Підприємство як економічний субєкт господарювання

Дочірня фірма (компанія) - юридично самостійне організаційне утворення, що здійснює комерційні операції і складає звітний  баланс. Проте материнська фірма  строго контролює діяльність усіх своїх  дочірніх компаній, оскільки володіє  контрольним пакетом їхніх акцій.

Асоційована фірма є формально  самостійною, але з різних причин вона залежить від головної фірми  і мусить підпорядковуватися її стратегічним цілям.

Філія не користується юридичною та господарською самостійністю, не має власного статуту та балансу, діє від імені та за дорученням головної організації, має однакову з нею назву. Майже весь акціонерний капітал філії належить материнській фірмі.

7) Залежно від кількості працюючих  та обсягу валового доходу  від реалізації продукції за  рік підприємства поділяються на великі (надвеликі), середні, малі (дрібні), мікропідприємства.

Малими (незалежно від форми власності) визнаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік не перевищує 50 (п'ятдесяти) осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за цей період не перевищує суми, еквівалентної 500 000 (п'ятистам тисячам) євро за середньорічним курсом Національного банку України щодо гривні.

Великими підприємствами визнаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік перевищує 1 000 (одну тисячу) осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за рік перевищує суму, еквівалентну 5 000 000 (п'яти мільйонам) євро за середньорічним курсом Національного банку України щодо гривні.

Мікропідприємство - підприємство із середньообліковою річною чисельністю  працівників не більш як 10 чоловік  і обсягом річного валового доходу не більш як 100 тисяч євро. Усі інші підприємства визнаються середніми.

Підприємства можуть поєднуватися в:

• асоціації - договірні об'єднання, створені з метою постійної координації господарської діяльності, але лише в тій області, до якої має відношення асоціація;
• корпорації - договірні об'єднання, створені на основі сполучення виробничих, наукових і комерційних інтересів, з делегуванням окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників;
• консорціуми - тимчасові статутні об'єднання промислового і банківського капіталу для досягнення загальної мети. Після виконання задач консорціум припиняє своє існування;
• концерни - статутні об'єднання підприємств промисловості, наукових організацій, транспорту, банків, торгівлі і т. д. на основі повної фінансової залежності від одного чи групи підприємців;
• картелі - договірні об'єднання підприємств однієї галузі для здійснення спільної комерційної діяльності;
• синдикати - різновид картельної угоди, що припускає реалізацію продукції через єдиний спільний збутовий орган чи уже наявну збутову мережу одного з учасників об'єднання;
• трести - монополістичне об'єднання підприємств, що раніше належали різним підприємцям, у єдиний виробничо-господарський комплекс. Оскільки тут інтегруються всі напрямки діяльності, такі підприємства цілком утрачають свою юридичну і господарську самостійність.
• холдинги - специфічні організаційні форми об'єднання капіталів. Подібні об'єднання утворяться, коли акціонерне товариство (товариство) само безпосередньо не займається виробничою діяльністю, а лише використовує свої фінансові засоби для придбання контрольних пакетів акцій інших акціонерних фірм із метою фінансового контролю за їх роботою й одержання доходу на вкладений в акції капітал.
• фінансові групи (фінансово-промислові групи) - об'єднання юридично й економічно самостійних підприємств різних галузей народного господарства, при формуванні яких у якості головної ставиться задача об'єднання банківського капіталу і виробничого потенціалу. Фінансову групу очолюють один чи кілька банків, що розпоряджаються капіталом підприємств, що входять в об'єднання, координують усі сфери їхньої діяльності. При цьому основним доходом діяльності банку повинні бути дивіденди від підвищення ефективності роботи підприємств, а не відсоток на кредит.

 

 

 

1.2. Принципи діяльності та функції підприємств

 

Кожне підприємство у своїй  діяльності керується низкою принципів, які заведено поділяти на системонезалежні та системозалежні (залежно від суспільно-економічної системи, у якій функціонує підприємство).

До системонезалежних принципів належать такі:

- комбінування виробничих  факторів. Кожне підприємство має  купувати і певним чином комбінувати  фактори виробництва. Так, сільськогосподарському  підприємству потрібні земля,  добрива, насіння, робочі машини, персонал та інші фактори; машинобудівному  підприємству — земельна ділянка,  виробничі будинки і споруди,  сировина, менеджери, робітники тощо. Навіть комплексно-автоматизоване  підприємство або ремісниче ручне  виробництво не в змозі обмежитися  використанням лише одного фактора виробництва;

- економічність або економічна  раціональність — спосіб вибору  рішень, заснований на прагненні  одержати найкращі економічні  результати, використовуючи обмежені  ресурси. Відповідно до цього  принципу підприємство у своїй  діяльності керується одним із  двох екстремумів: за обмежених  ресурсів одержати максимум випуску  або ж заданий обсяг продукції  виготовити з мінімальними витратами  факторів виробництва. Якщо підприємство  дотримується принципу економічності  за комбінування виробничих факторів, то виробництво називають ефективним;

- фінансова рівновага.  Підприємство створюється, як  правило, із сподіванням на  довгострокове функціонування. Для  забезпечення довгострокової ефективності  воно має бути спроможним вчасно  розраховуватися за зобов’язаннями  і фінансувати свої програми, тобто фінансові засоби і витрати  підприємства мають бути збалансовані в часі.

Комбінування виробничих факторів, економічність і дотримання фінансової рівноваги — принципи, якими керується кожне підприємство за будь-якого суспільно-економічного ладу держави.

Системозалежні принципи тісно пов’язані з державою і тією концепцією, яку вона обирає як оптимальний спосіб організації загальноекономічного процесу забезпечення населення благами. До системозалежних належать принципи дохідності та плановості роботи підприємства.

Принцип дохідності означає, що підприємство у своїй діяльності керується вимогою отримання  максимального прибутку від вироблення і продажу продукції. Цей принцип  є базовим для діяльності підприємств  в умовах ринкової економіки.

Принцип плановості є визначальним у виробничій діяльності централізовано керованих економічних систем. У  державах з такими системами виходять з того, що завдання визначення обсягів  виробництва і видів продукції  є настільки відповідальним, що передання  його вирішення безпосереднім виконавцям (підприємствам) неприпустиме. Структура  суспільних потреб визначається центральними плановими органами. Підприємство у  своїй діяльності керується державним  планом, встановленим «згори» директивними показниками, лімітами, нормами і  нормативами, розробляючи на цій  основі свої річні та п’ятирічні плани.

Оскільки на теперішній час  здебільшого застосовуються змішані  форми господарювання, що в різних державах різняться співвідношенням  елементів ринкового і планового  регулювання, підприємства у своїй  діяльності керуються і тими і  іншими принципами залежно від сектору  народного господарства (наприклад, приватні підприємства сфери послуг), специфіки продукції, способів її реалізації (наприклад, продукція, виготовлена  за держзамовленням) та інших ознак.

Які ж функції виконують підприємства в економіці? Основна мета економіки - це створення товарів і послуг для задоволення потреб населення з найменшими витратами на виробництво та реалізацію продукції. Саме цю мету і покликані реалізувати підприємства, в цьому і полягає їх основна функція. Іншими словами, функцією кожного підприємства є максимально можливий випуск суспільно корисної продукції при найменших витратах.

Діяльність будь-якого  підприємства підпорядкована реалізації його основної виробничої функції - створенню  максимуму товарів чи послуг для  задоволення потреб суспільства  при найменших витрат виробництва. Для здійснення цієї функції підприємство розгортає діяльність у різних сферах, виконуючи у кожній із них специфічні функції.

Виробничо-технологічні функції підприємства пов'язані із забезпеченням процесу виробництва необхідними засобами та їх використанням, упровадженням новітніх технологій, раціоналізацією виробничих процесів і винахідництвом.

Економічні функції підприємства-це управління процесами виробництва та збуту товарів, укладання контрактів, наймання працівників і раціонально організація їхньої праці, розподіл доходів (заробітньої плати та прибутку), розрахунок економічної ефективності, ціноутворення, вивчення ринку. Основними економічними функціями підприємства є мобілізаційна, організаційна і творча.

Мобілізаційна функція полягає  в тому, що підприємство мобілізує  капітал, трудові та інші ресурси  для їх виробничого використання, тобто купує сировину, матеріали, напівфабрикати, орендує землю, приміщення, наймає робочу силу.

Організаційна функція. Мобілізовані ресурси можуть принести користь  їх власникові і суспільству в  цілому лише тоді, коли будуть раціонально  використовуватися. Тому підприємець  бере на себе функцію організації  виробництва і збуту товарів, дослідження ринку. Підприємці знаходять  талановитих, здібних людей, здатних  ефективно керувати підприємством  і його підрозділами, але принципові рішення приймають самі.

Творча функція полягає  в тому, що підприємець завжди прагне вдосконалювати організацію і технологію виробництва, упроваджувати найновіші  досягнення економічного і технічного прогресу. Прагнення одержати максимальний прибуток і конкуренція не дають  можливості підприємцеві зупинятися на досягнутому, навіть на найвищому рівні  організації виробництва. Він постійно прагне вдосконалювати виробництво, упроваджувати  нові досягнення наукової творчості.

Соціальні функції підприємства такі: поліпшення умов праці та відпочинку співробітників, створення сприятливого психологічного клімату в колективі, надання допомоги та пільг працівникам і членам їхніх сімей, благодійна діяльність.

Крім зазначених функцій, які виконує підприємство у межах  національної економіки, є зовнішньоекономічні функції. Підприємство бере участь у міжнародному обміні товарів, спільному з іноземними партнерами виробництві, будівництві, науково-технічному співробітництві.

За часів командно-адміністративної системи, коли все було підпорядковане державі і підприємства не були власниками майна, не спрацьовували виробничий, фінансовий, інноваційний менеджмент, оскільки всі рішення директивно вказувалися через відповідні державні органи. Фактично підприємства були лише організаційною ланкою єдиного державного комплексу, а не самостійною економічною  одиницею.

Докорінно інша економічна ситуація в ринковій економіці, де існують  різні форми власності, різні  види підприємств, форми організації  господарювання. Власник чи менеджер підприємства самостійно вирішує свої проблеми. Вирішальне значення в їх розв'язанні має прагнення до одержання  максимального прибутку.

У ринковій економіці підприємство не може легковажно ставитися до свого  майнового і фінансового стану, до споживачів своєї продукції, постачальників сировини, напівфабрикатів, ринкового  попиту, цін. Інакше воно опиниться  в кризовому стані або й  збанкрутує.

Налагодити ефективне  функціонування підприємства в ринковій економіці, уникнути кризи та банкрутства  можна лише за наявності чіткої, досконалої організації господарювання.

 За умов ринкової  економіки підприємство діє не  як мікрочастка єдиного народногосподарського  комплексу країни, а як первинна  самостійна ланка економіки.

 

1.3. Особливості створення підприємств в Україні

Виходячи з того, що в економіці  України створюються і функціонують підприємства різних організаційно-правових форм, законодавство визнає загальні і спеціальні умови їх створення. Загальні умови поширюються на організацію  створення всіх форм підприємств. Вони визначені Господарським та Цивільним  кодексами, Законами України, які регулюють  загальні умови створення юридичної  особи, в тому числі і підприємства. Спеціальні умови створення підприємств  визначені законами про їх окремі види.

Створення підприємства, як правове  поняття, включає визначення засновників, їх засновницьких компетенцій та порядку діяльності. Засновником  є особа, що має право створити у встановленому порядку підприємство як юридичну особу. Таким правом наділені безпосередньо власники засобів  виробництва та іншого майна і  уповноважені власником (власниками) органи, тобто фізичні та юридичні особи, крім випадків, передбачених законодавчими  актами України.

Створення підприємства в юридичному розумінні - це затвердження та одержання  передбачених законом документів: рішення  власника (власників) або уповноваженого органу про створення підприємства, статуту, якщо цього вимагає організаційна  форма, свідоцтво про державну реєстрацію. При необхідності для новостворюваного підприємства на земельній ділянці  сюди входять також документи  на право землекористування (землеволодіння), визначені земельним законодавством України.

Трудовий колектив має право  виступати засновником підприємства у випадку і порядку, передбачених Господарським і Цивільним кодексами, законодавством про приватизацію та іншими законодавчими актами України.

Відповідно до діючого чинного  законодавства в Україні засновниками підприємств можуть бути:

1)державні, колективні, орендні, спільні  підприємства, громадські організації  та їх підприємства, кооперативи,  акціонерні товариства, господарські  асоціації та інші підприємства  і організації, які є юридичними  особами;

2) державні органи, уповноважені  керувати державним майном;

3) спільні органи, які вказані  вище, підприємства, організації і  громадяни;

4) Антимонопольний комітет України  та його територіальні органи.