Национальный доход Украины

Чистий особистий доход. На закінчення ми розглянемо поняття  чистого особистого доходу. Це зовсім просте поняття. Воно означає особистий  доход мінус податки з особистих  доходів, тобто мінус усі прямі  податки, що сплачуються приватними особами. Податки з особистих  доходів містять у собі прибуткові податки, податки на спадщини і дарування, автомобільні і водійські ліцензії, подушні податі й ін. Непрямі податки (начебто, наприклад, податків із продажів, акцизних зборів, мита чи податку на житлові будівлі) до податків з особистих  доходів, зрозуміло, не відносяться. [1, c. 380 — 392]  

 

РОЗДІЛ II Розподіл національного доходу

2.1 Розподіл, перерозподіл, споживання та нагромадження національного доходу

Національний дохід —  це сукупність коштів, за рахунок яких існує та розвивається суспільство  та які підлягають поділу між окремими індивідами та групами. Пропорції останнього справляють безпосередній вплив  на особисті та сімейні доходи, зумовлюючи їх диференціацію, а разом з тим  матеріальний та соціальний статус окремих  людей та соціальних груп.

Розподіл національного  доходу виступає як сукупність відносин, що виникають з приводу новоствореної  вартості між безпосередніми учасниками її виробництва — власниками факторів виробництва. На рівні мікроекономіки (господарських ланок, підприємств, об`єднань) у зв`язку з розподілом національного доходу утворюються  такі специфічні форми доходів, як заробітна  платня, прибуток, процент, дивіденд, орендна  плата, рента, у тому числі земельна. Названі доходи називають первинними, або основними, оскільки вони підкреслюють специфіку економічних суб`єктів, що одержують такі доходи, — їх безпосередню участь у створенні національного  доходу. Водночас первинні доходи учасників  виробництва можна назвати факторними, оскільки кожен з них пов`язаний з фактором виробництва, з його привласненням  у певній економічній формі. Первинні доходи виступають і як різні за формою особисті доходи.

Первинні доходи не залишаються  повністю у розпорядженні суб`єктів  виробництва, а у результаті перерозподілу  частково трансформуються у вторинні, або похідні доходи. Основними  каналами перерозподілу національного  доходу є система ціноутворення, фінансово-кредитна система, насамперед її центральна ланка — державний  бюджет, внески до суспільних, доброчинних, релігійних фондів та організацій тощо.

Вторинні, або похідні  доходи у сучасних економічних системах реалізуються через виплати із соціального  страхування, стипендії, інші надходження  з фінансових закладів (проценти по вкладах, виграші по позиках, лотереях тощо).

У західній економічній літературі розрізняють також функціональний та вертикальний розподіл доходів у  суспільстві. Перший відбувається на ринках різних факторів виробництва — праці, засобів виробництва, природних  ресурсів та інших і пов`язаний з  цінами останніх, з механізмом ринкового  саморегулювання. Так, якщо існує дефіцит  робочої сили, представники найманої праці можуть вимагати більш високої  заробітної плати, частка якої у національному  доході у результаті її підвищення зростатиме. Якщо існує дефіцит засобів  виробництва чи природних ресурсів, зростає ціна факторів виробництва, а разом з тим і частка доходів  їх власників у національному  доході. Отже, функціональний розподіл доходів характеризує розподіл доходів  між власниками різних факторів виробництва[7, ст. 347-354].

Вертикальний розподіл доходів  показує. як розподіляються доходи між  різними індивідами та домашніми  господарствами (сім`ями), незалежно  від джерел і засобів їх одержання, а також, які доходи перебувають  у розпорядженні відповідних  домашніх господарств.

Вертикальний розподіл ресурсів також впливає на попит і пропозицію на відповідних ринках. Так, технічний  прогрес, викликаючи зміни у структурі  попиту на робочу силу (підвищення в  одних професійних групах, зниження в інших), впливає на співвідношення заробітної плати різних категорій  найманих працівників та доходів  їх сімей.

Незважаючи на те, що ці два  підходи грунтуються на методологічних засадах суб`єктивістської школи, вони є цінними для розв`язання ряду теоретичних і практичних питань макроекономічного аналізу, зокрема при виборі оптимального варіанта податкової системи країни тощо. Тому з переходом до системи національних рахунків цей підхід набуватиме широкого застосування в Україні.

У результаті розподілу та перерозподілу доходжу нації  в усіх власників і трудящих, груп населення, сімей та індивідів, підприємств  та установ утворюються кінцеві  доходи з використанням яких пов`язана  заключна стадія руху національного  доходу — його використання. Дохід  нації призначений для поточного  споживання населення та нагромадження. Останнє виступає необхідною умовою розширеного відтворення, характерного для сучасних економічних систем, у зв`язку з чим частка національного  доходу систематично використовується для нарощування ресурсів і вдосконалення  науково-технічного й організаційного  досвіду суспільства. Тому показник "національний дохід, використаний на споживання та нагромадження” обчислюється за формулою:

НД = ФС + ФН,

де ФС — фонд споживання населення, який у формі особистих  доходів надходить трудящим та власникам  економічних ресурсів, а також  непрацездатним; ФН — фонд нагромадження, який у формі капіталовкладень (державних  та ін.) використовується для розширення виробництва та соціальної інфраструктури.

Національний дохід, використаний на споживання та нагромадження не збігається з показником виробленого  національного доходу. Використаний дохід нації зменшується на суму втрат (незібраний або частково зіпсований врожай, втрати від стихійного лиха). Він може зростати чи зменшуватись й залежно від сальдо зовнішньоекономічної діяльності[8, ст. 232-237].

Велика увага у макроекономічному  аналізі приділяється співвідношенню споживання та нагромадження. З одного боку, фонд нагромадження, його обсяг  і структура визначають темпи  розширеного відтворення. З другого  боку, надмірне збільшення фонду нагромадження  стримує зростання споживання, особистих  доходів, у результаті чого підриває стимули до розширення виробництва  та підвищення його ефективності. Отже залежність між фондом нагромадження  та темпами зростання не прямо  пропорційне.

Щоб повністю охарактеризувати економічне становище країни потрібно знати як розрахувати ВВП. Існують три методи розрахунку валового внутрішнього продукту країни:

1) за доданою вартістю (виробничий  метод);

2) за витратами (метод кінцевого  використання);

3) за доходами (розподільчий метод).

Виробничий метод розрахунку ВВП.

При розрахунку валового внутрішнього продукту виробничим методом підсумовується вартість, яка добавлена на кожній стадії виробництва кінцевого товару чи послуги. Додана вартість — це ринкова ціна обсягу продукції, виробленої фірмою, за винятком вартості використаних у процесі виробництва матеріалів та сировини.

Метод розрахунку ВВП за витратами.

Згідно з методом розрахунку за витратами обсяг ВВП підраховується як сума: особистих витрат населення на кінцеве споживання товарів та послуг, державних витрат на купівлю товарів та послуг, валових інвестицій та чистого експорту. Отже, формула ВВП за витратами має такий вигляд:

ВВП = С + I + G + Xn,

де С — особисті споживчі витрати, які складаються з витрат домогосподарств на купівлю товарів та послуг як поточного споживання (продукти харчування, комунальні послуги і т. д.), так і тривалого (побутова техніка, автомобілі і т. д.). Але, показник С не враховує витрат на купівлю житла;

I — валові інвестиції, які складаються з витрат фірм на придбання нового устаткування, нових підприємств, нових приміщень і т. д.;

G — державні витрати на купівлю товарів та послуг, які складаються з витрат на школи, вищі навчальні заклади, армію, дороги, державний апарат управління державою і т. д. Але в показник в не включаються трансфертні виплати, а саме витрати держави на виплати пенсій, соціального страхування, різні виплати населенню;

Х_п — чистий експорт товарів та послуг, який розраховується як різниця між експортом та імпортом.

Примітно, що від'ємним може бути тільки показник Х", тому що в деяких країнах  імпорт перевищує експорт.

Наведену формулу розрахунку ВВП  за витратами ще називають основною макроекономічною тотожністю.

Метод розрахунку ВВП за доходами.

Під час розрахунку валового внутрішнього продукту за доходами підсумовуються різні доходи тих, хто вклав свої людські та грошові ресурси у  виробництво певного товару. До основних видів доходів відносять: оплату праці найманим працівникам (заробітна  плата), прибуток фірм, рента (орендна  плата за користування землею, приміщенням  і т. д.), відсоток (плата за користування капіталу). До інших видів доходів  можна віднести непрямі податки, а саме: податок на додану вартість, а також податок на прибуток фірм.

Як уже було сказано, ВВП — це результат виробництва різних фірм, організацій за один рік. Усі названі суб'єкти господарчої діяльності перебувають на території даної країни, тобто є її резидентами. Однак не всі працівники фірм є резидентами. Дуже багато іноземців працюють на фірмах даної країни, тобто є нерезидентами, і вони висилають частку своїх доходів у свою рідну країну. Так само громадяни даної країни можуть одержувати частину доходів за свою виробничу діяльність із-за кордону у вигляді заробітної плати. Тому для того, щоб уникнути подвійного включення означених доходів та витрат у ВВП, потрібен такий показник, як валовий національний продукт (ВНП). Формула розрахунку ВНП має такий вигляд:

ВНП = ВВП - сальдо доходів, які одержані з-за кордону, де ВВП — валовий внутрішній продукт;

Сальдо доходів, які одержані з-за кордону — це різниця між доходами резидентів даної країни, які отримані з-за кордону, і доходів нерезидентів, які передані за кордон даної країни.

До інших макроекономічних показників, які характеризують економічне становище  країни, відносять чистий національний продукт  (ЧНП),  національний доход (НД), особистий доход, особистий доход після сплати податків ( табл. 2.1).

Таблиця 2.1

ФОРМУЛИ РОЗРАХУНКУ ІНШИХ МАКРОЕКОНОМІЧНИХ ПОКАЗНИКІВ

Макроекономічний показник	Формула розрахунку макроекономічного  показника
Чистий національний продукт (ЧНП)	ЧНП = ВНП - обсяг спожитого капіталу (амортизація)
Національний доход (НД)	НД = ЧНП - непрямі податки
Особистий доход	Особистий доход = НД - виплати на соціальне  страхування - податки на прибуток фірм - прибуток фірм + трансфертні виплати
Особистий доход після сплати податків	Особистий доход після сплати податків = Особистий доход - податки на оплату праці

 

 

 

 

 

 

2.2 Фактори зростання національного доходу

 

 

Усі фактори виробництва, які визначають обсяг виробленого  національного продукту, можна виразити через кількість праці та її продуктивність. Річ у тім, що реальний ВВП країни у будь-який рік можна визначити  як добуток затрат праці, виміряних  у людино-годинах, та продуктивності праці (реальний щогодинний виробіток  на одного зайнятого).

У національній економіці  кількість відпрацьованих годин  залежить від чисельності зайнятих і від середньої тривалості робочого року. Чисельність зайнятих в економіці  визначається кількістю населення  працездатного віку та коефіцієнтом участі в робочій силі. Середня  тривалість робочого року залежить від  середньої тривалості робочого дня, кількості вихідних і святкових  днів у році та від тривалості відпустки.

Продуктивність праці  залежить від таких чинників, як науково-технічний прогрес, кількість  капіталу (капіталоозброєність), якість робочої сили, ефективність розподілу ресурсів, організація управління ресурсами та ін.

Найважливішим чинником, що впливає на підвищення продуктивності праці, є науково-технічний прогрес. Він охоплює не лише нові методи виробництва, а й нові методи управління та форми організації виробництва. Загалом під технічним прогресом  розуміють відкриття нових знань, які дають змогу принципово інакше поєднувати економічні ресурси для  досягнення більшого обсягу виробництва.

Науково-технічний прогрес  забезпечується через інвестиції у  виробництво нових машин та устаткування. Тому він тісно пов'язаний із капіталовкладеннями. Праця буде продуктивнішою, якщо робітник застосовуватиме більшу кількість  капітального устаткування. Отже, обсяг капіталу на працівника є важливим показником динаміки продуктивності праці.

Значний вплив на підвищення продуктивності праці справляє рівень освіти і професійної підготовки кадрів. В аналітичній економії часто  використовують термін «людський капітал», який відображає обсяг знань та рівень кваліфікації, що їх набувають працівники через освіту, професійну підготовку, в процесі праці й т.д. Як і  фізичний капітал, людський капітал  підвищує спроможність нації до продукування товарів і послуг.

Продуктивність праці  в національній економіці підвищується, коли робоча сила країни переміщується  з низькопродуктивних галузей у  відносно продуктивніші. Історично  склалося так, що робоча сила переміщувалася із сільського господарства, де продуктивність праці була низька, в обробну промисловість, де продуктивність праці висока.