Технологічна конкурентоспроможність економіки України на світовому ринку

Стратегія уряду України щодо подальшого входження її в світову економіку, на нашу думку, має полягати в орієнтації на формування двополюсної міжнародної спеціалізації, яка базується на використанні природно-ресурсного і науково-технічного потенціалу. Досвід, наприклад Південної Кореї, показує, що у перспективі останній має бути пріоритетним.

Найближчі завдання зовнішньоекономічної діяльності уряду України в межах цієї стратегії такі:

— не допускати зниження цінової конкурентоспроможності вітчизняного експорту та імпортозамінного виробництва;

— на основі створення вільних економічних зон, державної монетарної політики стимулювати експорт, особливо продукції, створеної на основі високих технологій;

— активно впроваджувати в життя політику гнучкого протекціонізму, забезпечувати захист галузей і виробництв, які "стають на ноги", модернізуються, потенційно конкурентоспроможні на внутрішньому і зовнішньому ринках[2].

 

3. Технологічна конкурентоспроможність економіки України на світовому ринку.

          Сучасна практика реалізації державами технологічної конкурентоспроможності дозволяє зробити узагальнення щодо властивостей,

змісту та напрямів політики її забезпечення.

           По-перше, динамічна технологічна складова конкурентоспроможності

національної економіки, на відміну від статичної цінової, визначає можливості та перспективи довгострокового розвитку економіки [1, 61]. Відтак технологічна конкурентоспроможність підвищує здатність економіки

реагувати на зміни умов глобальної конкуренції та можливості забезпечення розвитку країни за рахунок внутрішніх економічних (структурних та технологічних) зрушень. У підсумку реалізація цієї складової конкурентоспроможності відтворює відповідну структуру економіки та експорту, адаптованих до змін світової економіки. У цьому контексті технологічна конкурентоспроможність означає стійке збільшення частки у світовій торгівлі для тих країн, інноваційні заходи яких є найуспішнішими.

           По-друге, надаються можливості щодо технологічного удосконалення

виробничої та організаційно-господарської діяльності вітчизняних фірм, що стимулюють підвищення рівня їх участі в міжнародному співробітництві. Загострення міжнародної конкуренції, яке створює нестійкість і мінливість спеціалізації, вимагає ширшого використання інноваційних чинників для опанування технологічних ніш, що дозволять утримувати конкурентні переваги у довгостроковому періоді [2, 74]. Для сучасної глобальної економіки характерним є те, що Ф. Шерер назвав «міжнародною високотехнологічною конкуренцією» [3, 5], тобто міжнародна конкурентна

перевага у виробництві й продажу високотехнологічних товарів має бути

виборена і отримана через вищу технологічну інноваційність.

         По-третє, технологічна конкурентоспроможність економіки, будучи довгостроковою за своїм характером, означає, що швидше зростання ВВП і експорту приводить до підвищення вартості національної валюти, а не девальвація валюти стимулює чистий експорт. Технологічні поліпшення, на

відміну від девальвації валютного курсу, дають можливість країні продавати на світових ринках більше товарів, які мають вищу вартість та вищу якість, і підвищувати рівень життя, але в будь-якому разі вони ведуть до швидшого зростання продуктивності та експорту, а відтак — до збільшення вартості національної валюти.

         По-четверте, знання і високі технології як такі не є достатніми для зміцнення технологічної конкурентоспроможності. Необхідний механізм, що має стимулювати практичне застосування наукових рішень, наприклад, нові методи виробництва або нові продукти. Щоб конкурентний потенціал у знаннях і технологіях був активізований і перетворений на фактичну конкурентоспроможність, повинні поєднуватися три умови — нові ініціативи, нові стратегії і нові способи управління [4, 32].

          Успіх сучасних розвинених економік звичайно залежить від забезпечення «м’якими» технологіями, тобто інноваціями у сфері менеджменту, інституційними інноваціями, стратегіями розвитку, методами управління і організації, що створюють середовище для інновацій і ефективного застосування технологій. Вони стосуються виникнення нових ділових технологій і моделей, як, наприклад, венчурне фінансування, віртуальні технології, бізнес-інкубатори, технопарки, розвиток фінансових

інструментів тощо. Зокрема Б. Когут стверджував, що конкурентоспроможність країни може пояснити відмінності у продуктивності країн з точки зору принципів технології і організації, оскільки вони поширюються повільніше між країнами, ніж у межах національних кордонів, тому дослідження міжнародної конкурентоспроможності є, по-суті, дослідженням порівняльних управлінських і суспільних інститутів країн [5]. Відповідно структура торгівлі між країнами відображає сектори, які користуються організаційними і технологічними можливостями країни.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновок

В сучасних умовах у міжнародній торгівлі приймають участь всі суб’єкти світового господарства. В її основі лежить міжнародний поділ праці. Розвиток міжнародної спеціалізації виробництва та поглиблення вищеназваного розподілу праці (у виді загального, часткового та одиничного) породжує різноманітність форм і напрямків міжнародної торгівлі.

Основою зовнішньоторговельних політик держав завжди були концепції міжнародної торгівлі як спроби теоретичного осмислення та пояснення причин міжнародного товарного обміну, його динаміки, структури, ефективності та перспектив розвитку. На сьогодні можна виокремити п’ять груп концепцій розвитку міжнародної торгівлі: меркантилізму (раннього та пізнього); переваг (абсолютних і відносних); факторів виробництва; неотехнологічні; конкурентоспроможності.

Світовий ринок базується на міжнародній виробничій спеціалізації окремих країн і є сферою, де з метою забезпечення розширеного відтворення здійснюється заміщення виробів, зроблених одною країною, продуктами інший.

Обмін товарів на світовому ринку являє собою процес, що забезпечує безперервність розширеного відтворення. Тому зв'язку між товаровиробниками різних країн, здійснювані через обмін товарів, розширюється в міру збільшення масштабів виробництва.

Структуру світового товарного ринку можна розглядати в трьох аспектах - регіональному (або географічному), товарно-галузевому та соціально-економічному.

Забезпечення конкурентоспроможності економіки України через інновації має стати метою національної економічної політики. Такий розвиток економіки має базуватися на визначенні довгострокових пріоритетів, які обумовлюють орієнтацію національної економіки на визначення раціональної спеціалізації й оптимальної структури, що сприятиме досягненню найбільш можливих темпів економічного зростання та підвищенню рівня життя. У стратегічному контексті істотне підвищення конкурентоспроможності економіки України можливе лише за рахунок інноваційно-структурних механізмів модернізації економіки нашої держави

та розширення участі в міжнародному поділі праці на основі технологічних, а не цінових конкурентних переваг.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаної літератури

1. Азоев Г.Л. Конкуренция: анализ, стратегия, практика/ Г.Л. Азоев. – М.: Центр экономики и маркетинга.1996. – 208 с.
2. Пахомов Ю.М. Національні економіки в глобальному конкурентному середовищі / Ю.М. Пахомов, Д.Г. Лук’яненко, Б.В. Губський. — К. : Україна, 1997. — 237 с.
3. Сметана В. Конкурентна перевага і формування конкурентної позиції фірми на світовому ринку // Вчені записки. Збірник наукових праць. – К.: Ін-т економіки та права “КРОК”, 2001. – Вип.5. - С. 252-261.
4. Стратегія економічного і соціального розвитку України (2004-2015 роки) "Шляхомєвропейської інтеграції" / Авт. кол. А.С. Гальчинський, В.М. Геєць та ін. Нац. ін-т стратег.,дослідж. Ін-т екон. Прогнозування НАН України. М-во економіки та з питань європ. інтегр.України. — К.: ІВЦ Держ-комстату України, 2004.
5. Щедріна Т. Конкурентоспроможність. Як її досягнути?// Бізнес в Україні – 2002. – № 1 – С. 54.