Транснаціональні корпорації

На першому етапі транс націоналізації діяльності великих промислових компаній відбувався процес інвестування передусім у сировинні галузі іноземних економік. Він супроводжувався створенням у цих країнах розподільчих і збутових підрозділів компанії, що інвестувала. Цей етап охоплює період із другої третини XIX – першу половину XX ст.

Другий етап еволюції ТНК пов’язаний із посиленням ролі зарубіжних виробничих підрозділів ТНК та інтеграції зарубіжних виробничих і збутових операцій. Виробничі зарубіжні відділення спеціалізувалися передусім на виробництві продукції, яка на попередніх стадіях виробничого циклу вироблялася материнськими фірмами. Із диференціацією попиту й посиленням інтеграційних процесів у різних регіонах світу, виробничі філії ТНК усе більш переорієнтовуються на виробництво продукції, відмінної від продукції  материнської фірми, а збутові підрозділи – на обслуговування регіональних ринків.

На сучасному, третьому етапі, стратегія ТНК характеризується прагненням до утворення мереж внутрішньо фірмових зв’язків регіонального, а нерідко й глобального масштабу. У рамках внутрішньо фірмових зв’язків інтегруються наукові дослідження та розробки, матеріальне забезпечення, виробництво, розподіл і збут. Найбільші компанії Тайвані, Південної Кореї, Сінгапуру, Бразилії експортуються з метою розширення сфер своєї діяльності, використання трудових ресурсів або науково-технічних досягнень приймаючих країн для отримання вищих прибутків.

Діяльність ТНК першого покоління значною мірою була пов’язана з розробкою сировинних ресурсів колишніх колоній, що дає підстави визначити їх як «колоніально-сировинні ТНК». За своєю організаційно-економічною формою й механізмами функціонування це були картелі, синдикати, перші трести.

Другим поколінням ТНК є трести. Їхня специфіка – міцний зв'язок з виробництвом військово-технічної продукції. Почвши свою діяльність у період між двома світовими війнами, деякі із цих ТНК зберегли свої позиції у світовій економіці й після Другої світової війни.

У 60-ті  дедалі помітнішу роль почали відігравати ТНК третього покоління, які широко використали досягнення науково-технічної революції і виступали в організаційно-економічній формі концернів і конгломератів. У 60-80-ті роки в діяльності ТНК органічно поєднувалися елементи національного й зарубіжного виробництва: реалізація товарів, управління та організація роботи персоналу, науково-дослідні роботи, маркетинг і після продажне обслуговування. ТНК третього покоління сприяли поширенню досягнень НТП до периферійних зон світового господарства й формували економічні передумови для появи міжнародного виробництва з єдиним ринковим та інформаційним простором, міжнародним ринком капіталу й робочої сили, науково-технічних послуг.

На початку 80-х років поступово з’явилися й утвердилися глобальні ТНК четвертого покоління. Їх визначальними рисами є планетарне бачення ринків і функціонування в умовах глобальної конкуренції.

На даний момент прийнято поділяти ТНК на інтернаціональні, багатонаціональні та глобальні. Названі три типи відображають в дійсності етапи їх розвитку. При порівнянні особлива увага звертається на принципи взаємовідносин між материнською компанією та дочірніми підприємствами.(додаток 1) В залежності від цього в теорії ТНК виділяють наступні типи взаємовідносин (або навіть типи ТНК): етноцентричний, поліцентричний, регіоцентричний та геоцентричний.

Інтернаціональні корпорації – це національні монополії з зарубіжними активами. Їх виробнича та торгово-збутова діяльність виходить за межі однієї країни. Це початкова і найбільш проста форма ТНК. Створені за кордоном філіали таких компаній не мають юридичної самостійності, а зарубіжні ринки розглядаються як продовження національного ринку. Тому такі компанії мають дуже високий рівень централізації прийняття управлінських рішень та контролю за діяльністю філіалів зі сторони материнської компанії. Для компаній характерний етноцентричний тип взаємовідносин, за якого вище керівництво орієнтується на абсолютний пріоритет базової (материнської) фірми.

Мультинаціональні корпорації – це власне міжнародні корпорації, які об’єднують національні компанії ряду країн на виробничій та науково-технічній основі. МНК дозволяє великий ступінь незалежності при проведенні операцій в кожній з країн. Має місце поліцентричний або регіоцентричний типи взаємовідносин материнської та дочірніх компаній. В даних ТНК зарубіжні філіали крупніші та диверсифікованіші, вони в більшій мірі виробляють продукцію на місці згідно потреб ринку. Спостерігається досить високий рівень децентралізації функцій управління, делегування повноважень дочірнім фірмам.

До глобальної корпорації відносять таку, яка інтегрує в єдине господарську діяльність, яка здійснюється в різних країнах. Схожа компанія проектує виріб або схему здійснюваних послуг, що належить окремому сегменту світового ринку або в різних країнах виготовляє складові частини одного виробу. Для найбільш зрілого типу ТНК – глобальних корпорацій – характерний геоцентричний підхід до взаємовідносин між материнською компанією та її філіалами. Ці ТНК є децентралізованою федерацією регіональних філіалів. Материнська компанія розглядає себе не як центр ТНК, а лише як одну з її частин. Ареною діяльності геоцентричної ТНК виступає увесь світ.(рокоча,плотников, новицкий ст. 59-60)

Взагалі, межі між цими групами міжнародних компаній рухливі, тому можливим є перехід однієї форми в іншу.

Також виділяють такі типи транснаціональних корпорацій:

- горизонтально інтегровані корпорації з підприємствами, що випускають велику частину продукції. Наприклад, виробництво автомобілів у США або мережа підприємств “Fast Food”.

- вертикально інтегровані корпорації, що об'єднують при однім власнику і під єдиним контролем найважливіші сфери у виробництві кінцевого продукту. Зокрема, у нафтовій промисловості видобуток сирої нафти часто здійснюється в одній країні, рафінування - в інший, а продаж кінцевих нафтопродуктів - у третіх країнах.

- диверсифіковані транснаціональні корпорації, що містять у собі національні підприємства з вертикальною і горизонтальною інтеграцією. Типовим прикладом корпорації такого типу є шведська корпорації Nestle, що має 95% свого виробництва за рубежем і зайнята ресторанним бізнесом, виробництвом продуктів харчування, реалізацією косметики, вин і т.д. Число таких компаній в останні роки швидко росте.

Таким чином, ТНК є домінуючою формою функціонування міжнародного капіталу. Вони являють собою мережу взаємопов'язаних підприємств, які походять з однієї країни і мають свої складові та філії в інших країнах.

 

1.3. Наслідки ПІІ  для країн-інвесторів та приймаючих  країн.

Відіграючи стимулюючу роль в розвитку світової економіки, міжнародний рух капіталу має різні наслідки.

Прямі іноземні інвестиції активно впливають на соціально-економічний  розвиток  країн-інвесторів і приймаючих країн, на становище різних соціальних груп у цих країнах, на стан та динаміку розвитку світового господарства в цілому та окремих його регіонів.

Вплив ПІІ на приймаючі країни і країни-інвестори розглядається за такими напрямками: накопичення капіталу, оволодіння сучасною технологією та управлінським ноу-хау; стан платіжного балансу; рівень зайнятості та заробітної плати; реалізація національних економічних планів; культурні зміни; урядова соціальна та економічна політика тощо.  
     За всіма цими напрямами вплив іноземних інвестицій  може бути як позитивним, так і негативним для приймаючих країн і країн базування, для розвинутих країн і країн, що розвиваються, країн з перехідною економікою.

     Більшість  економістів поділяють думку, що  потенційна вигідність ПІІ найбільш  очевидна для промислово розвинутих  країн, виступають вони в ролі інвесторів чи приймаючих країн. Як країни базування вони отримують доходи у формі відсотків, дивідендів, ліцензованих платежів та платежів за управлінські послуги, що збільшує можливість для накопичення капіталу, кількості робочих місць, надходження податків до бюджету і т. ін. ПІІ для таких країн означає розширення експортних ринків, доступ до дешевої робочої сили, можливість реалізації специфічних переваг фірм-інвесторів технології та управлінні, мінімізації оподаткування та, як наслідок, підвищення конкурентоспроможності.

     З позицій  платіжного балансу ПІІ є сприятливими  для приймаючої країни, але вони  є несприятливими в довгостроковому  плані, якщо відбувається репатріація  доходів. А для країни базування  відплив капіталу погіршує стан платіжного балансу в короткостроковому плані, але поліпшує — в перспективі, коли починають надходити платежі по відсотках і дивіденди з-за кордону.

Позитивні наслідки для країн-експортерів:

1. доступ до виробничих потужностей, сировини та мінеральних копалин країни, що приймає інвестиції;
2. розширення ринків збуту, збільшення частки в ринковому обороті. В  умовах ринку підприємства знаходяться в постійному пошуку зростання.
3. доступ до нових професійних знань і навиків.
4. зниження власних витрат по виробництву продукції через економію затрат.
5. збільшення прибутків за рахунок використання трансфертного ціноутворення , помірного оподаткування тощо.

 

Позитивні наслідки для країн-імпортерів:

1. використання зарубіжного капіталу збільшує податкові надходження в бюджет і сприяє збільшенню ефективності промислового виробництва;
2. ПІІ підвищують науково-технічний потенціал країни шляхом перенесення передових технологій та управлінського досвіду;
3. в умовах обмеженості внутрішніх джерел фінансування ПІІ можуть дати імпульс реструктуризації економіки, скороченню науково-технічного відставання, розширенню інноваційної діяльності, створенню ринкової інфраструктури;
4. стимулювання розвитку національної економіки, а саме збільшення обсягу продукту, що виробляється, і прибутку.
5. імпорт іноземного капіталу сприяє створенню нових робочих місць в національній економіці;
6. інвестиції дозволяють прискорити процес адаптації вітчизняних підприємств до світових вимог ринкових фінансово-економічних відносин;
7. іноземний капітал дозволяє збільшити експорт і конкурентоздатність, прискорити процес виходу вітчизняних підприємств на іноземний ринок;
8. позитивний вплив капіталовкладень ТНК сприяє розвитку внутрішньо регіональної торгівлі

Негативні наслідки для країн-імпортерів:

1. надходження іноземного капіталу, користуючись бездіяльністю місцевого капіталу, витісняє його з прибуткових галузей. В результаті за конкретних умов це може призвести до одностороннього розвитку країни і загрози її економічної безпеки;
2. безконтрольний імпорт капіталу може супроводжуватись забрудненням навколишнього середовища.
3. заборона інвестування в окремі галузі, особливі умови інвестування та втрати в торговому балансі

4.      значна  частина громадськості багатьох  країн вважає, що ПІІ можуть  завадити реалізації національних  планів економічного і соціального розвитку, оскільки створюється реальна небезпека несприятливого впливу на місцеву економіку, можливість лобіювання місцевих політиків в інтересах іноземних інвесторів, а також фінансування змов проти уряду.

Негативні наслідки для країн-експортетів:

1. надмірна експлуатацію трудових ресурсів країн, що розвиваються;
2. перерозподіл виробленого продукту на користь багатих країн.
3. встановлення зовнішнього контролю з боку ТНК, вони навіть можуть маніпулювати цінами з метою уникнення податків.
4. представники приймаючої країни не допускаються до участі в проведенні НДДКР

Загальний висновок вчені роблять такий: виграють в цілому обидві країни — і приймаюча і країна-донор.

     Країна-інвестор  у цілому виграє, оскільки вигоди  для інвестора більші, ніж витрати робочих місць та інших категорій осіб у країні базування.

     Приймаюча  країна також у цілому виграє, тому що виграш для робітників  та інших категорій осіб більший, ніж втрати для інвесторів  приймаючої країни, змушених конкурувати  з фірмами, що мають технологічні, управлінські та інші переваги.

Проте з іншого боку, простежується зростання залежності національних економік від діяльності ТНК. Однак головною метою міжнародного бізнесу є отримання максимального прибутку, тому можлива ситуація, за якої реалізація планів закордонних інвесторів призведе до посилення негативних економічних і соціальних наслідків для країн, що приймають іноземні інвестиції.[Рокоча ст.299-300]