Сучасна політика України в галузі міжнародних фінансів

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Тема: Сучасна політика України в галузі міжнародних фінансів

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Зміст

 

Вступ........................................................................................................................3

Розділ 1. Теоретичні аспекти політики в галузі міжнародних фінансів............5

1.1. Суб’єкти міжнародних фінансів та їх характеристика.......................5

1.2. Міжнародні фінансові організації  та їх значення у процесі 

           трансформації економіки України..............................................................9

Розділ 2. Оцінка сучасної політики України в галузі міжнародних фінансів...16

2.1. Співробітництво України з  Європейським банком реконструкції та

          розвитку.........................................................................................................16

2.2. Співпраця України з МВФ....................................................................21

Розділ 3. Напрямки вдосконалення політики України в галузі міжнародних фінансів....................................................................................................................28

Висновки..................................................................................................................32

Список використаної літератури...........................................................................35

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

Актуальність теми. Світова економіка на сучасному етапі її розвитку характеризується процесами інтеграції, формуванням регіональних міжнародних економічних утворень, світовою економічною глобалізацією. Процеси суспільної трансформації в Україні зумовлюють необхідність ґрунтовних наукових досліджень світового досвіду діяльності міжнародних фінансових інституцій, місією яких є підтримка економічних реформ та їх соціальної спрямованості.

Відповідно до основних засад економічної політики держави формування й реалізація механізмів державного управління у сфері взаємодії з міжнародними фінансовими організаціями є одним із пріоритетних напрямів держави. Співпраця з міжнародними фінансовими організаціями підтримує програму економічних реформ в Україні і виступає важливим елементом зовнішнього фінансування, яке спрямоване на покриття дефіциту платіжного балансу та бюджету, реалізацію довгострокових інвестиційних проектів, що відповідають стратегічним напрямам економічного розвитку держави. Одночасно програми реформування окремих секторів економіки в межах проектів міжнародних фінансових організацій допомагають здійснювати структурну перебудову економіки, впроваджувати світовий досвід, сучасні конкурентоспроможні технології тощо. Слід зазначити, що програми співпраці з міжнародними фінансовими організаціями практично не мали обмежень щодо одержання можливих обсягів кредитних ресурсів. Як результат, діяльність міжнародних фінансових інституцій в Україні покриває майже весь спектр інституційних та економічних реформ.

Прискорення суспільно-економічних перетворень, необхідність посилення позитивних тенденцій розвитку в Україні обумовлюють потребу в новому осмисленні ролі й місця держави у формуванні базису стійкого довгострокового зростання. Разом із тим забезпечення високих темпів економічного зростання в найближчій перспективі визначає потребу у виявленні як позитивних, так і негативних сторін проведених реформ.

Зміни умов економічної політики співпраці України й міжнародних фінансових організацій безпосередньо впливають на політичні, економічні, соціальні процеси в країні, вони є індикатором розвитку громадянського суспільства, економічної, зокрема інвестиційної, привабливості країни, рівня добробуту населення. Погіршення умов такої співпраці означає зниження зовнішніх кредитних, інвестиційних, технологічних та інноваційних надходжень, уповільнення економічного розвитку держави.

Мета курсової роботи полягає в науково-теоретичному узагальненні, обґрунтуванні методологічних засад та розробці практичних організаційно-економічних заходів щодо подальшого розвитку співпраці України з міжнародними фінансовими організаціями, поліпшення умов для залучення зовнішніх кредитів та інвестицій, а відтак, вироблення ефективного напряму системної трансформації економіки, забезпечення сталого економічного розвитку країни.

Завданням курсової роботи є:

- висвітлення теоретичних аспектів політики в галузі міжнародних фінансів;

- дослідження сучасної політики України в галузі міжнародних фінансів;

- розгляд напрямків вдосконалення політики України в галузі міжнародних фінансів.

Об’єктом дослідження є економічна політика співпраці України з міжнародними фінансовими організаціями.

Предметом дослідження є умови економічної політики співпраці України з міжнародними організаціями.

 

 

 

 

Розділ 1. Теоретичні аспекти політики в галузі міжнародних фінансів

 

1.1. Суб’єкти міжнародних фінансів та їх характеристика

 

Система міжнародних фінансових відносин складається між різними суб’єктами. Суб’єктами міжнародних фінансів є: держава; міжнародні організації; юридичні особи, серед яких особливе місце посідають: транснаціональні корпорації; транснаціональні банки; фінансово-кредитні організації; біржі; фізичні особи [8, с.23].

Суб’єкти системи міжнародних фінансів з позицій конкретної держави поділяються на резидентів та нерезидентів.

Систему міжнародних фінансів формує множина грошових відносин, що виникають між суб’єктами з приводу платежів: за товари та послуги; надання та погашення кредитних зобов’язань; відкриття та обслуговування валютних рахунків; надання гарантій; страхування ризиків; виконання договорів страхування; щодо оплати праці; здійснення міжнародних банківських, поштових і готівкових грошових переказів; сплати податків та виконання певних зобов’язань, котрі випливають з правил державного регулювання міжнародних фінансових відносин; сплати (отримання) контрибуцій та репарацій; з приводу грошових внесків у міжнародні організації; отримання субсидій.

Держава - це основний суб’єкт, що діє у сфері міжнародних фінансів і в особі державних органів (Кабінет Міністрів, Міністерство фінансів, Міністерство закордонних справ та ін.) та через офіційних посадових осіб (президент, прем’єр-міністр) має право здійснювати такі види діяльності: брати участь у міжнародних економічних та фінансових конференціях, у діяльності міжнародних організацій, укладати міждержавні договори щодо експорту-імпорту товарів та послуг, а також клірингові, платіжні й валютні угоди, міждержавні угоди оренди рухомого та нерухомого майна, іпотеки, кредитування, позик, інвестування, фінансування; здійснювати операції із золотом та дорогоцінними металами, емітувати державні казначейські зобов’язання, цінні папери; забезпечувати фінансовими й іншими гарантіями операції різних юридичних та інших осіб; надавати безплатну фінансову допомогу. Основними критеріями характеристики суверенної держави, що діє у сфері міжнародних фінансів, є: правосуб’єктність, тобто здатність вступати у відносини з іншими суб’єктами; імунітет, що виходить з принципу суверенної рівності (тобто рівний над рівними влади не має); спадкоємність, яка полягає у переході прав та обов’язків унаслідок зміни однієї форми державної влади іншою.

Центральні банки - це органи державного регулювання економіки, яким надано право монопольного випуску банкнот, регулювання грошового обігу, кредиту й валютного курсу, зберігання золотовалютних резервів. Центральний банк є агентом уряду при обслуговуванні державного бюджету. З погляду власності на капітал центральні банки можна поділити на державні (наприклад, Німецький федеральний банк (Дойче Бундесбанк), капітал яких належить державі, акціонерні (наприклад, ФРС США) і змішані (наприклад, Банк Японії - тільки 55 % статутного капіталу належить державі) [8, с.24].

Основним завданням центрального банку є збереження стабільної купівельної спроможності національної грошової одиниці та забезпечення безперебійності грошових платежів і розрахунків у країні. Практично в усіх країнах є законодавчі акти, що визначають повноваження центрального банку і регламентують його діяльність. Центральний банк, як правило, підпорядковується парламенту.

Функції центрального банку, хоча і модифікувалися, але залишаються протягом багатьох десятиріч незмінними. Основні з них такі: центральний банк має монополію на здійснення емісії готівкових грошей і організацію їх обігу; є банкіром уряду; виконує роль банку для інших банків (банк банків); проводить грошово-кредитне регулювання і здійснює банківський нагляд.

Грошово-кредитне регулювання спрямоване на пом’якшення суперечностей ринкової економіки, стримання інфляції, забезпечення високого рівня зайнятості тощо. Грошово-кредитне регулювання має бути узгоджене з податковою і бюджетною політикою, з іншими заходами державного регулювання економіки. Основними методами грошово-кредитної політики є: регулювання процентної ставки (облікова політика), установлення нормативу обов’язкових резервів, що депоновані у ЦБ кредитними організаціями, операції на ринку цінних паперів. У всіх країнах грошово-кредитна політика ЦБ доповнюється банківським регулюванням і наглядом за діяльністю комерційних банків та інших кредитних організацій. Через ліцензування банківської діяльності, установлення обов’язкових нормативів, систему страхування вкладів, аналіз звітності, ревізію і перевірку діяльності кредитних інституцій ЦБ намагаються підтримувати стабільність банківської системи, захищати інтереси вкладників і кредиторів. Центральний банк здійснює валютне регулювання, визначає порядок здійснення розрахунків з іноземними державами.

Центральний банк має право брати участь у капіталах та діяльності міжнародних організацій. Представляє інтереси держави у взаємовідносинах з центральними банками іноземних держав, міжнародними організаціями. Центральний банк видає дозвіл на створення банків з участю іноземного капіталу та філій зарубіжних банків у країні [22, с.39].

Міжнародні організації - це створені на основі міжнародного договору і статуту для виконання певних функцій об’єднання суверенних держав, які мають систему постійно діючих органів, володіють міжнародною правосуб’єктністю і засновані відповідно до міжнародного права. Поняття правосуб’єктності включає:

- правоздатність - здатність мати  права та обов’язки;

- дієздатність - здатність незалежно від інших суб’єктів здійснювати свої права та обов’язки.

Міжнародні валютно-кредитні і фінансові організації (міжнародні фінансові організації) - це економічні організації, створені на основі міждержавних угод для регулювання міжнародних валютних і фінансово-кредитних відносин з метою стабілізації світової економіки.

Провідне місце серед міжнародних фінансових організацій посідають: Міжнародний валютний фонд (МВФ), Банк міжнародних розрахунків (БМР), Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР) та його підрозділи, Міжнародна асоціація розвитку (МАР), Міжнародна агенція з інвестиційних гарантій (МАІГ), Європейський інвестиційний банк, регіональні міжнародні банки розвитку країн, що розвиваються, Європейський банк реконструкції та розвитку, валютно-кредитні й фінансові організації ЄС та ін. [29, с.15]

Інституційна структура міжнародних валютно-кредитних і фінансових відносин включає міжнародні організації, які:

- мають великі повноваження  і ресурси, здійснюють регулювання  міжнародних валютно-кредитних і фінансових відносин;

- існують як форум для міжурядового  обговорення, для вироблення консенсусу  і рекомендацій з валютної  і кредитно-фінансової політики;

- забезпечують збір і поширення  статистичної та науково-дослідної  інформації з актуальних валютно-кредитних і фінансових проблем та економіки в цілому.

Виникнення міжнародних фінансових інституцій зумовлене причинами, до яких відносять:

- посилення процесів глобалізації  економіки, створення транснаціональних  структур (ТНК і ТНБ);

- розвиток міждержавного регулювання світогосподарських зв’язків, у тому числі валютно-кредитних і фінансових відносин;

- необхідність спільного вирішення  проблем нестабільності світової  економіки, куди входять світова  валютна система; світові ринки  валют, кредитів, цінних паперів, золота.

Міжнародні фінансові інституції виконують такі завдання:

- об’єднання зусиль світового  суспільства з метою стабілізації  міжнародних фінансів і світової  економіки;

- здійснення міждержавного валютного  і кредитно-фінансового регулювання;

- спільне розроблення і координування  стратегії і тактики світової  валютної і кредитно-фінансової  політики.

Поряд з державами, центральними банками і міжнародними валютно-кредитними і фінансовими організаціями дедалі активнішу роль у розвитку міжнародних фінансів відіграють такі суб’єкти, як транснаціональні корпорації (ТНК) і транснаціональні банки (ТНБ). Ці питання детальніше розглядатимуться у темах «Фінанси транснаціональних корпорацій» і «Міжнародна банківська справа».

 

 

 

1.2. Міжнародні фінансові організації та їх значення у процесі трансформації економіки України

 

Діяльність міжнародних фінансових організацій набуває вагомішого значення і для України. Вона сприяє переходу економіки до ринкових відносин, стабілізації й економічному прогресу. Україна бере участь у діяльності провідних міжнародних валютно-кредитних та фінансових організацій (МВФ, МБРР, ЄБРР). Співпраця України з цими організаціями є важливим джерелом залучення додаткових фінансів до національної економіки.

Міжнародний Валютний Фонд (МВФ) – міжурядова організація, призначена для регулювання валютно-кредитних відносин між державами членами і надання їм фінансової допомоги при валютних ускладненнях, що викликані дефіцитом платіжного балансу, шляхом надання коротко- і середньотермінових кредитів у іноземній валюті. Фонд – спеціалізована установа ООН – практично служить інституціональною основою світової валютної системи [34, с.11].

МВФ було створено на міжнародній валютно-фінансовій конференції ООН, що проходила з 01 по 22 липня 1944 р. в Бреттон-Вудсі (США, штат Нью Гемпшир). Конференція ухвалила Статті Угоди про МВФ, яка є його Статутом і набрала чинності 27 грудня 1945 р.; практичну діяльність Фонд розпочав з 1 березня 1947 р., у зв'язку з еволюцією світової валютної системи. За час свого існування МВФ перетворився у достовірно універсальну організацію, добився широкого визнання як головний наднаціональний орган регулювання міжнародних валютно-кредитних відносин, авторитетного центра міжнародного кредитування, координатора міждержавних кредитних потоків і гаранта платоспроможності країн-кредиторів. Одночасно він починає грати важливе значення у реалізації рішень "сімки" ведучих держав Заходу, стає ключовою ланкою системи регулювання світової економіки, що формується, міжнародної координації, узгодження національних макроекономічних політик. Фонд зарекомендував себе активно функціонуючим світовим валютним інститутом, нагромадив великий і корисний досвід [34, с.11].