Основні проблеми конкурентоспроможності регіонів України

 

 

 

ЗМІСТ

 

ВСТУП……………………………………….……………………………….........3

1. Загальна характеристика конкурентоспроможності регіонів та  критерії її оцінки.………………………….………………………………………………..…4

2.Основні  проблеми конкурентоспроможності  регіонів України……………..7

3.Шляхи підвищення конкурентоспроможності регіонів України………..…...8

Висновки ………………………………………………………..……………….11

Списоквикористаної літератури………………………………...………………12

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Загострення конкурентної боротьби на рубежі ХХ-ХХІ століть обумовлено нерівномірністю економічного та соціального розвитку, який проявляється не тільки в окремих країнах, але й регіонах та галузях. Саме тому формування та реалізація ефективних конкурентних стратегій міжнародними компаніями та державами для забезпечення свого високого конкурентного статусу є пріоритетним завданням у міжнародній політиці практично всіх розвинених країн світу.

За останні декілька років питання конкурентоспроможності стало ключовим для всіх суб’єктів економічних відносин. Необхідно зауважити, що в сучасних умовах глобалізації економічного та політичного життя стираються кордони, і окремі галузі виробництва чи навіть регіони постають як самостійні гравці на світовому ринку. Останнім часом дуже важливим у контексті державної регіональної політики, а особливо в Україні, є дослідження конкурентоспроможності регіонів. Адже структурні зміни як в розвинутих країнах, так і в державах з перехідною економікою, супроводжуються територіальною концентрацією економічної діяльності. Саме з цієї причини володіння певними характерними властивостями, які дають можливість розвиватись на інноваційній основі та перемагати у конкурентній боротьбі, є найбільш пріоритетним завданням учасників економічних відносин. Досвід високорозвинених країн, таких як США та ЄС, показує, що створення постіндустріального суспільства та підвищення конкурентоспроможності країни можливо лише за рахунок максимального використання інноваційного потенціалу регіонів, враховуючи особливості кожного з них.

На сьогодні економічне  районування України не є однозначно визначеним на законодавчому рівні, використовуються різні підходи і принципи поділу України на регіони.

Незважаючи на високу економічну динаміку та запровадження останніми роками регіональної політики, конкурентоспроможність України та регіонів зокрема залишається низькою, а міжрегіональні диспропорції продовжують поглиблюватися. Саме тому дослідження проблем в діяльності регіонів та розробка шляхів підвищення їх конкурентоспроможності є дуже важливими для України, якщо вона прагне посісти значиме місце в глобалізованому економічному просторі.

 

1.Загальна характеристика конкурентоспроможності регіонів та  критерії її оцінки.

Одним з найбільш впливових складових загальної конкурентоспроможності країни є рівень конкурентоспроможності її регіонів. Регіони України розглядаються в якості міжнародних суб`єктів, що приймають участь у міжнародному поділі праці.

На сьогодні далеко не кожен регіон України має необхідну ресурсну базу та ефективну управлінську структуру і, як наслідок, такий регіон може характеризуватись низькою конкурентоспроможністю навіть порівняно з сусідніми регіонами, не кажучи вже про міжнародний рівень.

Саме тому актуальності набуває проблематика регіональної конкурентоспроможності як здатності регіону розвивати та захищати свої конкурентні переваги. Використання конкурентних переваг дозволяє регіонам не лише зміцнювати власний конкурентний статус, а й сприяти підвищенню рівня конкурентоспроможності економіки країни на зовнішніх ринках.

Як економічна категорія, конкуренція - це економічна боротьба, суперництво між відокремленими виробниками продукції, робіт, послуг щодо задоволення своїх інтересів, пов'язаних з продажем цієї продукції, виконаних робіт, наданням послуг одним і тим же споживачам. Відповідно, конкурентоспроможність - це властивість об'єкта, що характеризується ступенем реального чи потенційного задоволення ним конкретної потреби у порівнянні з аналогічними об'єктами, представленими на даному ринку [2].

Відштовхуючись від розуміння конкурентоспроможності, як зумовленої економічними, соціальними і політичними факторами позиції країни або товаровиробника на внутрішньому і зовнішньому ринках, що за умов відкритої економіки може визначатися і як здатність країни протистояти міжнародній конкуренції на власному ринку і ринках інших країн, під конкурентоспроможністю регіону слід розуміти його здатність в умовах глобальної конкуренції на основі ефективного використання наявних традиційних і створення унікальних ресурсів локального розвитку стимулювати підвищення продуктивності виробництва та рівня життя місцевого населення і, відповідно, забезпечувати високий конкурентний статус у геоекономічному просторі в довгостроковій перспективі [1; 3].

Однак, потрібно зазначити, що так само як сьогодні відсутнє єдине визначення поняття міжнародної конкурентоспроможності регіону, так і відсутнє єдине бачення різнорівневої конкуренції за участю регіонів. Можна стверджувати, що конкуренція регіону на зовнішніх ринках є вершиною багатопланового процесу участі регіону в економічній діяльності. Зокрема слід говорити про такі рівні конкуренції: конкуренція між окремими регіонами в межах однієї держави; конкуренція між окремими регіонами країни та сусідніми закордонними регіонами (транскордонна конкуренція); конкуренція регіону з іншими країнами у складі держави (міжнародна конкуренція). У літературі зустрічається наступний поділ при вивченні конкурентоспроможності різних суб`єктів конкуренції: мікрорівень (конкретні види продукції, виробництва, підприємства); мезорівень (регіони, галузі, корпоративні об'єднання підприємств і фірм конгломеративного типу); макрорівень (країни, народногосподарські комплекси) [2]. Аналогічно до поданого поділу можна розглядати і поняття конкурентоспроможності регіону: мікрорівень (рівень країни, де знаходяться дані регіони); мезорівень (транскордонна конкуренція регіонів); макрорівень (міжнародний рівень конкуренції регіонів).

Очевидно, що на кожному з цих рівнів можуть використовуватись різні критерії для оцінки конкурентоспроможності. Але існують і загальні критерії, за якими можна здійснити оцінку конкурентоспроможності регіону:

- наявність  достатньої кількості працездатного  населення та висококваліфікованої  робочої сили;

- ефективність  використання наявних у регіоні  ресурсів;

- інтенсивність  залучення внутрішніх та зовнішніх  інвестицій;

- конкурентоспроможність  продукції підприємств регіону;

- рівень  розвитку ринкової та соціальної  інфраструктури;

- рівень  розвитку інфраструктури, що обслуговує  зовнішньоекономічну діяльність;

- наявність  у регіоні зовнішньоорієнтованих  підприємств та рівень їх розвитку;

- законодавча  база зовнішньоекономічної діяльності  країни;

- законодавча  база інвестиційної та інноваційної  діяльності країни.

Очевидно, що тільки останні чотири позиції безпосередньо стосуються міжнародної конкурентоспроможності регіонів. Водночас не буде правильним визначати рівень міжнародної конкурентоспроможності регіону лише за цими показниками, адже це поняття є комплексним і відбиває усі складові "успішності" регіону.

Набуття регіоном статусу висококонкурентоспроможного на світовому рівні повинно починатися з підвищення рівня конкурентоздатності в межах національної економіки. Для цього органи місцевого самоврядування повинні спрямовувати свої зусилля на те, щоб усі критерії конкурентоспроможності регіону були високими на загальному національному рівневі, а після цього - і на міжнародному. Такий підхід дозволить аналізувати і вдосконалювати більш адресні щодо регіону чинники зростання міжнародної конкурентоспроможності.

2.Основні проблеми конкурентоспроможності регіонів України.

 

Серед основних проблем розвитку конкурентоспроможності регіонів варто виділити:

- надзвичайно  щільну концентрацію продуктивних  сил у високоіндустріальних районах;

- невідповідність  між природними й трудовими  ресурсними потенціалами, з одного  боку, і рівнем розвитку господарської  діяльності та просторової її  організації в межах економічних  районів, областей, міських поселень - з іншого;

- недостатній  розвиток і збалансованість складових  транспортної системи, її нераціональну  просторову диференціацію, що зумовлює  неповне включення окремих регіонів  та великих промислових центрів  до загальнодержавного і міжнародного  поділу праці;

- ігнорування  на практиці принципу регіонального  господарювання, в основу якого  доцільно покласти створення  Фонду регіонального розвитку  для реалізації державних програм  та інших заходів, зокрема, розвитку  нових форм розміщення продуктивних  сил;

- складність  формування ринкового середовища  з причин надмірної залежності  від регіональної влади, її конкретних  рішень з приватизації та ставлення  до розвитку приватного бізнесу;

- неузгодженість  і складність процесу нормативного  та реального розмежування власності  між державними і регіональними  рівнями через відсутність чіткої  законодавчої системи критеріїв  і процедур розподілу державної  власності на рівнях державної  влади і місцевого самоврядування.

 

 

 

 

 

3.Шляхи підвищення конкурентоспроможності регіонів України.

Можна виділити такі шляхи розвитку конкурентоспроможності регіонів України:

1. Створення кластерів, які можна ідентифікувати як групу локально сконцентрованих взаємопов’язаних підприємств, що функціонують у певній сфері та знаходяться в територіальній близькості. Кластерний розвиток як фактор збільшення національної і регіональної конкурентоспроможності є характерною ознакою сучасної інноваційної ринкової економіки. Але все ж

втручання держави у створення кластерів необхідне, тому що уряд, реалізуючи антимонопольну політику, попереджає формування альянсів, метою яких є обмеження конкуренції. Світовий і поки що невеликий український досвід демонструють такі переваги регіонального розвитку на основі кластерної моделі:

— кластери спроможні забезпечувати поєднання у виробництві конкуренції з кооперацією, вони уособлюють «колективну ефективність», створюють «гнучку спеціалізацію»;

— кластери будуються на використанні ефекту масштабу;

— кластери являють собою механізм підвищення регіональноїі національної конкурентоспроможності.

2. Проведення  ефективної спланованої структурної перебудови економіки регіонів нашої держави. При цьому головним завданням є ідентифікація структурних проблем, що визначають рівень конкурентоспроможності та економічного зростання, і спрямування як регіональних, так і державних зусиль на їх вирішення. Також потрібно перебудовувати економіку регіону таким чином, щоб його структура якнайкраще відповідала наявному потенціалу, виділивши основні галузі виробничої спеціалізації.

3. Формування  довгострокових стратегій розвитку для кожного регіону, підпорядкувавши їм щорічні програми соціально-економічного розвитку, місцеві бюджети із спрямуванням на їх реалізацію інвестиційних державних трансфертів.

4. Посилення  інноваційної спроможності регіонів. Важливою складовою конкурентоспроможності національної економіки у світі є здатність виробляти наукоємну (інноваційну) продукцію. Для підвищення інноваційного потенціалу регіону необхідне проведення не лише теоретичних досліджень та розробок науковими кадрами країни, а й їх апробація і практичне застосування. Проблема на шляху до вирішення цього завдання - недостатнє фінансування в Україні наукових досліджень, а проводити самофінансування таких проектів можуть тільки великі прибуткові підприємства.

5. Адміністративна та фіскальна децентралізація. Суть такого підходу полягає в тому, щоб наділити достатніми повноваженнями органи місцевої влади, яка краще знає проблеми свого регіону та більш компетентна в їхньому розв’язанні порівняно з центральними органами влади, а швидкість реагування на місцях завжди вища. Децентралізація дозволяє дотримуватися принципу відповідності повноважень і відповідальності, коли наслідки будь-яких рішень настають там же, де ці рішення було ухвалено. Децентралізація дозволить також збільшити конкуренцію між регіонами за впровадження інвестицій, яка сьогодні відсутня, оскільки місцева влада не має ні важелів, ні стимулів для залучення до свого регіону нових компаній — «левова» частка зібраних податків потрапляє до центрального бюджету. Крім того, багато регіонів уже звикли жити на гарантовані дотації від держави, за які не потрібно вести боротьбу.

6. Якість  управління організаційною структурою, що запобігає дублюванню повноважень та виникненню необґрунтованої конкуренції між владними структурами і призводить до ефективного вирішення регіональних проблем.

7. Інвестиційна привабливість є основою для залучення новітніх технологій та інновацій, що підвищує ефективність виробництва,продуктивність праці, а в кінцевому підсумку — покращує ситуацію, пов’язану з конкурентоспроможністю регіону.

8. Банківська підтримка, без якої в даних умовах неможливо уявити розвиток економічного потенціалу регіонів і підвищення їх конкурентоспроможності, оскільки вона знаходиться в епіцентрі економічного життя. Саме банки являються головними посередниками між економічними агентами, забезпечують їх необхідними для динамічного розвитку фінансовими ресурсами. Як наслідок, з кожним роком роль банківського сектору у зміцненні  конкурентоспроможності регіонів зростає.

9. Удосконалення  регіональної інфраструктури. Інфраструктура має велике значення для створення ефективного механізму регіональної конкурентоспроможності, оскільки рівень її розвитку визначає територіальне розташування суб’єктів економічної діяльності, а також види діяльності та сектори, які можуть прискорено розвиватися в економіці. Якісна інфраструктура знижує вплив відстаней між регіонами, що забезпечує реальну інтеграцію національного ринку і зв’язок з ринками інших країн та регіонів. Широка і розвинена інфраструктура — це істотний чинник, який впливає на конкурентоспроможність та економічне зростання, а також різними способами нівелює нерівність доходів і знижує рівень бідності [5].