Інституційні перетворення в економіці України

Таким чином, приватизаційні процеси в Україні призвели не лише до зміни економічних відносин, але дозволили створити вітчизняну модель приватизації. Свою мету приватизація вирішила частково, бо сформувався прошарок недержавних власників, але ефективного господаря не з'явилося. З одного боку, приватизація в Україні здійснювалась не прозоро, здебільшого в обхід існуючого законодавства, участь мільйонів громадян у цьому процесі мала формальний характер. З іншого боку, проблему подолання державного монополізму у виробництві, розподілі та споживанні економічних благ в економіці України здебільшого вирішено та за шіснадцять років створено потужний недержавний сектор. Формування недержавного сектора української економіки на основі передачі частини державного майна у приватні руки триватиме і надалі. Проте важливим питанням стане визначення глибини приватизації та забезпечення ефективного управління державною власністю. Вплив результатів приватизації на розвиток економіки України має значний часовий лаг, що зумовлює потребу у визначенні її наслідків і в перспективі.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 3. Антимонопольна політика та розвиток конкуренції в Україні

 

Створення єдиного народногосподарського комплексу в колишньому СРСР, важливою частиною якого була Україна, та централізоване управління економікою вимагало побудови системи великих підприємств, на яких було сконцентровано значні обсяги виробництва окремих видів економічних благ. Це поступово призводило до монополізації виробництва та збуту економічних благ, та появи різних видів монопольних утворень таких, як міжгалузеві, науково-виробничі, агропромислові об'єднання, трести побутового обслуговування населення, комбінати тощо. Фактично в адміністративно-командній системі господарювання, що існувала в Україні на момент проголошення незалежності, були монополізовані виробництво, управління, система збуту, ціноутворення, оплати праці тощо.

На початку 1990-х pp. в Україні, яка обрала ринкову модель господарювання, потрібно було сформувати конкурентне середовище та демонополізувати економіку. З цією метою в Україні почала формуватися та знаходити практичну реалізацію антимонопольної політика.

Антимонопольна політика - це система заходів уряду, спрямована на досягнення успішного функціонування ринку та регулювання конкуренції між суб'єктами господарювання з метою підвищення ефективності національної економіки, забезпечення національних інтересів і підвищення добробуту населення.

На рівні окремих ринків суть антимонопольної політики виявляється у здійсненні ефективної протидії намаганню будь-якого підприємства (або групи підприємств) підпорядкувати або контролювати певні сегменти ринку, що призводить до обмеження конкуренції.

Одними з перших заходів антимонопольної політики були створення законодавства із захисту конкуренції та обмеження монополізму у підприємницькій діяльності та відповідних державних інституцій. Упродовж 1992-1993pp. Верховною Радою України були прийняті такі головні законодавчі акти, як Закон України "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності, Закон України "Про Антимонопольний комітет України", ухвалено Державну програму демонополізації економіки і розвитку конкуренції. Згідно з Державною програмою демонополізації економіки і розвитку конкуренції найважливішими завданнями при формуванні конкурентного середовища в Україні стали зниження рівня монополізації та розвиток конкуренції на ринку, захист інтересів підприємств та споживачів від монопольної діяльності, запобігання монопольній діяльності та обмеження її, створення структури горизонтальних ринкових зв'язків між господарюючими суб'єктами для забезпечення саморегулятивних механізмів у розвитку економіки, зменшення залежності від державних управлінських структур, адаптація управлінських кадрів державних підприємств та об'єднань в нових умовах. В Україні також було створено дві важливі державні інституції, що координували питання демонополізації вітчизняної економіки та розвитку конкуренції на різних ринках такі, як Антимонопольний комітет України та Міжвідомча комісія з питань демонополізації економіки (діяла у 1995-2001pp.).

Процес демонополізації та формування конкурентного середовища в Україні відбувався через створення умов для рівноправного функціонування різних форм власності та великої кількості малих приватних підприємств, проведення комерціалізації торгівлі, громадського харчування, побутового обслуговування населення, зниження або зняття перешкод, що обмежують вступ суб'єктів господарювання на існуючі ринки, та деконцентрація виробництва, що здійснювалася шляхом розукрупнення більшості об'єднань і великих підприємств у всіх галузях вітчизняної економіки. Ці заходи оцінюються неоднозначно. З одного боку, замість монопольних структур загальнодержавного і місцевого рівнів у торгівлі, громадському харчуванні, побутовому обслуговуванні населення з'явилось декілька тисяч нових самостійних суб'єктів господарювання. З іншого боку, до розукрупнених виробничих об'єднань входили підприємства, що мали свою спеціалізацію та виробляли не однакову, а різну продукцію проміжного циклу, яка вже потім використовувалась головним підприємством для виготовлення кінцевої продукції. Деконцентрація виробництва у цьому випадку призводила до руйнування господарських зв'язків, зростання витрат та нівелювання дії ефекту масштабу.

У середині 1990-хpp. відбувся перегляд найважливіших засад антимонопольної політики в Україні, що виявилося у формуванні законодавчої бази, яка регулює діяльність природних монополій та захищає конкуренцію. Базові положення антимонопольної політики були задекларовані в Конституції України, яка закріплювала право на рівні умови господарювання суб'єктів підприємницької діяльності незалежно від форми власності. Держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності. Не допускається зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція. Відповідно формування сучасних засад антимонопольної політики в Україні було визначено у Законі України «Про захист від недобросовісної конкуренції», Законі України «Про захист економічної конкуренції». Під час розроблення цих нормативних актів було враховано семирічний досвід правозастосовної діяльності Антимонопольного комітету України, судову практику, проаналізоване відповідне законодавство розвинутих країн Європи, Америки, Азії, використано положення типового закону «Про захист конкуренції» комісії ООН з торгівлі та розвитку (ЮНКТАД). Водночас в Україні виникає нова підгалузь антимонопольного законодавства, яка має специфічний предмет регулювання. Базовим законом цієї підгалузі права є Закон України «Про природні монополії», прийняттю якого перезували укази Президента України «Про заходи щодо реалізації державної політики у сфері природних монополій» (1991p.), «Про запровадження ліцензування діяльності господарюючих суб'єктів у сфері природних монополій» (1998p.), «Про основні напрями конкурентної політики» на 1999-2000pp. та заходи щодо їх реалізації (1999р.) та інші. Відповідно важливим напрямом антимонопольної політики в Україні у XXI ст. є регулювання діяльності суб'єктів природних монополій та захист економічної конкуренції.

Під природними монополіями розуміють стан товарного ринку, при якому задоволення попиту на цьому ринку є ефективнішим за умови відсутності конкуренції внаслідок технологічних особливостей виробництва (у зв'язку з істотним зменшенням витрат виробництва на одиницю товару в міру збільшення обсягів виробництва), а товари, що виробляються суб'єктами природних монополій, не можуть бути замінені у споживанні іншими товарами, у зв'язку з чим попит на цьому товарному ринку менше залежить від зміни цін на ці товари, ніж попит на інші товари. Згідно з даними Державного комітету статистики України у 2005р. частка валової доданої вартості, що припадає на галузі в яких присутні підприємства природні монополісти (добувна промисловість, виробництво та розподілення електроенергії, газу, води, послуг транспорт і зв'язок), становить 22,4 %. Діяльність суб'єктів природних монополій зосереджена у тих галузях економіки України, які формують базу для її успішного соціального та економічного розвитку.

Основний приріст ринків відбувся за рахунок сфери надання житлово-комунальних послуг, а також діяльності Антимонопольного комітету України щодо поглибленого дослідження ринків. Виявлення порушення законодавства про захист економічної конкуренції з боку природних монополій і застосування відповідних інструментів впливу належать до найважливіших заходів антимонопольної політики у цій сфері. Антимонопольний комітет України щороку порушує справи, пов'язані зі зловживанням монопольним становищем, здійсненням антиконкурентних узгоджених дій, антиконкурентних дій органів влади, недобросовісною конкуренцією.

Порушення норм антимонопольного законодавства суб'єктами природних монополій здебільшого стосуються питань ціноутворення та встановлення необґрунтовано високих цін для всіх або окремих категорій споживачів. За безпосередньою участю органів Антимонопольного комітету України у 2006 році підприємствами житлово-комунального господарства здійснено перерахунки споживачам за ненадані або надані в неповному обсязі послуги з централізованого тепло -, водопостачання та водовідведення на суму понад 250 млн. грн. Протягом 2001-2006pp. за ненадані або надані у неповному обсязі послуги з централізованого тепло -, водопостачання та водовідведення споживачам повернуто шляхом перерахунків більше двох мільярдів гривень. 

Ще однією проблемою, пов'язаною з визначенням тарифів суб'єктами природних монополій, є застосування практики перехресного субсидіювання. В Україні впродовж 1992-2006pp. існування такого методу тарифного регулювання знаходило широку підтримку у тих груп споживачів, які були орієнтовані на одержання послуг за низькими цінами, насамперед серед домогосподарств з низьким рівнем доходів. В економіці України було створено умови, за яких населення за послуги тепло -, водо -, газо -, електропостачання сплачувало за заниженими тарифами, а для юридичних осіб вони підвищувалися. Але перехресне субсидіювання суперечить реальним інтересам населення, оскільки переплачуючи за електроенергію, природний газ, послуги централізованого водопостачання і водовідведення, місцевого зв'язку, підприємства включають ці витрати до цін на свої товари.

Таким чином, за роки незалежності в Україні вдалося сформувати конкурентне середовище. Якщо у 1991-1992pp. частка монопольного сектора економіки України становила 100 %, то у 2001-2002pp. зменшилась до 40 %. Упродовж 1991-2006pp. вдалося демонополізувати виробництво, систему управління, збуту, оплати праці тощо. Найважливішим напрямом проведення антимонопольної політики в Україні на початку XXI ст. є захист вже існуючого конкурентного середовища та перетворення конкурентних відносин в ефективніші, оскільки підприємства-монополісти намагаються одержати додаткові прибутки через встановлення дискримінаційних цін, необґрунтоване злиття, таємні змови, тонізацію відносин тощо. Проведення антимонопольної політики в Україні щодо регулювання діяльності природних монополій пов'язується з практикою ціноутворення.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаних джерел

1. Алимов О. М. Економічний розвиток України: інституціональне та ресурсне забезпечення: моногр. / О. М. Алимов, А. І. Даниленко, В. М. Трегобчук. – К. : Об’єднаний ін-т економіки НАН України, 2005. – 540
2. Блауг М.  Экономическая мысль в ретроспективе: Пер. с анг. – 4-е изд.- М.: Дело ЛТД, 1994.- 720 с.                                                                                                                   
3. Дзюбик С. Д. Основи економічної теорії.- [Електронний ресурс]. Режим доступу http://pidruchniki.ws/
4. Інституційні основи інноваційного розвитку економіки [Текст] : навч. посіб. / за заг. ред. В. Є. Новицького. – К. : КНТ, 2008. – 360 с.
5. Национальная экономика: учеб. пособие для студентов высших учебных заведений [Белоцерковец В. В., Завгородняя Е. А., Лебедева В. К. и др.]; под редакцией В. Н. Тарасевича. – К. : Центр учебной литературы, 2009. – 290 с.
6. Національна економіки: навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / [Білоцерківець В. В., Завгородня О. О., Лебедєва В. К. та ін.]; за ред. В. М. Тарасевича. – К. : Центр учбової літератури, 2009. – 280 с.   
7. Норт  Д. Інституції, інституційна зміна та функціонування економіки. – К., 2000.
8. Фонд державного майна України [Електронний ресурс]. Режим доступу http://www.spfu.gov.ua/spfu.gov.ua/default.aspx
9. Яременко А. Переходные процессы в экономике Украины: институциональный аспект. – Харьков, 1997.