Сучасна політика України в галузі міжнародних фінансів

МВФ здійснює спостереження і контроль над дотриманням країнами членами свого Статуту, який фіксує основні структурні принципи світової валютної системи. Статут МВФ тричі переглядався: у 1969 р. з введенням системи SDR (спеціальна валюта запозичення), у 1976 р. зі створенням Ямайської валютної системи, у листопаді 1992 р. з включенням санкції – припинення права брати участь в голосуванні – за відношенням до країн, що не погасили свої борги Фонду. Країна, потребуюча іноземної валюти, проводить купівлю (purchase) або інакше запозичення (drawing) іноземної валюти або SDR в обмін на еквівалентну кількість національної валюти, яка зараховується на рахунок МВФ у центральному банку даної країни. При розробці механізму функціонування МВФ передбачалося, що країни-члени будуть пред'являти рівномірний попит на валюти, а тому їх національні валюти, що надходять у Фонд, стануть переходити від однієї країни до іншої. Таким чином, ці операції не повинні були бути кредитними у суворому значенні слова. На практиці у Фонд звертаються з проханнями про надання кредиту головним чином країни з неконвертованими валютами. Внаслідок цього МВФ, зазвичай, надає валютні кредити державам-членам ніби "під заставу" відповідних сум неконвертованих національних валют. Оскільки на них немає попиту, вони залишаються у Фонді до викупу їх країнами-емітентами цих валют. Доступ країн членів до кредитних ресурсів МВФ обмежений певними умовами. Згідно з первинним Статутом вони полягали в наступному: по-перше, сума валюти, отриманої країною-членом за дванадцять місяців, що передували його новому зверненню у Фонд, включаючи потрібну суму, не повинна була перевищувати 25 % від величини квоти країни; по-друге, загальна сума валюти даної країни в активах МВФ не могла перевищувати 200 % величини її квоти (включаючи 75% квоти, внесених у Фонд за підпискою). МВФ стягує з країн-кредиторів разовий комісійний збір у розмірі 0,5 % від суми операції і певну плату (charge), або процентну ставку, за кредити, що надаються їм, яка базується на ринкових ставках. Після закінчення встановленого періоду часу країна-член зобов'язана зробити зворотну операцію – викупити національну валюту у Фонду, повернувши йому кошти в SDR або іноземних валютах. Окрім того, країна-позичальник зобов'язана дотерміново проводити викуп своєї зайвої для Фонду валюти по мірі поліпшення її платіжного балансу і збільшення валютних резервів. Якщо національну валюту країни-боржника, що знаходиться в МВФ купують інші держави-члени, то тим самим погашається її заборгованість. Зобов'язання країни-кредитора, що передбачають проведення нею відповідних фінансово-економічних заходів, фіксуються в "листі про наміри", що направляється в МВФ. Якщо Фонд визнає, що країна використовує кредит "у суперечності з цілями Фонду" або не виконує його розпоряджень, він може обмежити або повністю припинити кредитування країни.

Використання першої кредитної частки може бути здійснене як у формі прямої купівлі іноземної валюти, при якій країна отримує всю потрібну суму негайно після схвалення Фондом її запиту, так і шляхом висновку з МВФ угоди про резервний кредит. Фінансові ресурси МВФ надає Україні на досить пільгових умовах: термін сплати 3-5 років, початок оплати – через три роки, процентні ставки за кредит – від 5,75 % до 6,29 %.

На початку своєї діяльності, у кінці 40-х років, практично не було розвинутої системи міжнародних фінансових приватних ринків. Тому МВФ був джерелом коштів як для розвинутих країн, так і для країн, що розвиваються.

Протягом останніх 40-50-ти років одним з найцікавіших аспектів економічного розвитку у світі стала дуже швидка інтернаціоналізація приватного фінансового ринку. І сьогодні більшість розвинутих країн не потребує фінансових ресурсів Фонду, оскільки вони мають доступ до приватних фінансових ринків. Саме тому МВФ переключився на підтримку країн, що розвиваються.

Відбулась переорієнтація МВФ від статусу, так би мовити, міжнародного банкіра до організації, що сприяє економічному розвитку країн, які самі не у змозі вийти на фінансові ринки і потребують офіційної підтримки Фонду. У рамках такої еволюції можна зрозуміти відносини МВФ і з Україною. Україна ввійшла до складу МВФ 3 вересня 1992 р. Ставши членом МВФ, Україна водночас увійшла до структури Світового банку, їй виділено квоту у 10 678 акцій на загальну суму у 1,3 млрд. дол. США. Валютну готівку за членство України в банку на суму 7,9 млн дол. США внесли Нідерланди, що є країною опікуном нашої держави у цій банківській структурі. Світовий банк надає "технічну допомогу" або дає рекомендації щодо підвищення ефективності окремих галузей і пристосування специфічних секторів економіки до цілей економічного розвитку. Роботу Світового банку координує Рада управляючих [25, с.32].

Кожна з країн-учасниць представлена в Раді одним управляючим, зазвичай, посадовою особою в ранзі міністра. Рада управляючих делегує свої повноваження нечисленній групі представників – Раді директорів-розпорядників.

Місцезнаходження Ради – Вашингтон. Рада директорів-розпорядників відповідає за рішення, що стосуються операцій Світового банку, і за затвердження позик. Рішення щодо останнього приймаються на основі економічних, а не політичних критеріїв. Президент Світового банку є одночасно Головою Ради директорів-розпорядників. Керівництво і щоденні операції Банку виконують понад 7 тис. співробітників із більш ніж 100 країн світу. Розподіл акцій капіталу здійснюється на основі квот країн-членів Міжнародного u1074 валютного фонду (МВФ), а підрахунок голосів – згідно з часткою участі країн у акціонерному капіталі. Сьогодні США мають найбільшу частку голосів (17,07 %), Японія (7,09 %) і Великобританія (5,26 %). У перші роки функціонування Банку великий обсяг допомоги країнам, що розвиваються, був наданий на фінансування специфічних проектів розвитку, таких, наприклад, як установлення ліній електропередач і будівництво автошляхів, мостів та залізниць. Згодом відбулося скорочення фінансування великих промислових проектів, натомість головними стали проекти, спрямовані на підвищення продуктивності і життєвого рівня найбідніших прошарків місцевого населення. Більшість із цих проектів передбачали підготовку спеціалістів для модернізації фірм, підвищення кваліфікації вчителів, застосування "ноу-хау" на малих підприємствах та ін.

Потреба України у підтримці міжнародних фінансових організацій викликана наступним: по-перше, Україна як держава поки що фактично не має реального доступу на міжнародні фінансові ринки. Зовнішнє фінансування вона може отримати переважно з офіційних джерел. А головне офіційне джерело – це МВФ. І, навіть, можливе однобічне фінансування з боку таких країн, як США, Японія, зазвичай, пов'язана з домовленостями з Фондом. По-друге, політика Фонду, яка проводиться в Україні і пов'язана з грошовою підтримкою, спрямована на стабілізацію соціально-економічної ситуації в Україні. Кредити, що залучаються від МВФ, використовуються для підтримки курсу національної валюти та для фінансування дефіциту платіжного балансу України і покликані пом'якшити економічні труднощі у процесі проведення економічних реформ, які дають змогу забезпечити у перспективі економічне зростання у країні. Без проведення програми економічних перетворень фінансова підтримка з офіційних джерел не має сенсу, бо в цьому разі позичкові кошти використовуватимуться на фінансування тільки поточних проблем платіжного балансу, які без реформування економіки знову нагромаджуватимуться і перетворюватимуться у додатковий тягар. Значною мірою завдяки співробітництву з МВФ наша країна спромоглася залучити значні кредитні ресурси Світового банку [25, с.33].

Згодом великий донор і кредитор України – Міжнародний валютний фонд – зовсім припинив кредитну діяльність у нашій країні. Тепер МВФ займається підрахунком і збором відсотків за кредитами, виданими у середині 90-х, а також складанням рекомендацій для українського Уряду.

Проте в абсолютному виразі внесок міжнародних організацій в українську економіку вражає. $12 млрд. – приблизно стільки вклали в нашу країну за 15 років Світовий банк, Міжнародний валютний фонд, Європейський банк реконструкції та розвитку, а також Міжнародна фінансова корпорація (комерційна структура Світового банку). На початку 90-х Світовий банк і МВФ були чи не єдиними джерелами припливу в Україну великого іноземного капіталу. У перші роки незалежності дешеві кредитні транші (часом їхня вартість становила LIBOR+0,5 % – на такі ставки не претендують навіть великі нафтові корпорації) сягали півмільярда доларів кожен.

Особливо тісно Україна співпрацювала з МВФ. У 1994-95 рр. уряд отримав близько $2 млрд. на фінансування дефіциту платіжного балансу і держбюджету. В обмін на фінансування він зобов'язався здійснювати приватизацію, демонополізацію ринків, лібералізувати ціни та зовнішню торгівлю, а також стабілізувати курс національної валюти (купоно-карбованця, пізніше – гривні). Ці вимоги, попри постійні нагадування фонду, було виконано тільки до кінця 90-х, до того ж не у повному обсязі.

Для того, щоби співпраця України з МФО була якомога ефективнішою і сприяла економічному зростанню, державна економічна політика зобов'язана:

- підтримувати конструктивні відносини з приватними кредиторами і не бути уразливою до зовнішніх обставин завдяки обережному, завбачливому управлінню своїм зовнішнім боргом і резервами;

- прийняти економічно й фінансово обґрунтовану програму, яка б конкретизувала кількісні показники і передбачала заходи, спрямовані на її реалізацію для досягнення позитивних результатів;

- спрямувати свою економічну і фінансову політику на стимулювання економічного зростання, стабілізування цін, поліпшення добробуту та забезпечення здорового довкілля;

- не маніпулювати обмінними курсами та не нехтувати міжнародною валютною системою. Валютний курс впливає на конкурентоспроможність компаній та співвідношення експортно-імпортних цін.

- сприяти становленню та розвитку міжнародних ринків товарів і послуг, модернізації та підвищенню ефективності діяльності підприємств державного і приватного секторів країни створивши відкриту, конкурентну та справедливу систему управління закупівельними операціями МФО [21, с.189].

Міжнародні фінансові організації мають велике значення для покращення економічного становища України. Співпраця України з МФО сприяє поліпшенню макрофінансових показників стабілізації, формуванню конкурентного ринкового середовища, стабілізації національної грошової одиниці, активізації інвестиційного процесу, розвитку приватного підприємництва.

 

 

 

 

 

 

Розділ 2. Оцінка сучасної політики України в галузі міжнародних фінансів

 

2.1. Співробітництво України з Європейським банком реконструкції та розвитку

 

Європейський банк реконструкції та розвитку один з провідних інвесторів в економіку України, вкладення якого мають комплексний характер. Європейський банк реконструкції надає значну підтримку економічним реформам в країні, що створює умови для розвитку стосунків між Україною та Банком, про що свідчить портфель проектів ЄБРР в Україні.

На початок 2009 року портфель ЄБРР в Україні нараховує 174 проекти із загальним обсягом фінансування 4,4 млрд. євро.

Зроблено інвестиції в цілий ряд галузей, включаючи харчову промисловість, фінанси, нафтогазову промисловість, транспорт, послуги в сільському господарстві, телекомунікації та муніципальну інфраструктуру.

За період співпраці з ЄБРР (1993-2009 роки) в державному секторі економіки України укладено угод на загальну суму 674,94 млн. дол. США та 669,85 млн. євро, з яких використано 567,54 млн. дол. США та 306,89 млн. євро, рис. 2.1 [32].

Рис. 2.1. Щорічна надходження позикових коштів Європейського банку реконструкції та розвитку до України (державний сектор)

Станом на сьогодні в державному секторі України реалізується 8 проектів соціально-економічного розвитку:

- “Реконструкція Старобешевської  ТЕС”. Сума кредиту 93,1 млн євро.

- Третій проект „Ремонт автомобільної дороги „Київ – Чоп”. Сума кредиту 200 млн євро.

- “Модернізація після завершення  будівництва другого блоку Хмельницької  АЕС та четвертого блоку Рівненської  АЕС”. Сума кредиту 42 млн дол. США.

- „Будівництво високовольтної  повітряної лінії в Одеській області – будівництво лінії електропередачі 330 кВ Аджалик-Усатове”. Сума кредиту 25,75 млн євро.

- “Фінансування Української ЕСКО (друга фаза)”. Сума кредиту 20 млн  дол. США.

- „Впровадження швидкісного руху  пасажирських поїздів на залізницях  України”. Сума кредиту 120 млн дол. США

- „Ремонт автомобільної дороги  Київ-Чоп”. Сума кредиту 200 млн євро.

- „Будівництво повітряної лінії 750 кВ в Рівненська АЕС - Київська”. Сума кредиту 150 млн євро.

На стадії підготовки знаходяться наступні проекти:

- „Розвиток інфраструктури Іллічівського морського торгівельного порту”. Сума кредиту 26,0  млн євро.

- „Модернізація залізничного напрямку  Люботин-Полтава-Кременчук – Бурти  – Користівка з метою забезпечення  енергозбереження при перевезеннях  залізничним транспортом”. Сума кредиту 90 млн євро.

- «Реконструкція електричних мереж напругою 0,4-110 кВ та підстанцій ВАТ «Крименерго». Сума кредиту 170 млн дол.. США [32].

Готуються пропозиції щодо започаткування нових проектів у сфері розвитку інфраструктури, зокрема:

- «Будівництво лінії електропередачі 330 кВ Новоодеська-Арциз»,

- «Будівництво лінії електропередачі 750 кВ Запоріжжя-Каховка».

Основою співробітництва України з ЄБРР є його стратегія допомоги нашій державі та Програма співробітництва  між Урядом України та ЄБРР.

Кожні 2-3 роки ЄБРР готує і затверджує нову стратегію для кожної із своїх  країн операцій. Зазначений документ готується з урахуванням думки і в тісних консультаціях з урядами держав-позичальників і в тісному контакті з громадянським суспільством.

На даний час діяльність ЄБРР в Україні здійснюється відповідно до схваленої 18 вересня 2007 року Радою директорів ЄБРР нової середньострокової стратегії діяльності банку в Україні, розрахованої на три роки (2007-2009 роки). В рамках стратегії ЄБРР працює у двох напрямках: надання міжнародних кредитів на пільгових умовах під державні гарантії та кредитування приватних підприємств України на комерційних умовах. Європейський банк реконструкції і розвитку здійснює зовнішнє пряме та спільне фінансування інвестиційних проектів. Стратегія Європейського банку реконструкції і розвитку для України передбачає диверсифікованість виробничої бази і загальне поліпшення конкурентноздатності країни, розвиток місцевих ринків капіталу, продовження реформи енергетичного сектору й поліпшення корпоративного управління та прозорості.