Ринкова економічна система як форма сучасного товарного виробництва

 

Зміст

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Проголошення України  незалежною державою відкрило реальні  можливості переходу її до ринку. Подолання деструктивного тоталітарно-адміністративного режиму,корінна перебудова економічних процесів шляхом здійснення радикальних реформ,спрямованих на ринкову трансформацію всіх сфер господарського життя суспільства – основні засади економічної та соціальної політики української держави . 
 Побудова розвинутого ринкового господарства – процес досить складний і тривалий. У розвинутих країнах Заходу він відбувся як природний,взаємопов’язаний з економічним і соціальним прогресом суспільства. 
 Ринок — досягнення всього людства на всіх етапах його розвитку до найвищих форм суспільного прогресу. Ринкове господарство є середовищем, "атмосферою", в рамках і з допомогою яких відтворюються і панують відносини і зв'язки товарного виробництва [1, c.125 ].  
 Ринок як самодостатній, автоматично діючий, саморегульований механізм— це абстракція, яка деякою мірою відбиває реалії XIX ст. Сучасний же ринок — це один з феноменів, який зумовлює складну систему господарювання, в якій тісно взаємодіють ринкові закономірності, численні регулюючі інститути (передусім державні) і масова свідомість [3, c.205 ].  
 Цивілізований характер ринку в промислових розвинутих країнах визначається широким арсеналом перевірених часом і господарською практикою законодавчих і моральних норм, багатоплановою і компетентною політикою держави щодо розвитку економіки та соціальної інфраструктури, інформованістю і самостійністю керівників господарських структур на всіх рівнях, правовою свободою економічної самодіяльності людини. 
 Звичайно, Україна,як нова самостійна держава,що виникла на розколотому терені колишнього народногосподарського комплексу СРСР зі складною інфраструктурою, створеною за багато десятиріч,не може повторити за короткий час той шлях,який пройшов ринок Заходу .Вона може тільки розумно скористатися певним досвідом цих країн,а шлях переходу до ринкової системи має бути свій, з урахуванням усіх національних, політичних, економічних,географічних та інших особливостей історичного розвитку України.  
 Однак складність завдання полягає в тому, що немає у світі аналогів переходу до ринку великої держави з такою, як в Україні, спотвореною тоталітарною системою структурою господарства,високим рівнем монополізму в промисловості,залежністю тисяч промислових підприємств від постачальників окремих видів продукції,що залишилися за межами державних кордонів. В таких скрутних умовах, що склалися в Україні ,в умовах глибокої економічної, фінансово-кредитної, паливно-сировинної, екологічної та інших криз перехід до реального ринку надзвичайно утруднений.  
 Ринкова інфраструктура: її суть, необхідність, роль в ринковій економіці. Термін "Інфраструктура" був уперше використаний ще на початку теперішнього сторіччя в економічному аналізі для позначення об'єктів і споруджень, що забезпечують нормальну діяльність збройних сил. У 40-і роки на Заході під інфраструктурою стали розуміти сукупність галузей, що сприяють нормальному функціонуванню виробництва матеріальних благ і послуг. У економічній літературі колишнього СРСР вивчення проблем інфраструктури почалося лише в 70-і роки. Стосовно до ринку (ринковій економіці) інфраструктура являє собою сукупність організаційно-правових і економічних відношень, що зв'язує ці відношення при всьому їхньому різноманітті в одну ціле - ринкову економіку  [1, c.211 ].    
 Ефективне функціонування сучасного ринку безпосередньо залежить від постійно відтворюваного ринкового середовища. Важливим його елементом є ринкова інфраструктура. Це система підприємств та організацій, які забезпечують рух товарів, послуг, грошей, цінних паперів, робочої сили. До таких установ належать біржі, банки, дилерські та брокерські контори, служби зайнятості, інформаційно-комерційні, оптові та постачально-збутові організації, пункти прокату та лізингу.  
 Поняття «ринок» використовується в різних значеннях. Економісти цей термін розуміють насамперед як категорію обміну, його характеристику.  це засіб взаємодії економічних суб'єктів заснований на ціновій-Ринок  системі і конкуренції. Це особливий механізм координації економічних дій.

Мета курсової роботи роль ринкової інфраструктури в забезпеченні економічного розвитку України.                   
 Предметом курсової роботи є аналіз формування та функціонування ринкової інфраструктури.   
 Об’єктом курсової роботи є інфраструктура ринку.

  Завданням роботи є дослідження ринкової економічної системи, ринкової інфраструктури та  особливості становлення ринкових відносин в Україні.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 1 Ринкова економічна система як форма сучасного товарного виробництва.     

1.1 Ринкові відносини, їх суб’єкти та об'єкти.    

Ринкові відносини — це відносини і зв’язки, які складаються між продавцями і покупцями в процесі купівлі-продажу товарів.  
   Суб'єктами ринкової економіки можуть бути: практично кожний індивідуум як фізична особа, що не обмежена законом у правосуб’єктності та дієздатності; групи громадян (партнерів); трудові колективи; юридичні особи всіх форм власності. Щодо останніх, то світова практика нагромадила значну кількість різних форм господарювання, які водночас є господарськими суб'єктами. Зокрема, йдеться про такі організаційно-господарські форми, як індивідуально-трудова діяльність; державні підприємства; кооперативи; орендні підприємства; фермерські господарства; колективні господарства; народні підприємства; акціонерні товариства; малі підприємства; корпорації, об'єднання, господарські товариства; асоціації, консорціуми; спільні (змішані) підприємства [2, c.95 ].           На ринку, як правило, виступають дві головні діючі особи: продавці та покупці. Між ними і встановлюються відносини купівлі-продажу.                                         Розглянемо як продавців і покупців трьох головних суб’єктів економіки – державу, підприємства (фірми) і населення у вигляді домашніх господарств. Їхні товарно-грошові відносини через ринок, на якому вони виступають і в ролі продавця, і в ролі покупця.         Кожний з трьох суб’єктів товарно-грошових відносин постає на ринок товари, що є їхньою власністю. Підприємства продають передусім вироблені ними засоби виробництва, які мають придбати інші покупці (держава, підприємства, населення). Вони реалізують також споживчі товари і послуги, якими користується переважно населення.      Держава має можливість поставляти на ринок природні, паливно-енергетичні ресурси, що є у її розпорядженні, а також надає державні платні послуги (оренда землю тощо) і державне майно (під час аукціонів у процесі приватизації).          Головний товар, який продає на ринку праці населення, є його робоча сила. Водночас населення може торгувати на ринку різними товарами, які йому належать.             Усі три суб’єкти ринкових відносин можуть продавати цінні папери у вигляді акцій, облігацій, векселів. І держава, і підприємства, і населення використовують на ринку гроші як засіб оплати за куплені товари і отримують їх у вигляді платежу за реалізований товар. Різниця полягає лише в тому, які це розрахунки: готівкові чи безготівкові.       Держава як покупець придбаває на ринку в населення робочу силу для використання на державній службі. У підприємств вона купує замовлені товари і послуги, потрібні для задоволення загальнодержавних потреб.  Найпоширенішими є три основні форми підприємництва (бізнесу): одноосібне володіння, товариства, корпорації. Узагальнюючим для всіх цих форм є поняття фірми, тобто всі вони є юридичними особами, суб'єктами ринкової економіки.           В останні десятиліття суттєво змінилася роль певних суб'єктів господарського життя. Технологічні зрушення у виробництві значно зменшили можливості й переваги великосерійного виробництва, гігантських підприємств та об'єднань. Водночас рентабельність і життєздатність малих форм господарювання, так званих малих підприємств, суттєво зросла. В результаті в країнах з розвинутою ринковою економікою питома вага суб'єктів малого бізнесу та підприємницької діяльності стрімко зростає.    Основними об’єктами ринкових відносин є:  
 1) товари і послуги, які постачені на ринок або які можуть бути постачені за певного рівня ціни. До товарів ми включаємо і капітальні блага, тобто засоби виробництва;  
 2) робоча сила, або праця;  
 3) земля та інші природні ресурси;  
 4) нерухомість: будівлі, споруди, житло  [5, c.117 ].  

1.2 Ринок. Його сутність, умови та функції

Останніми роками в світі  і в Україні з'явились нові і найпопулярніші категорії: "ринок", "ринкова економіка", "ринкові відносини", "ринкове господарство".            В економічній літературі ці поняття, як правило, ототожнюють. Проте це не зовсім правильно.           Ринок - це механізм саморегулювання ринкової економіки, і "працює" він завдяки тому, що покупці і продавці постійно вступають у відносини обміну. Ринкова економіка - це сфера прояву і відтворення відносин товарного виробництва. Це вища форма його організації.  Ринкове господарство є сферою обміну, сукупністю купівлі-продажу, яка генерує безперервність відтворювального процесу.         Отже, загальним підґрунтям існування, функціонування і розвитку цих категорії і понять є товарне виробництво, основу якого становить суспільний поділ праці, економічне відокремлення виробників і розвинуті економічні зв'язки між господарськими одиницями на основі закону вартості.  Ринок - це і об'єктивна економічна категорія. Законами, декретами постановами, указами будь-якої владної структури сформувати ринок нікому і ніколи не вдавалось [4, c.202 ].         Проте суспільство і держава можуть і повинні створити сприятливі умови для його формування.           Глибше сутність ринку можна розкрити через функції, які він виконує.                                 Розглянемо найважливіші з них:                   1. Відтворювальна функція. За допомогою неї здійснюється:   - забезпечення постійності і стабільності економічних зв'язків між виробництвом і споживанням і на основі цього - безперервність процесу суспільного відтворення;          - формування цілісної національної економічної системи та її зв'язку з іншими національними економіками в масштабі світового ринку. З допомогою цієї функції здійснюється оборот сукупного суспільного продукту та його складових частин.            2. Регулювальна функція. Ринок:         - активно впливає на рівень витрат та виробництво будь-якого товару, на розвиток науково-технічного прогресу;        - приводить у відповідність платоспроможний попит і пропозицію, нагромадження й споживання та інші пропорції. Внаслідок цього ринок не знає дефіциту, товарного голоду та інших негативних наслідків у сфері споживання, які існували в колишній адміністративній системі;      - забезпечує структурні зміни в економіці і диверсифікацію виробництва;              - сприяє вирівнюванню прибутків підприємців різних галузей виробництва, утворення середньої норми прибутку.      3. Стимулююча функція:         - ринок сприяє заохоченню тих, хто найраціональніше використовує фактори виробництва;           - ринок спонукає товаровиробників знижувати індивідуальні витрати порівняно із суспільно-необхідними витратами, підвищувати суспільну корисність товарів і послуг, їхню якість та споживчі властивості.    4. Інтегрувальна:           - ринок "зшиває "економіку в єдине ціле, розвиваючи систему економічних зв'язків як по горизонталі, так і по вертикалі між усіма рівнями управління і сферами економіки;         - ринок об'єднує суб'єктів економічної системи в одне ціле, сприяючи формуванню єдиного економічного простору як у межах окремої держави, так і в межах світової економіки.          5. Розподільна:           - за допомогою ринкових цін він диференціює доходи товаровиробників, виявляє переможців і переможених.        6. Функція санації:          - ринок сприяє очищенню економічних систем від неефективних і збиткових підприємств;          - ринок через конкуренцію очищає економічне середовище від неконкурентоспроможних господарств і підтримує найефективніші.   7. Функція посилення конкуренції між виробниками товарів і послуг у межах окремих країн і світового господарства.       8. Інформаційна функція:         - ринок за допомогою своїх економічних сигналів (цін, відсотків за кредитами, обсягів попиту та пропозиції на товари і послуги тощо) поширює знання важливих відомостей і оперативно вносить зміни в плани діяльності всіх суб'єктів господарювання.

1.3 Конкуренція і моделі ринків

  Термін конкуренція походить від латинського слова concurrentia, що означає змагання, суперництво. Це суперництво закладено в природі людини, яка прагне, перш за все, виявити свої кращі якості. У суспільстві все життя пронизане постійним змаганням або, як ми частіше говоримо, боротьбою. Спортсмени змагаються для досягнення найкращих результатів, політичні партії борються між собою за владу, можна навести з цього погляду ще безліч прикладів. Зрозуміло, що конкуренція пронизує і все економічне життя країни. Вона полягає в суперництві економічних суб'єктів за досягнення найкращої реалізації своїх економічних інтересів. Це, за словами Ф.Енгельса, боротьба всіх проти всіх. Оскільки вирішальним стимулом для товаровиробників є прибуток, то в практичному житті конкуренція - це боротьба за можливість отримати найвищий прибуток.  [3, c.109 ].       Як уже було розглянуто, ринок - це механізм саморегулювання ринкової економіки, і "працює" він завдяки тому, що покупці і продавці постійно вступають у відносини обміну. Вони ж є основними суб'єктами в конкурентній боротьбі. У сучасних умовах в процеси конкурентної боротьби активно включається держава. Але її головне завдання полягає не стільки в участі державних підприємств в конкуренції, скільки в захисті добросовісної конкуренції і боротьбі проти суцільної монополізації ринків і виробництва товарів.            Головне призначення конкуренції, з погляду функціонування ринку як основного регулюючого механізму в системі суспільного виробництва, полягає в тому, що бажання виробника отримати найбільший прибуток спонукає його постійно шукати умови для найліпшого (з позиції прибутку) виробництва і збуту своєї продукції. Іншими словами, власник засобів виробництва в процесі добросовісної конкуренції хоче випередити, обійти тих, хто виготовляє і реалізує аналогічну продукцію чи надає подібні послуги, й отримати додатковий прибуток.         Конкуренція, як економічне суперництво за найкращу реалізацію своїх інтересів, ведеться в різних формах і різними методами. Щодо форм , то в економічній літературі найчастіше виділяють ринкову конкуренцію (її ще часто називають добросовісною) і неринкову форму конкуренції (недобросовісна конкуренція).            Ринкова форма конкуренції - це конкуренція, яка здійснюється ринковими і, як правило, санкціонованими суспільством методами. У межах цієї форми застосовуються такі методи, як конкуренція за допомогою цін, реклами, патентів, диференціації продукції, випуску то-варів-субститутів і та. ін. Ці методи є легітимними, але це не означає того, що в їх застосуванні не може відбуватись порушення прав інших конкурентів, тому держава, як правило, регламентує і межі використання того чи іншого методу [5, c.58 ]. У період панування вільної конкуренції в домонополістичну епоху найбільш поширеним методом виступала цінова конкуренція. Вона полягає в тому, щоб за допомогою зниження ціни потіснити свого конкурента. Зменшення ціни на продукцію приваблює покупців, і таких товарів купують більше. Якщо товарообіг у виробника, що знизив ціни, суттєво зросте, то навіть за умови таких самих витрат на виробництво продукції, як і в інших конкурентів, він отримає більше прибутку через більший оборот товару. А якщо його індивідуальні витрати капіталу менші за суспільно необхідні, то норма прибутку зросте в нього ще більше.      Важливим методом конкурентної боротьби виступає диференціація продукції. Він полягає в тому, що виробник, за рахунок випуску нових різновидів свого товару і нових його моделей, розширює власний ринок, бо залучає більш широке коло покупців. В умовах швидкого технічного прогресу моральне старіння продукції відбувається в межах відносно невеликих проміжків часу і тому оновлення продукції є певною формою прояву загального прогресу виробництва. Це однак не виключає можливості надання товару таких характеристик, які можуть і не поліпшувати якісь якості товару. Близьким до розглянутого методу є метод конкурентної боротьби, який досягається шляхом випуску товарів-субститутів, тобто товарів замінників. Можливість налагодження випуску таких товарів часто гальмує цінову конкуренцію, бо завжди є ризик того, що конкурент налагодить випуск товару-замінника. Випуск таких товарів розширює можливості покупця, а якщо товари-субститути розробляються з урахуванням досягнень науки і техніки, то такий товар, зрештою може й витіснити традиційну продукцію з ринку.   Сучасний ринок характеризується посиленням такого явища, як індивідуалізація потреб. За цих умов виробник намагається надати своєму товару особливих, неповторних характеристик. Прикладом може бути охолоджувальний напій кока-кола. Він є одним із сотні тисяч напоїв, але його вирізняють особливі смакові якості. Це дозволяє компанії мати власний стійкий сегмент на ринку споживачів, а отже, бути сильнішими за своїх конкурентів.  Потужним важелем конкурентної боротьби стає реклама. Вона завжди має певну інформаційну складову, і в цьому її корисна суспільна функція. Але її використання в умовах ринку виходить далеко за межі цієї функції. Вона стає одним із найважливіших методів конкурентної боротьби, формуючи і стимулюючи попит споживача. Тому великі корпорації витрачають шалені гроші на рекламу і це, як правило, дає певні позитивні наслідки. За допомогою реклами відбувається перерозподіл ринків збуту, а часто й формування нових ринків. Вона сприяє розвитку суспільного виробництва, і тому часто ми чуємо вираз: "Реклама - це двигун прогресу". Але слід зауважити, що поряд із цим реклама часто використовується для шахрайства, омани споживачів та інших незаконних дій. Особливо це стосується ринків, на яких покупець малокомпетентний.          Розглянуті методи конкурентної боротьби належать до ринкової форми конкуренції і так чи інакше пов'язані з виробництвом товару чи його обміном. Але окрім цих методів, у конкурентній боротьбі часто застосовують і ті методи, які не стосуються ринку. їх відносять до не-ринкоеої форми конкуренції. Ці методи конкурентної боротьби в сучасних умовах частіше називають недобросовісною конкуренцією.       Конкуренцію характеризують ще й певні типи, а вже панівний її тип є підставою для визначення моделі ринка. Виділяють такі типи конкуренції:   - Чиста конкуренція.            - Монополістична конкуренція.          - Олігополія.             - Чиста монополія.          При цьому перший тип називають досконалою конкуренцією, а три останніх - недосконалою. Охарактеризуємо кожен з цих типів.    Чиста конкуренція - це конкуренція, яка характеризується наявністю великої кількості незалежно діючих виробників, які виробляють стандартизовану, тотожну продукцію і при цьому ніхто з них не може контролювати ринкову ціну. Як випливає з цього визначення, чиста конкуренція характеризується великою кількістю виробників. Вони виробляють схожі і прості за переліком своїх властивостей товари. Прикладом можуть бути зерно, цукор тощо. Кожен виробник виробляє тільки невелику частину продукції і тому не має можливості впливати на ціну. Сфера виробництва через досить просту технологію і відносно невеликі розміри порогового капіталу є відкритою для вільного входження в неї нових товаровиробників. Таким же вільним є й вихід із цієї сфери.  Монополістична конкуренція - це такий тип конкуренції, за якої відносно велика кількість виробників виробляє схожу, але неоднакову продукцію, яка відрізняється певними якостями. За цієї моделі ринку відносно невеликі за масштабами виробництва товаровиробники намагаються надати своєму товару якісь особливі, нестандартні якості. Останні можуть бути як реально існуючими, так і нереальними. Конкуренція виробників зосереджується не тільки на ціні, а й на цих особливих якостях товару. Прикладом може бути, скажімо, виробництво шампуню, але не звичайного засобу для миття голови, а такого, який має і унікальну якість стримувати випадіння волосся. Отже, відносно велика кількість невеликих виробників виготовляє схожу, проте неоднакову продукцію. За цих умов конкуренція між виробниками здійснюється за допомогою як цінових, так і нецінових методів.            В умовах сьогоднішньої ринкової економіки існують і такі ринки, на яких панує відносно невелика кількість (три-п'ять) виробників. Цей ринок називають олігополістичним. Олігополія - це такий тип конкуренції, який має місце в умовах наявності невеликої кількості виробників, які виготовляють схожі товари.            Підприємства, які діють на такому ринку, як правило, займаються випуском як стандартизованої, так і не стандартизованої продукції. Прикладом першої можуть бути сталь, цемент і аналогічні їм товари, а прикладом другої можуть бути холодильники, телевізори, пральні машини тощо. І в першому, і в другому випадку це великомасштабне виробництво, яке є капіталомістким, і вже це є передумовою невеликої кількості виробників.      Остання модель ринкової конкуренції, а отже, і ринку - це чиста монополія. Це така ринкова ситуація, коли один товаровиробник виготовляє товар чи надає послугу, у яких немає замінників. Прикладом може бути підприємство, яке забезпечує всіх жителів міста водою. Відсутність конкурентів і відсутність диференціації товару чи послуги дає такому підприємству право повного контролю за цінами. Вхід до цього виробництва практично заблоковано і, як правило, є неможливим унаслідок причин технологічного, фінансового і правового характеру. Чиста монополія, по суті, робить конкуренцію неможливою. [3, c.152 ].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 2 Ринкова інфраструктура та її формування        2.1.Інфраструктура як економічна категорія, її сутність та функції  
 

Початково поняття «інфраструктура» означало певну сукупність об’єктів і споруд, які забезпечували функціонування збройних сил.    Пізніше( у 40-х роках) у зарубіжній економічній літературі це поняття почали вживати для характеристики галузей, які забезпечували розвиток матеріального виробництва (дороги мости, порти, аеродроми лінії електропередач тощо).  
 Оскільки воно походить від латинських слів «інфра» - нижче, і «структура» – будова, розташування, то в найзагальнішому вигляді під інфраструктурою почали розуміти основу, внутрішню будову економічної системи. Таке тлумачення, є мало конструктивним.  
 Так, в економічній енциклопедії за редакцією Л. Абалкіна інфраструктура визначається як «мережі, в яких здійснюється постачання продукції між віддаленими один від одного економічними агентами, а також галузі економіки, що експлуатують ці мережі».

  У «Сучасному економічному словнику», підготовленому російськими вченими, інфраструктура розглядається як «сукупність галузей, підприємств і організацій, що входять до цих галузей, видів їх діяльності, покликаних забезпечувати, створювати умови для нормального функціонування виробництва й обігу товарів, а також життєдіяльності людей». 
 Інфраструктура розвивається у певних суспільних формах. Такими формами, передусім, є окремі (державна, приватна і колективна) та змішані типи власності, що утворюються внаслідок поєднання двох або більше типів власності. Якщо йдеться про інфраструктуру за умов капіталістичного способу виробництва, то суспільною формою діяльності людей у базових галузях, що формують економічну інфраструктуру, є, передусім, відносини економічної власності між власниками об'єктів інфраструктури і найманими працівниками з приводу привласнення результатів цієї діяльності. 3 урахуванням цього капіталістичну інфраструктуру можна визначити як сукупність базових галузей (або матеріальну основу економічної системи) та сукупність економічних відносин (передусім, відносин економічної власності), що виникають і розвиваються у процесі діяльності людей щодо використання об'єктів інфраструктури та привласнення умов і результатів такої діяльності, а також державного регулювання цих галузей.   
 Сутність інфраструктури повніше розкривається у виконуваних нею функціях. Такими функціями є:          1) постачання різних видів ресурсів (матеріальних, трудових, фінансових, інформаційних) між функціонуючими підприємствами та організаціями, виробниками і споживачами;          2) купівля-продаж різноманітних товарів;       3) забезпечення інформацією учасників ринку;      4) підвищення ефективності роботи суб'єктів ринкових відносин внаслідок їх спеціалізації;           5) організаційно-правове оформлення регульованих ринкових відносин;                                                                                                                                  6) відображення економічної кон'юнктури загалом, найважливіших видів ринку зокрема;            7) сприяння процесу державного регулювання економіки та контролю над ринковими процесами.   
 Сутність інфраструктури капіталістичного способу виробництва розгортається у цілісність у процесі використання основних об'єктів інфраструктури або її складових та елементів. До них відносять різні види бірж, аукціони, ярмарки, банки, страхові компанії, інформаційні центри, рекламні агентства, торгові палати, консалтингові та аудиторські компанії та ін. Найважливішими серед них є біржі.  
 Розглянемо два види ринкової інфраструктури:   
 1)  Спеціалізована – обслуговує окремі ринки (ринок товарів, послуг, цінних паперів та ін.)  
 Основними елементами спеціалізованої інфраструктури, тобто структури, яка сприяє організаційному оформленню ринкових відносин є біржі, системи оптової й роздрібної торгівлі, ярмарки, торговельні доми.  Товарна біржа.  У сучасній економічній літературі товарна біржа розглядається: по-перше, як економічна категорія, що відображує складову частину ринку, специфікою якого є особлива оптова форма торгівлі товарами з певними характеристиками: масовість, стандартність, взаємозамінюваність; по-друге, це господарське об'єднання (товариство) продавців, покупців і торговців-посередників з метою створення умов для торгівлі, полегшення, прискорення і здешевлення торговельних угод і операцій. Такі об'єднання створюються для поліпшення торгівлі, швидкого забезпечення товаровиробників необхідними товарами, прискорення обороту капіталу.   
 Члени біржі мають вигоду не від її функціонування, а від своєї участі в торгах. Члени товарної біржі, якими можуть бути як посередницькі (брокерські, торговельні) виробничі фірми, так і банківські установи, інвестиційні компанії, окремі громадяни, відповідно до встановлених біржових правил укладають угоди купівлі-продажу товарів за цінами, що складаються безпосередньо в ході торгівлі залежно від співвідношення попиту і пропозиції на них. Це свідчить про те, що біржа є особливим ціноутворюючим механізмом. Це одна з визначальних цілей її діяльності.   
 Товарна біржа - це асоціація юридичних і фізичних осіб, що здійснює оптові торговельні операції за стандартами, зразками у спеціальному місці, де ціни на товари складаються в умовах вільної конкуренції.   
 Отже, товарну біржу слід розглядати як ринок ринків. Великі біржі, на яких концентруються попит і пропозиція товарів світової торгівлі, дають можливість визначити місткість ринку і умови конкуренції, обмінятися інформацією. Біржова ціна як результат вільної конкуренції визначає напрями для інших ринків.   
 Фондова біржа. У політ економічному аспекті фондову біржу можна визначити як базову установу сучасної інфраструктури, в межах якої функціонують і розвиваються відносини економічної власності у процесі купівлі-продажу цінних паперів акціонерних компаній, облігацій державних позик, біржових місць, діяльності посередників, а також мобілізації коштів для довготермінових інвестицій.   
 Членами біржі є, переважно, її засновники - окремі індивіди та кредитно-фінансові інститути. При потребі засновники біржі можуть розширити коло її членів, продаючи біржові місця. Члени біржі або державні органи, що контролюють її діяльність визначають умови, за яких компанія може бути допущена до біржової торгівлі. Попередньо зазначимо, що членами головної фондової біржі можуть бути лише високорентабельні фірми, а у процесі формування таких умов також розвиваються відносини економічної власності.             Біржа робочої сили. Як політ економічна категорія біржа робочої сили виражає відносини економічної власності у процесі збору та надання інформації про наявність вакансій, надання допомоги безробітним, фінансування додаткових робочих місць та надання інших послуг, сприяння підготовці та перепідготовці кадрів, регулювання зайнятості, продаж робочої сили тощо.     
 Валютна біржа. Як економічна категорія валютна біржа - це установа, в якій на підставі чинного законодавства здійснюється регулярна й упорядкована торгівля іноземною валютою відповідно до попиту і пропозиції. Як самостійний елемент інфраструктури цей вид біржі зберігся лише в деяких країнах (наприклад, ФРН, Франції), а в інших країнах таку роль виконують найбільші банки; в Україні статус валютної біржі представлений Українською фондовою біржею в м. Києві. Членами валютної біржі є комерційні банки (які отримали ліцензію від центрального банку на проведення валютних операцій).  Основними видами операцій, які проводяться на валютній біржі, є, по-перше, укладання угод із членами біржі на купівлю або продаж іноземної валюти відповідно до ринкового курсу (котрий встановлюється на основі купівельної сили валют і коливань попиту та пропозиції); по-друге, визначення ринкового курсу іноземних валют; по-третє, відповідно до укладених на біржі угод здійснення розрахунків як у національній, так і в іноземній валюті; по-четверте, проведення операцій центрального банку щодо підтримки ринкового курсу національної валюти, у т. ч. шляхом валютної інтеграції (значного цілеспрямованого разового впливу центрального банку на валютний ринок і валютний курс).   
 Інші елементи ринкової інфраструктури. До важливих елементів ринкової інфраструктури слід зарахувати також:   
 Аукціони – форма продажу у визначений час і визначеному місці товарів, попередньо виставлених для ознайомлення, що реалізуються на конкурсних засадах.  
 Торгово-промислові палати – це комерційні організації, головним завданням яких є сприяння розвитку економічних і торговельних зв’язків із зарубіжними партнерами. Торгово-промислові палата України – одна із найбільших і най авторитетніших організацій підприємців України. Вона є членом Міжнародної торгової палати і Всесвітньої федерації торгових палат, Асоціації торгово-промислових палат Європи, Ділової ради Чорноморського економічного співробітництва, Асоціації ТПП Центральної Європейської Ініціативи. 
 Торгові доми – торговельні фірми, що закуповують товари у виробників або оптовиків своєї країни і перепродують за кордон або закуповують за кордоном і перепродують місцевим торговцям і споживачам. 
 Ярмарки – це торги, ринки товарів, які періодично організовують в установленому місці. Залежно від місця проведення і залучення учасників ярмарки бувають національні, регіональні, міжнародні, всесвітні. 
 Маркетинг – це динамічна система ринкової орієнтації, складовими якої є: виробництво продукції на основі знання споживача, використання цінової та нецінової конкуренції, всебічне відрахування попиту та пропозиції та воробничо-збутових можливостей постачальників. Служби маркетингу діють у більшості підприємств, фірм, асоціацій, акціонерних товариств. 
 Консалтингові фірми – надають консультації з питань економічної діяльності та маркетингу.  
 2) Загальна інфраструктура обслуговує ринкову економіку в цілому.  З певною мірою умовності сюди можна віднести: грошову, фінансову, кредитну й податкову системи.   
 Грошова система. Гроші виступають основним інструментом функціонування ринкової економіки. Це обумовлюється тим, що вони опосередковують усі економічні відносини людей з приводу купівлі-продажу результатів їхньої діяльності. Свої функції гроші виконують у результаті безперервного руху в сфері обігу.       
 Становлення сучасної грошової системи  
 
 
рис.1 Становлення сучасної грошової системи.  
 Фінансова система. Гроші обслуговують усі ринкові відносини, охоплюють всі сфери й рівні ринкової економіки, де система відбуваються процеси перетворення товарних форму грошові і навпаки. А це передбачає наявність певного організаційного механізму, який забезпечує нормальне функціонування грошової маси. Таким механізмом є фінансова система.   
 Кредитна система. Ринкова система може нормально функціонувати лише тоді, коли в її судинах постійно циркулюють грошові потоки (готівкові й безготівкові).Безперервність цієї циркуляції забезпечує кредитна система.         Кредит - (під латинського "кредо" - вірю) є форма руху грошового капіталу, який надається в позику на умовах повернення й прибутковості. Наявність кредитних відносин передбачає, з одного боку, тимчасово вільні грошові капітали, власники яких готові надати їх на певний строк за певну винагороду (процент), а з іншого, - підприємців, бажаючих тимчасово використати їх у своїй виробничій діяльності.    
   Податкова система. Основним джерелом формування доходної частини державних і місцевих (муніципальних) бюджетів в умовах ринкової економіки є податки. Тому виплата їх учасниками ділових відносин - справа необхідна, хоча й не дуже приємна для платників.