Структурна криза в Україні та економічний спад на етапі переходу до ринку

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ДЕРЖАВНОЇ ПОДАТКОВОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ

 

 

 

 

 

Реферат з курсу «Політична економія»

на тему: «Структурна криза в Україні та економічний спад на етапі переходу до ринку»

 

 

 

 

 

Виконала

студентка групи ……

….

перевірила

…….

 

Ірпінь 2013

Зміст

Вступ

1. Структурна криза в Україні: загрози та виклики економічній 

безпеці країни

2. Економічний спад на етапі переходу до ринку

Висновки

Список використаної літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Перехід економіки України від планово-централізованої до ринкової виявився дуже складним і тяжким. Цей етап супроводжувався спадом виробництва, інфляцією, зниженням життєвого рівня населення і зростанням соціальної напруги в суспільстві. Таких суттєвих негативних наслідків ніхто не передбачав; прогнозувалось економічне погіршення в країні, але не в таких масштабах.

Можна назвати багато об’єктивних і суб’єктивних причин, але жодна з них до кінця не розкриє суть того, що відбулося, настільки це багатопланове і неординарне явище для нашої країни. Зрозуміло і те, що на даному етапі була відсутня науково обґрунтована програма економічного і соціального розвитку країни. Управлінський персонал не був належним чином підготовлений до виконання своїх функцій в умовах ринкових відношень. Це відноситься не тільки до верхніх ешелонів влади, але і в цілому до керівників суб’єктів господарської діяльності.

Все це, разом взяте, зіграло негативну роль при здійсненні економічної реформи в Україні. Звідси можна зробити висновок, що підготовка кадрів нової формації, які глибоко розуміють теорію ринкової економіки та вміють ефективно використовувати отримані знання на практиці як на макро, так і мікро рівні, має виключно важливе значення для України. 

1. Структурна криза в Україні: загрози та виклики економічній

безпеці країни

 

Проблеми, пов’язані із забезпеченням економічної безпеки для України, не

нові, проте досить актуальні на сьогоднішній день. Дії, спрямовані на підтримку економічної безпеки країни, які реалізовувалися раніше, уже стають не ефективними у контексті динамічних міжнародних економічних відносин в цілому та впливу глобальної економічної кризи, зокрема. Для країни, економічна безпека, як  елемент системи світогосподарських зв’язків,  виступає як співвідношення власних та чужих економічних інтересів і пов’язана з категоріями національних потреб та інтересів. Загальний алгоритм забезпечення економічної безпеки можна представити наступним чином:

- національні інтереси; пріоритети, цілі, завдання в економіці (стратегічні, довгострокові, короткострокові);

- загрози та виклики (внутрішні  та зовнішні);

-  індикатори (на відміну  від показників характеризуються сигнальними функціями);

-  порогові значення (відокремлюють  небезпечний стан економіки від  без-печного);

- оцінка безпеки на  основі співставлення фактичного та прогнозного стану індикаторів з пороговими значеннями;

- концепція і стратегія  забезпечення економічної безпеки;

- організаційно-управлінський блок.

З позицій економічної безпеки особливу увагу необхідно звернути на над-мірний імпорт важливих видів продукції, аналіз якого дає можливість визначити можливі загрози економічній безпеці України. По-перше, постійно зростаючий імпорт продовольства та промислових видів продукції перешкоджає диверсифікації української економіки, сприяє консервації сировинної моделі економіки. По-друге, створюються передумови для захоплення внутрішнього ринку країни іноземними фірмами, з негативними наслідками: диктат цін, руйнування вітчизняного  виробництва,  зростання  безробіття,  проведення  зовнішніми суб’єктами «точкової стратегії»  інвестиційного імпорту,  усунення України з світових ринків, де вона має шанс бути конкурентоспроможною. По-третє, імпорт не виконує модернізуючи функцію економіки, призводить до нераціональних витрат валютних надходжень країни. Виручена від продажу експортних товарів на світовому ринку валюта, витрачається на закупку продовольства, ліків, тракторів, дорожньої та добувної техніки, будівельної техніки замість того, щоб використовувати її на створення в країні власного виробництва вказаних товарів.  По-четверте, імпорт, який перевищує критичні межі, може призвести до політичної залежності. Наприклад, імпорт енергоносіїв з Росії, валютний імпорт з країн ЄС. По-п’яте, постійно зростаючий імпорт негативно відображається на психології нації, значній частині підприємців, у яких виникає сумнів у спроможності держави захистити їхні інтереси. забезпечити стійкий розвиток економіки за рахунок власних можливостей. 

На нашу думку, можливі наступні напрямки послаблення загроз імпортної

залежності України в умовах кризи. Зокрема, мова йде про державну підтримку вітчизняних товаровиробників, спроможних виробляти ті види продукції, які закуповуються в інших країнах у великих обсягах та за високими цінами. Важливо також,  активно використовувати ринкові інструменти та адміністрування для раціоналізації імпортних поставок (митні та не митні обмеження, штрафи, ліцензії тощо), а також проводити диверсифікацію імпортних поставок, тобто проводити пошук різноманітних постачальників продукції на український ринок -   один з ефективних способів забезпечення економічної безпеки України.

Сьогодні важливим є впровадження державою прямої кримінальної статті про ввезення в країну фальсифікованих лікарських препаратів.  Тому актуальною задачею залишається впровадження державою політики державної монополії на ввезення в країну товарів, які впливають на стан здоров’я нації (лікарські препарати, алкогольні напої, тютюнові вироби, продовольство  тощо).     Ще одним важливим способом послаблення загроз імпортної залежності є активізація боротьби правоохоронних органів з криміналізацією, корупцією та іншими протиправними діями у сфері зовнішньоекономічної діяльності, особливо при здійсненні імпортних операцій. Одним з пріоритетних напрямків їхньої діяльності є боротьба з «сірим та чорним імпортом».  

Необхідно зазначити, що в науковій літературі проблема забезпечення еко-номічної безпеки досліджувалася всебічно, проте розглядалася вона в ситуаціях позитивного розвитку світової та вітчизняної економіки. На сьогодні ситуація змінилась кардинально. Фінансова криза, яка виникла в США у другій половинні 2008 року, з часом переросла у системну кризу світового масштабу і спонукала Україну по-новому оцінити існуючу ситуацію та розробити комплекс додаткових заходів захисту економіки від зовнішніх та внутрішніх загроз. Необхідно зазначити, що нинішня економічна криза – перша криза періоду глобалізації економіки. 

Аналізуючи загальні якісні характеристики системних криз XIX-XX сто-річчя, то нинішня криза є не стільки циклічною, скільки структурною, яку можна охарактеризувати як інноваційну. Тобто, сьогоднішня криза має  системний  характер,  і  вона  не  може  зводитись  лише  до  циклічних кон’юнктурних коливань, коли за спадом автоматично слідує зростання. Для зростання необхідно здійснити суттєві зміни в технологічній та організаційній базі світової економіки та окремих країн. Саме від того, як певна країна зможе трансформувати свою структуру, пристосуватися до нових глобальних викликів, залежить її роль та місце у після кризовому світі. 

В Україні наприкінці 20011 та початку 2012 років не відбулося покращення

чи  стабілізації  в  соціально-економічній,  фінансовій  та  грошово-банківській сферах. Ситуація ще більше загострилася і набула стійкого структурного та системного негативного характеру. Однією з причин виникнення сучасної економічної кризи в країні є збереження існуючої структури економіки, її деформованість, сировинна спрямованість, домінування сировинних та напівсировинних галузей у структурі експорту.

Криза виявляє основні елементи ентропії попереднього етапу розвитку, вказує на неефективність функціонування окремих ланок господарського механізму, диспропорції в структурі матеріального виробництва, сукупність спекулятивних кредитів, перебої у функціонуванні валютно-фінансової системи, зміну споживчого попиту. Масштаби економічної кризи та розмаїття форм її виявлення передбачає активізацію трансформаційних процесів, якісних змін шляхом реформування економічного фундаменту суспільства, тобто його структури, яка не вписується у світогосподарську систему. Сучасна криза торкається не лише фінансової, але й виробничої сфери (мова йде про депресію як одну з фаз економічного циклу). Сьогоднішня глобальна криза характеризується наступними етапами: криза іпотечного страхування у США; криза ліквідності; зниження економічної активності у США і як наслідок, у всьому світі; зниження цін на нафту та інші сировинні товари; структурна криза в економіці країни. Необхідно відмітити, що природа кризи у розвинених кранах і в Україні суттєво відрізняється. Імпульсом до розвитку української кризи є економічний негатив із США, тобто на виході ми маємо циклічну рецесію американської економіки і структурну кризу в економіці України.

У вітчизняній літературі проблеми еволюції структури економіки та дослідження окремих аспектів структурних криз розглядали такі вчені, як В. Геєць, А. Гальчинський, Б. Данилишин, В. Новицький, М. Туган-Барановський, А. Чухно, серед іноземних вчених це - М. Кондратьєв, М. Барабанов, В. Мау, В. Данилов-Данільян, Г. Мінські, М. Фрідмен, М. Бордо, Ф. Мішкін, С. Фішер та інші. Проте, у вітчизняній літературі не сформувалась цілісна концепція структурної кризи та структурних перетворень, їх взаємозв’язок з економічною безпекою країни. Це пов’язано з недостатнім вивченням питання суті вказаних явищ, причин та чинників їх виникнення, механізму розвитку. 

При дослідженні проблеми структурної кризи в науці відокремлені декілька

точок зору, серед яких можна виділити підходи М. Кондратьєва, С. Меньшикова, І. Корнаї. Висновки вказаних вчених зводяться до того, що подальше просування вперед неможливе без докорінної перебудови існуючої галузевої структури виробництва, всієї системи міжгалузевих і технологічних зв’язків, старих форм монополістичної конкуренції виробництва, існуючих методів державного монополістичного регулювання економіки, що відображає невідповідність старої структури потребам розвитку продуктивних сил, вимогам НТР, що посилює структурні деформації.

 

 

2. Економічний спад на етапі переходу до ринку

 

Економічний цикл — періодичне повторення протягом років піднесення і спаду в економіці. Складається з таких фаз: криза, депресія, пожвавлення, піднесення.

1. Криза (спад) — завершує попередній періодичний цикл і є початком наступного. Характеризується: труднощами збуту виробленої продукції, скороченням виробництва, зростанням попиту на ліквідність (готівку), збільшенням ставки позичкового відсотка. Паніка на ринку цінних паперів, курс акцій швидко падає. Закриваються і банкрутують фірми, передусім дрібні.
2. Спад(рецесія) характеризується скороченням обсягів виробництва і зниженням ділової і інвестиційної активності. Внаслідок цього збільшується зростання безробіття. Офіційно фазою економічного спаду, або рецесією, вважають падіння ділової активності, що триває понад три місяці підряд.
3. Депресія — фаза циклу, якій властивий застій виробництва. Відтворення — просте. Національний продукт уже не зменшується, але більше не зростає, відсоткова ставка падає до свого мінімального значення. Зростає сукупний попит і готуються умови до пожвавлення виробництва і комерційної діяльності.
4. Пожвавлення — спостерігається ріст ділової активності, що супроводжується зростанням промислового виробництва та інвестицій, помітного скорочення безробіття, підвищенням особистих доходів і прибутків корпорацій; Нарощування інвестицій, що пожвавлює попит — спочатку на капітальні блага, а потім і на споживчі, адже зростає зайнятість. Найяскравішою ознакою пожвавлення є збільшення платоспроможного попиту. Тому для виходу із застійного стану застосовується стимулювання попиту. Обсяг виробництва досягає попереднього найвищого рівня, і економіка вступає у фазу піднесення.
5. Піднесення (зростання) — фаза циклу, коли обсяг виробництва перевищує обсяг найбільшого піднесення попереднього циклу і зростає найвищими темпами. Розпочинається справжній економічний бум, швидке економічне зростання, яке уже готує ґрунт для наступного спаду і нового економічного циклу.

Зміна економічної кон’юнктури відбувається як результат порушення деяких аспектів рівноваги:

1.Не стабільна політична  ситуація держави.

2.Відкриття нових корисних  копалин.

3.Надходження іноземних  інвестицій.

4.Високий розвиток науковотехнічного прогресу

Формування ринкової економіки в Україні розпочалося з відтворенням ринкових інституцій, які існували лише в зародковому стані. Це має відбуватися за схемою, яка враховує економічні, політичні, історичні та психологічні особливості, характерні для нашої країни.

Передусім зазначимо, що Україна ніколи не мала високорозвинених товарно-грошових відносин. Після 1917р. впродовж майже 70 років країна йшла шляхом роз­витку економіки, який ігнорував ринок, вважаючи його рудиментом, що має віджити у всьому світі. Результат відомий: створено суспіль­ство з низькою ефективністю виробництва і відсталим рівнем життя людей, загальним одержавленням і монополізованою, негнучкою еко­номікою, підпорядкуванням особистих і колективних інтересів відом­чим, відсутністю демократичних інституцій. Це сприяло проведен­ню політики автаркії, тобто економічного відособлення від світового ринку. Саме тому Україна не посідає відповідного місця у міжнародному поділі праці, в зовнішньоекономічних зв'язках.

Внаслідок приватизації та акціонування підприємств, розвитку фермерства та інших форм господарювання все значнішу роль починає відігравати недержавний сектор економіки.

Закономірністю перехідної економіки є нестабільність і нестійкість, оскільки в її основі лежать суперечності старих і нових форм господарювання, що призводить до швидких якісних змін в економічному і соціальному житті суспільства. У зв’язку з цим треба передбачати альтернативні шляхи її розвитку. Потенційно існує широкий спектр перспектив: від повернення у певній формі до авторитарно-бюрократичної системи і до постіндустріального суспільства; від корумпованої тіньової економіки до праволіберальних, заснованих на приватній власності систем. Слід ураховувати і те, що альтернативність має певні межі, які зумовлені об'єктивними і суб’єктивними чинниками. Серед багатьох варіантів є оптимальний для тієї чи іншої країни. Критерієм цього вибору є як загальні тенденції роз­витку світової цивілізації, так і врахування реальних ресурсів, на­ціональних особливостей, історичних традицій, географічного та гео-політичного положення. Отже, формувати економічну стратегію, спрямовану на побудову певної моделі ринкової економіки, слід, спираючись на перелічені чинники.

Особливістю економіки України є те, що перед початком ринко­вих трансформацій вона являла собою адміністративно-командний тип, де домінував тотальний монополізм: власності, централізовано-директивного прийняття рішень і технологічний монополізм. Було багато підприємств, які виробляли 60-100% певного виду продукції. Така монополія не є ринковою. Вона не передбачає конкуренції, ринкових відносин, робить господарюючим суб’єктом систему державних установ, а підприємства виконують лише виробничі функції.