Інновації
у сфері освіти спрямовані на формування
особистості, її здатності до науково-технічної
та інноваційної діяльності, на оновлення
змісту освітнього процесу.
Кожна педагогічна
епоха породила своє покоління технологій. Перше
покоління освітніх технологій являло
собою традиційні методики; технологіями
другого і третього поколінь були модульно-блочні
і цільно-блочні системи навчання; до четвертого
покоління освітніх технологій відноситься
інтегральна технологія.
Нові, сучасні педагогічні технології поділяютсья
на:
1. Технології розвивального навчання
2. Парацентрична технологія навчання
3. Особістісно-орієнтовна технологія
4. Технологія проектного навчання
5. Блочно-модульна технологія
Впровадження нетрадиційних педагогічних технологій суттєво
змінило освітньо-розвиваючий процес,
що дозволяє вирішувати багато проблем
розвивального, особистісно-орієнтованого
навчання, диференціації, гуманізації,
формування індивідуальної освітньої
перспективи учнів.
Для всіх технологій характерні певні
спільні ознаки: усвідомленість діяльності вчителя
та учнів, ефективність, мобільність, валеологічность,
цілісність, відкритість, проектованого;
самостійна діяльність учнів у навчальному
процесі становить 60-90% навчального часу;
індивідуалізація.
Комп'ютерні технології не тільки допомагають
організувати навчальний процес з використанням
ігрових методів, але й отримати більш
сильну зворотну зв'язок.
Засоби мультимедіа дозволяють забезпечити
найкращу, в порівнянні з іншими технічними
засобами навчання, реалізацію принципу
наочності, більшою мірою сприяють зміцненню
знань і на практичних заняттях - умінь.
Крім того, засобів мультимедіа відводиться
завдання забезпечення ефективної підтримки
ігрових форм уроку, активного діалогу
"учень-комп'ютер".
Аналіз наявного
досвіду показує, що умовно систему використання
комп'ютера на уроці технології можна
розділити на три стадії (етапи).
Перший - комп'ютерна підтримка уроків.
Тут комп'ютер використовує тільки вчитель
в якості засобу візуалізації матеріалів
уроку.
Другий - комп'ютерне супровід уроків
технології. На цьому етапі крім використання
вчителем комп'ютера як ефективного засобу
надання або ілюстрації матеріалів уроку,
комп'ютер може бути використаний учнями
як засіб повторення раніше вивченого
матеріалу (наприклад, пристрій верстата
або швейної машинки, властивостей матеріалів,
вибору способів декоративної обробки,
допомогу у підборі об'єкта праці для тематичної
творчої роботи і т.д.). Тут же комп'ютера
може бути довірено поточний контроль
знань учнів, наприклад - з метою допуску
учня до роботи на тому чи іншому верстаті
і пр. Так як до роботи з комп'ютером допускаються
учні, то вчитель повинен знати і дотримуватися
правил організації безпечної роботи
учнів з комп'ютерною технікою , і робоче
місце, обладнане комп'ютером, має бути
відповідним чином організоване.
Третій - етап використання сучасних
комп'ютерних програм у навчанні. Особливістю
цього етапу є проведення уроків технології
з роботою всіх учнів на комп'ютерах під
керівництвом вчителя. Висока роль застосування
на уроках технології різних електронних
довідників, енциклопедій, програм.
Використання
ресурсів і послуг Інтернету значно розширює
можливості і вчителя і учня у всіх видах
діяльності.
Проектна діяльність також є методом
активізації навчально-пізнавальної активності.
Цьому сприяє висока самостійність учнів
у процесі підготовки проекту. Вчитель,
який виступає координатором, лише спрямовуючи
діяльність учня, який досліджує обрану
тему, збирає найповнішу інформацію про
неї, систематизує, отримані дані і представляє
їх, використовуючи різні технічні засоби,
в тому числі, і сучасні комп'ютерні технології.
Технології, які об'єднуються назвою
"Портфоліо учня", сприяють формуванню необхідних
навичок рефлексії, тобто самоспостереженню,
роздумів. "Портфоліо учня" - інструмент
самооцінки власного пізнавального, творчої
праці, рефлексії його власної діяльності.
Метод інтеграції, який
сприяє формуванню міжпредметних понять,
визначає характер міжпредметних зв'язків
за фактором часу (попередні зв'язку, перспективні,
синхронні), дозволяє здійснювати межпредметную
координацію змісту навчального матеріалу
з метою його оптимізації (усунення дублювання,
різночитання, хронологічної неузгодженості).
Даний метод дозволяє адаптувати зміст
навчальних програм до можливостей конкретних
учнів, створює сприятливі умови для розвитку
особистості кожного учня, формування
позитивної мотивації навчання, адекватності
самооцінки, максимально можливої успішності навчання.
У системі нашої педагогічної діяльності
інтегровані уроки займають особливе
місце. Вони допомагають розвивати пізнавальну
і творчу активність учнів, посилюють
мотивацію навчання. Проведення таких
уроків - один із шляхів підвищення ефективності
освітнього процесу на основі реалізації
принципів діяльнісного підходу в навчанні.
Включення учнів в активну навчальну
роботу, використання при цьому різноманітних
форм, методів пізнавальної діяльності
значно розширює навчально-виховні можливості
уроку, виступаючого провідною формою
організації навчальної діяльності.
Інноваційні методи в викладанні - це
нові методи спілкування з учнями, позиція
ділового співробітництва з ними і долучення
їх до нинішніх проблем. Інноваційні методи
- це методи, що дозволяють учням самоствердитися.
А самоствердження - це шлях до правильного
вибору своєї професії.
У сучасному
процесі навчання використовуються, як
традиційні, так і інноваційні методи
навчання. Потрібно не тільки просувати вперед
інноваційні методи, але й не забувати
про традиційні методи, які не менш дієві,
а в інших випадках без них просто не обійтися.
А. Адамський стверджував, що: «Тільки
наївний або помиляється людина може вважати,
що інноваційна педагогіка є універсальною
заміною традиційних методів навчання».
Потрібно, щоб традиційні та інноваційні
методи навчання були у постійному взаємозв'язку
і доповнювали один одного. Ці два поняття
мають існувати на одному рівні.
НОВІ ПЕДАГОГІЧНІ ТЕХНОЛОГІЇ: ІНТЕРАКТИВНЕ
НАВЧАННЯ
Соціально-політичні зміни, що відбуваються
в українському суспільстві, вимагають
відповідного переносу акцентів в освітній
галузі. Нова освітня філософія визначила
пріоритетні напрями педагогічної діяльності,
серед яких особливої ваги набирає стратегія
спрямування навчально-виховного процесу
на формування духовного світу особистості,
утвердження загальнолюдських цінностей,
розкриття потенційних можливостей та
здібностей учнів, а також становлення професійної майстерності
педагогів. Її реалізація вимагає пріоритетної
і невідкладної уваги в системі післядипломної
педагогічної освіти, щодо роботи з учителем,
адже він уже нині мусить бути готовим
до роботи за новітніми орієнтирами з
дитячим колективом. Педагогів можна зібрати в аудиторії
та вмовити їх сидіти й слухати. Але примусити
їх учитися абсолютно неможливо. Більше
того, дорослі, як і діти, не звикли до тривалого
пасивного слухання. Від бездіяльності
вони “дерев’яніють” на очах, предмет
розмови перестає їх цікавити, починається
байдужість. Абсолютно помилковою є думка,
що знання даються лише в кабінеті, на
семінарах чи курсах. Звичайно, багато
вчителів добре засвоюють матеріал в процесі
обговорення, обміну досвідом, коли кожен
може привнести в загальний процес щось
своє. Але є індивіди, які успішно черпають
інформацію з інших джерел (книги, телебачення,
комп’ютерні програми тощо).Сьогоднішній
педагог вимагає подачі інформації не
в пасивній формі, цього він зможе досягти
і сам. Вона в наш час не є панацеєю. Важливо,
як подати, опанувати її набути досвіду
оперування нею. Незалежно від підходу
до навчання дорослі завжди віддають перевагу
прагматичному, лаконічному стилю викладання.
Опитування педагогів (2001 – 2002 роках) показало,
що 94 відсотків респондентів вважають
за необхідне навчитися чогось конкретного,
сформувати відповідні навички, а це є
найбільш суттєвим стимулом для того,
щоб зайнятися самоосвітою чи підвищити
свій на курсах підвищення кваліфікації. Навчання – ключ до
успіху в майбутньому Щоправда, розуміють
це далеко не всі. Унаслідок величезних
соціальних, політичних та технологічних
змін, що відбулися за останні роки, світ
переживає не найкращі часи. Ми живемо
не в традиційних статичних суспільствах,
і реальність вимагає привнесення змін
у все, що робиться, значить, і в процес
навчання, переводячи його в режим активного,
більше того, інтерактивного. З огляду на це легко можна зрозуміти,
чому в пресі все частіше поряд з активним
вживається термін “інтерактивний”.
Педагоги переважно використовують термін
“активне навчання”, який базується на
визначенні, поданому в “Українському
педагогічному словникові”: удосконалення
методів і організаційних форм навчально-пізнавальної
роботи учнів, яке забезпечує активну
й самостійну теоретичну і практичну діяльність
школяра в усіх ланках навчального процесу
. Учителі-практики
стверджують, що будь-якому навчанню притаманна
активність, зауважуючи при цьому, що слухання,
сприймання інформації - це уже залучення
до активності. У ряді наукових досліджень
доводиться, що під час навчання треба
значно більше, ніж слухати, необхідно
читати, писати, обговорювати, брати участь
у вирішенні проблем, спостерігати, практикуватися
та отримувати зворотний зв’язок. У навчальних
закладах школярі повинні залучатися
до розв’язання мислительних задач таких
як аналіз, синтез, оцінювання. Виходячи
із такого виду діяльності, визначення
терміну “активне навчання” – це навчання, яке заохочує реціпієнтів
робити щось і думати про те, що вони роблять.
Кажучи про інтерактивний підхід у методичній
підготовці вчителя, акцентують на позиції,
коли в активну діяльність уводиться слухач
і педагог (учитель). Слово “інтерактив” англійського походження (від “interact”, у якому “inter”означає “взаємний, а “act” — “діяти”). Українською
мовою значення цих двох мовних одиниць
можна подати в наступній редакції: спосіб
взаємодіяти чи бути в режимі бесіди, діалогу
з чим-небудь (книга, комп’ютер), або ким-небудь
(учень, учитель). Таке тлумачення дає можливість
говорити про інтерактивне навчання як
діалогічне, що забезпечує в середній
школі взаємодію педагога та учня.Підхід
у навчанні, за якого відбувається постійна
активна взаємодія всіх, залучених до
навчання, не є зовсім новим у нашій вітчизняній
педагогіці. У частковій формі він використовувався
впродовж минулого століття чи не всіма
педагогами, що хотіли привнести у свою
роботу щось нове, шукали шляхи оптимізації
навчального процесу. Серед таких спроб
– лабораторно-бригадний, проектний методи,
робота в парах змінного характеру, кооперативне
навчання. Трохи згодом до ідей інтерактивного
підходу впритул підійшли й намагалися
реалізовувати у своїй педагогічній діяльності окремі
його елементи В.Сухомлинський, Ш.Амонашвілі,
В.Шаталов, Є.Ільїн та інші). Суть такого навчання виголосив більше
2000 років тому ще Конфуцій. Щоправда, наполягати, що великий китайський філософ
казав мав на увазі інтерактив, було б некоректно: те, що я чую, я забуваю; те,
що я бачу, я пам’ятаю; те, що я роблю, я
розумію. Абсолютно вірною є думка, висунена авторами
посібника “Інтерактивні технології
навчання: теорія, практика, досвід”, про
те, що процес навчання не автоматичне
вкладання навчального матеріалу в голови.
Він потребує напруженої розумової роботи
та власної активної участі в цьому процесі.
Цього можна досягти лише за допомогою
активного (інтерактивного) навчання . Відмінною
рисою сучасної освіти (пропонованих у
ній методик) є наголос на толерантному
ставленні в навчальному процесі до особистості
учня. Основні положення особистісно орієнтованого
навчання спрямовані на кардинальну зміну
домінуючих “векторів педагогіки”: від навчання, як строго регламентованого
підходу до учня — до виду процесу набуття
знань, як індивідуальної діяльності школяра. Розв’язати
їх може на сьогоднішньому етапі розвитку
нашої вітчизняної освіти лише широке
впровадження нових педагогічних технологій,
спрямованих на розвиток творчих сил,
здібностей та нахилів дітей. Досить вагоме
місце серед них відводиться активним
методикам, використання яких є надзвичайно
актуальним через їхній вплив на сприйняття
в навчальному процесі. Варто врахувати інформацію, що багато
інтерактивних технологій, що застосовуються
на сучасних уроках, на перший погляд,
сприймаються скоріше як гра, аніж серйозне,
багатообіцяюче навчання. Серед таких
можна виділити рольову гру, дискусію,
дебати, обговорення в групах, парну роботу,
аналіз випадку (ситуації, фрагмента, твердження
тощо). Тому вчитель, готуючись до введення
у свою традиційного характеру роботу
елементів інтерактивного навчання, має
впевнитись, що інтерактивність допоможе
оптимально забезпечити досягнення прогнозованих
результатів, і за потребою бути готовим
доказово, за допомогою демонстрування
довести батькам, адміністрації і навіть
учням цю переконаність. Нові педагогічні технології, використання
яких вимагає особистісно орієнтований
підхід, забезпечують діалог з класом,
стимулюють особистісне ставлення школярів
до роботи, котру вони виконують. У навчальній
ситуації, що створюється на уроках, оберігається
гідність учнів. Структурна побудова заняття на основі
інтерактивних методик міняє саму суть
навчального процесу, занурюючи його у
спілкування, де ролі вчителя й учня знаходяться
у відповідній рівновазі: обидва працюють для того,
щоб навчатися, ділитися своїми знаннями,
досягненнями свого життєвого досвіду. Використання
технологій інтерактивного навчання —
це спеціальна форма організації пізнавальної
мислительної діяльності. Однією з багатьох
пріоритетних цілей, які вона реалізує,
є створення комфортних умов навчання.
Кожний педагог повинен пам’ятати, що те, як він учить, так само важливо, як і чого він навчає. Спілкуючись у класі, учні
щомиті отримують уроки моралі – ставлення
до них і їхнє до інших. Не можна очікувати,
що діти сприйматимуть готові цінності
та істини протягом всього навчання в
школі, а потім у дорослому віці раптом
почнуть робити вибір. Середовище, де навчають позитивних цінностей,
повинно сприяти розвитку самостійності
та незалежності мислення, а відтак активності,
а не просто слухняності. Очевидним способом
формування у дітей навичок прийняття
рішень та готовності їх використання
в практичному житті є надання школярам
можливостей приймати їх у повсякденному
житті. Учителі можуть вчити цьому учнів
будь-якого віку. Але для цього необхідно
готувати відповідні матеріали, ураховувати
вибір виду діяльності, якщо школярі будуть
займатися протягом дня (місяця), місця
(постійне, змінне), де вони сидітимуть,
підходу до розв’язання проблеми, що робить
продуктивним сам процес навчання, створює
ситуацію, коли учень відчуває свою інтелектуальну
можливість й успішність. Інтерактивна діяльність розпочинається
із забезпечення такої важливої для формування
повноцінного внутрішнього “Я” “ситуації
успіху”, коли кожна дитина може стверджувати:
”Я знаю, я можу!”. Така заява є тільки
початком роботи, бо вчитель одразу ж створює
ситуацію “дефіциту знань”. За таких
умов спілкування учень відчуває, що попереднього
багажу знань йому замало і що свій власний
банк інформативного матеріалу для вирішення
поставленої педагогом проблеми, необхідно
поповнити. Відповідно виникає ще одна
ситуація, котра в науковій літературі
названа “інтелектуальним конфліктом”.
Вона виражається словами: ”Я цього ще
не знаю і мені про це треба довідатися”.
Учень ставиться в режим пошукової діяльності
через брак інформації. У системі інтерактивної
роботи педагог виконує роль учасника
пошукової діяльності, конструювання
нових знань, умінь та навичок школяра,
а не керівника, що “нав’язує свій єдино
вірний шлях вирішення”. У перспективному баченні інтерактивного
навчання важливим є не те, як багато діти
знають, а як багато вони дізналися і що
робитимуть зі своїми знаннями. З огляду
на це специфіка викладання в режимі інтерактивності
вимагає двох речей: Викладання предметів з урахуванням
нових підходів є важливим кроком у демократизації
школи. Разом з тим пов’язані з інноваціями
зміни привносять дискомфорт через неврівноважений
тиск багатьох чинників. Найсуттєвіші
з них: Учитель досягне успіху в застосуванні
технологій або ж фрагментарних моделей інтерактивного
навчання, якщо володітиме основними принципами,
що забезпечують їхню ефективність: Для того,
щоб мотивувати вибір альтернативних
методик і дотримуватися його, необхідно
знати випадки, коли вчителям варто вводити в роботу
нові підходи до організації навчального
процесу. Більше того, за твердженням доктора
педагогічних наук професора Олени Пометун, їх необхідно
застосовувати і до оцінювання знань учнів.
Щодо останніх, то вартісність введення
реалізується, коли: Сутнє інтерактивного навчання полягає
в тому, щоб кожний учень на уроці був поставлений
у навчальну ситуацію процесу учіння,
пізнання. Спільна діяльність у таких
умовах вносить свій, нехай і дуже малий
вклад у вирішення спільної мети через обмін знаннями (інформацією), ідеями,
способами діяльності тощо. Важливим у
такому режимі роботи є дотримання комфортності,
атмосфери доброзичливості й взаємопідтримки.
Це сприяє розвитку пізнавальної активності,
переводить її на вищий рівень кооперативної
співпраці. Активні методики на вищому
рівні — рівні інтерактивності – забезпечуються
індивідуалізацією процесу навчання.
У його основі – поняття дитячої можливості,
задатків, потреб чи бажань. Інтерактив
виключає номінативну перевагу як одного
виступу, так і однієї ідеї; ураховує різновиди
виконуваної діяльності, фрагментарний
та цілісний результати. Більше того, дає
можливість оцінити навчальну діяльність
з фіксуванням індивідуальних можливостей
кожного. Створення атмосфери комфортноcті навчання
за методиками інтерактивної роботи сприяєрозвитку комунікативних умінь і навичок, формуванню громадянської позиції, допомагаєвстановленню емоційних контактів на обох площинах
взаємодії (учитель-учень, учень-учень),виконує виховну функцію, тобто привчає працювати в команді,
беручи до уваги позиційну думку тих, хто
поряд. За авторитетним твердженням практиків,
що багато років поспіль будують освітню
роботу, спираючись на застосування інтерактивних
методик, останні, в умілому їх використанні
на уроках, знімають нервове навантаження,
дають можливість міняти форми діяльності,
зосереджуватися на вузлових проблемах,
які потребують повсякчасної уваги .
.
Технології навчання - традиційні та особистісно
орієнтовані
Традиційні педагогічні технології
мають свої позитивні сторони, наприклад,
чітка організація навчального процесу,
систематичний характер навчання, вплив
особистості вчителя на учнів у процесі
спілкування на уроці. Величезне значення
мають також використання наочних посібників,
таблиць, технічних засобів навчання.
Традиційні технології апробовані
роками і дозволяють вирішувати численні
завдання, які були поставлені індустріальним
суспільством кінця XIX - середини ХХ століття.
У цей історичний період актуальними були
завдання інформування, освіти учнів,
організації їх репродуктивних дій. Це
дозволило за порівняно короткий проміжок
часу виховати покоління грамотних людей,
що володіють певними знаннями і навичками,
необхідними для залучення кожного освіченого
індивіда в процес масового виробництва.
Індустріальне суспільство потребувало
величезної кількості кваліфікованих
робітників та інженерів, які володіють
сучасними технологіями. Природно, що
в цей період освіта вирішувала цілком
певні завдання (і вирішувала їх, треба
відмітити, дуже успішно).
У даний час суспільство вже
змінило свої пріоритети, виникло поняття
постіндустріального суспільства (суспільства
інформаційного), воно в більшій мірі зацікавлене в тому, щоб його громадяни були
здатні самостійно, активно діяти, приймати
рішення, гнучко адаптуватися до мінливих
умов життя.
Сучасне інформаційне суспільство
ставить перед усіма типами навчальних
закладів і, насамперед, перед школою завдання
підготовки випускників, здатних:
орієнтуватися в мінливих життєвих
ситуаціях, самостійно здобувати необхідні
знання, застосовувати їх на практиці
для вирішення різноманітних проблем, що виникають,
щоб протягом всього життя мати можливість
знайти в ній своє місце;
самостійно критично мислити,
бачити проблеми і шукати шляхи раціонального
їх вирішення, використовуючи сучасні
технології; чітко усвідомлювати, де і яким
чином отримані ними знання можуть бути
застосовані;
бути здатними генерувати нові ідеї, творчо мислити;
грамотно працювати з інформацією
(збирати необхідні для вирішення певної
проблеми факти, аналізувати їх, робити
необхідні узагальнення, зіставлення
з аналогічними або альтернативними варіантами
вирішення, встановлювати статистичні
та логічні закономірності, робити аргументовані
висновки, застосовувати отриманий досвід
для виявлення і вирішення нових проблем);
бути комунікабельними, контактними
в різних соціальних групах, уміти
працювати спільно в різних областях,
в різних ситуаціях, запобігаючи або вміло
виходячи з будь-яких конфліктних ситуацій;
самостійно працювати над розвитком
власної моральності, інтелекту, культурного рівня.
При традиційному підході до
освіти досить важко виховати особистість,
яка задовольняє цим вимогам.
В умовах, що склалися, природно
почали з'являтися різноманітні особистісні
орієнтовані технології.
2. Особистісно
орієнтоване навчання покликане
забезпечити необхідні умови
для розвитку індивідуальних
здібностей учня
Слід зауважити, що на даний
момент застосовуються різні види особистісно
орієнтованих технологій, як більш-менш
універсальних, так і предметних (технологія
раннього та інтенсивного навчання грамоті,
система поетапного навчання фізики, технологія
навчання математики на основі розв'язування
задач і т.п.) або вузькоспеціальних ("школа-парк",
агрошкола та інші), або альтернативних
(передбачають всебічне виховання, навчання
без жорстких програм і підручників, метод
проектів і методи занурення, безоцінкову
творчу діяльність учнів).
Особистісно орієнтоване навчання
передбачає використання різноманітних
форм і методів організації навчальної
діяльності, що дозволяють розкривати
суб'єктний досвід учнів.
При цьому перед учителем постають
нові завдання:
Створення атмосфери зацікавленості кожного учня в роботі класу.
Стимулювання учнів до висловлювань,
використання різних способів виконання завдань
без страху помилитися, одержати неправильну
відповідь і т.п.
Використання в ході уроку дидактичного матеріалу, що дозволяє учневі вибирати найбільш значущі для нього вид і форму навчального змісту.
Оцінка діяльності учня не тільки
за кінцевим результатом (правильно-неправильно), а й по процесу його досягнення.
Заохочення прагнення учня
знаходити свій спосіб роботи (вирішення
задачі), аналізувати способи роботи інших
учнів у ході уроку, вибирати та освоювати
найбільш раціональні.