Операція національного банку України з цінними паперами

• кількість сертифікатів, яку вони хотіли б придбати;
• сума депозиту, яку вони пропонують;
• термін депозиту;
• процентна ставка, за якою банки згодні розмістити кошти.

Розгляд поданих банками  заявок здійснюється в день проведення аукціону. При цьому процентна ставка, за якою відбувається розміщення сертифікатів, визначається, власне, на підставі отриманих заявок.

Результати проведення аукціону повідомляються територіальному управлінню НБУ та іншим банкам. Банки, у свою чергу, отримавши повідомлення про позитивне рішення аукціону, перераховують кошти за придбання сертифікатів НБУ територіальному управлінню НБУ.

Облік депозитних сертифікатів здійснюється за системою обліку  СЕРТИФ, що є окремою дворівневою системою кількісного обліку сертифікатів та проведення розрахунків за ними. Функції центральної (вищої) ланки в системі СЕРТИФ виконує НБУ, а нижчу ланку представляють інші банки.

Сертифікати НБУ мають  право обігу на вторинному ринку тільки серед банків, а також можуть використовуватись у заставних операціях при міжбанківському кредитуванні.

За необхідності, що викликана змінами на грошово-кредитному ринку, Правління Національного банку може прийняти рішення про дострокове погашення сертифікатів, попередньо повідомивши про це банки, що є власниками сертифікатів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

5.Казначейські зобов’язання та казначейські векселі

Законом України «Про цінні папери і фондову біржу» визначено такі види цінних паперів, як казначейські зобов’язання та казначейські векселі.

Казначейські  зобов’язання — це цінні папери на пред’явника для їх розміщення на добровільних засадах серед населення, що засвідчують внесення їх власниками грошових коштів до бюджету з правом одержання фіксованого доходу. При цьому можуть випускатися такі види казначейських зобов’язань:

а) довготермінові — від 5до 10 років;

б) середньотермінові — від 1 до 5 років;

в) короткотермінові — до 1 року.

Рішення про випуск довготермінових та середньотермінових казначейських зобов’язань приймає Кабінет Міністрів України, а короткотермінових — Міністерство фінансів України. У цих рішеннях визначаються умови випуску казначейських зобов’язань (номінал, терміни обігу, рівень доходу і т. д.). Продажну вартість обігу казначейських зобов’язань встановлює Міністерство фінансів 
України.

Кошти від реалізації казначейських зобов’язань спрямовуються на покриття поточних видатків державного бюджету.

Казначейські  векселі є різновидом казначейських зобов’язань держави і випускаються з вексельними сумами 5 000 та 10000 грн. їх видають на пред’явника і з терміном до 1 року.

Векселедавцем і платником за казначейськими векселями є Державне казначейство. При цьому Головне управління Державного казначейства щомісяця публікує інформацію про обсяг випуску казначейських векселів, терміни їх погашення, а також обсяги погашення як грошима, так і в рахунок сплати податків.

Отже, казначейські векселі можуть бути використані в таких випадках:

1)для погашення кредиторської заборгованості за згодою сторін;

2)для продажу юридичним особам на вторинному ринку;

3)для зарахування сплати податків;

4)для застави.

Оскільки платником за казначейськими векселями є Державне казначейство, то його Головне управління може погашати їх як шляхом «живого» перерахування коштів на поточні рахунки юридичних осіб, так і шляхом клірингу в рахунок сплати податків юридичною особою 
векселетримачам казначейських векселів.

Висновки

В умовах незбалансованих  фінансових потреб держави, а також для стабілізації циклічних процесів в економіці виникає потреба пошуку внутрішніх та зовнішніх позик для покриття надлишку державних витрат і дефіциту державного бюджету.

І, як відомо, поширеним різновидом державних позик на внутрішньому та зовнішньому ринках є випуск різних видів державних цінних паперів (перш за все державних облігацій), що лягає на державний борг.

Узагалі, поряд із випуском державних цінних паперів існує ще такий різновид кредитування уряду, як пряме кредитування. Але в Україні він не набув широкого розвитку, тому основна акумуляція коштів для покриття дефіциту державного бюджету здійснюється через продаж Національним банком за дорученням уряду державних облігацій— ОВДП, що дозволяє залучити кошти банків, юридичних і приватних осіб, як резидентів, такі нерезидентів. Отже, фактично НБУ виступає організатором ринку ОВДП та виконує низку депозитарних операцій щодо їх обігу.

Слід зауважити, що розвинуті  країни найбільш активно здійснюють випуск державних цінних паперів у періоди економічних спадів. Тим часом для недостатньо розвинутих країн, у тому числі України, така практика є постійною, що визначається перманентно дефіцитною економікою.

В Україні ринок облігацій  внутрішньої державної позики перебуває у стадії розвитку, а самі ОВДП стали стійким джерелом поповнення дохідної частини державного бюджету, хоча не завжди ефективним з погляду собівартості їх обігу для уряду через високі відсотки, що за ними сплачуються. Ринок казначейських векселів залишається практично не розвинутим. А отже, потенціал розвитку ринку державних цінних паперів, яку частині розвитку операцій, так і щодо підвищення їх ефективності, є очевидним.