Користність. Карденаліський підхід

Міністерство  освіти і науки України

Національний  авіаційний університет

Інститут заочного і дистанційного  навчання

Кафедра економіки

 

 

 

 

 

 

КОНТРОЛЬНА  РОБОТА

з дисципліни

«МІКРОЕКОНОМІКА»

на тему:

«Користність. Карденаліський підхід»

Варіант № 11

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Київ 2012

 

ЗМІСТ

Вступ…...………………………………………………………………………3

1. Поняття корисності………………………………………………………...4
2. Кількісний (кардиналістський) підхід до аналізу корисності і попиту...7
3. Оптимізація вибору на основі кардиналістської теорії………………...11

Висновки…………...…………………………………………………………13

Список використаних джерел…………..……………………………..…….14

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Кожен з нас  щодня приймає рішення: що придбати, у яку школу віддати дитину, на яку роботу влаштуватися, як розподілити  сімейний бюджет, від чого відмовитись, до чого прагнути.

В основі формування ринкового попиту лежать рішення  окремих споживачів конкретних благ. Благо в теорії споживання – це будь-який об‘єкт споживання, який приносить  визначене (стійке, передбачене) задоволення  споживачу, тобто підвищує рівень його добробуту.

Економічні  рішення при виборі благ для придбання  диктуються бажанням покупця досягнути  найбільшої користі, або віддачі, при  можливостях, які вони мають. Та користь, яка при споживанні представляє  собою рівень добробуту або ступінь задоволення потреб даного економічного суб‘єкту, називається корисністю.

Для точного  аналізу поведінки споживача  необхідно формально описати  його цільові установки, тобто залежність рівня корисності від набору споживаних благ. Така залежність представляє собою функцію корисності. Функція корисності — це співвідношення між обсягами споживаних благ і рівнем корисності, який досягається при цьому споживачем.

Корисність  висвітлює принциповий момент у  поведінці споживача, який вибирає  той чи інший набір благ: вона служить критерієм відбору, показує, наскільки необхідним є той чи інший об‘єкт вибору даному економічному суб’єкту за певних умов, визначає, до чого прагне споживач в даній ситуації.

Скільки людей, стільки і систем цінностей. Проте  є загальні типові закономірності для більшості, яких цілком достатньо для того, щоб зрозуміти їх вибір.

Існують різні  рівні формалізації переваг різних груп споживачів, з яких витікають  різні рівні кількісного співвідношення корисності благ. Це виражається порядковою (ординалістською) і кількісною (кардиналістською) функціями корисності.

1. Поняття корисності

 

Однією з  найважливіших складових економічної  теорії є теорія корисності. Основним елементом якої є поняття корисності блага. Питання дослідження теорії корисності – вирішальне для розуміння мотивації та дій індивіда. Тому необхідно мати чітке й повне уявлення про те як формуються оцінка корисності благ індивідом і яким чином вона впливає на прийняття рішень.

Термін «корисність» означає можливість задоволення  певних потреб індивіда. Так, А. Маршалл визначав корисність як поняття співвідносне бажанню чи потребі [8, с. 139].  Аналогічної точки зору дотримувався і Л. Вальрас: виділяючи при цьому декілька видів корисності, він тим не менш вважав, що дійсна  корисність – це сума всіх потреб задоволених індивідом [3, с. 63].

Сам термін «корисность» був введений в обіг англійським  філософом І. Бентамом. Подальшою  розробкою окремих аспектів теорії корисності займалися Ж.-Б. Сей, Л. Вальрас, А. Маршал, Дж. фон Нейман, О. Моргенштерн, Ж. Дебре, К. Ерроу, М. Аллє, А. Тверскі, Д. Канеман, П. Фішбурн. Окремий напрямок в дослідженні теорії корисності, а саме граничної корисності складає австрійська школа: К. Менгер, Е. Бем – Баверк,  Ф. фон Візер. Серед вітчизняних дослідників, слід відмітити роботи М. Туган-Барановського щодо синтезу теорії граничної корисності з трудовою теорією вартості та Є. Слуцького, який подав поглиблене обґрунтування теорії поведінки споживачів та довів можливість математичної формалізації функції корисності на основі перших та других похідних [12, с. 215].

Слід зазначити, що «корисність» не лише економічна категорія. Зокрема зв’язок теорії корисності та психології, розглядав Пітер Фішбурн [1, с. 341], крім того окремі психологи  внесли значний вклад в розвиток розуміння механізму оцінки індивідуальної корисності, зокрема нобелівський лауреат 2002 року з економіки психолог Деніел Канеман.

 Дослідників  теорії корисності, умовно, можна  поділити на дві групи (течії): ординалісти та кардиналісти. Основною  відмінністю між ординаліським та кардиналіським підходом до корисності є відповідь на питання щодо можливості вимірювання корисності. Кардиналісти припускають, що індивід (споживач) може виміряти (принаймні підсвідомо) корисність кожного блага в певних абстрактних одиницях – ютилях. І тому споживач максимізує кількість ютилів в наборі благ. Ординалісти, навпаки, вважають, що індивід не може виміряти корисність окремого блага (так як наприклад виміряти температуру чи довжину, тощо), натомість він може лише порівнювати корисності наборів благ, визначаючи при цьому який з наборів є бажанішим для нього або визнавши індиферентність цих наборів. Хоча допускається можливість виміряти величину корисності з точністю до позитивного афінного перетворення (корисність фон Неймана – Моргенштерна). Ординаліський підхід нині є домінуючим у сучасній теорії корисності.

Постановка  проблеми. Незважаючи на велику увагу, що приділяється вивченню питання оцінки корисності, окремі її елементи висвітлені не досить чітко. Зокрема в рамках аксіоматичного підходу (аксіоматика Севіджа, фон Неймана – Моргенштерна), економісти спираючись на ряд аксіом, виводять ті чи інші положення теорії, деякою мірою ототожнюючи властивості функції корисності блага і набору благ. Недостатня увага приділяється вивченню питання взаємодії благ в наборі, дослідженню корисності набору благ у взаємозв’язку з корисністю окремого блага що входить в цей набір. Тому постає необхідність більш детального розгляду проблем співвідношення корисності набору благ з корисністю окремого блага і визначення можливості існування адитивної чи неадитивної функції корисності набору благ.

Аналіз  останніх досліджень і публікацій. Серед тенденцій розвитку теорії корисності варто виділити  її застосування, останнім часом, в дослідженні досить широкого кола економічних проблем. Зокрема на положення теорії корисності опираються Соколовський Д. Б. [10], Форкун І. та Фрадинський О. [11] при аналізі проблем оподаткування, зокрема ухилення від сплати податків, Момот О. І. та Кушура С. І. [9] застосовують елементи теорії корисності в побудові механізму прийняття управлінських рішень щодо інновацій.

Зараз більшість  економістів притримується наступних  аксіоматичних положень щодо корисності окремого блага:

1. Незалежність – індивід обирає той чи інший набір благ керуючись лише корисністю набору (на уподобання споживача не вливає його соціальна група, родина і т.д.) [5, с.13];
2. Повнота – індивід має абсолютно повне уявлення про всі можливі комбінації благ та має точні уявлення про їх корисність [4, с.52];
3. Транзитивність – якщо індивід надає перевагу А над В, а В над С, то він надасть перевагу А над С [4, с.52];
4. Монотонність і опуклість функції корисності блага[5, с.13].

Крім того корисність від споживання блага в нульовому  обсязі дорівнює нулю, в усіх інших  випадках корисність - невід’ємна величина. Корисність набору благ вважається рівною сумі корисності окремих благ (адитивна корисність [1, с. 347]), тобто , де - загальна корисність набору благ, - корисність -го блага. Хоча окремі дослідники [10, с. 157] і піддають сумніву адитивність функції корисності, вказуючи на недостатньо адекватний опис поведінки економічних суб’єктів за допомогою таких функцій корисності.

Виділення невирішених раніше частин загальної проблеми. Не зважаючи на те, що адитивність функції корисності піддається обґрунтованим сумнівам, значною мірою поза увагою дослідників залишається питання визначення умов існування та властивостей неадитивної функції корисності набору благ, зокрема щодо опуклості функції корисності набору благ.

 

2. Кількісний (кардиналіський) підхід до аналізу корисності і попиту

 

Кількісна (кардиналістська) функція корисності має місце в тому випадку, коли не тільки можливо визначити розташування і послідовність класів байдужості, а і вказується, як оцінюється різниця в рівнях добробуту, що відповідають кожному з таких класів.

Гіпотези кількісної теорії корисності:

1. Споживач витрачає свій бюджет таким чином, щоб одержати максимальне задоволення від сукупного споживання благ.
2. Споживач може висловити своє бажання придбати деяку кількість блага за допомогою кількісної оцінки корисності цього блага. Одиниця, яка є масштабом виміру корисності – ютіль. При цьому кожний вид блага має для споживача загальну корисність і граничну.

Загальна корисність – це сума корисностей всіх наявних  у споживача одиниць цього  блага:

,    (1.2)

де  – корисність і-тої одиниці блага в ютілях;

n – Кількість одиниць блага.

Гранична корисність – це зміна загальної корисності набору благ при зміні кількості даного блага на одиницю.

. (1.3)

При диференційованості функції споживання гранична корисність блага даного і-го виду є першою частковою похідною функції корисності U, яка виражає загальний рівень добробуту даного споживача в даній ситуації (по змінній Хі, що відповідає величині споживаного блага даного і-го виду) і позначається MU(Xi) або MUi:

.                   (1.4)

3. Перший закон Госсена: із збільшенням обсягу споживання певного блага загальна корисність індивіда зростає, а гранична – зменшується внаслідок насичення благом (рис. 1.1).

Рисунок 1.1. Загальна і гранична корисність

4. Другий закон Госсена: споживач при заданих цінах та бюджеті максимізує свою функцію корисності, якщо виконується наступна умова рівноваги:

                      (1.5)

або

.                      (1.6)

Згідно з цією умовою, споживач, який максимізує корисність, купує товари в таких обсягах, щоб їхні граничні корисності у розрахунку на одну грошову одиницю були рівними.

Бажання споживача  безмежні, але доступні споживачеві  ринкові кошики – це ті, які відповідають його бюджетним обмеженням.

Бюджетна лінія  – геометричне місце точок, що характеризують усі такі набори товарів  Х та Y, на придбання яких за цінами PX та PY споживач повністю витрачає свій доход.

Лінія бюджетного обмеження (бюджетна лінія) – це в  самому простому випадку пряма:

, (1.7)

де І –  доход споживача;

PX, PY – ціни відповідних товарів.

Точки цієї прямої показують набори благ, при купівлі  яких виділений доход витрачається повністю (рис. 1.2).

При позитивній граничній корисності благ споживач завжди вибирає набір, який зображується однією з точок цієї лінії, інакше залишалась б невитраченою частина виділених коштів, на які можна було б купити додаткові товари, підвищивши свій добробут.

Бюджетна лінія  перетинає осі координат в  точках і = , які показують максимально можливі кількості благ Х та Y, що можна купити на даний доход при даних цінах. Нахил бюджетної лінії дорівнює відношенню цін відповідних товарів (відносній ціні першого блага). З формальної точки зору це-взята з протилежним знаком похідна функції бюджетного обмеження. Дана величина (на рисунку це ) показує кількість товару Y, від якої споживач повинен відмовитись для придбання додаткової одиниці товару Х.

Рисунок 1.2. Бюджетна лінія

Чим крутіша  бюджетна лінія, тим більше відношення ціни товару Х до ціни товару Y, і  тим більшою кількістю Y необхідно  пожертвувати для одержання додаткової одиниці товару Х.

Бюджетна лінія  має від’ємній нахил до горизонтальної осі  , тому що збільшення купівлі одного блага можливо тільки за рахунок зменшення купівлі іншого.

При зміні цини одного товару змінюється нахил бюджетної  лінії. При зміні доходу і постійних  цінах бюджетна лінія зсувається паралельно вгору або вниз.

Розглянемо  варіанти поведінки бюджетної лінії. Якщо доход знижується, бюджетна лінія зсунеться вниз і при незмінних цінах буде паралельною попередній лінії АВ (рис. 1.3 (а)). Споживач зможе купити менше товарів. Якщо доход збільшиться, при постійності цін бюджетна лінія підніметься вище за попередню бюджетну лінію АВ. Купівельна спроможність виросте (рис. 1.3 (б)). У випадку, коли доходи і ціни змінюються однаково (пропорційно), то бюджетна лінія залишається незмінною.