Облік у зарубіжних країнах

Орендар обліковує лізингові  об’єкти як свої активи за умови  виконання одного з наступних 4-х  обставин (умов):

1) Договір оренди передає  право власності на майно орендарю. Якщо на протязі дії довгострокової  оренди орендар одержує право  власності на активи, то ці  активи повинні бути відображені  в обліку як активи орендаря (орендоване майно).

2) Контракт вміщує в  собі право вибору (купівельну  угоду вибору). Якщо на протязі  терміну оренди орендар, може  викупити майно за цінами, нижчими  ніж ринкові - орендар може  вибрати цей вибір. В цьому  випадку теж орендар відображає  в обліку (в балансі) це майно  (орендне майно).

3) Якщо термін оренди  є 75% більше строку експлуатації (економічного життя) основних  засобів. В цьому випадку теж  орендар відображає у себе  орендоване майно.

4) Теперішня вартість  рентних платежів дорівнює або  перевищує 90% ринкової вартості  об’єкта. Вважається, що орендар  уже купив це майно, і має  відобразити в обліку як орендовані  основні засоби.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3.Оцінка товарів в США відповідно QAAP.

Облік товарних запасів можна  здійснювати за двома показниками: перший — кількісно-вартісний облік  наявності та руху товарів за купівельними цінами за кожною назвою: видом, типом, гатунком; другий — загальні транспортно-заготівельні витрати, що їх обліковують на всю  масу товарних запасів (або за окремими групами).

Товари є видом запасів. У підприємствах торгівлі їх обліковують  за первинною вартістю або чистою вартістю реалізації.

Придбані (отримані) товари зараховують на баланс підприємства за первинною вартістю.

Первинною вартістю запасів, придбаних за плату, є собівартість запасів, що складається з таких  фактичних витрат:

суми, що сплачуються згідно із договором постачальникові (продавцеві), за вирахуванням непрямих податків;

суми ввізного мита;

суми непрямих податків у  зв’язку із придбанням запасів, що не відшкодовуються підприємству;

-транспортно-заготівельні витрати (витрати на заготівлю товарів, оплата тарифів (фрахту) за вантажно-розвантажувальні роботи і транспортування товарів усіма видами транспорту до місця їх використання, включно із витратами зі страхування ризиків транспортування запасів);

-інші витрати, безпосередньо пов’язані з придбанням товарів і доведенням їх до стану, в якому вони придатні для використання із запланованою метою.

Стосовно віднесення транспортно-заготівельних  витрат (далі — ТЗВ) до складу первинної вартості запасів існує два методи розподілу цих витрат: прямого підрахунку та середнього відсотка.

Метод прямого підрахунку можна застосовувати на підприємствах  із невеликим обсягом обігу товарів. У такому разі суми ТЗВ включають  до собівартості одиниць конкретних придбаних товарів, до яких вони належать.

За методу середнього відсотка визначають відсоткове співвідношення сум ТЗВ між сумами залишку  товарів на складі на кінець звітного періоду та сумою запасів, що вибули у звітному періоді. Суму ТЗВ узагальнюють на окремому субрахунку рахунків обліку товарів і щомісячно розподіляють між сумою залишку товарів  на кінець звітного місяця та сумою  товарів, що вибули (використані, реалізовані, безоплатно передані тощо) впродовж звітного місяця. Суму ТЗВ, що стосується товарів, які вибули, визначають як добуток  середнього відсотка ТЗВ і вартості товарів, що вибули, з відображенням  її на тих самих рахунках обліку, в кореспонденції із якими відображено  вибуття цих товарів. Середній відсоток ТЗВ визначають діленням суми залишків ТЗВ на  
початок звітного місяця і суми ТЗВ за звітний місяць на суму залишку товарів на початок місяця і товарів, що надійшли впродовж звітного місяця. Приклади розподілу ТЗВ наведено в таблиці 4.1. Суму ТЗВ, що припадає на залишок нереалізованих товарів, відображають у балансі в складі запасів, а решту суми відносять на збільшення собівартості реалізованих товарів.

Первинною вартістю товарів, внесених до статутного капіталу підприємства, визнають узгоджену засновниками (учасниками) підприємства їхню справедливу вартість.

Первинною вартістю товарів, одержаних підприємством без- 
оплатно, визнають їхню справедливу вартість.

Первинна вартість одиниці  товарів, придбаних внаслідок обміну на подібні товари, дорівнює балансовій вартості переданих товарів. Якщо балансова  вартість переданих товарів перевищує  їхню справедливу вартість, тоді первинною  вартістю отриманих товарів є  їхня справедлива вартість. Різницю  між балансовою та справедливою вартістю переданих товарів включають  до складу витрат звітного періоду.

Первинною вартістю товарів, придбаних в обмін на неподібні  запаси, визнають справедливу вартість отриманих товарів.

Справедлива вартість товарів  — це їхня ціна реалізації після  вирахування витрат на реалізацію і  суми надбавки (прибутку) виходячи із надбавки (прибутку) для аналогічних товарів.

Не включаються до первинної  вартості товарів, а належать до витрат того періоду, в якому вони були здійснені (встановлені): понаднормові втрати й  нестачі товарів; відсотки за користування позиками; витрати на збут; адміністративні  й інші аналогічні витрати, безпосередньо  не пов’язані із придбанням і доставкою  товарів та приведенням їх до стану, в якому вони придатні для використання із запланованою метою.

Для визначення фактичної  вартості проданих товарів до суми їхньої вартості за цінами купівлі  треба додати частину транспортно-заготівельних витрат, що належать до вартості проданих товарів. Для цього потрібний спеціальний розрахунок.

У разі відпуску товарів  на продаж та іншому вибутті оцінку їхніх запасів здійснюють за одним  із таких методів: ідентифікованої  собівартості відповідної одиниці  товарів; середньозваженої собівартості; собівартості перших за часом надходження  товарів (ФІФО); собівартості останніх за часом надходження товарів (ЛІФО); нормативних витрат; ціни продажу.

Для всіх одиниць бухгалтерського  обліку товарів, що мають однакове призначення  й однакові умови використання, застосовують лише один із перелічених методів.

Товари, що відпускаються, для  спеціальних замовлень і проектів, дорогі товари, а також незамінювані товари, оцінюють за ідентифікованою собівартістю.

Оцінку за середньозваженою собівартістю здійснюють за кожною одиницею товарів діленням сумарної вартості залишку таких товарів на початок звітного місяця і вартості одержаних у звітному місяці товарів на сумарну кількість товарів на початок звітного місяця й одержаних у звітному місяці товарів.

Оцінка запасів за методом  ФІФО ґрунтується на припущенні, що товари використовують у тій послідовності, в якій вони надходили на підприємство (відображені в бухгалтерському  обліку), тобто товари, які першими  відпускають у виробництво (продаж та інше вибуття), оцінюють за собівартістю перших за часом надходження товарів.

Оцінка запасів за методом  ЛІФО ґрунтується на припущенні, що товари використовують у послідовності, протилежній надходженню їх на підприємство (відображенню в бухгалтерському  
обліку), тобто товари, що їх першими відпускають у виробництво (продаж та інше вибуття), оцінюють за собівартістю останніх за часом надходження товарів.

Оцінка за нормативними затратами  полягає у застосуванні норм витрат (зокрема й товарів) на одиницю  продукції (робіт, послуг), встановлених підприємством із урахуванням нормальних рівнів використання запасів, праці, виробничих потужностей і діючих цін. Для  забезпечення максимального наближення нормативних затрат до фактичних  норм витрат і ціни в нормативній  базі слід регулярно перевіряти й  переглядати.

Оцінка за цінами продажу  ґрунтована на застосуванні підприємствами роздрібної торгівлі середнього відсотка торговельної націнки товарів. Цей  метод можуть застосовувати (якщо інші методи оцінки вибуття запасів не виправдані) підприємства, що мають  значну і змінну номенклатуру товарів  із приблизно однаковим рівнем торговельної націнки. Собівартість реалізованих товарів  визначають як різницю між продажною (роздрібною) вартістю реалізованих товарів і сумою торговельної націнки на ці товари.

Товари, подібно до інших  запасів на дату балансу, відображають у бухгалтерському обліку та звітності  за найменшою із двох оцінок: первинною  вартістю або чистою вартістю реалізації.

Товари відображають за чистою вартістю реалізації, якщо на дату балансу  їхня ціна знизилася або вони зіпсовані, застаріли або іншим чином  втратили очікувану економічну вигоду.

Чисту вартість реалізації визначають за кожною одиницею товарів  вирахуванням із очікуваної ціни продажу  очікуваних витрат на збут.

Суму, на яку первинна вартість товарів перевищує чисту вартість їх реалізації й вартість цілковито  втрачених (зіпсованих або тих, що бракує) товарів списують на витрати звітного періоду. 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаної літератури

1. В.В. Кириленко Економіка (навчальний посібник), Тернопіль: Економічна думка, 2002. – 193с.

2. Нестеренко В.Ю., Токар І.І Економіка виробництва. - Конспект лекцій, Харків 2012

3. Ю.В. Лаврова Економіка підприємства та маркетинг - Конспект лекцій, Харків, 2012

4. Н. О. Тимочко, О. А. Пучко, Л. М. Рудомьоткіна та ін., Економічна історія: Лекції. — К.: КНЕУ, 2000. — 268 с.

5. Проскурін П.В. Історія економіки та економічних учень Навч. посіб. — К.: КНЕУ, 2005. — 372 с.

6. Дахно І.І., Міжнародна економіка (навч. посіб.)Навч. посіб. — 2-ге вид., випр. і допов. — К.: МАУП, 2006. — 248 с: іл.

7. Дахно І. І.,  Міжнародна торгівля Навч. посіб. — К.: МАУП, 2003. — 296 с.

8. Козак В.В., Пайкова Л.А., Давнленко Н.Б., Міжнародні економічні відносини

Навч. посіб. — 3-тє вид., перероб. і доп. — К.: Знання-Прес, 2002. — 406 с