Характеристика основних господарських комплексів

Характеристика  основних господарських комплексів

У складі національної економіки серед господарських комплексів найважливішим є багатогалузевий промисловий. Він є найбільшим у сфері виробництва товарів. Це головне джерело зростання національного багатства та продуктивного капіталу. Йому належить вирішальна роль у розвитку національної економіки, він визначає масштаби, структуру і територіальну організацію виробничих сил. Порівняно з іншими галузями економіки, промисловість має більш високі конкурентні переваги, є головною в обсягах експорту країни і валютних надходжень, формуванні бюджету та реалізації науково-технічних досягнень в Україні.

Сьогодні у промисловості виробляється близько 40 % загальноекономічного випуску  товарів і послуг, 80 % від їх експорту, створюється понад ЗО % валової  доданої вартості. Тут сконцентровано приблизно третину основних засобів  із зайнятих в економіці. Промислове виробництво і сьогодні є одним  з основних джерел оплати праці найманих працівників, прибутків підприємців, податкових і валютних надходжень держави.

Значення промисловості полягає  у тому, що вона є ключовим орієнтиром економічної політики в цілому, формуючи групи взаємозв'язаних виробництв та господарських інститутів, які є  вирішальними для якісної перебудови економіки

піднесення її ефективності, перетворення усіх сфер народного господарства на базі новітніх поколінь високотехнологічної продукції.

Структура промислового виробництва  у світі та Україні у 2000 р.

В розвитку промислового комплексу  України виділяються два періоди. Перший період (1991-1999 рр.) характеризувався нарощенням кризових процесів та спадом випуску продукції. При цьому в структурі промислового виробництва спостерігався переважаючий спаду галузях обробної промисловості порівняно з видобувними. Різкий спад інвестиційної активності, обмеження попиту на внутрішньому та зовнішньому ринках особливо торкнулися таких галузей обробної промисловості, як: машинобудування, легка, харчова, що виявилися непідготовленими до структурних змін попиту та конкуренції імпортної продукції. Лібералізація зовнішньоекономічної діяльності та насичення внутрішнього ринку імпортними товарами сприяли тому, що багато видів продукції обробних галузей виявилися неконкурентоздатними.

Великий вплив на структурні зміни того періоду здійснив ціновий  фактор. Саме підвищення цін на енергоносії обумовило (незважаючи на величезне падіння темпів виробництва) зростання частки продукції електроенергетики, хімічної і нафтохімічної промисловості, промисловості будівельних матеріалів. Виявилася неефективність галузевих структурних зсувів у цей період: збільшення витрат на 1 грн. промислової продукції супроводжувалося різким падінням рентабельності, рівень якої був недостатнім для нормального функціонування промисловості. Про сформовані диспропорції у структурі промислового виробництва України свідчать дані наступної таблиці (табл. 5.1).

Таблиця 5. 1

Другий період, який розпочався з 2000 року, це період зростання промислового виробництва за багатьма позиціями  за винятком 2008 р.. коли стали відчутними наслідки кризи, що охопила світову та національну економіки.

Таблиця 5.2

Основні показники розвитку промисловості України

у 2000-2008 рр.

Разом з тим, започатковані  раніше диспропорції продовжувалися і  в подальшому. Хоча за обсягами виробництва  промисловість і вийшла на рівень 90-х років, проте існуючі проблеми не були розв'язані. Зношеність виробничих фондів, несприйнятливість до нововведень, низька інноваційна активність промислових підприємств надзвичайно ускладнюють збереження і нарощування темпів зростання та ефективності промислового виробництва, підвищення конкурентоспроможності його продукції.

Особливо негативним став вплив недосконалості галузевої  структури. Впродовж 2000-2009 рр. не були подолані найважливіші структурні деформації-між добувним та обробним секторами, між традиційним індустріальним І передовими наукоємними виробництвами, між експортно та внутрішньо орієнтованими галузями, між застарілою і високотехнологічною інноваційною продукцією. Майже зникає легка промисловість, обсяг виробництва якої у 1999-2008 рр. знизився із 1.6 до 0,9%. На фоні загальної стабілізації питомої ваги обробної промисловості (насамперед, машинобудування та харчової) зростала частка паливної та чорної металургії.

Таблиця 5.3

Індекси промислової продукції

(у відсотках до попереднього року)

Подібний стан промислового комплексу чималою мірою був  обумовленим самоусуненням держави  та неефективністю її дій. Державна промислова політика впродовж останніх десяти років  була визнана неефективною, вона не враховувала ні внутрішніх потреб, ні провідних тенденцій світового розвитку. В Україні, яка отримала у спадок від радянського періоду глибоко деформовану структуру виробництва та потребувала активної структурно-інвестиційної політики з боку держави, такої політики не здійснювалося. Тривалий час структурні зрушення в промисловості як фундаменту розширеного відтворення відбувалися стихійно, за рахунок вимушених змін у цінових співвідношеннях та під впливом суперечливих макроекономічних регуляторів. Держава практично відмовилася від виконання функції регулювання міжгалузевих пропорцій. Це сприяло поглибленню промислової кризи, різкому зростанню частки галузей проміжного продукту і суттєвому зменшенню частки галузей, що виробляють кінцевий продукт. Державна політика в галузі підтримки промислових підприємств визначалася не стільки об'єктивними економічними чинниками, скільки суб'єктивним політичним лобіюванням впливових політико-економічних угруповань. Прикладів неефективності державної політики чимало.

Слід зазначити, що питання  про роль держави у виробництві  є предметом обговорення не лише в нашій країні. Так, до хрестоматійних прикладів неефективності політики державного фінансового сприяння окремим  підприємствам чи галузям належить практика підтримки діяльності французького автомобільного концерну "Рено", автомобільної промисловості Великої Британії та вугільної галузі України. Зіставлення показників діяльності двох французьких автогігантів "Пежо" та "Рено" свідчать, що державна компанія "Рено"з 1960 до 1980 рр. одерясала державних дотацій на суму 5,8 млрдфр., сплативши податків на 1,7 млрд фр. За цей же період приватна компанія "Пежо" сплатила 11 млрдфр., нічого не одержавши з бюджету Однак у багатьох країнах, особливо у більшості європейських держав, безпосередня участь державних органів у виробництві значна, хоча й залежить від конкретної галузі.

По-різному підходять й до вибору конкретних регулюючих інструментів промисловості. Зарубіжні автори проведення активної промислової політики пов'язують насамперед із необхідністю підвищення конкурентоспроможності економіки. Це можливо через використання бюджетно-кредитних, фінансових, податкових, правових методів державного регулювання, при цьому можна обійтися без прямого втручання держави, однак необхідно створити сприятливі умови для підприємств.

Вибір конкретних напрямів та інструментів державної політики у сфері регулювання промислового комплексу перебуває насамперед у прямій залежності відобраної моделі промислової політики. Промислова політика-цс цілісна система заходів, інвестиційно-структурних перетворень, підкріплених відповідними механізмами, спрямованими на розв'язання стратегічних і тактичних завдань розвитку реального сектора, зростання виробництва та підвищення конкурентоспроможності економіки в цілому та її окремих галузей. її об'єктом виступає весь промисловий комплекс країни як єдиний організм. При цьому існують різні моделі промислової політики, кожна з яких характеризується різним впливом держави (табл. 5.4). хоча на практиці переважає їх оптимальне поєднання.

Таблиця 5.4.

Основні моделі державної  промислової політики

У межах проведення нової  промислової політики, основні положення  якої визначені Концепцією державної  промислової політики та Державною програмою розвитку промисловості на 2003-2011 роки, в Україні здійснюється формування конкретного комплексу методів І засобів державного регулювання промислового комплексу.

Особливості сучасної моделі державного регулювання промислового комплексу тісно пов'язані з необхідністю забезпечення в Україні довгострокового зростання. Досягнення довгострокових цілей розвитку вимагає адаптації промислового комплексу до тенденцій розвитку інформаційно-індустріального суспільства з домінуванням високих технологій, наукоємних виробництв. Тому реалізація потенційних переваг, закладених у промисловості, підвищення конкурентоспроможності промислової продукції визначаються не тільки загальними обсягами інвестицій, а й їх спрямуванням у найбільш перспективні галузі й виробництва, покращення технологічної структури промисловості на базі переходу до більш високих технологій. Загальна стратегія розвитку промисловості має бути зорієнтована на ресурсозберігаючий наукоємний тип відтворення. Йдеться про інформаційні технології, мікроелектроніку, точне машинобудування, приладобудування, нові матеріали різного призначення та обладнання.