Споживчий кошик як складова державних соціальних стандартів в Україні

Слід відмітити, що в Україні при розрахунку споживчого кошика використовується методологія Ленінградського інституту гігієни праці, розроблена ще у 1990 р. Так, згідно з цією методикою українцям в місяць пропонують з'їсти близько 3-х буханок чорного і 3,5 - білого хліба (або 106 г хліба на день, тобто менше ніж у блокадному Ленінграді: на початку блокади у                1941 році для тилових бійців Червоної Армії хлібний пайок складав 600 г), 300 г макаронних виробів і 200 г рису, 150 г гречки, по 0,5 кг огірків та помідорів, 0,5 л олії, 18 штук яєць, 8 кг картоплі, 2 кг капусти, 165 г сала і 750 г ковбаси. М'ясо та риба передбачаються для споживання не більш ніж 2 кг та 700 г відповідно. Досить скромні обсяги споживання кролячого м’яса (167 г), баранини (167 г) та твердого сиру (292 г). Середньодобова калорійність цих продуктів харчування для дорослої людини непрацездатного та працездатного віку складає 2008,9 –             2790,0 ккал.) [11].

В той же час, відповідно до наказу Міністерства охорони здоров’я України від 18.11.1999 № 272 „Про затвердження Норм фізіологічних потреб населення України в основних харчових речовинах та енергії”, калорійність раціону харчування дорослого населення, зокрема чоловіків, в залежності від груп інтенсивності праці, тобто фізичної активності (від науковця до будівельника) має складати від 2100 до 3900 кілокалорій на добу [12]. Для прикладу, в Німеччині, США, Франції енергетична цінність продуктів харчування дорівнює 3300 – 3700 ккал, в Російській Федерації - 2100 – 2700 ккал.

Незадовільний рівень та якісний склад споживання продуктів харчування призводить до низького рівня захисних функцій  організму, високого рівня захворювання і є на думку вченого Р.В. Фогеля - лауреата Нобелевської премії 1993 р. в галузі економіки,  однією з підстав надвисокої смертності чоловіків в працездатному віці.

Практично аналогічна ситуація має місце і з набором непродовольчих товарів. Так,наприклад, мінімальний набір предметів гардеробу у діючому споживчому кошику для чоловіків складається з 12 пунктів. За підрахунками державних чиновників, зимової куртки працездатному українцеві має вистачити на 4 роки, плаща – на 4. Костюм-двійку купувати рекомендують раз на 5 років.             4 роки носитиме середньостатистичний українець 5 сорочок. На рік йому необхідно 2 майки та 2,5 трусів. Плавки та краватку уряд рекомендує купувати раз на 10 років. Зимові чоботи носитимуться 5 років, кросівки – 4 роки, а гумові капці – 7. Також у мінімум входить електробритва яка має служити 6 років. Для українця-пенсіонера термін дії цих предметів гардеробу на 1 – 2 роки довший.

Жіночий набір  складається з 13 найменувань: зимове пальто – одне на                 8 років, демісезонне служитиме 7. За 5 років українська жінка зносить: 1 плащ,              1 сукню, 1 халат, 3 блузи, 1 спідницю. На 4 роки служби розраховано:                               2 комбінації, 1 купальник, 1 шапка, 1 хустка. 3 роки прослужать светр та спортивний костюм. На 2 роки розраховано: 6 колготок, 5 трусів, 2 бюстгальтери. Зимові чоботи жінка носитиме 5 років, туфлі – 2, гумового взуття вистачить на               3 роки. Українкам-пенсіонеркам купальники держава не передбачає.

Дитині до 6 років  держава забезпечує: шубку і пальто – на 2 роки. 2 сорочки на рік для хлопчиків та 2 сукні на 3,5 року для дівчаток. Діти від 6 до 18 років зимове пальто та демісезонну куртку носитимуть по 3 роки. Дівчині-підлітку однієї сукні вистачить на 2 роки, однієї блузи – на 3, спідниці – на 4. Хлопець-підліток сорочку носитиме рік, штани – 2 роки, светр – 3 роки. Взуття купувати передбачено 1 раз на 2 роки.

Гігієнічні  потреби української родини у  рік складають: 42 пачки туалетного та 34 пачки господарського мила, 24 пачки  миючих засобів, 6 банок шампуню,             6 пачок крему для взуття, 17 тюбиків зубної пасти, 2 банки одеколону, 3 гребінця та 36 пачок туалетного паперу.

У родинній аптечці  на рік передбачено: 5 кг вати, 50 м  бинта, по 5 пачок валідолу, валеріани, анальгіну, аспірину, 9 пачок вітамінів та 1 пачку гірчичників та 1 тюбик дитячого крему.

З побутових  приладів українській родині має  вистачити:

1 телевізор  – на 10 років

1 пральної машини  – на 4 років

1 холодильника  – на 15 років

1 електропраски  – на 9 років

1 настільна  лампа та 4 люстри – на 25 років

2 будильники  на рік.

Щоб багато не платити  за житлово-комунальні послуги, держава  виділила по 21 квадратному метру  загальної площі на 1 особу.

За рік українська родина може прочитати 52 газети або  журнали (1 на тиждень), відправити 1 листа. Кожен член родини може 15 хвилин на рік поговорити по стаціонарному телефону. Послуг мобільного зв’язку не передбачено взагалі [11].

Як вже зазначалось, набір продуктів харчування та набір непродовольчих товарів визначаються в натуральних показниках, набір послуг - у нормативах споживання не рідше одного разу на п’ять років [17]. Таким чином, нові нормативи в Україні повинні були вже встановлюватися двічі - у 2005 р. та         2010 р. Фактично нормативи, за якими розраховано прожитковий мінімум, діють вже 12 років, а це призводить до їх невідповідності споживчому кошику, що склався сьогодні. До того ж, діючі нормативи споживання [11] не відповідають якісним споживчим характеристикам існуючих товарів і послуг і не враховують трансформацію деяких суспільних благ у розряд ринкових.

Порядок проведення науково-громадської експертизи наборів  продуктів харчування, непродовольчих товарів та послуг визначений постановою Кабінету Міністрів України № 1767 від 24.09.1999 р.(зі змінами та доповненнями) [15].

Згідно цього  Порядку, проведення науково-громадської експертизи полягає у визначенні за участю соціальних партнерів наукової обґрунтованості норм і нормативів споживання, належного дотримання принципів формування цих наборів.

Експертиза  проводиться експертною комісією, що утворюється у складі      12 осіб, до якої входять по 4 представники від центральних органів виконавчої влади (перші заступники (заступники) Міністра соціальної політики, Міністра економічного розвитку і торгівлі, Міністра фінансів, Міністра охорони здоров’я), об'єднань роботодавців і профспілкових об'єднань, які мають статус всеукраїнських.

Рішення про  схвалення експертною комісією набору продуктів  харчування,  набору непродовольчих товарів і набору послуг для встановлення прожиткового мінімуму надсилаються на затвердження Кабінету Міністрів України і є підставою для розрахунку прожиткового мінімуму. Зміни та доповнення до наборів вносяться тільки за рішенням експертної комісії.

Якщо експертна  комісія не схвалила пропозицій центральних органів виконавчої влади щодо набору продуктів харчування, набору непродовольчих товарів і набору послуг для встановлення прожиткового мінімуму, вони повертаються на перегляд цими органами у визначений експертною комісією термін.

У разі повторного несхвалення експертною комісією набору продуктів харчування, набору непродовольчих товарів і набору послуг питання виноситься на розгляд Національної тристоронньої соціально-економічної ради [15].

З метою оновлення  наборів продуктів харчування, непродовольчих товарів та послуг у 2005 році була проведена відповідна робота. Проект постанови „Про затвердження наборів продуктів харчування, непродовольчих товарів та послуг для основних соціальних і демографічних груп населення”, розроблений на підставі рішення експертної комісії, був розглянутий Кабінетом Міністрів України у лютому 2006 року, але остаточного рішення не було прийнято.

У 2011 році за результатами нової науково-громадської експертизи наборів продуктів харчування, непродовольчих товарів та послуг, проведеної у  грудні 2010 року, розроблений відповідний проект постанови Кабінету Міністрів України. Наприкінці травня 2012 року Уряд вирішив відкласти прийняття рішення щодо проекту постанови Кабінету Міністрів України „Про затвердження наборів продуктів харчування, непродовольчих товарів та послуг для основних соціальних і демографічних груп населення” (протокол засідання Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 № 41) [19].

Таким чином, набір споживчого кошика українця ще певний час залишатиметься таким, що не відповідає сучасним реаліям.

 

Висновки.

 

Проведений аналіз свідчить, що «споживчий кошик» є однією з найважливіших та основних складових державних соціальних стандартів.

Враховуючи  постійні зміни, що відбуваються в нашому суспільстві, в державі в цілому, та зокрема зміни в економіці, які невід’ємно пов’язані з підвищенням цін, чинні на сьогодні набори продуктів харчування, непродовольчих товарів та послуг, на основі яких розраховується мінімальний споживчий бюджет та прожитковий мінімум, потребують законодавчого удосконалення та адаптування до існуючої ситуації в державі.

Нагальність даного питання, з урахуванням поступового зростання цін, зокрема на продукти харчування, енергоносії, залізничні транспортні та інші послуги, визначається необхідністю його врегулювання з метою недопущення зниження рівня життя населення та загострення соціальної напруги в суспільстві.

Практика формування проектів споживчого кошика в Україні виявила низку питань, що потребують вирішення у найближчій перспективі. Робота з удосконалення споживчого кошика має передбачати:

1. Оновлення структури споживчого кошика. Структура споживання, яка переглядається один раз на 5 років, не встигає за реальними змінами в споживанні громадян. Крім того, склад чинного на споживчого кошика українця не переглядався вже 12,5 років. Необхідно також актуалізувати набори продуктів харчування, змінити співвідношення продовольчих і непродовольчих витрат відповідно до фактичних витрат населення з урахуванням потреб нормального відтворення людини. Включення до споживчого кошика для категорії працездатних осіб обов’язкових платежів та зборів (податок з доходів фізичних осіб, єдиний соціальний внесок).
2. Перегляд фізіологічних норм. Норми, закладені до прожиткового мінімуму українців, суттєво нижчі за фізіологічні, а набір непродовольчих товарів взагалі не забезпечує багатьох потреб сучасної людини, тому нині фактично існує два кошики: на основі офіційного ведуться офіційні розрахунки, відбуваються перерахунки соціальних виплат, інший - відображає реальний споживчий мінімум.
3. Врахування платних послуг. Особливу значущість набувають зміни в складі споживчого кошика у зв’язку зі змінами в сфері житлово-комунального господарства. Принциповим є врахування комерціалізації та платності послуг, зокрема освіти та охорони здоров’я, що не передбачено при розрахунках споживчого кошика. Протягом останніх років різко збільшилось використання платних послуг охорони здоров’я, що носить вимушений характер. Послуги освіти також в значній мірі фінансуються не державою.
4. Врахування суттєвого подорожчання основних продуктів харчування. Саме вони чинять найбільший вплив на вартість споживчого кошика.
5. Врахування регіональних відмінностей. Оскільки при розрахунках загального показника по Україні не враховуються регіональні відмінності цін на продовольчі і непродовольчі товари та послуги.

Крім того, вважається за доцільне привести у відповідність законодавчу базу даного питання відповідно до норм Конституції України (відповідно до статті 92 Конституції України виключно законами України встановлюються, зокрема, порядок встановлення  державних стандартів), та норм міжнародного права, з урахуванням економічних критеріїв.

Зазначене потребує прийняття Закону України «Про споживчий  кошик», який має дати визначення споживчого кошику, порядок його встановлення, обґрунтування кількісного та якісного складу, можливі шляхи удосконалення та регулярного перегляду з урахуванням постійних економічних змін, а також змін стандартів споживання тощо.

Відомості  про  структуру  та  величину вартості мінімального споживчого кошику мають публікуватись в офіційних  виданнях  і доводитись до відома населення іншими засобами масової інформації.

Прийняття Закону України „Про споживчий кошик” є однією із складових забезпечення ефективності державної соціальної політики та її впливу на рівень та якість життя в Україні.

 

Список використаних джерел

1. Бистрицька О. Споживчий кошик: злидарям флешка не на втіху. / Режим доступу: http://economics.unian.net/ukr/detail/115596.

 

2. Большой экономический словарь / Под ред. А.Н.Азрилияна. - 5е изд. доп. и перераб. - М.: Институт новой экономики, 2002. - 1280 с.

 

3. Бурлуцький С.В. Основні напрями вдосконалення законодавства України у сфері соціального захисту населення // Економіка та право. - 2009. - № 2. -           С. 67-73. / Режим доступу: http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/5164.

 

4. Загородній А.Г., Вознюк Г.Л. Фінансово-економічний словник. -                    К.: Знання, 2007. - 1072 с.

 

5. Конституція України : Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України             28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України (ВВР),  1996, № 30, ст. 141.

 

6. Мірошніченко С.Ю. Соціальні нормативи як критерії оцінки життєвого рівня населення // Вісник Академії праці і соціальних відносин ФПУ. - 2006. -               № 1. - С. 137-142.

 

7. О потребительской корзине в целом по Российской Федерации: Федеральный Закон № 44-ФЗ от 31 марта 2006 г. / Режим доступу: http://text.document.kremlin.ru/SESSION/PILOT/main.htm.