Ринок пива та слабоалкогольних напоїв

* Таблицю складено за даними дистриб’юторів і оптових компаній: ТОВ “Ранок”; ПП “Костюченко ЮА.”; “Киівский продовольчий розвиток”; “Пілснер Україна”; ТОВ “Елетон”; “Янтар Плюс”.

** Пиво у фірмовій пляшці.

Процес виробницва пива:

Варіння пива

Як стало вже відомо, технологія приготування пива відбувається шляхом саме варіння. Весь цей процес зазвичай займає близько шести годин, і при цьому необхідно досягти кілька вкрай важливих цілей. Перша мета - це потреба в переведенні якомога більшої кількості цукру у розчинений стан. Для цього потрібно дробити солод для збільшення площі поверхнево-ферментативних реакцій, а потім змішують з нагрітою водою і витримують до двох годин ступінчастого нагрівання, регулярно помішуючи його. Після вище перелічених процедур, цукристі сполуки повинні перейти в екстракт, і отримане пивне сусло зазвичай починають фільтрувати від розпарених зерен з подальшим півторагодинним кип'ятінням. Кип'ятіння переслідує пару цілей: упарювання сусла до певної щільності і його стерилізація. За сучасними стандартами після кип'ятіння сусло починають перекачувати в бродильний цех.

Бродіння

Безпосередньо сам процес бродіння отриманого сусла буде відбуватися під впливом пивних дріжджів, які відрізняються від звичайних хлібопекарських. Головною особливістю таких дріжджів буде те, що такі пивні дріжджі починають бродити при низькій температурі. Оптимальною температурою бродіння для таких дріжджів буде +6 градусів Цельсія, і перед тим як добавити дріжджі в сусло, його необхідно попередньо охолодити і відфільтрувати від решти варіння солоду щільною борошнистої суспензії. Саме на цьому етапі утворюється вуглекислий газ і спирт. Вуглекислоту збирають необхідним ресивером, з подальшим відправленням її в балони.

Доброжування

Продукт, який отримують після процесу бродіння, називається у виробництві зеленим пивом. Воно охолоджується, починає відділятися від використаних дріжджів і перекачуватися в спеціалізований «табір», де відбувається подальше його доброджування. Доброжування - процес, який аналогічний бродінню, але повільніше його у багато разів, і відбувається за рахунок певної кількості дріжджів, які залишилися в підвішеному стані безпосередньо в зеленому пиві. Пиво в такому "таборі" повинно знаходитися при ще більш низькій температурі в +2 градусів Цельсія. Виготовлення пива відбувається при подібній температурі і вуглекислий газ починає розчинятися у вже отриманому пиві, який виділяється при доброжуванні.

2. Особливості ціноутворення на ринку

Прибутковість підприємств пивоваріння значною мірою залежить від багатьох факторів: наявність сировини, канали збуту, платоспроможність населення. Тому наявність прямого доступу до сировини у більшості випадків є значною конкурентною перевагою. Незважаючи на те, що в Україні вирощують ячмінь у тій кількості, яка необхідна для виробництва солоду всім пивоварним заводам, якісної сировини не вистачає. Потреба пивної галузі в продукті переробки ячменю – солоді у 2009 році складала 260 тис. т в рік, а до кінця 2011 року, за рахунок збільшення виробництва пива, вона збільшилася до 600 тис. т. При цьому, біля 15-20% вітчизняного солоду – низькоякісна сировина, яку можна використовувати лише для виробництва темних сортів пива. Дефіцит хміль сировини і ячменю доводиться покривати за рахунок імпорту, а це, звичайно, відбивається на рентабельності виробництва і відпускній ціні. Вітчизняне пивоварне виробництво розвивається в основному за рахунок великих та середніх підприємств.

 Більшість  малих пивзаводів не змогли знайти свого місця на українському ринку і не мають коштів ні для технічного переустаткування, ні для створення власної мережі збуту. Ці заводи або припиняють виробництво, або стають власністю великих підприємств. Таке поглинання великими виробниками малих дає останнім можливість не зупиняти власне виробництво, що сприяє розвитку пивної галузі та забезпеченню зайнятості населення. Активна діяльність іноземного капіталу у пивоварній галузі української промисловості також сприяє її ефективному розвитку. Враховуючи той факт, що пиво — рентабельний та дуже популярний продукт, а український ринок перебуває на стадії динамічного розвитку, вкладати гроші в будь-який пивзавод дуже перспективно. Іноземні інвестори віддають перевагу великим підприємствам, що мають основні фонди, незношене устаткування та технології, що дають змогу виготовляти пиво належної якості. Проте у вирішенні питання про вкладання грошей у підприємство увага приділяється не тільки його технічному стану, але й керівництву виробництва, його спроможності працювати в сучасних умовах. Тому інвестиції вкладаються, перш за все, в навчання персоналу, удосконалення системи управління підприємством. Заводи, що не залучають інвестицій, поповнюють оборотні кошти за рахунок кредитів. Це зумовлено специфікою пивобезалкогольної галузі, зокрема сезонним попитом на продукцію. Збирають ячмінь восени, перший солод із нього одержують на початку зими, а перше пиво отримають, як мінімум, через 1—2 місяці, а найбільший попит на нього влітку. Багато підприємств сьогодні швидкими темпами реконструюють виробничі потужності, впроваджують енергозберігаючі технології, що знижують втрати сировини. Ці заходи дають змогу пивзаводам збільшити потужності і виробництво пива та, як наслідок, отримати великі прибутки. Основний обсяг продукції (85,6 %), яка надходить на український споживчий ринок, випускають ЗАТ “Оболонь” та п’ять лідерів концерну “Укрпиво”: “Рогань” (м. Харків), “Славутич” (м. Запоріжжя), “Десна” (м. Чернігів), Донецький пивзавод та “Янтар” (м. Миколаїв). Частка середніх виробників становить 7,75 %, малих (потужністю менше за 500 тис. дол. на рік) пивзаводів — 6,65 %.

Особливістю споживчого ринку пива є те, що це ринок виробників. Вони створюють власні збутові мережі, визначають тактику та стратегію боротьби за споживача.

Лідером вітчизняного пивного ринку на сьогодні є Київське ЗАТ “Оболонь”. Головний завод об’єднання був запущений у 1980 р. У СРСР на нього покладалися великі надії, його продукція першою серед вітчизняних аналогів була випущена на ринки розвинутих капіталістичних країн. За проектної потужності 10 млн дол на рік в 1999 р. було вироблено 17,25 млн дол пива. Продукція “Оболоні” реалізується у всіх областях України, на деяких регіональних ринках практикується прямий продаж через представництва цього пивзаводу. Проте в основному реалізовують продукцію за допомогою незалежних дистриб’юторів. Частка експорту в 1997 р. зменшилася вдвічі: якщо в 1996 р. вивозили 20 % виробленого пива, то в 1997 р. — до 10 % . Найбільш містким іноземним ринком для “Оболоні” став російський, проте у відповідь на збільшення постачання українського пива Росія прийняла дискримінаційні заходи: введено акциз на імпорт пива і 20-відсотвий податок на додану вартість. Київські пивовари вже більше дев’яти років постачають свою продукцію на експорт, основними торговими партнерами е Велика Британія, Канада, США, Франція, Італія, причому на англійський ринок підприємство вийшло ще в 1989 р. Нещодавно було встановлено торгові зв’язки зі Швейцарією, де до цього часу української продукції не було. Крім того, пиво тепер постачається і на ізраїльський ринок. Але рентабельність експорту досить низька — не більш 5 %, тому превагу надають внутрішньому ринку. На сьогодні цей гігант пивоварного виробництва випускає близько 15 видів пива.

Пивзавод “Рогань” був побудований ще за радянської влади, для його оснащення придбали найсучасніше імпортне (переважно чеське) устаткування. Харківський пивоварний завод № 3 (колишня назва підприємства) почав виробляти продукцію у 1989 р. Нині завод випускає 11 сортів пива.

Основним ринком для АТ “Рогань” був і залишається український, де продається 99 % продукції. Експорт до далекого зарубіжжя для підприємства неможливий, оскільки терміни зберігання товарів занадто короткі. Проте потенційно привабливими є прикордонні райони Росії, а також Ставрополь і Ростовська область, з якими налагоджено добрий транспортний зв’язок. Сьогодні продукцію АТ “Рогань” продають у всіх областях України. Особливо великий вплив її у Криму, Дніпропетровську, Сумах, Полтаві, Кіровограді. Набагато менше пива реалізується на Західній Україні й у Києві. Основними ж конкурентами є Запорізький, Чернігівський і Миколаївський пивоварні заводи, зокрема у східних і південних регіонах. АТ “Рогань” останні п’ять років швидко розвивається. У період із 1995 р. по 1999 р. на цьому пивзаводі досягнуто найбільших темпів зростання, реальний обсяг виробництва збільшився з 2,7 до 11,6 млн дол. Таким чином, за обсягами виробництва АТ “Рогань” міцно утримує друге місце в Україні, поступаючись тільки Київському об’єднанню “Оболонь”.

Запорізький пивобезалкогольний комбінат “Славутич” першу продукцію випустив у 1980-х роках. Після проголошення незалежності України державне підприємство стало орендним, а незабаром було перетворено на ВАТ “Пивобезалкогольний комбінат “Славутич”. З 1996 р. почалося плідне співробітництво з транснаціональною компанією ВВН (Ваїїіс Веуега^ес Ноісіігщ) і завод почав різко нарощувати обсяги випуску пива, підвищувати темпи зростання виробництва. Реалізується запорізьке пиво по всій Україні. Представництва заводу є в Києві, Харкові, Львові, Одесі, Севастополі, Донецьку, Луганську. Значну частину продукції “Славутича” продають незалежні дилери, із деякими клієнтами виробники працюють за прямими договорами. На експорт пиво поки не постачається, вся вироблена продукція реалізовується на внутрішньому споживчому ринку.

Найстаріший з провідних пивоварних заводів України — Донецький — завдяки інвестиціям західнонімецької фірми Нирртапп, провів повне переустаткування, що дало йому змогу одному із перших в Україні перейти до сучасних західноєвропейських технологій, збільшити обсяг виробництва та стати одним з шести найбільших виробників українського пивоварства. На сьогодні завод випускає 11 сортів пива: 4 — темного і 7 — світлого (відповідно ЗО і 70 % загального обсягу виробництва). У радянський період Донецький пивзавод постачав продукцію в Росію, значну її частину реалізовував в Луганській області, в якій завод і досі є основним постачальником продукції. Проте після того, як споживчий попит у зв’язку з невиплатою зарплати шахтарям на Донбасі різко скоротився, і було введено нові митні правила на кордоні з Росією, завод змушений був шукати нові ринки збуту. Першим регіоном України, куди почали постачати донецьке пиво, став Крим. У 1999 р. Донецький пивзавод вийшов на ринки Харкова, Дніпропетровська і Запоріжжя. На сьогодні ЗО % виробленої продукції вивозиться за межі Донецької області. Тактика Донецького пивзаводу для входження на ринок сусідніх областей варіюється залежно від регіону. На найбільш важливих для себе територіях представники Донецького пивзаводу створюють власні склади продукції. В інших — співпрацюють з партнерами-оптовиками, які самі потім доставляють пиво в роздрібні торгові точки. Сьогодні відкрито нові склади в Харкові і Луганську. Завод співпрацює з двома значними фірмами, що мають у своєму розпорядженні мережу оптових складів у Донецькій і Луганській областях.

Чернігівський пивоварний завод “Десна” був створений за радянсько-чеським проектом. Його проектна потужність становила 7,2 млн дол пива в рік. З 1997 р., виробничі потужності цього заводу зросли до 11 млн дол. Частка чернігівського пива у всеукраїнському виробництві — 11%. Нині усі обсяги реалізуються в Україні, хоча свого часу продукція підприємства постачалася до Росії, Білорусі, Грузії. У 1997 р. “Десна” експортувала менше 1 % виробленого пива. Для чернігівського пивкомбінату серйозною проблемою в реалізації продукції є його географічне положення й економічний стан регіону. У своїй області завод не може продати достатньої кількості пива, оскільки вона переважно аграрна, густота населення та купівельна спроможність досить низькі. Це спонукає підприємство проводити експансіоністську маркетингову політику. Сьогодні пиво з “Десни” можуть купити жителі 20 областей України.

Миколаївський пивоварний завод був першим із серії однотипних підприємств, побудованих за проектом чеських спеціалістів і укомплектованих чеським устаткуванням. Сьогодні пивзавод “Янтар” виготовляє декілька сортів слабоалкогольного напою щільністю 11—17 %, як світлого, так і темного, пастеризованого і непастеризованного. Постачається миколаївське пиво в 22 області України. На внутрішньому ринку його продають більше 30 фірм, які належать до дилерської мережі заводу. Природно, що велика частина продажу припадає на південні регіони — Миколаївську, Одеську, Херсонську області й Крим. Частка експорту незначна.

Рис.5 Структура ринку пива України, 2014р.

Імпорт пива в Україну за останні три роки скоротився в 2,5 рази, що зумовлено в основному двома чинниками. По-перше, значно збільшилось власне виробництво якісного пива і провідні українські пивоварні підприємства досягли оптимального співвідношення ціна/якість. По-друге, внаслідок кризових явищ в український економіці протягом 2004 р., імпорт став малоприбутковим. Нині частка імпортного пива в загальному обсязі споживання становить 1,3 % (рис. 6,7). Повного витіснення зарубіжних марок із українського ринку пива не станеться, оскільки завжди будуть споживачі європейського або російського пива. Найбільш поширені сьогодні в Україні австрійські, нідерландські та чеські марки пива. В роздрібній торговельній мережі є пиво з Бельгії, Німеччини, Данії, Мексики, Словаччини тощо.

млн дол

           2002       2003          2004     2005            2006

Рис.6. Динаміка імпорту та експорту пива в Україні 2002-2006рр.,млн дол

Рис.7. Динаміка імпорту та експорту пива в Україні 2006-2011рр., %.

З весни 2000 р. активно працюють на українському ринку і вже знайшли свою нішу російські торгові марки. Аналіз фактичних показників розвитку ринку пива за 2006-2011 рр. свідчить про переважання тенденції до скорочення обсягу його імпорту на територію України. Виняток становить лише кризовий 2008 рік, коли обсяги імпорту зросли майже вдвічі, в порівнянні з попереднім роком. Пояснення цього явища досить просте, оскільки пиво – продукт, на який існує відносно стабільний попит. Якщо подивитися на динаміку внутрішнього виробництва, то можна побачити, що саме цього року обсяги скоротились на 1,3%. А обсяги споживання даного продукту постійно зростають. Тому для задоволення потреб споживачів і була залучена така значна кількість імпортного продукту. Більше половини ринку імпортного пива в Україні належить Росії. Решта практично рівномірно поділена між Бельгією, Чехією, Великобританією, Іспанією та Німеччиною. Слід сказати, що імпортний товар досить відрізняється від вітчизняного за якісними характеристиками. Але його головною слабкою стороною є ціна. Вартість імпортованого пива коливається в межах 15 грн., тоді як український продукт коштує в середньому 6-8 грн. Що ж стосується експортних показників, то з 2009 року спостерігається тенденція до зниження обсягів. Експерти пов’язують таку зміну із збільшенням пріоритетності внутрішнього ринку у виробників, а також із після кризовим скороченням обсягів виробництва. Динаміка виробництва пива у 2006-2007 рр. показувала досить позитивну тенденцію. Однак вже починаючи з 2008 року ця тенденція різко змінилася. На сьогоднішній день підприємства докладають максимум зусиль для відновлення своїх потужностей. Заходи включають зміну асортиментної і маркетингової політики. Остання почала відбуватися більш агресивно і зараз включає в себе виведення на ринок нових сортів пива та відмову від малоприбуткових. Окрім того зміни відбулися в ціновій політиці. За друге півріччя 2011 року деякі підприємства підвищили ціни на свою продукцію в середньому на 10-12%. Інші все ж зуміли уникнути цього, пом’якшуючи наслідки подорожчання сировини за рахунок власних витрат. Аналітики відмічають, що останнім часом споживачі все частіше віддають перевагу дорожчим сортам пива. Скоріше за все це відбувається під впливом стереотипу "дорожче, значить якісніше". І все ж приріст обсягів виробництва досить незначний. Найчастіше це пов’язують з наслідками світової кризи.

Контрабанда пива в Україну незначна. Сьогодні нелегальний імпорт наявний у вигляді разових і дрібних партій, оскільки закупівельні ціни в країні виробництва високі, а значить, відпускні ціни ще вищі для масового українського споживача.

Що стосується ринку слабоалкогольних напої в Україні, такий ринок розвивається дуже бурхливо: минуло приблизно 15 років з появи першого зразка, але кількісні досягнення цього напряму значно вищі, ніж можна було б очікувати.

На сьогодні вітчизняні напої (коктейлі), які визначаються як слабоалкогольні (“слабоградусні”), можна поділити на такі категорії.

Перша — газовані напої, які виготовляються з концентратів зі смаковими та ароматичними добавками, наприклад, джина, рому, віскі та ін., з додаванням цукру і питного спирту або вина. Таку рецептуру з невеликими варіаціями використовують майже всі виробники газованих слабоалкогольних коктейлів, яких сьогодні близько десяти. Винятком є незначна частина напоїв, наприклад “Коньяк-кола” компанії “Полтавпиво”, в якому замість спирту використано ординарний коньяк Одеського коньячного заводу.

До другої категорії належать негазовані напої, до складу яких, крім спирту та смакових добавок, входить до 10 % натурального соку. До них належать напій “Лонгер” компанії “Союз-Віктан” та марка “Ф-1” компанії “Біолік”. Оскільки вони містять натуральний сік, то коштують дорожче. Однак, незважаючи на помітну різницю в ціні, вони є серйозними конкурентами газованим коктейлям та зайняли власну нішу.

Якщо міцності зазначених категорій слабоградусних коктейлів досягають шляхом додавання до них спирту та горілчаних виробів, то напої третьої категорії мають дещо інший склад. Так, коктейлі виготовляються на основі червоних або білих натуральних вин (додавання спирту технологією не передбачено), тому займає окрему нішу на ринку слабоалкогольних напоїв. Такий коктейль відомий вітчизняному споживачу з початку 1990-х років за імпортними (Угорщина, Італія, Польща) марками. Масове виробництво аналога під маркою “Сангрі” розпочато в 1997 р. українською компанією “Вапсіога” (Вапсіога). З середини 1990 р. напій “Сангрі” розливають тільки в пакети Теіга-Вгік Ке-Сар (з клапаном) місткістю 1 л. Таке фасування практично виключає споживання напою “на ходу”, тому він є серйозним конкурентом для слабоалкогольних коктейлів зі спиртом в закладах громадського харчування (барах, кафе), а також активно використовується на пікніках.

Четверта категорія слабоалкогольних напоїв представлена новими для вітчизняного ринку коктейлями на основі пива, так званими бірміксами. Не дивно, що цей напій виготовлено ЗАТ “Оболонь” — таким чином підприємство намагається зміцнити свої позиції на ринку слабоалкогольних напоїв.