Программы повышения эффективности труда

1. вимірювання і оцінка досягнутого рівня продуктивності на  підприємстві в цілому і за окремими видами  праці зокрема;
2. пошук і аналіз резервів підвищення продуктивності на основі  інформації, одержаної в ході вимірювання  і оцінки;
3. розробка плану використання  резервів підвищення продуктивності  праці, який повинен включати  конкретні терміни і заходи  по їх реалізації, передбачати  фіксування витрат на ці заходи  й очікуваний економічний ефект  від їх впровадження, визначати  відповідних виконавців;
4. розробка систем мотивації працівників до досягнення  запланованого рівня продуктивності;
5. контроль за реалізацією заходів,  передбачених планом і всією  програмою, і регулюванням їх  виконання;
6. вимірювання і оцінка реального  впливу передбачуваних заходів  на зростання продуктивності  праці.

Точне визначення оцінки досягнутого рівня  продуктивності по підприємству є важливою передумовою успішності наступних  етапів і всієї програми. Щоб виміряти продуктивність праці потрібно зіставити  кількість виробленої продукції  із витратами на їх виготовлення [4, 145].

Пошук і аналіз резервів підвищення продуктивності ґрунтується на порівнянні інформації, одержаної в ході вимірювання  і оцінки досягнутого рівня продуктивності на підприємстві в цілому і за окремими видами праці зокрема, з наявною  інформацією про максимально  можливий рівень продуктивності праці.

Розробляючи план використання резервів підвищення продуктивності праці, слід забезпечити  узгодження цілей та завдань програми.

Розробка  системи мотивації працівників  до досягнення запланованого  рівня  продуктивності є необхідною умовою реалізації програми.

Контроль  за реалізацією заходів, передбачених планом і всією програмою, необхідний для виявлення і вирішення  можливих проблем їх виконання на початкових станах. В процесі контролю порівнюються фактичні і задачі показники  продуктивності праці, визначається масштаб  допустимих відхилень.

Вимірювання й оцінка реального впливу реалізованих заходів на зростання продуктивності праці потрібна для того, щоб оцінити  і порівняти ефективність їх впровадження і визначитися з пріоритетами на наступний період. Визначивши найефективніші напрямки роботи по підвищенню продуктивності, слід прийняти відповідні мотивуючі  рішення і в наступному періоді  зосередити увагу саме на цих напрямах.  

4. Шляхи підвищення продуктивності праці

Враховуючи  значення продуктивності праці для  економічного зростання, кожне суспільство  намагається постійно підвищувати  продуктивність праці. Основними шляхами  підвищення продуктивності праці є:

 

 - розвиток і впровадження у  виробництво досягнень науково-технічного  прогресу;

- піднесення загальноосвітнього, культурно-технічного  та професійного рівня працівників;

- раціональне використання природних,  матеріальних, трудових ресурсів;

- поліпшення організації та управління  виробництвом;

- впровадження ефективних матеріальних  і моральних стимулів до праці  [6, 284].

1) В ринкових умовах важливу  роль для зростання продуктивності  праці має максимальне використання діючих потужностей. Поліпшення використання засобів праці здійснюється за двома напрямками:

- екстенсивним – збільшення часу  їх роботи шляхом скорочення  простоїв, введення в дії невикористаного  устаткування, підвищення коефіцієнтазмінності в раціональних розмірах, скорочення строків ремонту і  інше;

- інтенсивний – поліпшення використання  машин та устаткування за  одиницю часу через упровадження прогресивних  технологічних процесів.

У сучасних умовах для впровадження у виробництво досягнень науково-технічного прогресу необхідні інвестиції на реконструкцію і технічне переозброєння діючих виробництв, підвищувати частку витрат на активну частину основних виробничих фондів.

Матеріально-технічні фактори сприяють економії живої  та уречевленої праці. Сукупність матеріально-технічних  факторів та їх вплив на рівень продуктивності праці можна характеризувати  певними показниками.

Електроозброєність  праці визначається відношення кількості  електроенергії, використаної у виробничому  процесі за певний період, до середньооблікової  чисельності робітників. Електроозброєність праці – споживання всіх видів  енергії на одного робітника за певний період.

Фондоозброєність – це показник оснащеності праці  виробничими  основними фондами. Визначається відношенням середньорічної балансової вартості виробничих основних фондів до середньооблікової чисельності  робітників або працівників.

Фондовіддача  – загальний показник використання всієї сукупності основних виробничих фондів [1, 24].

 

 2) Велике значення для підвищення  продуктивності праці  мають організаційно-економічні фактори, які визначаються рівнем організації виробництва, праці й управління.

До таких факторів належать:

- удосконалення форм організації  суспільного виробництва, його  подальшої спеціалізації та концентрації, удосконалення організаційно-виробничих  підрозділів і допоміжних служб  на підприємстві;

- удосконалення організації праці  шляхом поглиблення поділу і  кооперації праці, застосування  передових методів і прийомів  праці; поліпшення підготовки  і підвищення кваліфікації кадрів; поліпшення умов праці;  удосконалення  матеріального стимулювання праці;

- удосконалення організації управління  виробництвом шляхом удосконалення  системи управління виробництвом, поліпшення оперативного управління  виробничим процесом, впровадження  автоматизованих систем  управління  виробництвом.

Оскільки  праця – це основа виробничого  процесу, то її організація повинна  здійснюватися на науковій основі. Науковою є така  організація праці, яка ґрунтується на передових досягненнях науки, передовому досвіді, дозволяє поєднувати найкращим чином техніку і людей в єдиному процесі виробництва, забезпечує найефективніше використання всіх видів ресурсів, підвищення продуктивності праці і сприяє збереженню здоров’я людини.

Наукова організація праці (НОП) дозволяє вирішувати 3 завдання:

- економічне, яке полягає в найефективнішому  використанні  матеріальних і  трудових ресурсів і забезпечує  підвищення  продуктивності  праці;

- психофізіологічне: підвищення працездатності  людини без шкоди  для її  здоров’я;

- соціальне: створення сприятливих  умов при організації виробничого  процесу.

Основними напрямками НОП є:

- вдосконалення форм розподілу  і кооперації праці. Розподіл  праці на підприємстві передбачає  уособлення окремих груп працівників,  кожна з яких виконує визначену  частину загального обсягу роботи. Такий розподіл  називається функціональним. Всередині кожної функціональної  групи  виділяють групи працівників  за професіями – це професійний  розподіл. Крім того, є ще розподіл  за кваліфікацією.

- покращення організації і обслуговування  робочих місць. Раціональна  організація  робочого місця передбачає його  правильне планування і  оснащення  основним технологічним обладнанням,  а також забезпечення їх на  протязі зміни різними послугами,  що дозволяє робітникам виконувати  свої безпосередні функції.

- впровадження передових прийомів і методів праці полягає у  детальному вивченні способів  виконання окремих елементів  роботи різними  робітниками, відбір  кращих з них і формування  на цій основі нових норм  праці.

- вдосконалення нормування праці  проводиться на основі здійснених  наукових досліджень і досліджень  виконання окремих елементів  операцій  окремими робітниками.

- зміцнення трудової дисципліни. В понятті „дисципліна” розрізняють  державну, виробничу, технологічну  і трудову дисципліну.

Державна  дисципліна виконується через виконання  державних завдань. Виробнича дисципліна характеризує ступінь дотримання правил експлуатації основних фондів, норм витрат оборотних засобів, правил охорони  праці, ритмічності (через дотримання графіків виробництва) і обслуговування робочих місць. Технологічна дисципліна – це непорушення правил протікання технологічних процесів. Трудова  дисципліна – це дотримання працівниками правил внутрішнього трудового розпорядку праці і відпочинку. Сукупність державної, виробничої, технологічної і трудової дисциплін становить  дисципліну праці [4, 155].

Нормування  праці – це процес встановлення витрат праці, необхідних для виконання  певних робіт або окремих функцій. Розрізняють такі норми  праці:

- норма часу

- норма виробітку

- норма чисельності

- норма обслуговування

3) Для формування належного ставлення  до праці необхідно створювати  такі умови, щоб персонал сприймав  свою працю як свідому діяльність.Система мотивації повинна розвивати почуття належності до конкретної організації. І основу будь-якої моделі мотивації накладають передусім психологічні аспекти.

Моделі  мотивації ґрунтуються на теорії: потреб, очікування і справедливості.

Потреби характеризуються певними видами: а) фізіологічні; б) безпеки та захищеності; в) соціальні; г) поваги; д) самовдоволення.

 

Очікування характеризується наступними чинниками:

а) очікування щодо співвідношення витрат праці та результатів;

б) очікування щодо співвідношення результатів  та винагороди;

в) передбачуваний ступінь відносного задоволення отриманою винагородою.

Справедливість характеризується такими складовими елементами:

а) суб’єктивне визначення співвідношення винагороди та затрат праці;

б) порівняння особистої винагороди із заохоченням інших людей, що виконують  аналогічну роботу;

в) зняття соціального напруження через  дотримання принципу справедливості.

Мотивація здійснюється через такі методи:

І економічні прямі через: а) відрядна зарплата; б) почасова оплата; в) премії за раціоналізацію; г) участь у прибутках; д) оплата навчання; ж) виплати за максимальне використання робочого часу.

ІІ  економічні (непрямі): а) пільгове харчування; б) доплата за стаж; в) пільгове користування житлом, транспортом;

ІІІ негрошові: а) збагачення праці; б) гнучкі робочі графіки; в) охорона праці; г) програма підвищення якості праці; д) просування по службі; ж) участь у прийнятті рішень на більш високому рівні.

Продуктивність, мотивація праці забезпечуються насамперед формуванням матеріальних стимулів, головною формою яких є оплата праці.

4) Кваліфікація є значним сигналом на ринку праці. Рівень освіти індивіда можна визначити за кількома параметрами — за кількістю років навчання, отриманим ступенем, репутацією навчального закладу, що присвоює ступень, середнім балом.

Звичайно, освіта може прямо і непрямо покращити  здібності: людина отримує інформацію, навички і загальні знання, корисні  в роботі. Але навіть якщо освіта не сприяла цьому, вона, проте, залишається  важливим сигналом ефективності робітника, тому що більш здібній людині простіше досягти вищого рівня освіти (здібні люди, як правило, більш інтелігентні, цілеспрямовані, енергійні і працелюбні — характеристики, що корисні і  при навчанні). Більш продуктивні  люди, таким чином, швидше можуть отримати хорошу освіту, яка є сигналом для  фірм про можливості робітників, і, отже, можуть розраховувати на високооплачувану роботу. І фірми цілком справедливо розглядають освіту як сигнал про продуктивність праці [3, 36].

Освіта  насправді дає корисні знання і зрештою підвищує продуктивність праці. Але вона також виконує  і функцію сигналу. Наприклад, багато фірм вимагають, щоб їхні менеджери  мали ступінь магістра. Перша причина  полягає в тому, що магістри бізнесу  вивчають економіку, фінанси та інші предмети. Але існує ще інша причина: щоб отримати ступінь магістра, необхідні  інтелект, дисципліна, працездатність, а люди з такими якостями дуже продуктивні.

5) Серед організаційно-економічних  факторів  підвищення  продуктивності  праці окреме місце посідають умови праці – сукупність факторів виробничого середовища, що впливають на здоров'я людини, її працездатність, результати її праці.

Умови праці суттєво впливають на ставлення  людини до праці, морально-психологічний  клімат у колективі, його стабільність. З часом умови праці зазнають значних змін. З одного боку, це пов'язано  зі скороченням частки ручної і фізичної праці та робіт, що виконуються в  несприятливих умовах, з іншого —  з появою нових виробництв, технологічних  процесів, речовин, матеріалів, видів  енергії і т. ін.

Перехід до ринкових відносин вимагає збільшення засобів, спрямованих на створення  безпечних технологічних процесів, машин і  обладнання, ефективних форм організації праці і виробництва  і на цій підставі скорочення затрат на компенсацію несприятливих умов праці. Головним при розв'язанні цих  завдань має бути не стільки економічний, скільки соціальний ефект.

Соціальне значення охорони праці полягає  в сприянні зростанню ефективності виробництва шляхом безперервного  удосконалення і поліпшення умов праці, підвищення його безпеки, зниження виробничого травматизму і профзахворювань. Соціальне значення охорони праці  проявляється в зростанні якості і продуктивності праці, збереження трудових ресурсів і підвищенні сукупного національного продукту.