Экономика предприятия

2.3 Склад, структура та  показники використання оборотних  коштів підприємства:

2.3.1 Характеристика, склад і структура оборотних  коштів підприємства

4.1. Характеристика, склад  і структура оборотних коштів  підприємства

Оборотні засоби (оборотні кошти) – це матеріальні цінності і грошові кошти, які знаходяться у розпорядженні підприемства, які використовуються у процесі технологічного циклу виготовлення продукції і при її реалізації повертаються підприємству.  
Поділ оборотних коштів на оборотні фонди і фонди обігу зумовлений особливостями їх використання у сферах виробництва продукції і її реалізації.  
Оборотні фонди – це частина виробничих фондів підприємства, які повністю споживаються в кожному технологічному циклі виготовлення продукції і повністю переносить свою вартість на вартість цієї продукції.  
Речовим змістом оборотних фондів є предмети праці, а також деякі засоби праці.  
Оборотні фонди підприємства включають:  
Виробничі запаси – предмети праці, які ще не залучені у виробничий роцес і знаходяться на складах підприемства у вигляді запасів.  
Незавершене виробництво – продукція, яка не пройшла всіх стадій обробки.  
Витрати майбутніх періодів – витрати на підготовку та освоєння нової про - дукції, що мають місце в даний період, але будуть погашені в майбутньому.  
Фонди обігу функціонують у сфері обігу (реалізації продукції).  
Фонди обігу включають:  
готова продукція на складах підприемства;  
готова продукція, яка відвантажена і знаходиться в дорозі;  
грошові кошти на розрахунковому і інших рахунках;  
грошові кошти у незавенршених розрахунках;  
готівка в касі.  
Обігові засоби підприємства здійснюють кругообіг. Вони послідовно проходять грошову форму, виробничу форму, товарну форму і знову повертаються в грошову форму.  
Грошова стадія. На цій стадії кошти використовуються на придбання сирови - ни, напівфабрикатів, палива, енергії: тобто на придбання ресурсів. При цьому грошові кошти переходять в матеріально-товарну форму. На цій стадії формуються виробничі запаси підприємства.  
Виробнича стадія. На цій стадії запаси переходятьу виробничу стадію. Вклю - чаються працівники, які отримуютьза свою працю заробітну плату. Матеріально-то - варні цінності, враховуючи витрати на заробітну плату перетворюються в готову продукцію.  
Товарна стадія. Виготовлена продукція продається. Підприємство отримує виручку, яка повністю погашає витратиі має у своєму складі прибуток.  
Оборотні засоби поділяються на нормовані і ненормовані. До нормованих належать всі оборотні фонди та готова продукція на складах підприємства. До ненормованих відносяться відвантажена готова продукція та готівкові та безготівкові грошові кошти підприємства.  
Джерелом формування оборотних засобів підприємства є власні і залучені кошти. До власних коштів належать виділені підприємству при його утворенні кошти (якщо підприємства державні), статутні фонди недержавних підприємств, а також поповнення цих фондів. Поповнення можевідбуватись за рахунок прибутку підприємства, а також за рахунок залучення в оборот стійких пасивів (заборгованості по заробітній платі, внесків на соціальне страхування, резервів майбутніх платежів).  
Залученими оборотними коштами є кредити банків, якими покривається нестача власних оборотних засобів.  
Структура оборотних засобів характеризується співвідношенням їх окремих елементів у загальному обсязі оборотних засобів, яке виражається у відсотках.  
*100%  
Ця структура може бути досить різною в залежності від галузі, до якої належить підприєм ство, але в цілому по промисловості 2/3 оборотних засобів – це оборотні фонди, а 1/3 - фонди обігу.  
Результати відображені у вигляді таблиці 11 ( данні з додатку 6 ). 

2.3.2 Визначення  середнього річного залишку оборотних  коштів

Використовуючи вихідні дані визначаємо структуру обігових коштів у звітному році. ( таб. 11)  
Для оперативного управління підприємством та щорічного підбиття підсумків його діяльності розраховують середньорічний залишк обігових коштів за рік:  
 
ОКп.р., ОКк.р. – залишок обігових коштів на початок та кінець року.  
ОКп.кв.і - залишок обігових коштів на початок кожного кварталу окрім 1-го.  
Використовуючи вихідні дані маємо(додаток 6):  

2.3.3 Розрахунок  показників, які характеризують  ефективність використання оборотних коштів

Ефективність використання оборотних  коштів підприємства характеризують наступні показники:  
коефіціент обігу оборотних коштів;  
коефіціент закріплення оборотних коштів;  
тривалість одного обігу обротних коштів.  
Коефіціент обігу оборотних коштів визначається як відношення обсягу реалізо - ваної продукції (виконаних робіт або наданих послуг) до середнього залишку обіго - вих коштів за період, що аналізується.  
 
Коефіцієнт обігу оборотних коштів характеризує кількість обертів, що здійс - нюють обігові кошти підприємства за певний період часу.  
Використовуючи вихідні дані (додаток 6 і 3) розрахуємо Коб у звітному та базовому роках:  
 
 
Коефіціент завантаження визначається як відношення серед - нього залишку обігових коштів за період, що аналізується (ОК) до обсягу реалізо – ваної продукції (виконаних робіт чи наданих послуг) – (Рпр.). Даний коефіціент хара - рактеризує кількість оборотних коштів, яка приходиться на 1-ну грн. реалізованої продукції:  
Використовуючи вихідні дані (додаток 6 і 3) розраховуємо:  
 
 
 
Тривалість одного обігу оборотних коштів показує тривалістьодного обороту оборотних засобів в днях і визначається як відношення тривалості періоду, що аналі - зується (Т) до коефіціента обігу оборотних коштів (Коб):  
 
 
 
Висновки.  
Так як коефіціент обігу оборотних коштів (Коб) у порівнянні з базовим роком знизився на 2,03 ( з 3,4 до 1,37) обертів, то задане підприємство працює не ефективно. 

3. Класифікація витрат підприємства та розрахунок їх структури

4. Основні техніко-економічні показники виробничо-господарської діяльності підприємства.

Для визначення економічної ефективності діяльності підприємства використовують систему показників, яка складається з узагальнених та часткових показників

 Метою аналізу виробничо-господарської  діяльності є оцінювання рівня  ефективності застосування виробничих  ресурсів для виробництва і  реалізації продукції, виявлення  ефективності операційної діяльності  підприємства. Систему показників ефективності виробничо-господарської діяльності підприємства наведено в табл. 5.7. 
У ході аналізу виробничо-господарської діяльності проводиться така робота: 
вивчається загальна і виробнича структура підприємства; оцінюється рівень наявної технології виробництва; проводиться аналіз витрат на виробництво; аналізується рух основних фондів. 
Під час аналізу загальної і виробничої структури підприємства розв'язуються такі завдання: 
досліджуються основні техніко-економічні показники структурних підрозділів (обсяги виробництва, чисельність, основні фонди, фонд оплати праці тощо); 
визначаються кількість і місцезнаходження окремих структурних підрозділів, зокрема допоміжних та обслуговувальних, оптимальність їхнього розташування, а також стан будівель і споруд; 
проводиться експертиза доцільності виокремлення деяких підрозділів у процесі майбутньої реструктуризації; 
визначаються основні види продукції, обсяги їх випуску і реалізації за попередні та звітний роки, а також прогнозні показники на наступні роки для кожного структурного підрозділу і для підприємства в цілому; визначається частка кожного виду продукції в загальному обсязі. 
Однією з причин незадовільного фінансового становища підприємства може бути утримання на його балансі значної кількості об'єктів соціально-побутового призначення. 
Завдання оцінювання рівня наявної технології виробництва розв'язується за такими основними позиціями: 
наявністю сучасних передових технологій; 
використанням ноу-хау і власних інноваційних розробок; 
використанням автоматизованих систем управління. 
У процесі аналізу звертається увага на циклічність технологічних процесів, їхню безперервність, повторне використання продуктів переробки (відходів), наявність науково обґрунтованих норм виготовлення продукції, серійність виробництва. 
Під час аналізу витрат на виробництво визначається ефективність планування собівартості і проводиться факторний аналіз відхилень факту від плану. На підставі первинних бухгалтерських документів визначається сума витрат, не пов'язаних із виробничо-господарською діяльністю, у собівартості продукції. При цьому аналізується фактична (у натуральному і вартісному виразі) наявність сировини, матеріалів, палива, купованих напівфабрикатів, інших товарно-матеріальних цінностей, що не стосуються виробництва продукції. На цій підставі розробляються рекомендації щодо їх подальшого використання, зокрема продажу. Велика увага приділяється питанню правильності віднесення витрат на собівартість продукції і на валові витрати для оподатковування. 
Аналізуючи рух основних фондів і амортизаційних відрахувань, потрібно виходити з того, що балансова вартість окремих майнових активів майже ніколи не дорівнює їхній реальній ринковій ціні. Показники завантаженості основних фондів, зносу, матеріале- і енергомісткості, прогресивності технологічних процесів порівнюються з аналогічними показниками діяльності підприємств, найкращих у своїй галузі. 
Майновий стан підприємства оцінюється на підставі дослідження коефіцієнтів зносу, оновлення, вибуття основних фондів; частки активної частини основних фондів у їхній структурі. У процесі аналізу досліджуються тенденції зміни таких статей, як незавершені капітальні вкладення і майно в оренді, оскільки ці активи не беруть участі у виробничому процесі і, за певних обставин, збільшення їхньої частки може негативно вплинути на результативність фінансової і господарської діяльності підприємства. На підставі результатів оцінювання визначають можливість їх реалізації (у тому числі в рахунок погашення заборгованості). 
Інформаційною базою аналізу є матеріали планових документів, дані бухгалтерського і статистичного обліку та звітності підприємства.

Аналіз кадрового потенціалу підприємства у процесі його реструктуризації зорієнтований на виявлення резервів колективу, структури індивідуально-психологічних і соціальних якостей персоналу, управлінських факторів. Цей напрям аналізу дає змогу ефективно підготуватися до реструктуризації, оскільки від позиції колективу значною мірою залежить проведення реструктуризації, а в остаточному підсумку успіх діяльності підприємства залежить передусім від особистісних і професійних якостей її працівників, їхньої здатності працювати ефективно і взаємозалежно. 
Реструктуризація висуває підвищені вимоги до кадрового потенціалу підприємства. Це пов'язано насамперед ось із чим: 
реструктуризацію здійснюють керівництво і персонал підприємства, тому важливим є їх професійний і психологічний рівень; 
у ході реструктуризації, як правило, значних змін зазнає організаційна структура підприємства і тим самим його персонал, тому важливо оцінити кадровий потенціал в цілому, а також якості окремих працівників для визначення подальшої стратегії управління персоналом. 
Оцінка персоналу — процес визначення ефективності виконання працівниками підприємства своїх посадових обов'язків, процес визначення потенціалу працівників, встановлення якості, складності та результативності праці конкретного працівника та 
відповідності посаді, яку він займає. У табл. 5.8 наведено основні показники і цілі оцінки персоналу підприємства, що реструктуризується. 
Основні напрямки оперативної діагностики персоналу, яка проводиться з метою підготовки до реструктуризації, найчастіше такі: 
У структура персоналу за кваліфікацією, досвідом, віком, статтю, освітою тощо; 
система добору персоналу; 
система оплати праці; 
система мотивації персоналу; 
У відносини між правлінням і профспілками (аналіз договорів); У оцінка результатів виконання роботи; ^ процеси розвитку та навчання персоналу; 
комунікаційні процеси на підприємстві. 
Під час аналізу кадрового потенціалу також досліджується динаміка чисельності працівників, обсяги прихованого безробіття, плинність кваліфікованих кадрів. З'ясовуються причини, що призвели до втрат робочого часу (відсутність замовлень, сировини, втрата традиційних ринків збуту, висока ціна продукції, недозавантаження устаткування, відсутність маркетингових досліджень тощо), робиться висновок про відповідність кількості працівників потребам виробництва. 
Конкретний набір показників для аналізу кадрового потенціалу залежить від бачення майбутніх характеристик персоналу підприємства. Чим детальнішим та конкретнішим буде це бачення, тим легше буде визначити критерії діагностики. Тому перш ніж робити діагностику персоналу підприємства, необхідно уточнити критерії або показники аналізу. 
Основним інструментом системи управління персоналом є аналіз роботи, результати якого застосовуються у всіх сферах роботи з персоналом, зокрема й під час підготовки до реструктуризації. Цей аналіз полягає у зборі та обробці інформації про роботу, що виконується на певній посаді, її завдання, функції, відповідальність, умови, відносини з іншими посадами в організації. 
Під час збору інформації використовуються методи анкетування, спостереження, інтерв'ювання, реєстрації роботи або ведення щоденника, функціональний аналіз, аналіз організації роботи працівника, анкета для аналізу посади.

Цей етап діагностики є завершальним у рамках підготовки підприємства до реструктуризації. Його мета — оцінити ринкову вартість підприємства в цілому, проаналізувати доцільність існування і перспектив його розвитку в ринковому економічному просторі. Показник ринкової вартості є найважливішою комплексною фінансово-економічною характеристикою, що адекватно відбиває ефективність функціонування підприємств, їхній теперішній стан та очікувані перспективи діяльності. Він реагує на будь-яку зміну господарської ситуації щодо кожного підприємства: зниження рентабельності діяльності, погіршення платоспроможності, збільшення інвестиційного ризику, втрату конкурентних переваг; ці та інші чинники викликають зменшення ринкової вартості суб'єктів господарювання. З урахуванням цього в багатьох успішних зарубіжних компаніях ринкова вартість бізнесу стала найважливішим об'єктом управління. Практично всі вагомі господарські рішення (від зміни постачальника до повної реструктуризації виробництва і ліквідації цілих підрозділів) приймаються з метою збільшення ринкової вартості компаній. 
Для визначення вартості підприємства можуть застосовуватися різні методи, кожний з яких має свої особливості та сфери використання. Серед основних варто виокремити методи оцінювання активів (витратний), дисконтування грошових потоків, ринкового порівняння, оцінювання на основі комбінації підходів. 
Витратний метод виходить з вартості майна підприємства на момент оцінювання. Цей метод полягає в оцінюванні окремих груп активів підприємства. Оцінювання активів передбачає визначення тієї вартості, за якою аналогічні засоби виробництва на ринку можна купити або продати. Реальна вартість підприємства визначається як різниця між сумою його активів і величиною боргових зобов'язань. За базу оцінки, як правило, беруть баланс підприємства на певну дату. Перспективний розвиток підприємства безпосередньо не впливає на його реальну вартість. Цей вплив має «непрямий» характер. Окремі статті балансу оцінюються за вирахуванням зносу і (неодмінно) за відновною вартістю. Позитивні комерційні перспективи та інші «нематеріальні фактори» — такі, як доступ до ринку, кваліфікація працівників тощо не враховуються при оцінюванні балансу. Вони формують резервуар для так званої доброї волі (goodwill), тобто позитивної різниці між реальною вартістю і ціною продажу. Однак ця позитивна різниця може бути реалізована лише за наявності конкуренції між покупцями. 
Цей метод оцінювання має істотний недолік — він не пов'язаний із результатами діяльності підприємства (теперішніми та майбутніми). Через це в країнах з ринковою економікою найчастіше застосовують методи оцінювання, які ґрунтуються на розмірах майбутніх доходів. За використовуваними методичними прийомами такі підходи подібні до процесу оцінювання ефективності капіталовкладень. Ціна підприємства виступає як одноразові витрати, що мають окупитися сумарними майбутніми доходами, приведеними до теперішнього часу. Метод оцінювання на базі прибутковості підприємства ґрунтується на дисконтованих грошових потоках, які мають надійти на підприємство в майбутні періоди, і тому цей метод виходить із цілої низки даних про майбутній розвиток компанії, зміни цін, відомостей про необхідні інвестиції та особливості впливу навколишнього середовища на ефективність господарювання. 
Застосування методу дисконтованих грошових потоків передбачає складання плану доходів і витрат підприємства на кілька років уперед. Різночасові витрати і результати мають бути приведені до періоду оцінювання через норматив приведення різночасових витрат (норму дисконту). Вибір правильного коефіцієнта дисконтування, на базі якого капіталізуються майбутні доходи та витрати, становить певні труднощі. Загальне правило: чим більш невизначеним є майбутнє і вищими інвестиційні ризики, тим вищим має бути рівень дисконту на капітал. 
Кінцевий рік розрахункового періоду визначається можливістю дістати достовірну інформацію. Цей період, як правило, дорівнює 5—10 рокам. 
Така форма визначення поточної вартості майна підприємства використовується в розрахунках, якщо останнє продається без боргових зобов'язань. В іншому разі отримана в результаті розрахунків вартість майна зменшується на розмір заборгованості і суму приведених до дати оцінювання щорічних виплат процентів за довгостроковими позиками. Коли відомо, що підприємство, яке оцінюється, у певний період часу потребує суттєвої реконструкції або капітального ремонту, то необхідні для цього кошти мають вираховуватися з вартості підприємства з відповідним коефіцієнтом приведення (дисконтом). Якщо ж ці кошти будуть частково або повністю позиковими, то необхідно врахувати й сплату процентів за кредитами. У такому разі прогноз грошового потоку є основою процесу оцінювання і потребує урахування складних факторів, що впливають на результати функціонування підприємства. 
При аналізі дисконтованих майбутніх грошових потоків ризик можна визначити як оцінений ступінь невизначеності щодо одержання фінансових результатів функціонування підприємств. Існують два простих способи урахування ризику: перший — зменшувати розмір очікуваних віддач до значення інтуїтивно реального, інший (часто використовується в зарубіжній практиці) — полягає в зміні нормативу капіталізації (дисконту), із використанням більшого його значення для відображення більшого ризику. За безризиковану норму дисконту доцільно вважати надходження за абсолютно достовірними цінними паперами (як правило, це проценти за гарантованими урядом кредитами). 
У разі використання методу ринкового порівняння реалізується спроба оцінити фактори, які впливають на прибутковість об'єкта шляхом порівняння вартості подібного об'єкта. Порівнюються об'єкти, що близькі за своїм виробничим профілем, місцерозташуванням, ступенем корисності, доступністю їх придбання та за демографічною ситуацією. Цей метод передбачає, проте, що виходити треба з подібного співвідношення попиту і пропозиції та близьких «зовнішніх» умов. Такий підхід може бути реалізований лише стосовно невеликої кількості об'єктів. 
Використання ринкового методу вимагає вивчення даних про останній продаж схожої або «порівняльної» власності. Оскільки двох однакових об'єктів не існує, дані про об'єкт, що оцінюється, мають бути скориговані згідно з особливостями предмета оцінювання. Поправки можливі з урахуванням таких факторів, як час угоди, складність об'єкта, його стан, а також тенденції зростання ринкової вартості об'єкта. У разі використання цього методу принципово важливо, щоб оцінювач мав можливість розглянути кілька об'єктів, які порівнюються. 
Оскільки необхідність реструктуризації часто визначається невідповідністю організаційної структури промислових підприємств нинішнім умовам зовнішнього середовища, то критерієм організаційних перетворень виступає «відсікання зайвого».  
Виконання цих нерівностей свідчить про доцільність реструктуризації. Отже, проблеми оцінювання підприємств під час реструктуризації зводяться до визначення поточної і майбутньої вартості підприємства, що реструктуризується; прогнозування майбутньої вартості підприємств, що виокремлюються з реструктуризованого; оцінювання поточної вартості зайвих активів. 
Вартість підприємства визначається його дисконтованими майбутніми грошовими потоками. Додаткова вартість створюється лише тоді, коли підприємства одержують таку віддачу від інвестування капіталу, що перевищує витрати на його залучення. Цією вартістю можна управляти, аналізуючи вплив результатів управлінських рішень на грошові потоки, для чого потрібно розуміти, які фактори впливають на її рівень, яких заходів слід для цього вжити і які результати це принесе. При цьому, як правило, розглядаються альтернативні шляхи, підходи, стратегії і обираються ті, що приводять до найбільшого зростання вартості підприємства. 
Значний ефект дає оцінювання вартості як метод визначення можливостей для реструктуризації на основі максимально можливого збільшення вартості за рахунок використання внутрішніх і зовнішніх джерел. Такі дії передбачають певні реструктуризаційні кроки, які можна подати за допомогою пентаграми реструктуризації Мак-Кінсі (рис. 5.1). 
Відправною точкою, першим кроком цієї моделі є визначення поточної ринкової вартості підприємства, інформацію про яку, як правило, дає фондовий ринок через котирування цінних паперів підприємства. За відсутності таких даних внутрішній аналіз і розрахунок поточної вартості бізнесу може здійснити менеджмент підприємства. 
Другим кроком моделі Мак-Кінсі є оцінювання потенційної вартості підприємства та її складових у разі відсутності будь-яких змін, зокрема й реструктуризаційних заходів. Ця робота полягає в аналізі майбутніх грошових потоків, що їх передбачається одержати за умов реалізації поточних планів діяльності підприємства. Здобутий показник слід порівняти з поточною ринковою вартістю компанії. Різниця між поточною та потенційною вартістю є критерієм для прийняття рішення про необхідність реструктуризації підприємства. За від'ємних відхилень потрібно оцінити діяльність підприємства в цілому та його окремих підрозділів, визначити фактори, що впливають на його ринкові позиції, розглянути джерела формування грошових потоків, їх використання й віддачу. Якщо поточна ринкова вартість менша за фактичну, то на підприємстві необхідно здійснити заходи з його реструктуризації. У протилежному випадку від'ємний розрив може означати, що підприємство являє собою потенційну мішень для поглинання і потребує ліквідації розриву шляхом поліпшення управління активами. 
Третій крок полягає в оцінюванні потенційної вартості бізнесу за умов реалізації оперативних та стратегічних можливостей підприємства в рамках реалізації програми реструктуризації, спрямованої, насамперед, на внутрішні зміни. Здійснення внутрішніх поліпшень є одним із способів усунення від'ємного розриву між поточною і фактичною вартістю підприємства. Аналіз ефективності діяльності порівняно як з аналогічними компаніями, так і з підрозділами підприємства щодо продуктивності, витрат, віддачі від інвестицій дає можливість визначити наявні резерви вдосконалення і розробити відповідну реструктуризаційну програму. Вона може передбачати, наприклад, зміни в ціновій політиці, операційній діяльності та просуванні товару на ринок, пошук нових ринків або орієнтацію на нові сегменти, зниження собівартості продукції, прискорення оборотності капіталу тощо. 
Четвертим кроком у визначенні потенціалу щодо нарощування вартості відповідно до пентаграми Мак-Кінсі є реалізація зовнішніх змін, до яких належать: 
купівля/продаж структурних одиниць підприємства; 
злиття з іншими компаніями; 
створення спільних підприємств або стратегічних альянсів; 
виокремлення структурних одиниць; 
ліквідація окремих підрозділів або видів діяльності. 
Усі ці заходи оцінюються з погляду зростання вартості підприємства як цілого або сумарної вартості його відокремлених одиниць. 
Останній, п'ятий крок моделі реструктуризації спрямований на поліпшення процесів управління капіталом, використання ефекту фінансового лівериджу, оптимізацію рівня заборгованості, конвертацію боргів у власний капітал тощо. Максимальна вартість компанії з урахуванням внутрішніх і зовнішніх поліпшень являє собою оптимальну реструктуризовану вартість.