Лекция по "Экономике"

Тема 13. Економічний розвиток. Зайнятість, відтворення робочої сили та їх регулювання державою

1. Суть та основні фактори економічного зростання.

2. Вибір моделі розвитку України.

3. Зайнятість. Форми та структура.

4. Безробіття: причини, форми, наслідки.

5. Відтворення робочої сили та роль держави в регулюванні зайнятості та відтворенні робочої сили.

1. Економічне зростання є однією із найважливішою проблемою суспільного розвитку, адже саме від цього зростання залежать потенційні можливості будь-якої країни, щодо забезпечення життєвого рівня свого народу. Під економічним зростанням розуміють збільшення потенційного і реального ВВП та зміцнення економічної могутності країни. Теорія економічного зростання аналізує процеси, що його забезпечують та фактори, які обумовлюють швидке зростання могутності країни. До основних факторів, що обумовлюють фізичну здатність економіки до зростання належать кількість і якість природних ресурсів, кількість і якість трудових ресурсів, обсяг основного капіталу і технологія.

Ці фактори економічного зростання можна назвати продуктивними факторами, саме вони роблять можливим зростання виробництва. Зростання залежить від факторів попиту, тому економіка країни повинна забезпечити повне використання ресурсів, а для цього необхідно підвищувати рівень сукупних видатків. На економічне зростання впливають також фактори розподілу. Тому необхідно реально використовувати зростаючий обсяг ресурсів та розподілити їх таким чином, щоб отримати максимальну кількість корисної продукції.

Збільшення реального продукту і доходу може відбуватися двома основними способами:

• шляхом залучення більшого обсягу ресурсів (екстенсивний);
• шляхом продуктивнішого їх використання (інтенсивний).

Як відхилення від закономірного  процесу економічного розвитку в  окремі періоди для ряду країн може мати місце регресивний тип зростання, для якого характерне тривале зниження обсягів суспільного виробництва.

2. Вибір моделі розвитку України.

Економічна політика, як відомо, охоплює два складники  – економічну стратегію та економічну тактику. В економічній стратегії втілюються головні завдання, що стоять перед суспільством на перспективу. У ній сконцентровані стрижневі інтереси всього суспільства: різних класів і верств населення в їх органічній єдності. Коли ми кажемо про стратегію економічної політики держави, то маємо на увазі довготермінову орієнтацію цієї політики, тобто встановлені на багаторічну перспективу цілі, їх концентрацію стосовно особливостей того чи того етапу розвитку економіки країни.

Україна, яка з 1991р  набула політичної незалежності й економічної самостійності, повинна мати чітку стратегію економічного розвитку на довготермінову перспективу. Це пояснюється тим, що Україна, ще перебуваючи в складі СРСР, була невід’ємною частиною єдиного народногосподарського комплексу СРСР. Таке політичне та економічне становище України визначало й особливості розвитку її економіки, котрі цілковито обумовлювались геополітичними і стратегічними цілями СРСР. Національні інтереси України підпорядковувались загальним інтересам СРСР, тому її економіка розвивалась не як самостійний народногосподарський комплекс, а як 1/5 частина загальносоюзного комплексу.

Союзний поділ праці  і міжреспубліканські галузеві зв’язки  були дуже розвиненими, тісно переплітались, що й визначало глибоку залежність економіки України від загальносоюзної економіки. Ця залежність виявлялась і у виробництві на рівні міжреспубліканської спеціалізації, і в споживанні – на рівні кооперування, обміну сировиною, енергією, комплектувальними виробами та ринками збуту. Ось чому різкий розрив цих органічних економічних зв’язків і перехід до економічної самостійності призвів до глибокої економічної кризи, адже, економіка України не була самостійним народногосподарським комплексом із завершеним циклом відтворювальних процесів. Це – об’єктивний наслідок глибоких і революційних трансформацій.

Історичний досвід людства  надає нам три моделі можливого  розвитку: перша – традиційна капіталістична; друга – командна радянська система; третя – змішана, соціально орієнтована  ринкова система. Можемо сказати, що трансформація адміністративно-командної радянської системи має відбуватися у напрямі до змішаної соціально орієнтованої економіки.

3. Зайнятість. Форми та структура.

Людина є не тільки головною продуктивною силою, але й  метою виробництва. Її існування і відтворення залежить від можливості отримання трудових доходів – від зайнятості в народному господарстві. Зайнятість населення є важливим показником рівня розвитку формації, цивілізації – соціального прогресу суспільства.

Зайнятість  як економічна категорія є сукупністю економічних, правових, соціальних та ін. відносин, пов’язаних із забезпеченням працездатного населення робочими місцями та його участю в суспільно корисній праці, яка приносить дохід.

Зайнятість  – це забезпечення робочими місцями як самостійно, так і за допомогою приватних роботодавців та держави; ступінь участі працездатного населення в суспільній праці.

Зайнятість  – це діяльність громадян, пов’язана  із задоволенням особистих та суспільних потреб і така, що, як правило, приносить їм дохід у грошовій або іншій формі.

Роль зайнятості і суспільному розвитку:

• Зайнятість, праця є джерелом, умовою існування людини й суспільства;
• Зайнятість – основа певного життєвого рівня, певної якості життя;
• Зайнятість – це матеріальна основа відтворення робочої сили і трудових ресурсів завдяки отриманому продукту, доходу;
• Зайнятість – це єдина можливість самовиразу особистості людини у праці, діяльності, можливість реалізації своїх здібностей, людського «капіталу» на користь собі та суспільству.

Економіка, яка добре  функціонує, повинна забезпечити  роботою тих, хто хоче її отримати за наявної зарплати. Якщо вона не може цього забезпечити, то внаслідок  безробіття ресурси витрачаються марно.

Види зайнятості

Стандартна повна  зайнятість:

• Робота в певному підприємця;
• Робота в постійному виробничому приміщенні роботодавця;
• Стандартне трудове навантаження протягом певного періоду;
• Укладення трудового договору.

Нетипові форми  зайнятості:

• Праця на дому;
• Часткова, тимчасова зайнятість;
• Випадкова праця за наймом;
• Праця домогосподарок;
• «поділ праці», «робочого часу»

З розвитком ринкової економіки нетипові форми зайнятості витісняють стандартну зайнятість. Якщо колись вони були добровільними, то нині стали вимушеними через загострення  проблем зайнятості у світовій економіці в умовах НТР.

Головні показники  зайнятості:

1. Норма активності (На) – відношення кількості зайнятих (Кз) до населення (Кн): На = (Кз / Кн) 100%;
2. Раціональність використання трудових ресурсів, або працездатного населення, як відношення зайнятих до трудових ресурсів;
3. Норма зайнятості – процент зайнятих серед представників певної групи (за статтю, професіями, галузями тощо).

4. Безробіття: причини, форми, наслідки.

Зайнятість і безробіття – два  боки розвинутої ринкової економіки, наслідок взаємодії об’єктивних економічних законів, раціонального використання робочої вили капіталом.

Сутність поняття “безробіття” можна визначити як стан частки трудових ресурсів, яка не має можливостей  для існування і відтворення  робочої сили завдяки праці.

Це економічний стан, за якого ті, хто бажає працювати  не можуть знайти собі роботу при звичайній  зарплаті; стан незайнятості частки трудових ресурсів.

Безробітними визнаються працездатного віку, які через  відсутність роботи не мають заробітку  або інших передбачених чинним законодавством доходів і зареєстровані в Державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до підходящої роботи (Закон України “Про зайнятість населення”)

Головними причинами безробіття є:

1. Марксистська теорія безробіття (Б):

Дія економічних законів  нагромадження капіталу, зростання  його органічної будови, економічного закону народонаселення та ін. Нагромадження  капіталу в умовах зростання його органічної будови веде до відносного скорочення попиту на робочу силу порівняно з попитом на машини й обладнання – стосовно потреб капіталу в самозростання  Б=f (Н)

2. Кейнсіанська теорія:

Зайнятість залежить від сукупної пропозиції, схильності до споживання й обсягу інвестицій, нестачі сукупного  попиту на товари завдяки дії “психологічного закону збереження”. Безробіття – це закономірність ринкової капіталістичної економіки, а головна причина – психологічний фактор.

3. Сучасні теорії:

• Дія природних демографічних законів і абсолютного перенаселення – мальтузіанська теорія.

• Високий рівень зарплати веде до зростання безробіття і навпаки (ліберальна школа);
• Розвиток НТП, технологій – “технологічні теорії”.
• Конкуренція на ринку праці, порушення рівноваги між попитом і пропозицією на робочу силу – неокласична теорія.
• Циклічні коливання виробництва й безробіття як природний прояв саморегулювання ринку.

Відповідно до причин безробіття розрізняють: природне безробіття (пов’язане з пошуком роботи, переходом на іншу роботу. Може існувати за наявності робочих місць і небажання працювати); економічне (вимушене) безробіття (коли людина бажає працювати, шукає роботу, але немає робочих місць, коли працівників звільняють із роботи з економічних причин (скорочення, закриття виробництва, переоснащення тощо)

Сукупність природного й економічного безробіття становить фактичне  (поточне) безробіття країни.

Норма безробіття – важливий показник стану економіки та суспільства. У різних країнах коливається від 1,5 – 2% до 10 – 15%. Якщо фактично норма безробіття в країні перевищує природну, це призводить до негативних економічних і соціальних наслідків.

Щодо факторів безпосереднього  впливу на безробіття, то їх виокремлюють:

• Зростання технічної будови виробництва (автоматизація, роботизація); темпи економічного зростання;
• Використання праці емігрантів, дітей; висока народжуваність за певних умов;
• Розорення маси дрібних виробників, банкрутства;
• Коливання попиту і пропозиції робочої сили;
• Економічна політика держави й регулювання ринку праці.

На сьогодні розрізняють 

1. Фрикційне безробіття – пов’язане зі зміною професії, добровільною зміною місця роботи й пошуками іншої, переїздом в інший регіон. Це тимчасова незайнятість, пов’язана з переходом з однієї роботи на іншу.
2. Добровільне безробіття – стан, коли частина трудових ресурсів не хоче працювати за нижчу заробітну плату або взагалі не хоче працювати.

Сукупність фрикційного  й добровільного безробіття становить  так зване природне безробіття. Під природним безробіттям розуміють такий рівень безробіття, який відповідає доцільному рівню повної зайнятості в економіці. Це раціональна ринкова зайнятість. Норма природного безробіття зросла з 2-4%(кінець 60-х років) до 6-8% на сучасному етапі. Повна зайнятість за таких умов дорівнюватиме 94-92%.

3. Структурне безробіття – виникає внаслідок незбігу попиту і пропозиції робочої сили за структурних змін в економіці та невідповідності кваліфікації за зміни попиту.
4. Технологічне безробіття – викликається зміною технології виробництва, його модернізацією тощо. Є проявом структурного безробіття.
5. Сезонне безробіття – пов’язане із сезонністю праці в деяких галузях (с/г, туризм, будівництво).
6. Циклічне безробіття – визначається  циклічним розвитком суспільного виробництва. Зумовлює відхилення фактичної норми безробіття від природної норми.
7. Приховане безробіття. Його причиною вважають низьку конкурентоспроможність дрібних виробників (за К Марксом, це передусім аграрне перенаселення). Під прихованим безробіттям розуміють також стан, коли кількість робітників перевищує об’єктивну потребу в них.

Сукупність 3-7 форм безробіття становить вимушене безробіття, коли людина бажає працювати, шукає роботу, але довго не знаходить її.

Соціально-економічними негативними наслідками безробіття є:

1. Безробіття, особливо масове, - це зло лихо для особи й держави (суспільства);