Автор работы: Пользователь скрыл имя, 24 Декабря 2013 в 22:42, курсовая работа
Хоча й вважається, що відносини розподілу визначаються відносинами безпосередньо виробництва, проте розподіл завжди був досить автономною ланкою процесу суспільного відтворення із значним впливом на неї суб’єктивних чинників. Пропорції у розподілу сукупного продукту між різними групами населення великою мірою визначаються домінуючими у даному суспільстві уявленнями про справедливість, пануючою ідеологією в конкретній соціально-економічній системі.
Ринкова система забезпечує величезні доходи тим, чия праця високо оплачується на підставі природних здібностей, здобутої освіти та майстерності, такі ж високі доходи отримують і ті, хто володіє великим капіталом і земельним угіддям, заробленим наполегливою працею або одержаним у спадок.
Підвищення продуктивності праці певною мірою залежить і від місткості ринку та розмірів підприємств. У великої фірми більше можливостей вибрати з наявних методів виробництва ефективніші, ніж у малої фірми[9, cт. 93-95].
У другій половині XX ст. у розвинутих країнах збільшення затрат праці забезпечувало приблизно третину приросту реального національного доходу, а дві третини приросту припадало на підвищення продуктивності праці. Отже, нині підвищення продуктивності праці є найважливішим чинником зростання реального обсягу виробництва й національного доходу.
У виробництві національного доходу використовують чотири основні види ресурсів, які можна розчленувати на значно ширше коло, виокремивши ще технологію і організацію виробництва, енергію, інформацію тощо. Технологія виражає характер взаємодії факторів виробництва, а організація виробництва узгоджує взаємодію усіх залучених до виробництва факторів. В останні роки у виробництві національного доходу дедалі важливішу роль відіграють енергія, інформація, виробнича і соціальна інфраструктура.
Фактори виробництва і виробнича технологія визначають величину виробленого економікою національного доходу. Збільшення кількості факторів виробництва або технологічні нововведення збільшують величину національного доходу. Наявний рівень технології виражають, використовуючи виробничу функцію. Сукупна виробнича функція відбиває залежність між вхідними виробничими ресурсами та величиною створеного національного доходу чи продукту. Якщо з попередньої кількості ресурсів отримують більший обсяг національного продукту, то рівень ефективності функціонування економіки зростає.
Усі фактори, що визначають величину національного доходу, можна виразити через трудозатрати та продуктивність праці. За такого підходу обсяг національного продукту є добутком затрат праці, виміряних у людино-годинах, та продуктивності праці, виміряної у реальному погодинному виробітку на одного зайнятого[12, c. 144-145].
Процеси зростання, розподілу та перерозподілу
національного доходу відбивають складні
умови переходу від командно-адміністративної
системи до економічної системи,
що базується на законах ринку
та підприємництва. Колишня система
розподілу передбачала
Виходячи з того значення, яке має національний доход, суспільство завжди зацікавлене в його зростанні. Визначаючи національний доход як нову вартість, створену в галузях матеріального виробництва, можна вважати, що всі ті фактори, які сприяють підвищенню ефективності виробництва або збільшенню його обсягів, є в той же час і факторами зростання національного доходу.
1. Кількість праці, затраченої
в сфері матеріального
Перші два шляхи є характерними для країн слаборозвинутих і постсоціалістичних. У країнах високорозвинутих (посткапіталістичних) кількість праці, зайнятої у сфері матеріального виробництва, зростає переважно за рахунок підвищення інтенсивності праці.
2. Підвищення продуктивності
3. Економія на постійному
Панування технократичних підходів до економічного розвитку вело до постійного обмеження ресурсів, що виділялися на потреби народного споживання, на користь фонду нагромадження та військово-промислового комплексу. В той час, як гучно декларувалося завдання вийти на рівень розвинених країн по споживанню та інших показниках добробуту, наше відставання залишалося дуже великим. За оновленими статистичними даними, ВНП у розрахунку на душу населення в 1985 р. в колишньому СРСР становив лише 37% від рівня США, а частка ВНП, яка використовувалася на споживання населення, становила 54%. Характерно, що споживчі витрати в розрахунку на душу населення становили в колишньому СРСР 26% від рівня США, в той час як валові нагромадження на душу населення — 102%.
Роздержавлення й
Державний бюджет уявляє собою основний фінансовий план держави на поточний рік, що має силу закону. Він затверджується законодавчими органами влади — парламентами. За матеріальним змістом державний бюджет — централізований фонд грошових коштів держави, а за соціально-економічною сутністю — основне знаряддя перерозподілу національного доходу.
Економічне значення бюджету полягає
перш за все у тому, що він може
активно впливати на суспільне виробництво
через оподаткування, спрямування
мобілізованих ресурсів на розвиток
пріоритетних галузей. Тим самим
бюджет може впливати на удосконалення
структури суспільного
Держава використовує бюджет для регулювання ринкової економіки, застосовуючи різні методи в процесі формування і розподілення доходів. До найважливіших з них можна віднести:
1. Податки, що впливають на розвиток виробництва, попит і пропозицію на окремі види послуг, товарів, робіт.
2.Пряме бюджетне фінансування
загальнодержавних програм,
3. Субсидування деяких галузей, підприємств, господарств для вирівнювання економічних умов їх господарювання.
4. Створення за рахунок
За таких умов бюджет визначає формування
найважливіших вартісних
Головним матеріальним джерелом доходів бюджету є національний дохід. Коли національного доходу не вистачає для покриття фінансових потреб, держава залучає національне багатство, або вдається до емісії грошей чи випуску держоблігацій. Одержавлення національного доходу здійснюється державою різними методами. Основними методами, що використовуються органами державної влади для перерозподілу національного доходу є податки, позики та емісія грошей. Співвідношення між ними різне по країнах і у часі; визначається економічною ситуацією в країні, ступенем гостроти соціальних, економічних та інших протиріч, станом фінансів і фінансовою політикою держави.
Податки є основним джерелом перерозподілу національного доходу. Так, в доходах центрального бюджету багатьох країн вони складають біля 9/10.
Податки, беручи участь у перерозподілі
нової вартості — національного
доходу, виступають частиною єдиного
процесу відтворення, специфічною
формою виробничих відносин, які формують
їх суспільний зміст. Податки є своєрідною
фінансовою категорією зі сталими внутрішніми
властивостями, закономірностями розвитку
і відмінними формами прояву. Податки
виражають реально існуючі
Практика свідчить, що наслідком
збільшення ставок і загального обсягу
податків майже завжди є посилення
інфляційних тенденцій. Збільшення
маси податків призводить до підвищення
цін, скорочення внаслідок цього
платоспроможного попиту, що погіршує
фінансовий стан господарюючих суб`єктів,
викликає подальше поглиблення кризи,
спад виробництва у
Сучасна податкова система в Україні не є оптимальною. Вона не забезпечує справедливого перерозподілу національного доходу. Високими залишаються ставки податків, а їх сумарний рівень інколи сягає 80—90% прибутку підприємства. Прийняті нещодавно нові податкові закони ситуацію не покращили. Саме тому ми маємо поширену тіньову економіку, відплив коштів з виробничої сфери, "ухід” від оподаткування суб`єктів підприємницької діяльності. Звідси — низький національний дохід та економічні негаразди.
Активність держави в
Держава має так організувати утворення і перерозподіл доходів, щоб зробити його по-справжньому ефективним, не допускаючи інфляційного знецінення соціальних витрат, утворення хронічного дефіциту заощаджень, зростання безробіття та інфляції, підсилення бюрократизму. Наявний досвід дозволяє стверджувати що бюрократичні структури, які здійснюють й контролюють перерозподілом доходів, мають тут власні інтереси. Подібні негативні наслідки повинні враховуватись й знайти відображення у законодавстві.
ВИСНОВОК
Отже, національний дохід як економічна
категорія — це сукупність відносин,
що виникають у суспільстві з
приводу відтворення
Розподіл національного доходу
між власниками факторів виробництва
називають його функціональним розподілом.
Марксистська версія розподілу національного
доходу між факторами виробництва
ґрунтується на тому, що лише один фактор
– праця – створює національний
дохід, а решта беруть участь у
його привласненні. Із цього випливає,
що коли капітал і земля перебувають
у приватній власності, у суспільстві
панує експлуатація. Більшість економістів
поділяють неокласичну теорію розподілу
національного доходу, згідно з якою
усі фактори виробництва
Утворення та розподіл національного
доходу виступають як сукупність відносин,
що виникають з приводу
Основною метою державного розподілу і перерозподілу ринкових доходів є зменшення різної диференціації доходів населення за рівнем доходів і капіталу. Зміни у доходах в умовах перехідної економіки зумовлені стрімким падінням реальних доходів населення, змінами в їх структурі, зростанням диференціації доходів населення.
Усі фактори, що визначають величину національного доходу, можна виразити через трудозатрати та продуктивність праці. За такого підходу обсяг національного продукту є добутком затрат праці, виміряних у людино — годинах , та продуктивності праці, виміряної у реальному погодинному виробітку на одного зайнятого.