Становлення грошової системи України

Однак українська держава  не заперечує своїх зобов'язань  перед власниками втрачених заощаджень. Про це свідчить прийняття Верховною  Радою закону про компенсацію  вкладів населення в Ощадному банку станом на 1 січня 1992 р. Але  реальну виплату такої компенсації  відкладено на майбутнє, оскільки держава  не має необхідних коштів, а використання для цього додаткової емісії неминуче підірве сталість нової валюти.

Зростання в 1995—1996 роках  заборгованості держави по виплатах заробітної плати та інших доходів  працівникам бюджетної сфери, пенсіонерам, студентам тощо теж сприяло "очищенню" не тільки сфери заощаджень, а й  поточної каси населення для розширення попиту на нову валюту. Якби вказаної заборгованості (а це сотні трильйонів карбованців) взагалі не було допущено чи було виплачено  новими грішми, то випуск гривні у вересні 1996 р. міг би взагалі не відбутися, оскільки не було б достатніх для цього передумов, або ж нова валюта продовжила б тенденцію інфляційного знецінення, започатковану купоно-карбованцем.

Отже, основні соціальні  тяготи, пов'язані з проведенням  грошової реформи, лягли на плечі  тих верств населення, які втратили внаслідок гіперінфляції свої заощадження, сформовані до 1992 р., та стали не із своєї  волі кредиторами держави в 1995—1996 роках. А це, як правило, найнезахищеніші групи, бо вони працюють (чи працювали) у легальному секторі економіки і доходи їхні визначаються переважно державою.

Але проведення грошової реформи  має й інший соціальний аспект. Оскільки воно збіглося з початковим етапом ринкових реформ (лібералізація  цін, підприємницька діяльність, зовнішньоекономічні  зв'язки, валютні операції, послаблення  державного втручання і контролю за виробничою та комерційною діяльністю, грошовими відносинами тощо), багатьом господарюючим суб'єктам та фізичним особам вдалося уникнути інфляційних  втрат і навіть нагромадити значні кошти на спекулятивних операціях  та завдяки механізмам бартеризації і доларизації.

Вказані операції та нагромадження  мають значною мірою "тіньове" забарвлення. Але оскільки вони здійснювалися  під гаслами ринкових відносин, їх справедливо можна розцінювати  як прогресивні, як такі, що сприяють швидшому формуванню ринкового середовища і  ринкових механізмів. Імовірно, тому держава  погодилася звільнити цих економічних  суб'єктів від соціальних тягот  грошової реформи. Спочатку були створені сприятливі умови, щоб можна було уникнути інфляційних втрат нагромаджених  коштів і навіть примножити їх, а  потім під гаслом "неконфіскаційності реформи" деномінувати їх на загальних підставах і цим повністю зберегти.

Автор далекий від думки, що такий розклад економічних  тягот реформи між соціальними  групами був зроблений керівництвом держави свідомо чи що слід було по-іншому його здійснити. Але його не треба приховувати твердженнями про неконфіскаційність чи соціальну справедливість реформи. Адже важко повірити в це тим мільйонам людей, які втратили свої заощадження чи не отримали законно заробленої платні, пенсій тощо заради успіху реформи. Тим більше, що навіть із цієї ситуації можна знайти вихід, сприятливий для нової валюти і втішний для тих верств населення, які зазнали згаданих втрат.

Реалізований під час  проведення реформи розподіл соціальних тягот по суті означає істотний крок нашої держави в бік легалізації  грошових нагромаджень тіньової економіки. Рух у цьому напрямку можна  було б тільки вітати, якби він послідовно тривав і після введення гривні. Цим були б забезпечені сприятливі умови для мобілізації значних  фінансових ресурсів (в іноземній  та національній валюті) на внутрішньому ринку для інвестування розвитку економіки, щоб домогтися підйому  виробництва і наблизити на цій  основі компенсацію інфляційних  втрат, яких зазнали суб'єкти легальної  економіки. Чим швидше це буде зроблено, тим реальнішим буде принцип неконфіскаційності та справедливості проведеної грошової реформи.

1.3 Заходи щодо  підтримки сталості гривні

На першому етапі функціонування нова валюта вимагає додаткової підтримки  її сталості. Для цього необхідно  передусім істотно активізувати всі відомі заходи щодо ринкового  реформування економіки, які так  в'яло проводилися протягом п'яти  попередніх років. Зокрема, слід законодавче  вирішити ряд кардинальних питань, котрі сьогодні визначають долю ринкових реформ і долю гривні. Йдеться насамперед про легалізацію тіньової економіки, приватизацію землі, нормалізацію оподаткування, заборону бартеру, розвиток фінансового  ринку з вільним доступом на нього  широких верств населення, зміцнення  банківської системи, скорочення дефіцитів Державного бюджету та платіжного балансу, стимулювання експорту та залучення прямих іноземних інвестицій, скорочення некритичного імпорту, подальше витіснення долара з внутрішнього платіжного обороту тощо.

Центральним у цьому ряду та найскладнішим для вирішення  є питання про нормалізацію оподаткування. Нині вже загальновизнано, що в Україні  встановлені надмірно високі податки. На всіх рівнях визнається необхідність істотного зниження норм оподаткування. Прийнято відповідні рішення Президентом  та Кабінетом Міністрів України. Цей захід через активізацію  підприємницької діяльності, стабілізацію виробництва, розвиток фінансового  ринку сприяв би забезпеченню сталості гривні.

Але сьогодні мало визнавати  необхідність зниження норм оподаткування. Важливо знайти спосіб ефективного  розв'язання цієї проблеми. Адже між  зниженням рівня оподаткування  та розширенням податкової бази і  зростанням податкових надходжень до бюджету має місце певний лаг, протягом якого неминуче зросте бюджетний  дефіцит та попит на гривнєву емісію, внаслідок чого нова валюта може бути підірвана до того, як спрацює механізм нормалізації оподаткування. Тому одночасно зі зниженням рівня оподаткування слід ужити заходів щодо запобігання зростанню бюджетного дефіциту та тиску на емісійний механізм. На жаль, розробникам проекту бюджету на 1997 р. цього уникнути не вдалося, і в другому його варіанті розмір дефіциту зріс майже на 50%.

Враховуючи ситуацію, що склалася у фінансовій та соціальній сферах, слід визнати, що внутрібюджетні можливості для розв'язання згаданого завдання (через скорочення бюджетних витрат) обмежені. Може йтися лише про певне скорочення витрат на утримання апарату державного управління та силових структур, який надмірно розрісся за останні роки, а також про скорочення дотування безперспективних, збиткових державних програм та підприємств. Проте наявні тут резерви не дадуть можливості відчутно скоротити рівень оподаткування, хоч і ці резерви використані недостатньо, основний натиск зроблено на скорочення соціальних витрат та на залучення прямих кредитів НБУ.

Такий підхід становить істотну  загрозу новій вітчизняній валюті. Тому вихід із становища треба  шукати на шляху додаткової мобілізації  неподаткових надходжень до бюджету, зокрема  через збільшення внутрішніх та зовнішніх  державних позик.

Визначальну роль у розв'язанні цього завдання може відіграти розвиток внутрішнього ринку державних цінних паперів. На перший погляд, може скластися  враження, що низький життєвий рівень переважної більшості населення  обмежує розвиток цього ринку  в Україні. Проте слід врахувати  такі обставини:

1. У міру зниження оподаткування  зростатимуть доходи і збереження  населення та суб'єктів малого  і середнього бізнесу. При добрій  організації справи переважну  частину цих збережень можна  мобілізувати до Державного бюджету  через фінансовий ринок і таким  чином компенсувати втрати бюджетних  доходів у зв'язку зі зниженням  податків. Тут дуже важливо відкрити  вільний доступ до державних  цінних паперів широким верствам  населення. Нині такого доступу  немає, бо ОДВЗ реалізуються  переважно через банки, доступ  до яких для дрібних і середніх  інвесторів надзвичайно ускладений.Да й довіра до сучасних банків у більшості населення поки що низька, хоч і не завжди з вини банків.

2. Значна частина грошових  нагромаджень та збережень досі  ще конвертується у ВКВ та  вивозиться за кордон чи зберігається  в Україні у готівковій формі,  тобто не інвестується. В обох  випадках від цього потерпає  українська економіка та її  нова валюта.

3. Значні кошти українських  юридичних та фізичних осіб  у ВКВ вже вивезені за кордон (за деякими оцінками, до 15 млрд. дол.), і там вони працюють на економіку інших країн. Якби вдалося повернути в Україну хоч би 50% цих коштів, можна було б розв'язати багато бюджетних та інвестиційних проблем без форсування залучення іноземного капіталу та інфляційної емісії. Але зробити це можна не адміністративними заходами, а через розвиток фінансового ринку.

Отже, форсований розвиток фінансового  ринку, передусім вторинного ринку  державних цінних паперів, є сьогодні таким же актуальним завданням, як і  нормалізація оподаткування. Це, по суті, дві сторони однієї комплексної  проблеми — реструктуризації фінансової системи країни на ринкових засадах  і тому повинні вирішуватися паралельно і в комплексі.

Створення цивілізованого фінансового  ринку матиме позитивний вплив на нову валюту не тільки через оздоровлення Державного бюджету. Розвинутий фінансовий ринок — це реальна база для  нормального функціонування банківської  системи, для підвищення до належного  рівня ефективності грошово-кредитної  політики Національного банку, оскільки, як свідчить світовий досвід, найефективнішим  її інструментом є операції на відкритому ринку.

Навіть більше, наявність  розвинутого вторинного фінансового  ринку створює особливий емісійний  ефект від запровадження в  обіг нової валюти, який базується  на сповільненні швидкості обігу  грошей у міру стабілізації їх вартості. Як показує досвід багатьох країн, що проводили грошові реформи, після  стабілізації і випуску нової  валюти швидкість обігу істотно (від 0,5 до 5 разів) сповільнювалася, що збільшувало місткість грошового  ринку та емісійні можливості центральних  банків без інфляційних наслідків. Україна, на жаль, таким ефектом скористатися не змогла через нерозвинутість фінансового ринку та монопольне підвищення після введення гривні цін і тарифів окремими структурами, перш за все державними. Це ще одне свідчення надзвичайно важливого значення розвитку фінансового ринку для майбутньої стабілізації валюти.

З інших  заходів щодо підтримки гривні слід насамперед розпочати:

— негайне обмеження, а  потім і повну заборону бартеру  в усіх сферах господарської діяльності, в т.ч. і в зовнішньоекономічній;

— повністю відмовитися  від прямого кредитування Національним банком України бюджетного дефіциту та всіляко розвивати фінансовий ринок;

— заборонити НБУ брати  участь у кредитній підтримці  проектів, підприємств, виробництв, безнадійних  щодо їх нормальної окупності; передати діяльність у сфері довгострокового  кредитування від НБУ до спеціальної  кредитної структури, яку слід створити і яка діятиме тільки на не-емісійній, комерційній основі через комерційні банки; обмежити кредитну діяльність НБУ як кредитора останньої інстанції лише для підтримки ліквідності комерційних банків;

— у міру активізації  вторинного фінансового ринку та підприємницької діяльності, вдосконалення  законодавчої бази всіляко запроваджувати в обіг недержавні (комерційні) платіжні інструменти (чеки, векселі). На жаль, цьому  напрямку вдосконалення грошової системи  наші державні органи та банки приділяють вочевидь недостатньо уваги, надмірно захоплюючись комп'ютеризацією роздрібної сфери платіжного обороту, хоч для  цього нема пою що достатніх передумов;

— законодавче заборонити подальші затримки з виплатою заробітної плати та інших доходів за рахунок  Державного бюджету, змінивши сам порядок  видачі банками готівки з цією метою. Необхідно тимчасово встановити їм таку черговість видачі готівки: в  першу чергу — працівникам  усіх низових бюджетних установ (лікарень, шкіл тощо), а в другу  чергу — керівним структурам бюджетної  сфери (від районних до Верховної  Ради), обумовивши видачу готівки структурам другої черги лише при повному  розрахунку зі структурами першої черги. Подібну черговість можна ввести також у межах окремих бюджетних установ за категоріями працівників — у першу чергу працівникам нижчої та середньої ланок; у другу чергу — керівним працівникам. Така реорганізація не потребує ні значних зусиль, ні тривалого часу, але дала б значний ефект. Адже мільярдна заборгованість держави далеко не рівномірно розподілена між окремими категоріями працівників бюджетної сфери.

Тільки запропоновані  заходи могли б істотно підтримати нову національну валюту як нині, так  і в майбутньому.

Висновок

Отже, підсумовуючи все вище зазначене хотілося б відмітити  те, що грошам належить визначальне  місце в ринковій економіці.

Вони виступають як її судинна  система, що забезпечує обіг доходів  і витрат суб'єктів ринку, життєдіяльність  кожної з цих структур. Дієздатна  грошова система сприяє ефективному  використанню ресурсів, стійкому зростанню  виробництва, його збалансованості.