Становлення грошової системи України

Вступ

Становлення України як незалежної, суверенної держави обумовило необхідність створення власної грошової системи, яка забезпечувала б можливість українським владним структурам самостійно керувати грошовим оборотом та грошовим ринком в інтересах розвитку національної економіки. Організаційно-правові засади створення грошової системи України були закладені в Законі України “Про банк” і банківську діяльність”, ухваленому Верховною Радою України 20 березня 1991 р. Цим законом Національному банку України надавалося монопольне право здійснювати емісію грошей на території України та організовувати їх обіг, забезпечувати стабільність грошей, проводити єдину грошово-кредитну політику тощо. Це означало, що ніякі інші органи нашої країни, а тим більше інших країн, не мали права втручатися в цю сферу. Відтак оборот грошей на нашій території ставав підвладним виключно органам української держави.

1. Купоно-карбованець – перший крок до постійної національної валюти

Один з інструментів грошової політики – грошові реформи. Проведення грошових реформ, зміст яких зводиться  до появи повної або часткової  структурної перебудови державою наявної  в країні грошової системи, завжди вимушена, пов’язана з кризою. Головною функцією монетарної реформи є стабілізація грошового обігу. Цей найрадикальніший метод використовується лише тоді, коли консервативні способи стабілізації грошей себе повністю вичерпали.

Україна першою серед країн, що входили до колишнього СРСР, почала у винятково складних умовах становлення  національної економіки будувати власну грошову систему, набувати досвіду  емісійної справи, опановувати складний механізм грошово-кредитної політики. На початку 1992 р. республіка змогла уникнути вкрай небезпечного для суверенності держави удару платіжної кризи. Досить зазначити, що з вересня 1991 р. Україна практично не отримувала від ЦБ РФ нових рублевих надходжень. Не надійшли вони й напередодні 1992 р., коли країна була вимушена слідом за Росією піти на лібералізацію цін – їх майже десятикратне підвищення. Зрозуміло, що за цих умов запровадження з 10 січня 1992 р. в обіг купонів багаторазового користування як доповнення до рублевої готівкової маси було чи не єдино можливим кроком забезпечення хоча б відносного збалансування грошового обігу  та відносного обслуговування товарного  ринку.

 Не викликає сумнівів  у своїй коректності й загальна  схема запровадження в структуру  грошового обігу купоно-карбованця. Йшлося про використання системи  паралельного обігу, за якої  частка виплати всіх видів  доходів населення у новій  грошовій одиниці мала розширятися  поступово відповідно до наповнення  товарного ринку. Передбачалося,  що поетапне (“м’яке”) запровадження в обіг купоно-карбованця забезпечить йому не лише достатню купівельну спроможність, а й певні конкурентні переваги порівняно з російським рублем. При цьому уявлялося, що купон як тимчасова грошова одиниця використовуватиметься в обігу обмежений відтинок часу – не більше 4 – 6 місяців.

Чому ж не виправдалися ці та інші загалом достатньо коректні принципи впровадження в обіг нової  грошової одиниці ? Які причини викликали  зволікання із запровадженням в обіг повноцінної банкноти – гривні та різке знецінення купоно–карбованця?

Аналізуючи ці питання, слід передовсім зважити на те, що запровадження  купона збіглось з періодом глибокого  спаду виробництва. У січні 1992 р. обсяг промислового виробництва  скоротився на 19,8 %, в тому числі товарів  широкого вжитку – на 28,1 %, продуктів  харчування – на 41,2 %. Роздрібний товарообіг знизився у порівняльних цінах на 61 %.

Звісно, за таких умов купівельна спроможність будь-якого засобу платежу  мала падати. Одначе купон, завдяки  використанню системи паралельного обігу і узгодженню його емісії з  наявною товарною масою, зберігав пристойну  купівельну спроможність. Характерним  є й те, що протягом січня-березня 1992 р. на “чорному” ринку вартість купона була вищою від вартості російського рубля.

Однак надалі не було дотримано  схеми, за якої купон мав упроваджуватись  у готівковий обіг в обсягах, адекватних наявній товарній масі. На 10 січня 1992 р. кожному громадянинові України  було виплачено по 200 купонів, що становило  приблизно 25 % середньомісячної платні. Малося на увазі, що цей відсоток зростатиме поступово. Але сталося так, що під  впливом нестачі рублевої маси, а  також суб’єктивних (здебільшого політичних) чинників. Вже в березні практично весь готівковий обіг було переведено на купонне обслуговування. Відтак нова грошова одиниця була позбавлена механізму, що мав автоматично підтримувати її відносну стабільність.

У цей період виникли складнощі  й іншого порядку. В результаті повної купонізації сфери готівкового обігу відбувся її механічний відрив від обігу безготівкового. Останній продовжував обслуговуватися російським рублем. Ситуація не змінилася і з 1 липня 1992 р., коли Росія в ініціативному порядку запровадила нову систему взаєморозрахунків у рублевій зоні – здійснення взаємних платежів через кореспондентські рахунки, які проходили лише через розрахунково-кореспондентський центр у Центральному банку РФ. В результаті рубель втратив функцію єдиної грошової одиниці. Рублі, що оберталися в різних країнах СНД, стали неоднозначними за своїм вартісним змістом. Це означало фактичний розпад рублевої зони, ініціатором якого стала Росія.

За цих умов Україна  мусила б негайно запровадити  купон у безготівковий обіг і  встановити його офіційний курс до російського рубля. Однак цього  не сталося. Утворилася спотворена ситуація, за якої валютний курс купона у процесі  його використання в готівковому  та безготівковому обігу роздвоївся. Внаслідок цього виникла можливість здійснення масових фінансових спекуляцій, пов’язаних з переведеннями грошей з однієї форми обігу в іншу. Водночас з’явилися стимули масових переведень безготівкових капіталів з України в Росію. Лише у 3-му кварталі 1992 р. такі переведення склали 447 млрд. руб. Можна констатувати: підрив конкурентних переваг, що їх свого часу мала економіка України відносно Росії, стався саме через це.

7 листопада 1992 р. Президент  України підписав Указ “Про  реформу грошової системи України”, за яким з 12. 11. 1992 р. купоно-карбованець впроваджено і у сферу безготівкового обігу. Функції рубля в грошовому обігу на території України припинилися. Із введенням у безготівковий обіг український купоно-карбованець отримав статус тимчасової національної валюти. Він став єдиним на території республіки офіційним засобом платежу. Так завершився в Україні перший етап грошової реформи.

Та зроблено це було надто  пізно. Ситуація, що склалась у сфері  грошового обігу, характеризувалася  тим, що позитивний потенціал купоно-карбованця себе практично вичерпав. Стало очевидним, що його знецінення триватиме. За цих  умов особливої гостроти набуло питання  про рішуче прискорення другого  етапу грошової реформи — запровадження  в обіг гривні. Однак і в даному разі офіційна позиція про необхідність попередньої стабілізації економіки  знову виявилась, як засвідчує практика, недостатньо коректною. Неефективність стабілізаційних заходів, що здійснювалися  урядом протягом 1993 р., значною мірою  пояснюється не стільки глибиною спаду виробництва (в Росії та Казахстані, приміром, спад промислового виробництва був майже вдвічі вищим від України), а передовсім слабкістю грошової системи. Статус грошової одиниці, яку слід замінити, обмежує можливості її використання як підвалини загального оздоровлення економіки, посилення її ринкової орієнтації. Тимчасова грошова одиниця не може виконувати одну з найважливіших  функцій ринкового господарства — функцію нагромадження, без  реалізації якої не можна подолати кризу виробництва, зупинити інфляцію, відплив капіталу, вирішити складні  питання приватизації, проблеми платіжного балансу. Слід враховувати і значні політичні втрати, що несе Україна  від зволікання із запровадженням в  обіг власної грошової одиниці, зниженням  у зв'язку з цим її міжнародного престижу.

1.2 Економічна  суть випуску гривні

То скільки ж грошових реформ проведено в Україні —  одна, дві чи три? Якщо керуватися формально-правовим підходом, то можна визнати, що проведено  дві реформи: в листопаді 1992 р. і  у вересні 1996 р. Якщо ж виходити з  суті та внутрішньої логіки проведених заходів, то слід визнати, що проведено  одну грошову реформу, яка тривала  майже п'ять років. Вона включала три внутрішньо взаємопов'язані заходи: випуск у готівковий обіг тимчасової перехідної валюти — купоно-карбованця (січень 1992 р.); випуск цієї ж валюти в безготівковий обіг (листопад 1992 р.); випуск у загальний обіг постійної національної валюти гривні замість тимчасової — купоно-карбованця (вересень 1996 р.).

Усі вказані заходи можна  розглядати, як послідовні етапи єдиного  процесу, останній — третій етап якого  став завершальним. У результаті цього  Україна одержала остаточно сформовану грошову систему з постійною  національною валютою.

Таке місце третього етапу  зумовило характер його проведення —  він був зведений до простої деномінації  шляхом зменшення в 100 000 разів усіх цінових показників — з одного боку і всіх складових грошової маси та загальної її величини — з  другого. В результаті нова грошова  одиниця на момент уведення в обіг виявилася в 100 000 разів більшою  від попередньої (купоно-карбованця), у стільки ж разів зросли масштаб  цін, купівельна спроможність та валютний курс гривні порівняно з карбованцем. Саме ж співвідношення між товарною та грошовою масами в обігу не змінилося. Це очевидна ознака грошових реформ, що проводяться шляхом простої деномінації.

Грошова реформа в Україні в широкому її трактуванні переслідувала щонайменше три мети:

1. Створити національну  грошову систему самостійної  української держави.

2. Забезпечити сталість  національних грошей на рівні,  достатньому для стимулювання  з допомогою грошових інструментів  економічного і соціального розвитку  країни.

3. Забезпечити функціонування  нової грошової системи відповідно  до вимог законів ринкової  економіки.

Такий багатоцільовий характер та особливі умови проведення реформи  визначили її багатоетапність і  значну тривалість.

Першої  мети було досягнуто на першому та другому етапах реформи. Випуск карбованця спочатку в готівковий обіг, а потім і в безготівковий дав можливість витіснити звідти російський рубль, який став наступником радянського рубля. Тим самим було встановлено монополію української держави на випуск законних платіжних засобів, створено власний емісійний механізм, економіку України було виведено з рубльового простору.

Проте глибока економічна криза та гіперінфляція зумовили появу в економіці України  долара США — спочатку як засобу заощадження, а потім як платіжного засобу. Доларизація внутрішнього ринку  досягла такого високого рівня, що перетворилася  в могутній інфляційний фактор, який загрожував національним грошам. Тому НБУ заборонив із 1 серпня 1995 р. використовувати  готівкову іноземну валюту як засіб  платежу на території України. Поступово  було відновлено монополію національних платіжних засобів на обслуговування внутрішнього ринку.

 Другої мети грошової реформи було досягнуто на етапі підготовки до введення гривні, коли після тривалої і високої інфляції НБУ вдалося довести безперспективність інфляційного шляху мобілізації фінансових коштів на потреби держави і перейти до рестрикційної грошово-кредитної політики, яка привела до істотного зниження рівня інфляції. Якщо за 1993 р. рівень роздрібних цін зріс у 102,3 рази, то за 1994 р. — у 5 разів, а за 1995 р. — лише у 2,8 рази. Ще більше знизився рівень інфляції в 1996 р.: у травні, червні, липні він не перевищував 1%, у серпні становив 5,7%, а у вересні — 2%. Довгий час залишався стабільним і навіть підвищувався курс карбованця щодо іноземних валют. Це дає підстави стверджувати, що до початку осені 1996 р. національна валюта України досягла досить високого рівня сталості, чим була підготовлена база для випуску гривні в обіг. Отже, другої мети реформи було значною мірою досягнуто не в момент випуску гривні, а в процесі підготовки до цього заходу.

Це є ще одним свідченням того, що випуск гривні у вересні 1996 р. — лише завершальний, зовні видимий  момент тривалої, часом драматичної  боротьби за стабілізацію грошової системи  як одної з головних цілей реформи. Тільки істотне наближення до цієї мети зробило можливим випуск гривні.

Третя мета грошової реформи — створення грошової системи ринкового типу — переслідувалася протягом усього терміну її проведення. За цей період створено принципово новий механізм регулювання грошового обігу, запроваджено в практику нові інструменти грошово-кредитної політики, лібералізовано механізми ціно- та курсоутворення, почали формуватися ринок цінних паперів, валютний і кредитний ринки. Тим самим були створені сприятливі умови для проведення НБУ ефективної антиінфляційної політики, яка й забезпечила передумови для введення гривні.

Проте завдання, що визначаються третьою метою грошової реформи, ще повністю не виконані, особливо ті що стосуються соціального аспекту  проведення реформи.

Визначення соціального  характеру реформи виявилося  чи не найскладнішим завданням її аналізу. Найчастіше аналітики реформи  обмежуються посиланням на її неконфіскаційність, достатню прозорість і справедливість. Проте такі оцінки стосуються останнього етапу — випуску в обіг гривні, а не всієї грошової реформи, тому це питання вимагає глибшого аналізу.

Перш за все слід урахувати  двохетапність переходу від радянського рубля до української гривні — через використання тимчасової, перехідної валюти — купоно-карбованця. Це дало можливість перенести основні тяготи грошової реформи на тимчасову валюту та максимально послабити його на стадії введення гривні. Вплив цього "маневру" на нову валюту реалізувався через гіпервисоке знецінення тимчасової валюти — купоно-карбованця.

Як уже зазначалося, за період від січня 1991 р. до вересня 1996 р. ціни на товари народного споживання зросли у середньому приблизно в 95 тисяч разів. Тому всі грошові  заощадження, сформовані в рублях і  карбованцях ще до початку сплеску  інфляції, на термін уведення гривні перетворилися  в мізерну величину.

Деномінація цих заощаджень на загальних підставах у співвідношенні 1 : 100 000 без попередньої індексації на рівень інфляції юридичне підтвердила  їх ліквідацію — переважна більшість  цих вкладів виявилася меншою від однієї гривні.

Тим самим сфера нагромаджень була істотно "очищена" від заощаджень у попередній (рубльовій та карбованцевій) валюті. Зростає попит на гроші  після випуску постійної національної валюти гривні, що сприятиме підтриманню  сталості останньої.