Підприємство як економічний субєкт господарювання

РОЗДІЛ 1

Підприємство  як економічний суб'єкт господарювання

1. Сутність,мета та види підприємств

Підприємство — заснована  на кооперації форма організації  виробництва, що виступає як економічно відособлений суб'єкт господарювання.  Підприємство − історична категорія. Причини виникнення підприємств  у науковій літературі розуміються  по-різному. К. Маркс, наприклад, пов'язував створення підприємств із розвитком  кооперації та поділом праці, заснованим на переході до машинної стадії виробництва. Лауреат Нобелівської премії з економіки, професор Чиказького університету Р. Коуз пов’язує формування підприємств з  єдністю природи, що обумовлено необхідністю трансакційних (ринкових) витрат.

Підприємство як економічна система є основною ланкою, де відбувається безпосереднє вирішення основної економічної  проблеми: що і скільки (товарів і  послуг) виробляти? Підприємство також  пов’язане з вирішенням проблеми розподілу благ. Воно надає робочі місця, виплачує заробітну плату, шляхом виплати податків бере участь у здійсненні соціальних програм. Підприємство має  володіти рядом істотних ознак. Основні з них наступні:

1) організаційна єдність;  підприємство − це певним чином  організований колектив із своєю  внутрішньою структурою і порядком  управління;  
           2) відособлене майно; підприємство має власне майно (що складається з основних і оборотних засобів) та самостійно використовує його у певних цілях;

3) майнова відповідальність; підприємство самостійно несе  відповідальність за своїми зобов’язаннями  згідно законодавства;

4) системна єдність засобів  виробництва; підприємство поєднує  економічні ресурси для виробництва  економічних благ з метою одержання прибутку;

5) оперативно-господарська  й економічна самостійність; підприємство  саме здійснює різні угоди  й операції, саме отримує прибуток  і несе збитки, а за рахунок  прибутку забезпечує стабільний фінансовий стан і подальший розвиток виробництва;

6) наявність ідентифікаційних  ознак; підприємство мають впізнавати  та відрізняти від інших підприємств.  Для цих цілей підприємству  дають ім'я (найменування), під  яким воно набуває та відчужує  майнові й особисті немайнові  права, несе зобов’язання, виступає  в суді й арбітражі в ролях позивача і відповідача.

Роль підприємства в суспільному  виробництві полягає в тому, що воно забезпечує, з одного боку, поєднання  факторів виробництва, а з іншого − зв'язок між товарними і ресурсними ринками.

Таким чином, під підприємством  розуміють самостійний суб'єкт  господарювання, створений у порядку, встановленому законодавством, для  виробництва продукції, виконання  робіт і послуг з метою задоволення  суспільних потреб та отримання прибутку за допомогою самостійного здійснення своєї діяльності, розпорядження  власною продукцією та отриманим  прибутком, що залишається в нього  після сплати податків та інших обов'язкових платежів [14;c.31].

У мікроекономічній теорії головною метою діяльності підприємства вважається максимізація прибутку. Однак  реально різні підприємства можуть ставити перед собою різні  цілі залежно від інтересів економічних  агентів: власників підприємства, менеджерів, власників акцій тощо. Так, для  індивідуального власника невеликого підприємства за вибору між доходом  і часом дозвілля метою може виступати  максимізація корисності. Менеджери  великих підприємств, що піклуються, насамперед, про зміцнення власного становища, можуть мати інші цілі, зокрема  максимізацію продажу або максимізацію зростання підприємства, оскільки саме за цими показниками власники підприємства судять про ефективність діяльності менеджерів.

Широко відома японська модель, за якої головною метою фірми є  максимізація доданої вартості. Додана вартість обчислюється як різниця між  виторгом за визначений період і витратами  на ресурси, придбані у зовнішніх  постачальників. Вихідна філософія цієї моделі полягає у тому, що основна мета компанії — належна винагорода управлінців і рядових працівників. При цьому винагорода містить у собі не тільки збільшену заробітну плату, премії, привілеї, а й моральне задоволення від виготовлення високоякісної продукції. Тим самим управлінці та робітники стають партнерами, які розуміють, що їхні особисті інтереси нерозривно пов’язані з конкурентоспроможністю фірми на внутрішньому і світових ринках. Вони разом вишукують шляхи підвищення продуктивності праці та якості продукції, скорочення витрат і збільшення обсягів продажу, підвищення ефективності інвестицій. Японський підхід до гармонізації взаємозв’язків між працею та керуванням базується на культурних цінностях, притаманних цій країні.

На теперішній час світовою економічною думкою напрацьовано різні  теорії оптимізації діяльності фірми, в яких як альтернативи максимізації прибутку висуваються й інші цілі — максимізація управлінської корисності, престиж фірми, завоювання та утримання  певної частки ринку, освоєння нових  ринків тощо. Американському вченому  Г. Саймону «за новаторські дослідження  процесу прийняття рішень у рамках економічних організацій» у 1978 р. було присуджено премію пам’яті А. Б. Нобеля з економіки [14, с.7]. Відповідно до теорії «задоволення» Саймона фірма прагне досягти певного рівня прибутку, достатнього для задоволення акціонерів і реінвестування, а надалі не прикладає зусиль, щоб його максимізувати. Віддаючи данину поваги таким розробкам, зауважимо, що мотив прибутку завжди присутній у діяльності підприємства як головний або як один із значущих критеріїв його поведінки, оскільки інакше воно не матиме змоги втриматися у своєму бізнесі в довгостроковому періоді й досягти інших цілей.

У економічній теорії головним мотивом діяльності підприємства, його метою вважається максимізація економічного прибутку — різниці між сукупним виторгом і сукупними економічними витратами.

Діяльність підприємства як ринково-виробничої системи завжди пов’язана з різного роду обмеженнями. Ними можуть бути дефіцитні ресурси, бюджет, який виділяється на організацію виробництва того або іншого блага, обсяги випуску, обумовлені місткістю ринку й часткою підприємства на ньому, тощо. Обмеження можуть мати правовий, економічний, соціальний та інший характер.З урахуванням сформульованих принципів, цільових настанов підприємства і наявних обмежень можна виділити такі критерії формування виробництва, орієнтованого на одержання прибутку:

- максимум випуску (принцип  максимізації): для заданого розміру  витрат (бюджету) варто так скомбінувати  ресурси, щоб максимізувати випуск;

- мінімум витрат (принцип  мінімізації): для заздалегідь заданого  випуску варто так скомбінувати  ресурси, щоб мінімізувати витрати;

- максимум ефекту (принцип  оптимальності): варто так скомбінувати  ресурси і вибрати обсяг випуску,  щоб максимізувати різницю «виторг  — витрати = прибуток = ефект» [19, с.101].

Ефективність діяльності підприємства багато в чому залежить від його організаційно-правової форми  та правового поля в якому воно діє.

Для забезпечення ефективного господарювання за ринкових умов та кваліфікованого  управління важливою є класифікація підприємств за певними ознаками[3]:

1)  За метою й характером  діяльності підприємства бувають комерційні та некомерційні. До некомерційних належать здебільшого доброчинні, освітянські, медичні, наукові та інші підприємства невиробничої сфери народного господарства.

2) За формою власності підприємства  розрізняють: приватні, колективні, комунальні, державні. Приватними є фірми, що належать окремим громадянам на правах приватної власності та з правом найму робочої сили. До цього відносяться також індивідуальні та сімейні підприємства, які базуються на приватній власності, але тільки па особистій праці (праці членів сім'ї). Колективні підприємства ґрунтуються на власності її трудового колективу, а також кооперативу, іншого статутного товариства або громадської організації. Комунальні підприємства засновані на засадах власності відповідної територіальної громади. Державними є ті, що засновані на державній власності.

3) За національною належністю  капіталу підприємства розрізняють:

- національні (капітал належить підприємцям своєї країни);

- закордонні (капітал належить іноземним підприємцям повністю, або в тій частині, що забезпечує їм повний контроль), реєструються в країні місцезнаходження;

- змішані (капітал належить підприємцям двох або кількох країн, реєстрація здійснюється в країні одного із засновників).

4) Найважливішою є класифікація  підприємств за правовим статусом.

Одноосібне підприємство є власністю однієї особи або родини, які несуть відповідальність за свої зобов'язання всім майном (капітаном). Таке підприємство може бути зареєстрованим як самостійне або як філія іншого підприємства.

Кооперативні підприємства (кооперативи) - добровільні об'єднання громадян з метою спільного ведення господарської або іншої діяльності. Характерною їхньою ознакою є особиста участь кожного у громадській діяльності, використання власного або орендованого майна.

У державному секторі економіки  однією з форм підприємництва є орендні підприємства.Оренда полягає в тимчасовому (на договірних засадах) володінні й користуванні майном, необхідним орендатору для здійснення підприємницької діяльності. Об'єктами оренди можуть бути цілісні майнові комплекси державних підприємств або їхніх структурних підрозділів, а також окремі одиниці майна.

Господарські товариства є об'єднаннями підприємців, які залежно від характеру інтеграції (осіб чи капіталу) та міри відповідальності та за зобов'язаннями (повна чи часткова) поділяються на повні, з обмеженою відповідальністю, з додатковою відповідальністю, командитні, акціонерні, негласні, цільові[2].

Повне товариство (товариство з повною відповідальністю) - товариство, всі  учасники якого займаються спільною підприємницькою діяльністю і несуть солідарну відповідальність за зобов'язання фірми всім своїм майном.

Товариством з обмеженою відповідальністю вважається таке, що має статутний  фонд, поділений на частини, розмір яких визначається засновницькими документами; учасники цього товариства несуть відповідальність у межах їхнього внеску (за законом 1 рік для створення статутного фонду, мінімальний розмір якого становить 100 мін. з.п.).

Товариство з додатковою відповідальністю товариство, яке є аналогічним товариству з обмеженою відповідальністю, але в разі виникнення боргів учасник відповідає своїм внеском до статутного фонду, а за недостатністю суми, додатково належним йому майном в однаковому для всіх учасників кратному розмірі до внеску кожного учасника (тобто середнє між повним товариством і товариством з обмеженою відповідальністю).

Командитним є товариство, яке поряд із членами з повною відповідальністю включає одного чи більше учасників, відповідальність котрих обмежується особистим внеском у майно такого товариства. Тобто має місце поєднання двох форм відповідальності. Особа, яка має обмежену відповідальність, називається командит. Особа, що має повну відповідальність - доповнюючий.

Негласним є товариство, де один офіційний  засновник, який працює частково або  повністю на капіталі негласного (таємного) засновника. Ця форма в багатьох країнах заборонена.

Цільове товариство - товариство, яке  створюється для єдиної мети. Коли мета досягається, товариство розпадається. Це єдина форма, яка не реєструється.

Найбільш розвинута форма господарських  товариств - акціонерне товариство, головним атрибутом у якому є акція. Акція - цінний папір без установленого терміну обігу, який свідчить про пайову участь у статутному фонді товариства; підтверджує членство в ньому і право на участь в управлінні ним; дає учаснику товариства право на одержання частки прибутку у вигляді дивіденду та участь у розподілі майна за ліквідації товариства. Акціонерне товариство має свій статутний фонд, мінімальний розмір якого становить 1200 мін. заробітної плати.Ідеальний варіант контрольного пакету акцій - 51%. Якщо акціонерів багато, то достатньо мати 30% від суми всіх акцій. Акціонерні товариства бувають двох видів: відкритого типу, акції якого розповсюджуються через відкриту передплату та купівлю-продаж на фондових біржах; закритого типу, акції якого можуть поширюватися лише між його засновниками.

5) За галузево-функціональним видом  діяльності підприємства розподіляють: промислові, сільськогосподарські, будівельні, транспортні, торгові, виробничо-торгові, торгово-посередницькі, інноваційно-впроваджувальні, лізингові, банківські, страхові, туристичні тощо. Класифікаційна належність підприємств за цією ознакою здебільшого зрозуміла із самої назви окремих груп (видів). Пояснення потребують хіба що лізингові організації. У світовій економіці під такою назвою фігурують міжнародні орендні фірми-продуценти, які за відповідну плату здають в оренду товари споживчого призначення, обчислювальну техніку, транспортні засоби тощо.

6) За технологічною (територіальною) цілісністю і ступенем підпорядкування підприємства поділяють на головні (материнські), дочірні, асоційовані, філії.

Особливістю діяльності головної (материнської) фірми є те, що вони контролюють  інші фірми. Залежно від розміру  капіталу, що належить материнській (головній) фірмі, а також правового статусу  і ступеня підпорядкованості, підприємства, які перебувають у сфері впливу головного можна розподілити  на дочірні, асоційовані і філії.