Структурна криза в Україні та економічний спад на етапі переходу до ринку

Автор работы: Пользователь скрыл имя, 24 Апреля 2014 в 18:37, реферат

Краткое описание

Перехід економіки України від планово-централізованої до ринкової виявився дуже складним і тяжким. Цей етап супроводжувався спадом виробництва, інфляцією, зниженням життєвого рівня населення і зростанням соціальної напруги в суспільстві. Таких суттєвих негативних наслідків ніхто не передбачав; прогнозувалось економічне погіршення в країні, але не в таких масштабах. Можна назвати багато об’єктивних і суб’єктивних причин, але жодна з них до кінця не розкриє суть того, що відбулося, настільки це багатопланове і неординарне явище для нашої країни.

Содержание

Вступ
1. Структурна криза в Україні: загрози та виклики економічній
безпеці країни
2. Економічний спад на етапі переходу до ринку
Висновки
Список використаної літератури

Вложенные файлы: 1 файл

Реферат по полит..docx

— 38.26 Кб (Скачать файл)

Негативний вплив на формування ринкових відносин в Україні має і те, що її економіка великомасштабна з незавершеним циклом виробництва, а також відбиває спеціалізацію у колишньому Радянському Союзі на важкій промисловості, воєнно-промисловому виробництві та видобувних галузях. Саме це сьогодні відтворює нестачу товарів народного споживання, з одного боку, і технічну та технологічну відсталість—з іншого. Це породжує величезну потребу в придбанні нафти та газу на світовому ринку, а отже, проблеми з торговельним балансом, перекоси у цінах на внутрішньому ринку.

Створення достатньої кількості підприємств в Україні, які б формували конкурентне середовище, може здійснюватися дво­ма шляхами: реформуванням існуючих підприємств і створеним нових. Перший шлях передбачає: демонополізацію; роздержавлення і приватизацію; залучення вітчизняних та іноземних інвестицій для структурної перебудови підприємств; диверсифікацію. Другий шлях ставить за мету сприяння розвитку малого та середнього бізнесу; залучення вітчизняних та іноземних інвестицій для створення нових підприємств, а також реструктуризації застарілих, тих, які потребують повного оновлення.

Особливістю розвитку світового господарства наприкінці XX сторіччя є перехід до фази глобалізації. Генеровані інтернаціоналізацією господарського життя, світогосподарськізв’язки стали важливою передумовою забезпечення економічного зростання країн. Глобалізація економіки перетворює ці зв’язки у вирішальний фактор прогресу не тільки окремих національних господарських комплексів, а і безпосередньо виробничого сектору. Сукупна економічна могутність тієї чи іншої держави визначає й зростання її ролі як потенційного або реального конкурента на світовому ринку. Ще ніколи зовнішньоекономічні зв'язки не мали такого значення для всіх суб'єктів виробничого процесу, як у наші дні. І, безперечно, залежність загальноекономічних успіхів окремих країн світу від їх активності на світовому ринку дедалі більше посилюватиметься.

В умовах глобалізації відбувається зростання взаємозалежності країн у результаті активізації транскордонних переміщень товарів, послуг і міжнародних потоків капіталів, швидкої і широкої дифузії технологій. Світогосподарські відносини переходять у новий якісний стан, який характеризується тим, що економічне співтовариство з простої сукупності більш-менш взаємозалежних країн перетворюється в цілісну економічну систему, де національні соціуми стають складовими частинами господарського організму і все більше визначаються ходом розвитку цього організму як цілого.

Як і інші постсоціалістичні країни, Україна швидко вростає в цю систему, відчуваючи на собі як позитивний, так і негативний її вплив. В умовах геоекономічної конкуренції надзвичайно важливо визначити та на практиці реалізувати порівняльні та конкурентні переваги України.

Формування раціональної структури зовнішніх зв’язків у сучасних умовах - не тільки і не стільки результат виявлення урядом країни певних існуючих факторних переваг, скільки результат здійснення на різних рівнях скоординованої стратегії створення та нарощування переваг, причому не тільки факторних, але й тих, що пов’язані з характером попиту, наявністю комплексів (або кластерів), які підтримують основне виробництво, характером конкуренції на внутрішньому ринку та стратегією фірми.

Зрозуміло, що для вирішення цих завдань вже недостатньо покладатися лише на ліберальні підходи щодо режиму торгівлі. Важливо забезпечити послідовну і цілеспрямовану стратегію розвитку, спрямовану на вихід на вищі щаблі міжнародної конкурентоспроможності. Слід зазначити, що фактично економічна теорія еволюціонує в бік визнання системного характеру конкурентоспроможності на відміну від приділення в минулому уваги лише окремим чинникам конкурентоспроможності. На найвищому рівні можуть знаходитися лише ті країни, які набувають саме системної, а не часткової конкурентоспроможності.

В Україні практично по всіх напрямках інтеграції існують великі проблеми, що перешкоджає реалізації існуючих та розвитку нових порівняльних переваг, не дає можливості створювати конкурентні переваги.

Участь країни у міжнародних інтеграційних угрупованнях, що здешевлює доступ до альтернативних більш якісних або дешевих джерел ресурсів, збільшує рівень конкуренції.

Цей фактор в Україні використовується погано, основною причиною чого є неефективність структур СНД та неготовність до входження у більш розвинені економічні утворення ЄС.

 

Висновок

 

Виходячи з вищенаведеного, можна в цілому вважати, що за відповідних організаційних та фінансових умов, а також при належній комерційній роботі на зовнішніх ринках економіка України може зберігати порівняльні переваги у таких галузях та виробництвах: добувна промисловість по видобутку вищенаведених корисних копалин; сільське господарство: насамперед виробництво цукру, олії, свіжих овочів та фруктів; харчова промисловість (кондитерська промисловість, виробництво безалкогольних напоїв та соків, продукти на основі переробки м’яса та молока тощо); тютюнова промисловість; виробництво алкогольних напоїв; окремі низько-технологічні виробництва в хімії (сірчана кислота, мінеральні добрива, броміди тощо); матеріалоємна, особливо металоємна продукція важкого машинобудування, включаючи комплектне енергетичне устаткування, обладнання для металургійних заводів, виробництво верстатів, дорожньо-будівельної техніки з використанням імпортних вузлів та комплектуючих; ракетно-космічна техніка; виробництво важких транспортних літаків; окремі підгалузі у суднобудуванні; окремі сектори у сільськогосподарському машинобудуванні; виробництво комп’ютерної техніки та інших електронних та електротехнічних приладів на базі імпортних вузлів, деталей та комплектуючих; розробка окремих видів зброї та військової техніки; окремі наукоємні високотехнологічні виробництва (виробництво зварювальної апаратури, порошкова металургія, виробництво нових видів матеріалів із специфічними властивостями тощо).

Але в цілому слід констатувати, що Україна на сьогодні поступово втрачає позиції у капіталомістких галузях, а також у високотехнологічних галузях. Якщо за факторними умовами вона, як це видно з вищенаведеного, все ще зберігає певні переваги, то стосовно інших компонентів конкурентних переваг цього, на жаль, сказати не можна.

 

Руйнування платоспроможного попиту і значна переорієнтація споживчих пріоритетів у бік імпорту створює вкрай незадовільні умови для еволюції конкурентних переваг.

 

Список використаної літератури

 

1. Бендерський Ю. Реалії світогосподарських процесів і місце в них України // Економіка України. – 2003. – №1. –с.70-75.

2. Бойко О.В. Міжнародний  імідж України: який він і кому  потрібен // Трибуна. –2004. –№1-2. –с.12.

  1. Зовнішньоекономічна політика. Світове господарство // Реферативний журнал. –2001. –№4. –с.46.
  2. Чухно, А. Сучасна фінансово-економічна криза: природа, шляхи і методи її подолання [Текст] / А. Чухно // Економіка України. – 2010. – №1. – С. 4-19.
  3. Крючкова І. В. Структурні чинники розвитку економіки України [Текст] / І. В. Крючкова. – К. : Видавництво «Наукова думка», - 2004. – 318 с.

 

 

 

 

 

 

 


Информация о работе Структурна криза в Україні та економічний спад на етапі переходу до ринку