Міжнародна інтеграція та економічний потенціал України

Зона  преференційної торгівлі являє собою зону з пільговим торговельним режимом, коли дві або кілька країн зменшують взаємні тарифи по імпорту товарів, зберігаючи рівень тарифів у торгівлі з іншими країнами, Найбільш показовим історичним прикладом такої форми інтеграції є преференційна система Британського співтовариства (1932 р.), що об'єднувала 48 держав,

У зонах  вільної торгівлі діє особливий пільговий торговельний режим для країн-учасниць за рахунок усунення внутрішніх тарифів при їх збереженні в торгівлі з іншими країнами. Типовими прикладами є Європейську асоціація вільної торгівлі (1960 р.), зона вільної торгівлі США— Канада (1988 р.).

Митний  союз — це угода двох або кількох держав, що передбачає усунення внутрішніх тарифів та встановлення спільного зовнішнього тарифу. Такі угоди діяли у Бенілюксі (з 1948 р.) та Європейському союзі (з 1968 р.).

У межах  спільного ринку забезпечується вільний рух не тільки товарів, а й послуг, капіталів і громадян (робочої сили). Такі умови економічних взаємовідносин у, цілому характерні нині для Європейського союзу. Формується Північноамериканський спільний ринок (США, Канада, Мексика).

В економічному союзі вільний рух факторів у результаті виробництва доповнюється гармонізацією внутрішньої та зовнішньої економічної політики. У країнах-учасницях функціонує, як правило, єдина грошова одиниця. Прикладом таких союзів є Бенілюкс (з 1960 р.) США, до 1991 р.— колишній СРСР. На стадії практичної реалізації плани по створенню економічного і валютного союзу Європейського співтовариства.

На основі економічних створюються політичні  союзи, в яких поряд з економічною забезпечується і політична інтеграція.

Економічна  природа інтеграційних угруповань та взаємовідносин між країнами, що їх утворюють, зумовлюють логіку і спадкоємність у становленні та розвитку форм міжнародної економічної інтеграції [24].

Приклади форм міжнародної  економічної інтеграції наведені у  табл. 2.1.

Таблиця 2.1

Ступені розвитку регіональної економічної інтеграції [8]

Ступені	Приклади
1. Зона вільної торгівлі	ЄЕС у 1958-1968 ЄАВТ з 1960 НАФТА з 1988 МЕРКОСУР з 1991
2. Митний союз	ЄЕС у 1968-1986 МЕРКОСУР з 1996
3. Спільний ринок	ЄЕС у 1987-1992
4. Економічний союз	ЄС з 1993
5. Повна економічна та  політична інтеграція	Поки що прикладів немає

 

Таким чином, можна виділити чотири етапи встановлення і розвитку міжнародної економічної інтеграції:

1. Створення зони вільної торгівлі з відміною митних тарифів та інших обмежень між країнами-учасниками.
2. Створення митного союзу з установленням єдиних тарифів у торгівлі і у русі робочої сили та капіталу.
3. Виникнення економічного союзу, що являє собою начальну фазу реальної економічної інтеграції.
4. Повна інтеграція з єдиною економічною політикою, спільною валютою та органами наднаціонального регулювання [8].

Дуже  важливу роль в міжнародній економічній  інтеграції відіграють економічні спілки.

Творення  економічних спілок – один з шляхів інтеграції країн, завдяки якому  здійснюється міжнародний поділ  праці та у кожної з країн з'являються  додаткові можливості для розвитку.

Активна регіональна інтеграція проявляється, тоді коли регіони беруть участь в  міжнародному (міжрегіональному) розподілі  праці, територіальній диференціації  виробництва, і виражається в  наступному. Економічні суб'єкти регіону, випускаючи конкурентноздатну продукцію, реалізують її на національному і світовому ринках, при цьому вони прагнуть до якнайкращого використання конкурентних переваг (соціально економічного потенціалу) території. Одночасно з інших регіонів на місцеві ринки поступають товари, які не можуть бути вироблені на даній території, але попит на яких в регіоні має місце. Відзначимо, що соціально-економічний потенціал регіону визначає його привабливість, по-перше, для національних і зарубіжних компаній, що мають основною метою оптимальне розміщення виробництва при мінімізації його витрат, по-друге, для національних і зарубіжних корпорацій які намагаються завоювати чергові ринки збуту своїх товарів.

Отже, активна  інтеграція супроводжується збільшенням  частки експорту, що у свою чергу  приводить до зростання залежності регіональної економіки (відповідно, і  національної) від кон'юнктури попиту і коливань цін на світових ринках.

Пасивна інтеграція має місце у випадках, коли в регіоні не проводиться  продукції, орієнтованій на національний і міжнародні ринки збуту, але  сам регіон потребує постачань продукції  з інших регіонів.

Головним  механізмом здійснення інтеграції в  систему національних і світових господарських зв'язків виступає діяльність на території конкретного  регіону інтегрованих корпоративних  структур (ІКС) і транснаціональних  корпорацій (ТНК) – найвищою формою розвитку бізнесу. ІКС є інтегруючими економічними підсистемами регіональних економік, що оптимально використовують соціально-економічний потенціал  території з метою підвищення конкурентноздатності і ефективності виробництва і зростання своєї  прибутковості. Великі ІКС утворюють  каркас економіки територій і  світового господарства, створюючи  передумови збільшення експортного  потенціалу, прискорення науково-технічного прогресу і залучення інвестицій.

Становлення і посилення ролі корпорацій є  основною тенденцією зростання і  розвитку регіональних і національних економік [5].

Таким чином інтеграційні процеси  – тенденція, що визначає світовий поділ праці і вони являються  невід'ємною частиною світового  співтовариства та всіх відносин у  ньому [7].

 

РОЗДІЛ 3

ЕКОНОМІЧНИЙ ПОТЕНЦІАЛ УКРАЇНИ  ТА СТРАТЕГІЧНІ НАПРЯМКИ

ІНТЕГРАЦІЇ УКРАЇНИ У СВІТОВЕ  ГОСПОДАРСТВО

Економічний потенціал країни характеризує можливості національної економіки виробляти матеріальні  блага, надавати послуги, задовольняти економічні потреби суспільства. Ці можливості дають всі наявні в  країні ресурси — виробничі, матеріальні, трудові, природні, фінансові, науково-технічні, інформаційні та ін. Відповідно економічний  потенціал включає як складові частини  виробничий, трудоресурсний, фінансовий, науковий та інші види потенціалів.

Виробничий потенціал  формується основними виробничими  фондами, до яких входять будівлі, споруди, трубопроводи, машини, устаткування тощо. В Україні існує величезна кількість підприємств, однак більшість із них мають застарілі, дуже зношені, а то й зруйновані основні виробничі фонди, які потребують оновлення або ж демонтування.

Трудоресурсний потенціал  характеризується кількістю і якістю робочої сили. Тривалий час приріст  трудових ресурсів різної кваліфікації в Україні задовольняв інтереси її економіки, частина робочої сили була задіяна в інших республіках  колишнього СРСР. В останні десятиріччя чисельність трудових ресурсів у країні зменшується, що є наслідком несприятливої демографічної ситуації, тоді як якість робочої сили залишається високою (зокрема, зростає частка осіб з вищою освітою).

Економічна криза в  країні спричинила появу безробіття і неповної зайнятості населення, масову трудову еміграцію як у Росію, так і в країни Європи, Америки, інших регіонів світу.

Природно-ресурсний потенціал  складають усі види природних  ресурсів, що є на території країни чи в підконтрольній їй частині Світового  океану: мінерально-сировинні, земельно-ґрунтові, агро-кліматичні, водні, біологічні (в т. ч. лісові), гідроенергетичні, природно-рекреаційні. За сумарними запасами деяких з них Україна посідає одне з провідних місць в Європі (наприклад, мінеральних, ґрунтових, рекреаційних). Натомість відчувається загальний дефіцит водних, гідроенергетичних, лісових ресурсів.

Фінансовий потенціал  країни визначається сукупністю грошових фондів підприємств, громадян, держави. Фінансові можливості України поки що дуже скромні. Річний державний бюджет країни менший, аніж бюджети окремих  міст розвинених країн Заходу. Велика кількість українських підприємств є фінансовими боржниками або перебувають на межі банкрутства, а більшість громадян країни отримують доходи, нижчі від встановленого прожиткового мінімуму [2].

Багато фінансових операцій відбувається поза легальними рамками  економіки, встановленими законодавством, тобто в "тіні". Все це не сприяє нормальному функціонуванню національної економіки.

Науковий потенціал України  базується на розгалуженій мережі наукових інститутів, науково-дослідних закладів, які існують у системі Національної академії наук, міністерств і відомств, їх працівниками є десятки тисяч  спеціалістів вищої категорії —  докторів і кандидатів наук. У деяких напрямках науки Україна проявила себе як один зі світових лідерів, наприклад, у кібернетиці, електрозварюванні  металів, кардіохірургії, космічній  техніці. Однак у багатьох галузях  наукової діяльності, що стосуються розробки високопродуктивної техніки і новітніх технологій, відставання вітчизняної  науки суттєве. В наш час ситуація ускладнюється недостатнім фінансуванням  і нестабільною діяльністю наукових організацій, виїздом спеціалістів високої кваліфікації за кордон.

Ефективність використання економічного потенціалу в країні залежить від господарського механізму. Недосконалість останнього може призвести до нераціонального, малоефективного, а то й витратного використання складових економічного потенціалу.

Роль кожної держави в  сучасному світі визначається, насамперед, її економічною могутністю, яка є наслідком реалізації економічного потенціалу. Найбільш універсальними показниками, що характеризують економічну могутність країни, є її валовий внутрішній продукт (ВВП) і валовий національний продукт (ВНП).

Валовий внутрішній продукт  держави — це сукупна вартість за ринковими цінами усього обсягу кінцевих товарів і послуг, вироблених уданій країні впродовж одного року (враховуючи надходження від їх експорту). ВВП  охоплює результати економічної  діяльності підприємств, організацій, закладів і окремих осіб, незалежно  від їх державної приналежності  та громадянства, які зайняті підприємництвом  на території даної країни [2].

Валовий національний продукт  відрізняється від ВВП тим, що враховує доходи фірм і громадян даної  країни, отримані за кордоном, проте  виключає доходи зарубіжних компаній та осіб, які займаються діяльністю в даній країні.

Показники ВВП і ВНП  можуть бути розраховані в національній валюті і у доларах. Наприклад, валовий  внутрішній продукт України (за даними національної статистики) становив 170 млрд. грн. у 2000 р. і майже 950 млрд. грн. у 2008 р. Правда, ці показники неможливо порівнювати, оскільки вони подані у фактично діючих, а не порівняних цінах. Тим більше вони не дають уявлення про місце України у світовій економіці.

Для міжнародних порівняльних оцінок Світовий банк обчислює ВВП  і ВНП країн світу у єдиній валюті — доларах. Валові продукти в цій грошовій одиниці розраховуються шляхом зіставлення цін на товари і послуги, що виробляються в даній країні, з Цінами на аналогічну продукцію в США.

За даними Світового банку  ВВП України (у 2000 р.) складав майже 31 млрд. дол. А у 2008 р. ВВП України становило 179,7 млрд. доларів і за цим показником Україна займає 46 місце в світі.

Використовуються й інші показники для характеристики стану  національних економік:

• темпи росту реального ВВП за рік, що розраховуються у відсотках;
• рівень безробіття розрахований як відношення кількості безробітних до кількості працездатного населення у працездатному віці;
• інфляція — процес знецінення грошей, пов'язаний зі зростанням цін на товари і послуги;
• дефіцит бюджету — перевищення державних видатків над доходами, що веде до зростання державного боргу.;
• рівень державного боргу (розмір державного боргу у % до ВВП), баланс зовнішньоекономічних операцій (різниця між видатками і надходженнями, пов'язана із зовнішньоекономічною діяльністю країни) та багато інших [2].

Об`єктивна необхідність вимагає  поступового, але неухильного включення  економіки України до системи  міжнародного поділу праці (МПП), світових інтеграційних процесів. Нинішня  ситуація характеризується глобальною трансформацією усіх країн світу  до нового якісного стану, нового типу цивілізації третього тисячоліття. В майбутньому велике значення буде мати інтеграція України в Європу. Україна широким фронтом виходить на західноєвропейський соціально-економічний  простір.

Таким чином самостійність України  зовсім не означає її самоізоляції на міжнародній арені. Сучасні тенденції  світового розвитку ставлять перед  Україною нові проблеми та потребують від неї активної участі в їх рішенні.

Характерною рисою сучасного світового  соціально-економічного розвитку є  бурхлива динаміка інтеграційних процесів у світі та Європі зокрема. При  цьому навіть ті країни, які не входять  до складу інтеграційних об’єднань, неминуче відчувають на собі їх відчутний  вплив. На європейському континенті таким інтеграційним угрупованням є Європейський Союз, розширення якого  приведе до того, що за 3-5 років Україна  матиме з Євросоюзом спільний кордон. Це відкриє нові можливості для поглиблення  співпраці, та водночас і змусить  відповідати на нові виклики [3].