Основні напрямки й перспективи розвитку операцій з активами

3. Інвестиції в паї та цінні  папери підприємств, організацій,  кооперативів інших банків. Для вітчизняних комерційних банків ці активи найменш ліквідні у порівнянні з позичками, тому що при відсутності розвиненого вторинного ринку цінних паперів реалізація акцій і облігацій підприємств досить складна.

4.Основні фонди банку. Вкладання коштів у ці активи має відносно низьку питому вагу в активах комерційних банків і не пов'язані безпосередньо з одержанням прибутку. Але саме ці активи створюють комерційним банкам матеріальну основу для одержання прибутку.

 Окремі вчені всі активи банку розбивають на групи за ступенем ліквідності залежно від строку погашення, тому що для забезпечення щоденної здатності банку відповідати за своїми обов'язками структура активів комерційного банку повинна відповідати якісним вимогам ліквідності. Активи банку діляться на [13, c.17]:

• високоліквідні активи (тобто активи, які забезпечують миттєву ліквідність);
• ліквідні активи;
• активи довгострокової ліквідності.

 До активів миттєвої ліквідності (високоліквідних) відносяться: готівка і прирівняні до них кошти, кошти на рахунках у НБУ, державні боргові зобов'язання й ін. Ці кошти відносяться до ліквідних, тому що підлягають, якщо буде потреба, вилученню з обороту банку.

 До складу ліквідних активів входять, крім перерахованих високоліквідних активів, всі кредити, видані кредитною організацією в гривні та іноземній валюті зі строком погашення протягом найближчих 30 днів, а також інші платежі на користь кредитної організації, які підлягають перерахуванню в найближчі 30 днів.

До активів довгострокової ліквідності відносяться всі  кредити, видані кредитною організацією, у гривні та іноземній валюті зі строком погашення понад рік, а також 50% гарантій і поручительств, виданих банком з терміном дії понад рік, прострочені кредити за мінусом позичок, гарантованих урядом, під заставу цінних паперів, під заставу дорогоцінних металів [25, c.42].

 Встановлюючи раціональну структуру активів, банк повинен виконувати вимоги щодо ліквідності, а отже, мати достатній розмір високоліквідних, ліквідних і довгостроково ліквідних коштів стосовно зобов'язань із урахуванням їх строків, сум і типів, і виконувати нормативи миттєвого та поточного ступеня довгострокової ліквідності.

 

 

 

РОЗДІЛ ІІ.

АНАЛІЗ АКТИВІВ БАНКУ

 

2.1. Мета і завдання  аналізу активів банку

та його інформаційне забезпечення

 

Фінансовий  стан банку характеризується розміром і структурою капіталу і зобов’язань  та їх розміщення у його активах. Він проявляється у рівні ліквідності, платоспроможності і фінансовій стійкості і визначає діяльність банку у короткостроковій та довгостроковій перспективі.

Фінансовий  потенціал комерційного банку характеризується розміром та структурою його необоротних  активів, що формуються за рахунок готівкових фінансових ресурсів (як власних, так залучених та позикових). Обгрунтоване оптимальне розміщення фінансових ресурсів є одним з найважливіших принципів забезпечення фінансової стабільності, платоспроможності і ліквідності банку.

Під керуванням активами розуміють шляхи і порядок  розміщення власних засобів. Стосовно комерційних банків – це розподіл на готівку, інвестиції, позички й  інші активи. Очевидним рішенням проблеми розміщення коштів є “купівля”  активів (надання позичок і інвестицій), що можуть принести найвищий прибуток при тому рівні ризику, на який здатно піти керівництво банку [1, c.125].

Аналіз активів  комерційного банку припускає аналіз структури його активних операцій і  оцінку економічної діяльності і  ризикованості окремих операцій. Аналізуючи напрямки використання засобів, порівнюють отриману інформацію з аналогічними даними інших банків, а також відзначають зміни протягом досліджуваного інтервалу часу. Кількісний аналіз на підставі даних балансу комерційного банку й аналітичного обліку є одним з основних етапів аналізу структури активів. При цьому визначають питому вагу різних статей активу балансу і їхню значимість для банку.

Не зважаючи на загальні тенденції в складі і  структурі активів, кожний банк повинен прагнути до створення раціональної структури активів, яка залежить насамперед від якості активів. Якість активів визначається їхньою ліквідністю, обсягом ризикових активів, питомою вагою критичних і неповноцінних активів, обсягом активів, що дають дохід.

Необхідно знати  долю виданих позичок у всіх притягнутих  банком засобах, щоб правильно оцінити  кредитну політику комерційного банку. Одним із важливих етапів аналізу  активних операцій є оцінка їхньої ризикованості. Необхідно оцінити  методи керування активними операціями і з^’ясувати, чи досить створено в банку резервів. Тому активи банку можна класифікувати з погляду ступеня ризику. Необхідний також і якісний аналіз кредитних вкладень комерційного банку, що припускає детальний розгляд кожного кредитного договору окремо, термінів, сум, об^’єктів кредитування, можливих ризиків. Аналіз таких даних дозволяє робити висновки про якість кредитного портфеля [12, c.200].

Для забезпечення щоденної спроможності банку відповідати  за своїми зобов^’язаннями структура активів комерційного банку повинна відповідати якісним вимогам ліквідності. За цією метою всі активи банку розділяються на групи за ступенем ліквідності, залежно від терміну погашення. Активи банку поділяються на високоліквідні активи (тобто активи, що забезпечують миттєву ліквідність), ліквідні активи, активи довгострокової ліквідності.

Активи –  це ресурси, що контролюються банком як результат минулих подій, використання яких, ймовірно, сприятиме в майбутньому  зростанню економічної вигоди. Це економічні ресурси, що перебувають у розпорядженні банку, використання яких, ймовірно, принесе в майбутньому доход.

Активи виступають у вигляді [12, c.211]:

• готівки в національній або іноземній валюті в касі банку;
• фінансування капітальних вкладів;
• вкладення ресурсів в цінні папери;
• придбання іноземної валюти;
• витрати держбюджету;
• кредитні операції;
• дебіторська заборгованість;
• основні засоби;
• господарчі витрати тощо.

До активів  миттєвої ліквідності (високоліквідних) належать: готівка і прирівняні до неї кошти, кошти на рахунках у центральному банку, державні боргові зобов^’язання, кошти на коррахунках, вкладення в облігації внутрішньої валютної позики, за відрахуванням коштів, які надходять на оплату валютних акцій, і коштів, які надходять на коррахунки банку від реалізації цінних паперів. Ці кошти належать до ліквідних, оскільки підлягають у разі потреби негайному вилученню з обороту банку [13, c.16].

До складу ліквідних  активів належать, окрім перерахованих  високоліквідних активів, усі кредити, видані кредитною організацією в національній та в іноземній валютах, із терміном погашення протягом найближчих 30 днів (крім пролонгованих хоча б один раз і знову виданих кредитів на погашення раніше виданих позичок), а також інші платежі на користь кредитної організації, які підлягають перерахуванню протягом найближчих 30 днів (дебітори, а також суми переплати, які підлягають поверненню кредитній організації на звітну дату з фонду обов^’язкових резервів).

До активів  довгострокової ліквідності належать всі кредити, видані кредитною організацією в національній та іноземній валюті, із залишковим терміном погашення понад рік, а також 50% гарантій і поручництв, виданих банком на термін дії понад рік, кредити прострочені, за відрахуванням позичок, гарантованих урядом, під заставу цінних паперів, під заставу дорогоцінних металів.

Встановлюючи  раціональну структуру активів, банк повинен виконувати вимоги до ліквідності і, отже, мати достатній  розмір високоліквідних, ліквідних  та довгостроково-ліквідних засобів  стосовно зобов^’язань, з урахуванням їхніх термінів, сум і типів, і виконувати нормативи миттєвої, поточної та довгострокової ліквідності.

Норматив миттєвої ліквідності розраховується як відношення суми високоліквідних активів банку  до суми її зобов^’язань по рахунках до запитання.

Норматив поточної ліквідності являє собою відношення суми ліквідних активів кредитної організації до суми його зобов^’язань по рахунках до запитання і на термін до 30 днів [24, c.55].

Норматив довгострокової ліквідності визначається як відношення виданих банком кредитів з терміном погашення понад рік до капіталу кредитної організації і зобов^’язань понад рік [24, c.57].

Ці нормативи  застосовуються в процесі управління активами. Але найголовніше для побудови раціональної структури активів  банку – витримати співвідношення між ліквідними і сумарними активами.

Зважування  активів за ступенем ризику провадиться  шляхом множення залишку коштів на відповідному балансовому рахунку (рахунках) або їхньої частини на коефіцієнт ризику (у %), поділений на 100. Практично всі банківські активи піддаються певному ризику. Ступінь ризику своїх активів банк повинен визначати і підтримувати на рівні, який відповідає чинному законодавству і політиці банку щодо цього. На підставі результатів вивчення структури активів банку можна аналізувати різні види ризику.

Метою аналізу  активів банку є, з одного боку оцінка раціональності фактичної структури  активів з точки зору забезпечення прибутковості та стабільності роботи банку, а з іншого визначення шляхів її оптимізації і узагальнюючої  оцінки, прогнозу майбутніх результатів діяльності і фінансового потенціалу банку.

Мета аналізу  активів банку конкретизується  у таких завданнях [24, c.50]:

• дослідження та оцінка динаміки складу, обсягів та структури активів;
• дослідження та оцінка динаміки складу, обсягів і структури доходних і недоходних активів;
• дослідження та оцінка якості активів;
• дослідження та оцінка якості “кредитного портфеля” за класифікаційними видами кредитів;
• дослідження та оцінка “портфелю цінних паперів”;
• дослідження та оцінка іммобілізованих активів в дебіторську заборгованість, капітальні вкладення та інше;
• узагальнююча оцінка активів і визначення шляхів оптимізації їх структури.

Інформаційне  забезпечення аналізу активів складається  з:

• правової інформації, що міститься в законах, які регулюють економічну діяльність банку;
• директивна інформація, що містить у постановах Кабінету Міністрів, Центральних банків, наказів Міністерства фінансів та інших міністерств і відомств;
• нормативно-довідкова інформація, що міститься у збірниках галузевих. Відомчих, міжгалузевих нормативів, каталогах, проспектах тощо;
• інформація бізнес-планів та прогнозів;
• обліково-економічна інформація, яка є основним видом фактографічної інформації.

Головним  джерелом даних для проведення фінансового  аналізу банку є, як зазначалося раніше, його баланс, у якому відображено всю інформацію про наявність фінансового та нерухомого майна, власником якого є банк; обсяг та склад зобов’язань контрагентів перед банком та зобов’язань банку перед контрагентами.

Актив балансу  розглядається як з точки зору складу та цільового використання фінансових ресурсів за об’єктами їх розміщення в активах банку, так і з точки зору витрат, що є наслідком здійснення фінансових операцій банку з метою отримання доходів. Ці напрямки досліджень дозволяють оцінити ліквідність та доходність банку [16, c.106].

У процесі  аналізу слід заважити на те, що загальна вартість активів банку визначається за балансом як різниця між сумою  залишків усіх категорій активів  та сумою усіх резервів, створених  під можливі збитки від кредитно-інвестиційних та інших видів діяльності банку.

У балансовому  звіті і примітках комерційного банку активи згруповано за цільовим використанням та ступенем ліквідності.

Першим джерелом на випадок вилучення депозитів  і для задоволення початкових потреб клієнтів є готівка. До цієї групи активу належать – валюта, монети і банківські метали, дорожні та інші чеки, кошти на кореспондентських рахунках в Центральному банку. Банки зацікавлені тримати мінімально допустиму суму, оскільки запас готівкових коштів не приносить доходу або забезпечую невеликий відсотковий доход. Актив у вигляді готівки задовольняє потреби банку у ліквідних коштах, тобто в коштах, які необхідні для покриття непередбачених та термінових зобов’язань.

 

2.2. Аналіз динаміки, складу  і структури активів банку

 

Дослідження активів банку полягає у використанні аналітичних прийомів, спрямованих  на визначення загального обсягу коштів, які знаходяться у розпорядженні  банку, їх структури і динаміки в  аналітичному періоді.