Характеристика основних господарських комплексів

Розв'язання таких завдань суттєво ускладнено тим, що на етапі становлення незалежності особливо значних втрат зазнали саме наукоємні галузі обробної промисловості, які на порозі

XXI ст. визначали конкурентоздатність  національної економіки. Сьогодні  одним із негативних факторів  розвитку промислового комплексу  є домінування низьких технологічних  укладів, застарілих технологічних  і конструкторських рішень.

Регулювання з боку держави  базисних макроекономічних відтворювальних  пропорцій, прогресивних структурних  зрушень здатне сприяти забезпеченню довгострокового економічного зростання. У зв'язку з цим серед основних стратегічних завдань державного регулювання промислового комплексу особливого значення набувають:

- структурна перебудова;

- технічне й технологічне  оновлення:

- розвиток Імпортозамінного  та експортного виробництва;

- формування національного  ринку конкурентоспроможної продукції;

- забезпечення екологічності  виробництва:

- раціональне розміщення  на території країни.

Першорядне значення має  встановлення оптимальних структурних  співвідношень між розвитком окремих галузей, враховуючи їх внесок, насамперед, до створення доданої вартості та сформований там рівень проміжного споживання. За експертними оцінками, втрати доданої вартості від збільшення частки проміжного споживання становлять не менше 1 /5 її загального обсягу, внаслідок чого недобираються десятки мільярдів гривень ВВП щорічно. Галузі проміжного продукту (харчова промисловість, текстильна і шкіряна промисловість, хімічне виробництво, гумові та пластмасові вироби, а також металургія і обробка металу, де частка проміжного споживання перевищує 70 % у вартісній структурі випуску продукції), відповідно дають незначний внесок у створення доданої вартості. Крім того, вони здійснюють ціновий тиск на галузі з виробництва кінцевих продуктів, які працюють в умовах низької рентабельності і не можуть формувати ресурси для розширеного відтворення. Тому найбільш продуктивним є випереджаючий розвиток галузей, що здатні забезпечити додаткові ресурси доданої вартості.

Принциповою рисою промислової  політики є орієнтація на розвиток обробної промисловості, перехід до наукомісткої високотехнологічної  продукції. Необхідно ефективно  використати потужності машинобудування, металургії та хімічної промисловості  з метою повнішого задоволення  власної міжгалузевої кооперації. Нарощування  продукції машинобудування важливе  й для масової заміни та переоснащення  основних фондів, без чого національна  економіка не зможе увійти на світовий конкурентоспроможний ринок.

Для тих галузей промисловості (чорної металургії, автомобільної, хімічної, харчової, легкої промисловості), які  поки що не мають можливостей швидко створити конкурентоспроможну продукцію, важливим є освоєння світових технологій. Для аерокосмічної, суднобудівної промисловості, важкого машинобудування, енергобудування, інформаційних технологій важливою повинна стати стратегія інноваційного прориву на основі селективної державної підтримки. Актуальним є сприяння прискореному розвитку галузей зі швидким оборотом капіталу з метою акумулювання фінансових ресурсів для забезпечення темпів економічного зростання.

Напрямом державного впливу повинні стати галузі, які випускають продукцію, здатну замінити імпортні товари, витіснити іноземних конкурентів  на основі вибору на конкурсній основі та підтримки інноваційних проектів, формування банків даних інновацій, сприяння розвитку венчурного підприємництва, впровадження ресурсо- і енергозберігаючих технологій.

Регулюючі дії важливо  диференціювати залежно від виду економічної діяльності, а відповідні методи та інструменти регулювання  обирати залежно від конкретних умов І того, наскільки вони відповідають характеру та рівню розвитку продуктивних сил. Вважається, що для підприємств паливно-енергетичного та металургійного комплексів доцільна підтримка умов нормального самостійного розвитку, переважно на основі самофінансування із залученням іноземних інвестицій, виходом на зовнішні ринки. Для підприємств обробної промисловості необхідне створення умов для отримання інноваційних кредитів і державних гарантій приватним інвесторам, запровадження системи пріоритетного розміщення державних замовлень та заходів державної підтримки щодо просування продукції на зовнішні ринки. Для споживчо-орієнтованих підприємств (харчова, легка промисловість) важливо активізувати заходи щодо підтримки внутрішнього попиту: розвиток лізингу, кредитування населення Для купівлі товарів довготривалого користування, використання методів протекціоністської політики (захисних Імпортних тарифів, квот тощо) відповідно до норм СОТ.

У системі господарських  комплексів національної економіки  особливе місце посідає будівельний комплекс. Будівельний комплекс-це міжгалузева система, яка включає сукупність підприємств, об'єднань, організацій, діяльність яких спрямована на створення, реконструкцію та освоєння об'єктів виробничого і невиробничого призначення. Продукцією будівельного комплексу вважаються повністю завершені будівництвом та здані в експлуатацію будинки і споруди, виробничіпотужності, об'єкти соціальної Інфраструктури.

Будівельний комплекс об'єднує  підрядні та спеціалізовані будівельні організації, підприємства промисловості будівельних матеріалів і будівельної індустрії, механізації та транспорту, проектно-пошукові, конструкторсько-технологічні І науково-дослідні організації, будівельні фірми, біржі та Інші формування, що спеціалізуються в галузі будівництва (незалежно від форм власності та відомчої підпорядкованості), включаючи галузеві органи управління. Всі підрозділи комплексу об'єднують економічні, технологічні і виробничі зв'язки; на комплекс працює будівельне та дорожнє машинобудування. У більш узагальненому вигляді в складі будівельного комплексу виділяються два взаємопов'язані сектори - власне будівництво та промисловість будівельних матеріалів І конструкцій.

Будівництво (капітальне будівництво) розглядається як галузь національної економіки зі створення, реконструкції  та технічного переозброєння вже  діючих основних фондів - промислових  підприємств, електростанцій, залізничних і автомобільних доріг, ліній електропередач і зв'язку, житлових, комунальних, культурно-побутових та інших об'єктів, які забезпечують виробничу діяльність людей та їх матеріально-культурні потреби.

Будівництво у сукупності із машинобудуванням становить матеріальну основу інвестиційної діяльності та забезпечує формування й розвиток виробничого потенціалу суспільства і його інфраструктури.

Будівництво в техніко-економічному відношенні суттєво відрізняється від інших галузей економіки через особливий характер продукції будівництва, умови вкладення грошових коштів, їх освоєння та повернення. Великий вплив на показники будівельної продукції здійснює фактор часу, що. в свою чергу, обумовлює особливі форми розрахунків за неї, встановлення цін не лише за об'єкт, але й окремі види та етапи робіт.

Промисловість будівельних  матеріалів при різноманітності її галузей спільні єдністю призначення виробленої ними продукції - будівництво - та використання в якості основної сировини нерудних корисних копалин.

Важливість будівельного комплексу для економіки будь-якої країни можна пояснити цілим рядом причин: капітальне будівництво, напевне, як ніяка інша галузь економіки, створює велику кількість робочих місць і споживає продукцію багатьох галузей народного господарства. Економічний ефект від розвитку цієї галузі полягає у мультиплікаційному ефекті коштів, вкладених у будівництво. Адже з розвитком будівельної галузі будуть розвиватися: виробництво будівельних матеріалів і відповідного обладнання, машинобудівна галузь, металургія і металообробка, нафтохімія, виробництво скла, деревообробна і фарфоро-фаянсова промисловості, транспорт, енергетика тощо. І, вочевидь, як ніяка інша галузь економіки, будівництво сприяє розвитку підприємств малого бізнесу, особливо того, який спеціалізується на оздоблювальних і ремонтних роботах, на виробництві та встановленні вбудованих меблів І т. Ін.

Криза 90-х років XX ст. наклала  свій відбиток і на розвиток будівельного комплексу. Нарощування кризових явищ в економіці у 1995р. викликало подальше зменшення інвестицій, погіршення стану будівельного комплексу, його дестабілізацію. На рубежі XX ст. намітилась прогресивна тенденція зростання інвестицій в основний капітал і обсягів будівельно-монтажних робіт, хоча складною проблемою залишилося незавершене будівництво, що свідчить про зниження ефективності використання інвестицій в основний капітал. Проте, в сучасних умовах розгортання економічної кризи будівельний комплекс постраждав найвідчутніше. оскільки першим увійшов в кризу. Основні показники, що характеризують стан і перспективи розвитку будівельного комплексу, представлені у таблиці 5.5. Коригування розвитку будівельного комплексу після подолання кризових явищ постає одним із найважливіших завдань національної економіки. Однак, без глибоких інноваційних перетворень, належного рівня розвитку будівельних матеріалів, росту продуктивності праці, відповідної техніки неможливо підняти будівельний комплекс до європейських стандартів. Промисловість будівельних матеріалів, відчуваючи нестачу фінансових ресурсів, не маючи змоги оновлення виробничих фондів, погіршила якість та знизила конкурентоспроможність виготовлених матеріалів і конструкцій та допустила додаткові витрати виробництва, що відповідно позначається на рівні рентабельності. Подальший розвиток будівельного комплексу буде визначатися розвитком його матеріально-технічної бази.

Таблиця 5.5

Динаміка інвестицій у  будівельному комплексі (у % до попереднього року)

Зважаючи на місце та значення будівельного комплексу в розвитку економіки постає завдання відповідного впливу держави на його розвиток і функціонування.

Одним із методів такого впливу є індикативне планування капітального будівництва, що охоплює  капітальні вкладення, проектно-розшукові  роботи і роботи проектних організацій, будівельного виробництва та розвитку потужностей будівельно-монтажних  організацій. Важливою складовою державного регулювання будівельної індустрії  є сприяння системному підходу до ресурсного забезпечення галузі будівництва, яке включає фінансові ресурси, трудові ресурси, обладнання, конструкції, матеріали. Головними джерелами інвестування у капітальне будівництво виступають:

- власні нагромадження:

- амортизаційні відрахування;

- асигнування державного бюджету;

- використання кредитів  державного бюджету;

- надходження від продажу  майна, яке не використовується;

- кошти від здачі в  оренду будівельного майна та  ін.

Особливим видом будівництва  виступає зведення житла. Зважаючи на соціальну значимість цього виду будівництва, завдання держави полягає в посиленні ЇЇ впливу на його здійснення. Поряд з цим, розвиток житлового будівництва обґрунтовано вважається одним з важливих каталізаторів економічного піднесення. Це пов'язано з мультиплікативним ефектом, який отримує економіка завдяки інвестиціям у житлове будівництво. Вони стимулюють розвиток реального сектора економіки та ведуть до зростання обсягів виробництва у багатьох галузях, пов'язаних із будівництвом (промисловість будівельних матеріалів, машинобудування, деревообробна промисловість, транспорт та ін.). Опосередковано задіяні галузі виробництва товарів побутового характеру через зростання потреби у новоселів у придбанні меблів, електропобутових приладів тощо. За підрахунками фахівців, кожна гривня, вкладена у будівництво житла, дає 2,6-3 грн. приросту ВВП, а додаткове робоче місце у житловому будівництві забезпечує роботою 5-6 працівників у інших галузях. Таким чином, інвестиції у житлове будівництво дозволяють вирішити соціальні проблеми і підвищити рівень добробуту населення. Звідси необхідність ефективного стимулювання розвитку та регулюванні ринку будівництва житла в країні.

Пожвавлення інвестиційної  діяльності, починаючи з 1998-1999 рр., прийняття  ряду законодавчих актів, зокрема законів "Про планування І забудову територій", "Про майнову відповідальність за порушення умов договору підряду (контракту) про виконання робіт на будівництві об'єктів" та ін. сприяли набуттю досвіду діяльності будівельними організаціями та підприємствами. Але й сьогодні залишається багато невирішених проблем економічного, законодавчого характеру, які суттєво ускладнюють розвиток цієї галузі та її ефективність. Це пов'язано, в основному, з виникненням цілого комплексу питань щодо ресурсного забезпечення житлового будівництва. реконструкції наявного житлового фонду, механізму залучення коштів населення для таких цілей. Розвиток та ефективність приватних будівельних фірм та інфраструктури житлової індустрії, що не мали відповідного законодавчого забезпечення, призвели до виникнення порушень і зловживань. Усунення накопичених проблем вимагають відповідної державної політики. Не отримали достатнього розвитку форми впливу держави на розвиток житлового будівництва, що включають стимулювання залучення коштів учасників будівництва. Основними інструментами впливу держави на активізацію таких процесів повинні стати надання приватним забудовникам пільг! кредитів. Важливими Інструментами цієї політики повинні стати роздержавлення підприємств, створення приватних фірм з виробництва будівельних матеріалів, виробів І конструкцій, створення бірж. Інвестиційних та інших фондів, іпотечних і житлових банків, страхових компаній та інших ринкових структур. Щодо сприяння окремим громадянам, особливо пільгових категорій, у вирішенні їх житлових проблем, то вагомим інструментом повинні стати збереження права на державне забезпечення житлом у межах запроваджених норм, субсидії, пільгові кредити, одержання житла у власність на виплату