Паризька конвенція про охорону промислової власності

Паризька  конвенція про охорону промислової  власності

Проблеми правової охорони  промислової власності в кінці XIX ст. настільки загострилися, що змусили економічно розвинені країни Європи шукати нові і більш ефективні засоби міжнародно-правової охорони промислової власності. 
Першим міжнародно-правовим документом стала Паризька конвенція про охорону промислової власності Ця Конвенція є цікавим" і унікальним явищем у сфері міждержавних відносин. За період чинності Конвенції з карти земної кулі зникло немало держав. Виникло кілька десятків нових. Людство пережило дві світові війни, безліч локальних, поділ на антагоністичні воєнно-політичні угруповання, «холодну війну» тощо.

 

Паризька конвенція  про охорону промислової власності (англ. Paris Convention for the Protection of Industrial Property) підписана у Парижі 20 березня 1883 року є однією з найперших та найважливіших міжнародних угод у сфері інтелектуальної власності. За цією конвенцією патенти будь-якої країни-учасниці є доступними всім іншим учасникам цієї конвенції.

Окрім того, ця конвенція  встановила так зване право пріоритету: воно забезпечує, що подавач заявки в одній з країн-членів конвенції може використовувати дату своєї першої заявки (що подана у межах однієї з країн-членів) у якості дати наступної заявки до будь-якої іншої держави-учасниці конвенції, якщо він подав цю наступну заявку у межах 6 (дляторговельних марок та промислових зразків) або 12 місяців (для патентів та корисних моделей) з дати першої заявки.

Історія

Після дипломатичної  конференції у Парижі у 1880 році, конвенція була підписана 1883 року 11 країнами: Бельгія, Бразилія, Гватемала, Іспанія, Італія, Нідерланди, Португалія,Сальвадор, Сербія, Франція та Швейцарія.

Конвенція була переглянута  кілька разів:

• Брюссель (Бельгія) 14 грудня 1900 року
• Вашингтон (Сполучені Штати Америки) 2 червня 1911 року
• Гааґа (Нідерланди) 6 листопада 1925 року
• Лондон (Велика Британія) 2 червня 1934 року
• Лісабон (Португалія) 31 жовтня 1958 року
• Стокгольм (Швеція) 14 липня 1967 року
• була скоректована 28 вересня 1979 року

Паризька конвенція  про охорону промислової власності набуття чинності для України: 25 грудня 1991 року

 

Об'єктами охорони Паризька конвенція проголосила об'єкти промислової  власності в самому широкому значенні — це винаходи, корисні моделі, товарні  марки і промислові зразки, комерційні найменування, географічні зазначення і найменування місць походження товарів. 
Основні засади Паризької конвенції можна умовно поділити на чотири групи:  
1) національний режим;  
2) право пріоритету; 
3) загальні положення;  
4) адміністративні повноваження Конвенції. 
За першим принципом національного режиму Конвенція визначила правило, за яким патентовласнику однієї держави-учасниці в іншій державі-учасниці надається така сама правова охорона, як і власним громадянам. За загальним правилом патент, виданий в одній країні, має силу лише у межах цієї країни. Для одержання правової охорони об'єкта промислової власності в іншій країні цей об'єкт треба там запатентувати. Якщо ж об'єкту промислової власності потрібно надати охорону в кількох країнах, то в усіх цих країнах зазначений об'єкт треба запатентувати. Часто це потрібно було робити одночасно, що фізично просто неможливо. Процедура патентування об'єкта промислової власності в зарубіжних країнах досить трудомістка, копітка, тривала і дорога. Це була і є на сьогодні одна із досить серйозних проблем правової охорони об'єктів промислової власності в міжнародному масштабі. 
Паризька конвенція зробила лише перший крок у цьому напрямі. Вона визначила національний режим, за яким іноземний патен-товласник в іноземній державі-учасниці користується тими самими правами, що і її власні громадяни

 

 

Паризька  конвенція передбачає, що держави-члени  можуть укладати між собою окремі спеціальні угоди. Ці угоди можуть охоплювати окремі питання промислової власності. Зрозуміло, що згадані спеціальні угоди мають узгоджуватися з положеннями Паризької конвенції і не суперечити їй. Слід запам'ятати, що країни- учасниці Паризької конвенції утворюють Паризький Союз з охорони промислової власності.

Паризький Союз з охорони промислової власності. За станом на 1 січня 1993 р. учасниками Паризької конвенції були 108 держав світу.

СРСР  приєднався до Конвенції в 1965 р. З  цієї нагоди мала місце постанова  Ради Міністрів СРСР № 148 від 8 березня 1965 р. «Про приєднання СРСР до Паризької  конвенції з промислової власності (про неї згадувалося на початку книги). Більш ніж через три роки після цієї дати було видано Указ Президії Верховної Ради СРСР від 19 вересня 1968 р. «Про ратифікацію Стокгольмського акту Паризької конвенції з охорони промислової власності і Конвенції, що засновує Всесвітню організацію інтелектуальної власності».

Заявою Прем'єр-міністра України В.Фокіна від 26 серпня 1992 р. була підтверджена чинність на території  України Паризької конвенції.

Органами Паризького Союзу є Асамблея і Виконавчий комітет. Кожна країна-член Паризького Союзу, яка приєдналася, принаймні, до адміністративних і заключних положень Стокгольмського акта 1967 p., вважається членом Асамблеї. В чому полягають завдання Асамблеї? Насамперед це підготовка дворічної програми і бюджету Міжнародного бюро щодо Паризького Союзу. Члени Виконавчого комітету вибираються з членів Союзу. Єдиний виняток становить Швейцарія, яка є членом як країна місцеперебування ВОІВ. На 1 січня 1993 р. членами Виконавчого комітету були представники 26 держав.

Конвенція становить  собою порівняно невеликий документ, що складається з ЗО статей. Паризька конвенція про охорону промислової власності має таку структуру:

Стаття 1. Утворення  Союзу. Обсяг промислової власності (Establishment of the Union. Scope of Industrial Property).

Стаття 2. Національний режим для осіб країн Союзу (National Treatment for National of Countries of the Union).

Стаття 3. Такий самий режим для певних категорій осіб, як і для осіб країн Союзу (Same Treatment for Certain Categories of Persons as for Nationals of Countries of the Union).

Стаття 4. Від А  до І — Патенти, корисні моделі, промислові зразки, знаки, авторські  свідоцтва: право пріоритету. G — Патенти: розділ заявки. (A to I ~ Patents, Utility Models, Industrial Designs, Marcs, Inventors Certificates: Right of Priority. G — Patents: Division of the Application).

Стаття 4-bis. Патенти: незалежність патентів, одержаних на такий самий винахід у різних країнах (Patents: Independence of Patents Obtained for the Invention in Different Countries).

Стаття 4-ter. Патенти: згадка про винахідника у патенті (Patents: Mention of the Invention in the Patent).

Стаття 4-quarter. Патенти: патентоспроможність у випадку обмеження торгівлі законом (Patents: Patentability in Case of Restriction of Sale by Law).

Стаття 5. A — Патенти: імпорт товарів; невикористання або  недостатнє використання; примусові ліцензії.

В — Промислові зразки: невикористання; імпорт товарів.

С — Знаки: невикористання; різні форми; використання співвласниками.

Д — Патенти, корисні  моделі, знаки, промислові зразки: маркування.

Стаття 5-bis. Усі права промислової власності: пільговий період для сплати мита за підтримання прав. Патенти: поновлення (А — Patents: Importation of Articles; Failure to Work or Insufficient Working; Compulsory Licenses.

В — Industrial Designs: Failure to Work; Importation of Articles.

С — Marcs: Failure to Use; Different Forms, Use by Co-Proprietors.

D —  Patents, Utility Models, Marcs, Industrial Designs: Marking ).

Стаття 5-bis. Всі права промислової власності: пільговий період для сплати мита за підтримання прав. Патенти: поновлення {Ай Industrial Property Rights: Period of Grace for Payment of Fees for the Maintains of Rights; Patents: Restoration).

Стаття 5-ter. Патенти: Запатентовані пристрої, що формують частину суден, літака або наземних транспортних засобів {Patents: Patented Devices Forming Part of Vessels, Aircraft, or Land Vehicles).

Стаття 5-quarter. Патенти: імпорт продуктів виготовлених способом, запатентованим у країні, що патентує {Patents: Importation of Products Manufactured by a Process Patented in the Importing Country).

Стаття 5-quinquies. Промислові зразки {Industrial Designs).

Стаття б. Знаки: умови реєстрації; незалежність охорони такого самого знаку в різних країнах {Marcs: Conditions of Registration; Independence of Protection of Same Marc in Different Countries).

Стаття 6-bis. Знаки: добре відомі знаки {Marcs: Well-known Marcs).

Стаття 6-ter. Знаки: заборони, що стосуються державних емблем, офіційних таврів і емблем міжурядових організацій {Marcs: Prohibitions Concerning State Emblems, Official Hallmarks, and Emblems of Intergovernmental Organization).

Стаття 6-quarter. Знаки: передача знаків {Marks: Assignment of Marks).

Стаття 6-quinquies. Охорона знаків, зареєстрованих в одній країні Союзу, в інших країнах Союзу {Protection of Marks Registered in One Country of the Union in the Other Countries of the Union).

Стаття 6-sexies. Знаки: знаки обслуговування {Marks: Service Marks).

Стаття 6-septies. Знаки: реєстрація від імені агента або представника володіння без уповноваження останнім).

Стаття 7. Знаки: природа товарів, до яких знак застосовується {Marks: Nature of the Goods which the Mark is Applied).

Стаття 7-his. Знаки: колективні знаки {Marks: Collective Marks).

Стаття 8. Фірмові найменування {Trade Names).

Стаття 9. Знаки, фірмові найменування: арешт при ввезенні продуктів, незаконно промаркованих знаком або фірмовими найменуваннями {Marks, Trade Name, Seizure on Importation, etc., of Goods, Unlawfully Bearing a Marks or Trade Name).

Стаття 10. Неправдиві зазначення: арешт при ввезенні товарів, маркованих неправдивими зазначеннями їх джерела або особи володіння {False Indicators: Seizure, on Importation, etc., of Goods Bearing False Indications as to Their Source or the Identity of the Proprietor).

Стаття 10-bis. Недобросовісна конкуренція {Unfair Competition).

Стаття 10-ter. Знаки, фірмові найменування, несправедливі зазначення, недобросовісна конкуренція: санкції, право на подання позову {Marks, Trade Names, False Indications, Unfair Competition Remedies, Right to Sue).

Стаття 11. Винаходи, корисні моделі, промислові зразки. Знаки: тимчасова охорона на певних міжнародних виставках {Inventions, Utility Models, Industrial Designs. Marks: Temporary Protection at Certain International Exhibitions).

Стаття 12. Спеціальні національні служби з промислової власності {Special National Industrial Property Services).

Стаття 13. Асамблея Союзу {Assembly of the Union).

Стаття 14. Виконавчий комітет.

Стаття 15. Міжнародне бюро {International Bureau).

Стаття 16. Фінанси {Finances).

Стаття 17. Поправки до статей від 13 до 17.

Стаття 18. Перегляд статей від 1 до 12 та від 18 до ЗО.

Стаття 19. Спеціальні угоди.

Стаття 20. Ратифікація країнами Союзу або  приєднання: набрання чинності.

Стаття 21. Приєднання країн, що не є членами  Союзу; набрання чинності.

Стаття 22. Наслідки ратифікації або приєднання.

Стаття 23. Приєднання до попередніх актів.

Стаття 24. Території.

Стаття 26. Денонсація (Denunciation).

Стаття 27. Застосування попередніх актів.

Стаття 28. Розв'язання спорів.

Стаття 29. Підписання, мови, функції депозитарію (Signature; language; Depositary Functions)

Стаття ЗО. Перехідні положення.

Конвенція містить важливі положення, що стосуються винаходів, товарних знаків, промисловик зразків, корисних моделей, фірмових найменувань, вказівок місць походження та запобігання недобросовісній конкуренції.

Основні положення Конвенції можна розподілити  на три категорії: національний режим, право пріоритету та загальні правила. Отже, коротко розглянемо ці категорії.

1. Положення  про національний режим, іншими  словами — «про прирівняння  Конвенції» означає, що стосовно охорони промислової власності кожна з держав-членів зобов'язана надавати громадянам інших держав-членів таку саму охорону, яку вона надає своїм громадянам. Тобто Конвенція базується на принципі взаємного надання національного режиму. Правова охорона, що надається Конвенцією, також поширюється і на громадян, держав, що не беруть участь в Конвенції- Але при цьому має дотримуватися умова, що вони мають місце проживання або дійсне, а не фіктивне, промислове або торговельне підприємство на території держави-члена Конвенції.

2. Конвенцією  передбачається право пріоритету  стосовно винаходів, корисних моделей, товарних знаків і промислових зразків. Користуючись правом пріоритету, заявник на підставі правильно оформленої першої заявки, яка була подана в одній з країн-членів Конвенції, клопотати про одержання охорони на об'єкт промислової власності в будь-якій іншій державі-члені. Стосовно винаходів і корисних моделей таке клопотання має подаватися протягом 12 місяців, а стосовно промислових зразків і товарних знаків — протягом б Місяців від дати подання першої правильно оформленої заявки. Запам'ятаємо: цей пільговий строк у патентознавстві відомий як «конвенційний пріоритет». Наступні заявки в інших країнах на ці самі об'єкти промислової власності вважаються як такі, що подані на дату Подання першої заявки. Іншими словами — згадані наступні заявки Матимуть пріоритет (звідси і поняття «право пріоритету») щодо тих заявок, які подаються чи могли б подавитися іншими особами протягом названих строків на такі самі винаходи, корисні моделі, промислові зразки, товарні знаки.

У чому ж полягає практичне значення «права пріоритету», яке надається  Конвенцією? Якщо заявник хоче одержати охорону в кількох країнах, то йому не обов'язково подавати негайно  і одночасно заявки в цих країнах. Йому надається час подумати, зорієнтуватися і протягом 6 чи 12 місяців подати заявки в тих країнах, які його цікавлять.

Наступні  заявки, що базуються на першій заявці, не можуть бути визнаними недійсними в результаті дій, що трапилися чи могли б трапитися протягом періоду конвенційного пріоритету. Таким діями могли б бути, наприклад, публікація відомостей про винахід чи його відкрите для необмеженого кола осіб використання.

Можливо, саме завдяки конвенційному пріоритету Конвенція існує так довго. Якби не було конвенційного пріоритету, то ситуація могла б бути такою. Запатентований у певній державі винахід у точному розумінні слова вже не є «новим» і його можне було б вважати непатен-тоспроможним в іншій державі. І оскільки одночасно запатентувати винахід у кількох державах — справа непроста, то норма про конвенційний пріоритет відповідає інтересам заявників з країн-учасниць Конвенції. Оскільки Конвенція вигідна всім, то вона так довго і існує.

Слід  мати на увазі, що патентування — досить дорогий процес, який потребує затрат на складання заявки, її переклад, оплати послуг патентних повірених, сплату мита тощо. Протягом періоду конвенційного пріоритету заявник може визначити економічну доцільність закордонного патентування. Образно кажучи, — щоб не викидати гроші на вітер.