Национальный доход Украины

Автор работы: Пользователь скрыл имя, 24 Декабря 2013 в 22:42, курсовая работа

Краткое описание

Хоча й вважається, що відносини розподілу визначаються відносинами безпосередньо виробництва, проте розподіл завжди був досить автономною ланкою процесу суспільного відтворення із значним впливом на неї суб’єктивних чинників. Пропорції у розподілу сукупного продукту між різними групами населення великою мірою визначаються домінуючими у даному суспільстві уявленнями про справедливість, пануючою ідеологією в конкретній соціально-економічній системі.
Ринкова система забезпечує величезні доходи тим, чия праця високо оплачується на підставі природних здібностей, здобутої освіти та майстерності, такі ж високі доходи отримують і ті, хто володіє великим капіталом і земельним угіддям, заробленим наполегливою працею або одержаним у спадок.

Вложенные файлы: 1 файл

основн1.docx

— 61.27 Кб (Скачать файл)

Підвищення продуктивності праці певною мірою залежить і  від місткості ринку та розмірів підприємств. У великої фірми  більше можливостей вибрати з  наявних методів виробництва  ефективніші, ніж у малої фірми[9, cт. 93-95].

У другій половині XX ст. у  розвинутих країнах збільшення затрат праці забезпечувало приблизно  третину приросту реального національного  доходу, а дві третини приросту припадало на підвищення продуктивності праці. Отже, нині підвищення продуктивності праці є найважливішим чинником зростання реального обсягу виробництва  й національного доходу.

У виробництві національного  доходу використовують чотири основні  види ресурсів, які можна розчленувати на значно ширше коло, виокремивши  ще технологію і організацію виробництва, енергію, інформацію тощо. Технологія виражає характер взаємодії факторів виробництва, а організація виробництва  узгоджує взаємодію усіх залучених  до виробництва факторів. В останні  роки у виробництві національного доходу дедалі важливішу роль відіграють енергія, інформація, виробнича і соціальна інфраструктура.

Фактори виробництва і  виробнича технологія визначають величину виробленого економікою національного  доходу. Збільшення кількості факторів виробництва або технологічні нововведення збільшують величину національного  доходу. Наявний рівень технології виражають, використовуючи виробничу функцію. Сукупна виробнича функція відбиває залежність між вхідними виробничими ресурсами та величиною створеного національного доходу чи продукту. Якщо з попередньої кількості ресурсів отримують більший обсяг національного продукту, то рівень ефективності функціонування економіки зростає.

Усі фактори, що визначають величину національного доходу, можна  виразити через трудозатрати та продуктивність праці. За такого підходу обсяг національного продукту є добутком затрат праці, виміряних у людино-годинах, та продуктивності праці, виміряної у реальному погодинному виробітку на одного зайнятого[12, c. 144-145].

Процеси зростання, розподілу та перерозподілу  національного доходу відбивають складні  умови переходу від командно-адміністративної системи до економічної системи, що базується на законах ринку  та підприємництва. Колишня система  розподілу передбачала зрівняльний  підхід до використання необхідного  продукту та жорстку централізацію  додаткового продукту через державний  бюджет. Це не тільки не створювало стимулів до високопродуктивної праці трудових колективів підприємств та кожного  трудівника, а навпаки, породжувало  утриманські настрої, апатію, безініціативність  і безгосподарність.

Виходячи з того значення, яке  має національний доход, суспільство завжди зацікавлене в його зростанні. Визначаючи національний доход як нову вартість, створену в галузях матеріального виробництва, можна вважати, що всі ті фактори, які сприяють підвищенню ефективності виробництва або збільшенню його обсягів, є в той же час і факторами зростання національного доходу.

1. Кількість праці, затраченої  в сфері матеріального виробництва. Чим більше праці витрачається суспільством впродовж року у виробництві, тим більшим є й національний доход. Причому збільшення кількості праці може бути досягнуто: а)шляхом збільшення кількості працюючих у виробництві; б)шляхом продовження робочого дня; в)шляхом підвищення інтенсивності праці.

Перші два шляхи є  характерними для країн слаборозвинутих  і постсоціалістичних. У країнах  високорозвинутих (посткапіталістичних) кількість праці, зайнятої у сфері матеріального виробництва, зростає переважно за рахунок підвищення інтенсивності праці.

2. Підвищення продуктивності праці.  Це найважливіший фактор зростання  національного доходу. Хоча підвищення  продуктивності праці не збільшує національний доход у вартісному вираженні, він зростає в натуральному обсязі, тобто, та ж вартість буде втілюватись у більшій масі різноманітних споживних вартостей.

3. Економія на постійному капіталі. Цей фактор, як і попередній, впливає не на вартісний, а на фізичний (натуральний) обсяг національного доходу[10, ст. 288-290].

Панування технократичних підходів до економічного розвитку вело до постійного обмеження ресурсів, що виділялися на потреби народного споживання, на користь фонду нагромадження та військово-промислового комплексу. В той час, як гучно декларувалося завдання вийти на рівень розвинених країн по споживанню та інших показниках добробуту, наше відставання залишалося дуже великим. За оновленими статистичними даними, ВНП у розрахунку на душу населення в 1985 р. в колишньому СРСР становив лише 37% від рівня США, а частка ВНП, яка використовувалася на споживання населення, становила 54%. Характерно, що споживчі витрати в розрахунку на душу населення становили в колишньому СРСР 26% від рівня США, в той час як валові нагромадження на душу населення — 102%.

Роздержавлення й демонополізація  економіки, створення умов для конкуренції  вільних товаровиробників покликані  в майбутньому викликати стимули  до технічного оновлення виробництва, зростання його ефективності та збільшення на цій основі національного доходу. Зростання добробуту, справедливий розподіл благ мають забезпечуватися  шляхом посилення підприємницької  й трудової активності та ініціативи. Зростатиме роль особистих трудових доходів у задоволенні потреб населення. Перерозподіл національного  доходу зводитиметься до мінімуму. Зокрема, через суспільні фонди  споживання забезпечуватиметься мінімально гарантований рівень соціальних благ для всіх верств населення. Щоправда не зовсім ясно як скоро з`являться ці процеси у реальному житті. Поки що, на сьомому році реформ видимих  результатів не спостерігається. Поглиблення  економічної кризи в Україні  призвело до катастрофічного погіршення матеріального становища населення. За цих умов Уряду доводиться перерозподіляти  через бюджети всіх рівнів значну частину виробленого національного  доходу, набагато більшу, ніж в індустріально  розвинених країнах. Але при цьому  поступово здійснюється перехід  від бюджетної підтримки всіх верств населення до надання цільової допомоги лише найбільш соціально вразливим  верствам населення.

Державний бюджет уявляє собою основний фінансовий план держави на поточний рік, що має силу закону. Він затверджується законодавчими органами влади —  парламентами. За матеріальним змістом  державний бюджет — централізований  фонд грошових коштів держави, а за соціально-економічною сутністю —  основне знаряддя перерозподілу  національного доходу.

Економічне значення бюджету полягає  перш за все у тому, що він може активно впливати на суспільне виробництво  через оподаткування, спрямування  мобілізованих ресурсів на розвиток пріоритетних галузей. Тим самим  бюджет може впливати на удосконалення  структури суспільного виробництва, його розвиток, оптимізацію вартісних  пропорцій у розподіленні доходів  на загальнодержавні і внутрішньогосподарські потреби, матеріальну і виробничу сфери, на окремі галузі господарства й соціальної сфери. Тож державний бюджет — це основний фінансовий план держави, який відображає економічні відношення з приводу формування, розподілення і використання централізованого фонду грошових засобів.

Держава використовує бюджет для регулювання  ринкової економіки, застосовуючи різні  методи в процесі формування і  розподілення доходів. До найважливіших  з них можна віднести:

1. Податки, що впливають на  розвиток виробництва, попит і  пропозицію на окремі види  послуг, товарів, робіт.

2.Пряме бюджетне фінансування  загальнодержавних програм, які  забезпечують розширення суспільного  відтворення, удосконалення його  структури, прогрес суспільства.  До них відносяться крупні  природоохоронні, інвестиційні програми, приватизація, конверсія, створення  робочих місць, фундаментальні  наукові дослідження тощо.

3. Субсидування деяких галузей,  підприємств, господарств для  вирівнювання економічних умов  їх господарювання.

4. Створення за рахунок бюджетних  ресурсів особливих фондів і  резервів для попередження диспропорцій  в розвитку економіки, підтримки  підприємництва і т. ін.

За таких умов бюджет визначає формування найважливіших вартісних пропорцій: між виробництвом засобів виробництва  і споживання; між нагромадженням і споживанням, між матеріальною і невиробничими сферами, галузями господарства. Досягається це перерозподілом національного доходу за допомогою бюджетного механізму.

Головним матеріальним джерелом доходів  бюджету є національний дохід. Коли національного доходу не вистачає для  покриття фінансових потреб, держава  залучає національне багатство, або вдається до емісії грошей чи випуску  держоблігацій. Одержавлення національного  доходу здійснюється державою різними  методами. Основними методами, що використовуються органами державної влади для перерозподілу національного доходу є податки, позики та емісія грошей. Співвідношення між ними різне по країнах і у часі; визначається економічною ситуацією в країні, ступенем гостроти соціальних, економічних та інших протиріч, станом фінансів і фінансовою політикою держави.

Податки є основним джерелом перерозподілу  національного доходу. Так, в доходах  центрального бюджету багатьох країн  вони складають біля 9/10.

Податки, беручи участь у перерозподілі  нової вартості — національного  доходу, виступають частиною єдиного  процесу відтворення, специфічною  формою виробничих відносин, які формують їх суспільний зміст. Податки є своєрідною фінансовою категорією зі сталими внутрішніми  властивостями, закономірностями розвитку і відмінними формами прояву. Податки  виражають реально існуючі грошові  відносини, що виявляються в процесі  вилучення частини вартості національного  доходу на користь загальнодержавних  потреб.

Практика свідчить, що наслідком  збільшення ставок і загального обсягу податків майже завжди є посилення  інфляційних тенденцій. Збільшення маси податків призводить до підвищення цін, скорочення внаслідок цього  платоспроможного попиту, що погіршує фінансовий стан господарюючих суб`єктів, викликає подальше поглиблення кризи, спад виробництва у загальнонаціональному  масштабі.

Сучасна податкова система в  Україні не є оптимальною. Вона не забезпечує справедливого перерозподілу  національного доходу. Високими залишаються  ставки податків, а їх сумарний рівень інколи сягає 80—90% прибутку підприємства. Прийняті нещодавно нові податкові  закони ситуацію не покращили. Саме тому ми маємо поширену тіньову економіку, відплив коштів з виробничої сфери, "ухід” від оподаткування суб`єктів підприємницької діяльності. Звідси — низький національний дохід та економічні негаразди.

Активність держави в перерозподіленні доходів можна оцінити обсягами та динамікою його соціальних витрат, здійснюваних, головним чином, через центральні та місцеві бюджети. Якщо виходити з цього критерію, то в розвинутих країнах вона досить чимала. Так, в США в післявоєнні роки на долю трансфертних платежів (допомоги по безробіттю, виплати по соціальному забезпеченню, державні пенсії і т. ін.) припадало не менш 60% витрат федерального бюджету та 15% валового національного продукту[11, ст. 88-95].

Держава має так організувати утворення  і перерозподіл доходів, щоб зробити  його по-справжньому ефективним, не допускаючи інфляційного знецінення соціальних витрат, утворення хронічного дефіциту заощаджень, зростання безробіття та інфляції, підсилення бюрократизму. Наявний  досвід дозволяє стверджувати що бюрократичні структури, які здійснюють й контролюють перерозподілом доходів, мають тут власні інтереси. Подібні негативні наслідки повинні враховуватись й знайти відображення у законодавстві.

 

ВИСНОВОК

 

 

Отже, національний дохід як економічна категорія — це сукупність відносин, що виникають у суспільстві з  приводу відтворення новостворених  товарів і послуг, тобто їх виробництва, розподілу, обміну та споживання. Створений  протягом певного часу національний дохід — це по суті економічний  ефект, який досягається суспільним виробництвом. Із збільшенням національного  доходу зростають як економічні, так  і соціальні можливості суспільства.

Розподіл національного доходу між власниками факторів виробництва  називають його функціональним розподілом. Марксистська версія розподілу національного  доходу між факторами виробництва  ґрунтується на тому, що лише один фактор – праця – створює національний дохід, а решта беруть участь у  його привласненні. Із цього випливає, що коли капітал і земля перебувають  у приватній власності, у суспільстві  панує експлуатація. Більшість економістів  поділяють неокласичну теорію розподілу  національного доходу, згідно з якою усі фактори виробництва створюють  національний дохід і беруть участь у його привласненні.

Утворення та розподіл національного  доходу виступають як сукупність відносин, що виникають з приводу новоствореної  вартості між учасниками виробництва. На рівні мікроекономіки (господарських  ланок, підприємств, об`єднань) у зв`язку з розподілом національного доходу утворюються такі специфічні форми  доходів, як заробітна платня, прибуток, процент, дивіденд, орендна плата, рента. Основними каналами перерозподілу  національного доходу на рівні держави  є система ціноутворення, фінансово-кредитна система, насамперед її центральна ланка  — державний бюджет, внески до суспільних, доброчинних, релігійних фондів та організацій  тощо.

Основною метою державного розподілу  і перерозподілу ринкових доходів  є зменшення різної диференціації  доходів населення за рівнем доходів  і капіталу. Зміни у доходах в умовах перехідної економіки зумовлені стрімким падінням реальних доходів населення, змінами в їх структурі, зростанням диференціації доходів населення.

Усі фактори, що визначають величину національного доходу, можна виразити через трудозатрати та продуктивність праці. За такого підходу обсяг національного продукту є добутком затрат праці, виміряних у людино — годинах , та продуктивності праці, виміряної у реальному погодинному виробітку на одного зайнятого.


Информация о работе Национальный доход Украины