князівська адміністрація підпорядковувала роботу майстрів кам'яних справ.

На основі аналізу археологічних матеріалів можна виділити два основні періоди давньоруського ремесла, що відповідають загальній картині економічного розвитку країни.

Малорозвинене ремесло відповідає ранньофеодальному  етапу. Більш розвинене ремесло  характерне для періоду феодальної роздробленості. На даному етапі воно характеризувалось збільшенням обсягів виробництва. У літературі ці періоди кваліфікуються як вотчинний і вільний.

Одним із важливих і не до кінця з'ясованих є питання  організаційної структури вільного ремесла. Чи знало давньоруське місто домонгольського часу цехову організацію, уже в XII -XIII ст. характерну для західноєвропейських міст? В літературі з цього приводу висловлювалися різні думки: від обережного визнання на Русі цехоподібних організацій до повного їх заперечення (1).

Ранньофеодальний  етап об'єднував всіх ремісників у  феодальні господарства. Деякі писемні  джерела повідомляють про досить ранні прояви артільних форм праці  на Русі. Але це не дає підстав  стверджувати ,що вони були зародками  самоуправних міських общин.

Немає прямих свідчень корпоративної структури давньоруського ремесла. В такому разі великої ваги набувають опосередковані - історичні  назви міських районів, вулиць, урочищ, які стали відображенням процесу  концентрації ремісників за виробничими ознаками. Нам відомі урочища Гончарі і Кожум'яки в Києві, Гончарі у Вишгороді.

Результати археологічних  розкопок вказують на важливі консолідаційні процеси у давньоруському ремеслі  ХІІ-ХІІІ ст. На думку П.П.Толочка, можна  вважати,що "вони торкнулися не лише територіальних , а й організаційних структур". Проте цього замало для висновків про наявність цехової організації ремесла. Вона штучно стримувалась феодальним характером руського міста і не одержала в домонгольський період свого завершення.

Торгівля як важливий фактор економічного розвитку

Торгівля була важливою галуззю економічного розвитку Київської Русі. У свій час у  вітчизняній історіографії домінувала переоцінка торговельного фактора. В.Й.Ключевський, С.М. Середонін і  ряд інших істориків висунули положення про те, що східнослов'янські міста виникли переважно завдяки торгівлі зі Сходом. Історики - норманісти стверджували пріоритет скандинавів у заснуванні міст на Русі - їх заходом уздовж Дніпровського басейну виникали укріплені табори, які швидко стали центрами обмінної торгівлі.

Ми дотримуємося думки, що торгівля на її ранніх стадіях  не є причиною господарського розвитку, а його наслідком, результатом появи  товарної продукції землеробства і  ремесла. Київська Русь зайняла помітне  становище у системі міжнародних торговельних зв'язків завдяки високому рівневі розвитку.

Головними партнерами міжнародної торгівлі Русі УІІІ -Хет. були країни Арабського Сходу,Хозарія,Волзька  Булгарія, а також Візантія. Ібн  Хаукаль, Ібн Хордадбех, ал Істархі, ал Масуді /автори ІХ-Х ст./ підтверджують не тільки участь руських купців у східній торгівлі, але й наводять дані про характер торгівлі, про шляхи, які зв'язували Русь з іншими народами, про товари, які продавали.

Арабський географ  першої половини IX ст.Ібн Хордадбех писав:"Якщо говорити про купців ар-Рус, то це один із різновидів слов'ян. Вони вивозять заячі шкурки, шкурки чорних лисиць і мечі з найвіддаленіших окраїн країни слов'ян до Румійського моря....Якщо вони відправляються по Танаїсу -річці слов'ян, то проїжджають повз Халімдж, місто хозар... Іноді вони везуть свої товари відджурджана до Багдада на верблюдах" (3). Як передає Ібн Хаукаль у "Книзі шляхів",більшу частину товарів перевозили купці /арабські/ із країни русів і булгар /волзьких/, а також із Куяби /Києва/. Свідчення того, що Русь мала торговельні зв'язки не тільки з периферією арабського світу, а й з глибинними районами , знаходимо у Масуді. Він пише, що країна хозар не виробляє нічого, що вивозилося б на південь, крім риб'ячого клею, оскільки мед і віск, які Персія отримує відХозарії, привозять туди із Русі, Булгар і Києва.

Як наслідок торгівлі зі Сходом, крім різних предметів розкоші і прянощів, з'являється на Русі велика кількість монетного срібла. Дослідники вважають, що арабські дірхеми були найдавнішими монетами. Вони співвідносились з гривнами, ногатами і кунами.

На той час  було дві зони стійких контактів  з арабським світом. Ними були басейн Дніпра і Волго-Окське межиріччя. Це підтверджується виявленням саме тут переважної більшості арабських монет. В Києві їх знайдено 11 тисяч. Це свідчить про значну концентрацію їх у міських районах. Склад монетного карбування показує, що вони відрізнялися певною спрямованістю своїх контактів. Наприклад у Дніпровський регіон попадало більше монет східних дворів. На Волгу йшло срібло західних дворів. Ця тенденція зберігалася і пізніше.

Дослідники арабських  монет констатують, що найдавніший час проникнення їх на східнослов'янські землі датується VIII ст. Наприклад, Л.Янін вважає, що це сталося у 70-80-х роках VIII ст., причому потреба в східних монетах виникла не в окремих районах Східної Європи, а на всій території розселення східних слов'ян (2). Аналіз монетного срібла, виявленого в Києві і Середньому Подніпров'ї, дає підстави поширити час торговельних контактів Русі з Арабським Сходом на всю другу половину УІІІ ст..

Середина УІІІ -X ст, - період інтенсивних зв'язків  з країнами Арабського Сходу. Проте зі зміною історичної ситуації різко припинилося надходження дірхемів на Русь. Занепадає і втрачає своє торговельне значення Хозарія.Як наслідок походів Святослава Хозарія перестає бути стримуючим щитом. В простори східної Європи переселяються орди тюрків- кочовиків. Вони й перерізали шляхи Русі на Схід, Однак в XI ст. відновилися торговельні зв'язки Русі з країнами Середньої Азії, Іраном, Кавказом. Такий стан був до монголо-татарської навали. Для XI-XII ст. характерне функціонування двох основних шляхів, через які здійснювалися торгові операції зі Сходом. Перший пролягав із Києва і Чернігова по Дінцю-Дону і далі на нижню Волгу. Другий-через кримські і східно-чорноморські міста до портів Малої Азії.

Кілька століть  успішно функціонував торговий шлях Київ-Булгар.Він відомий з часів Джейхані /900р/. У 1154 р. його детально описав ал Ідрісі у книзі" Насолода мандруючих довкола світу". В.М.Татищев вважає, що в часи Володимира Святославовича булгарським купцям дозволялося вільно торгувати в містах по Волзі і Оці, а руські купці користувалися аналогічними привілеями на території Булгарії ."Й дал им / Володимир булгарським купцям / во все градьі печати, дабьі они везде й всем вольно торговали, а русские купцьі с печатьми от наместников в Болгари с торгом ездили без опасения." Маємо повідомлення східних авторів Ібн Русте, Ібн Фадлана про торгівлю Русі з Булгаром. В археології підтверджуються ці свідчення, В Булгарії були виявлені речі руської роботи,на Русі вироби з Булгарії. Пріоритетною була торгівля продуктами сільського господарства, хоча мала місце і торгівля ремісничими виробами. Мала помітне місце також торгівля рабами, яких продавали у Хорезм і країни Арабського халіфату.