Контрольная работа по "Макроекономіка"

Особливо рельєфно в структурі функціонування і розвитку економіки проявляються середні цикли (які ще називають промисловими, або бізнесовими). Вони розрізняються за глибиною падіння економіки та терміном, протягом якого вона повертається у передкризовий стан.

Причини економічного циклу

Існують різні точки зору щодо пояснення причин середніх економічних циклів. Серед них на увагу заслуговують такі:

1) циклічні коливання, зумовлені специфікою сфери обігу — незбігом у часі актів продажу товарів, послуг і оплати за них (проте це лише формальна можливість, а не реальна причина);

2) головна причина спаду — це суперечність між суспільним характером виробництва і приватною формою привласнення його результатів (К. Маркс, Ф. Енгельс та інші послідовники). Близько до цієї позиції стояли (ще до Маркса) й ті, хто економічний спад пояснював недоспоживанням значної маси людей, яке було викликане недоліками розподілу (Дж. Гобсон, Г. Мальтус);

3) цикл зумовлюється співвідношенням оптимізму і песимізму в економічній діяльності людей (В. Парето, А. Пігу);

4) цикл — результат технічних нововведень, що вимагає зростання інвестицій, а останні й спричиняють піднесення виробництва (Й. Шумпетер);

5) циклічність зумовлюється надлишком заощаджень і нестачею інвестицій у виробництво (Дж. Кейнс);

6) причиною циклів є невідповідність між грошовим капіталом і пропозицією (І. Фішер).

Незважаючи на відмінність у підходах, практично всі згадані економічні концепції розглядають економічний цикл як породження внутрішніх причин. Це — так звані інтернальні теорії. Ті ж теорії, які пояснюють економічні цикли зовнішніми причинами — наприклад, зміною сонячної активності, що призводить до неврожаю в сільському господарстві та до загального економічного спаду; війнами та різними політичними потрясіннями; освоєнням нових територій (що зумовлює надмірну міграцію робочої сили), називаються екстернальними.

Характерними особливостями середніх циклів після Другої світової війни є:

-по-перше, скорочення їх тривалості, що об’єктивно пов’язано із посиленням динамізму (зменшенням періодів) оновлення основного капіталу в умовах НТР;

-по-друге, необов’язковість послідовного проходження традиційних фаз циклу, зокрема фази піднесення. Бувають цикли, коли після фази пожвавлення (без піднесення) настає нова криза;

-по-третє, зменшення руйнівного характеру криз. Цьому сприяє і досвід державного антициклічного регулювання, нагромаджений країнами з розвинутою ринковою економікою.

Для коротких циклів, на відміну від циклів середньої тривалості (які відтворюють спосіб функціонування основного капіталу), матеріальною основою є процеси, що відбуваються у сфері грошових відносин. Вони характеризуються особливою інтенсивністю та гостротою і можуть або накладатись на промислові (середні) кризи, або відбуватись за їх відсутності.

Довгострокові циклічні коливання в економіці вчені-економісти виявили ще в другій половині XIX ст. Одним з перших їх дослідників був англійський економіст У. С. Джевонс. Окремі аспекти довгих циклів, або довгих хвиль, досліджуються вже понад століття багатьма вченими.

Особлива роль у розробці теорії довгих хвиль належить російському вченому М. Д. Кондратьєву. Він ще у 20-х роках XX ст. опублікував ряд аналітичних праць, в яких практично здійснив багатофакторний аналіз економічного розвитку Великобританії, Франції та США за період 100—150 років. Теорія довгих хвиль Кондратьєва мала істотний вплив на подальший розвиток даного напряму наукового дослідження.

За цією теорією, по-перше, НТП розвивається хвилеподібно з циклами у 50—60 років. По-друге, матеріальною основою довгих хвиль в економіці є структурне техніко-технологічне оновлення капітальних благ та підвищення професійно-кваліфікаційного рівня працюючих. По-третє, в структурі довготривалих циклів М. Кондратьєв виокремив два етапи, або дві фази розвитку, — висхідну і спадаючу.

Висхідна фаза довгого циклу — це період довгочасного піднесення науково-технічного та економічного розвитку суспільства, який триває від 25 до 30 років. У даний період не виключені й циклічні економічні кризи, які розвиваються зазвичай на рівні довготривалого загального піднесення кон’юнктури.

Спадаюча фаза довгого циклу — період зміни базисних техніко-технологічних засад виробничої системи. Такий період триває 20—25 років і для нього характерні перебудовчі процеси економічної структури, адекватної технологічному оновленню.

Таким чином, теорія довгих циклів акцентує на поясненні того, чому в економіці бувають тривалі періоди високої економічної активності. Загальна тенденція економічного зростання може збігатися з контртенденцією у вигляді спадів у межах середніх циклів, в тому числі й на висхідному відрізку довгих хвиль. Відповідно, і тенденція до зниження на спадаючому етапі довгих циклів не виключала піднесення у період середніх циклів.

Щодо нашої країни, то її економіка протягом 90-х років перебувала і перебуває в глибокій економічній кризі, яка не є ні циклічною, ні довгохвильовою. Ми маємо спад, спричинений: по-перше, руйнуванням однієї соціально-економічної системи (адміністративно-командної) і формуванням іншої (ринкової); по-друге, порушенням колишнього єдиного народногосподарського комплексу у рамках СРСР (хоч і недосконалого за структурою та технічно неякісного); по-третє, практичною некерованістю трансформаційними процесами на макро- і мікрорівнях за умов, коли національна економіка тільки формується і паралельно йде процес державотворення. Є багато й інших причин всеохоплюючої соціально-економічної кризи в Україні.

2.Механізм утворення грошового мультиплікатора.

Пропозиція грошей, як правило, перевищує грошову базу. Це пояснюється тим, що банківська система здійснює вторинну грошову емісію на основі мультиплікації (примноження) грошової бази. Отже, крім центрального банку, здатністю створювати гроші во­лодіє також банківська система, тобто сукупність депозитно-кредитних установ, головними серед яких є комерційні банки.

Рівень мультиплікації грошової бази можна визначити в такий спосіб:

.              (2.1)

Далі праву частину рівняння (2.1) поділимо на суму банківських депозитів, тобто на D:

.              (2.2)

У правій частині рівняння (2.2) величина (CU / D) — це коефіцієнт готівки, який відображує відношення готівки до депозитів. Позначимо його символом cr. Величина (BR / D) — це резерв­на норма, яка відображує відношення між банківськими резервами та банківськими депозитами. Позначимо її символом rr. Якщо після цього в рівняння (2.2) внести прийняті позначення, а грошову базу (Н) перенести в його праву частину, то отримаємо функцію пропозиції грошей:

.              (2.3)

Рівняння (2.3) показує, що пропозиція грошей дорівнює добут­ку грошової бази (Н) і коефіцієнта пропорційності [(cr + 1) / (cr + rr)]. Цей коефіцієнт називається грошовим мультиплікатором. Він показує, на скільки одиниць змінюється пропозиція грошей у разі зміни грошової бази на одиницю. Якщо грошовий мультиплікатор позначити символом mm, то його формулу можна подати так:

.              (2.4)

Як видно з формули (2.4), грошовий мультиплікатор залежить від рішень трьох економічних суб’єктів:

—  домогосподарств, які впливають на співвідношення між готівкою і депозитами (cr);

—  центрального банку, який регулює резервну норму (rr) через установлення норми обов’язкового резервування (lr);

—  комерційних банків, які певною мірою можуть впливати на резервну норму через створення надлишкових резервів.

4. Задача.

4.1 Економіці країни характерні такі дані: валові інвестиції – 55 у.о., спож.  витрати – 110  у.о., експорт – 70 у.о., імпорт – 50 у.о., амортизація – 40 у.о., зарплата – 90 у.о., державні витрати – 80 у.о. Розрахувати: ВВП та ЧВП.  

Розрахунок:

1.Обчислюємо ВВП по методу витрат  за наступною формулою:

              ВВП=СВ+ВІ+ДЗ+ЧЕ,

А) обчислим суму чистого експорту:

              ЧЕ=К-М,     ЧЕ=70-50=20 у.о

Отже  ВВП=110+55+80+20=265 у.о

2.Розрахуємо суму чистого валового продукту:

              ЧВП=ВВП-А,       ЧВП=265-40=225 у.о.

Відповідь: сума ВВП становить 265 у.о., а ЧВП – 225 у.о.

4.2  Номінальний ВВП у 2001-му році 300 у.о., у 2002-му році – 400 у.о. Реальний ВВП у 2001-му році 280 у.о., у 2002-му році – 310 млрд. у.о. Розрахувати темп інфляції у 2002 році порівняно з 2001-им.  

Розрахунок:

1.Обчислимо індекс цін на 2001 та 2002 рік за наступною формулою:

              Іц  = Номінальний ВВП / Реальний ВВП

А)      Іц2001=300/280=1,07;

Б) )    Іц2002 =400/310=1,29.

2. Маючи індекс цін розрахуємо темп інфляції у 2002році:

              ТІ =(Іц2002 - Іц2001)/ Іц2001*100%,

              ТІ=(1,29-1,07)1,07*100%=20,56%.

Відповідь: темп інфляції у 2002 році порівняно з 2001-им склав 20,56%.

Список використаної літератури.

1. Мікроекономіка і макроекономіка: Підручник /За заг. Ред.С.Будаговської. - К.: Основи, 1998. - 518с.
2. Мэнкью Н.Г. Макроэкономика / Пер. с англ. - М.: Изд-во МГУ, 1994. – 736с.

3. Савченко А. Г. Макроекономіка: Підручник. — К.: КНЕУ, 2005. — 441 с.

4. Базилкевич В., Базилкевич К., Баластрик Л. Макроекономіка. — К.: Знання, 2004. — 828 с.

5. Проскурін П.В. Історія економічних вчень Навч. посіб. — К.: КНЕУ, 2005. — 372 с.

6. Небава М.І Теорія макроекономіки.Навч.посіб. – К.: Слово, 2003. -536 с.