Комерційна діяльність підприємницьких структур

Формами оптової торгівлі можуть бути: конкурентні торги; закриті торги; аукціонна торгівля (вона може бути і роздрібною).

Конкурентні торги - це форма організації торгівлі, коли потенційні продавці обумовлюють письмово умови купівлі, а також характери­стики товарів та послуг, а покупець вибирає найкращу пропозицію.

При закритих торгах умови контракту  тримають в таємниці.

Аукціонна торгівля - це спосіб реалізації товарів за допомогою конкуренції покупців.

Важливе місце в здійсненні оптової  торгівлі належить біржі.

Роздрібна торгівля замикає ланцюг руху товару від виробника до споживача. До роздрібної торгівлі, поряд з  магазинами та іншими торговельними установами, належать також і підприємства громадсько­го харчування та сервісу.

Формами роздрібної торгівлі є незалежні  роздрібні торговці, що во­лодіють магазином; торгівля на основі оренди торговельної точки; організація торгівлі на паях (тобто кооперативних засадах).

Основні види підприємств роздрібної торгівлі: підприємства само­обслуговування (універсами); магазини товарів за зниженими  ціна­ми; магазин-склад торгівля за каталогами; немагазинна торгівля (замовлення поштою, інформаційні листи); торговельні автомати; про­даж на дому та ін.

Торгівля відображує економічні відносини  суспільства За рівнем торгівлі можна  робити висновок, наскільки розвинені  ці відносини. Порівнюючи торгівлю в  колишніх республіках Союзу (нині СНГ) і в країнах з ринковою економікою, можна виявити відмінність у системі відносин, технологічному процесі та культурі виробництва (незважа­ючи на зовні подібні атрибути). І це зрозуміло. Не будучи власниками, господарями підприємств торгівлі, її працівники за умов тоталітарної системи не були зацікавлені ні в продажу товарів, ні в сервісному об­слуговуванні покупців. Звідси байдужість, інертність, відсутність ба­жання працювати.

Сьогодні торгівля України перебуває  на шляху до комерції, що зу­мовлено більш високим рівнем розвитку її. Цей процес здійснюється комерціалізацією, тобто роздержавленням торгівлі та ліквідацією ад­міністративно-командної системи управління її. Передбачається лікві­дувати торги, трести, об'єднання, фірми, управління, комбінати та інші аналогічні їм підприємства державної торгівлі, громадського харчу­вання і сфери послуг та утворення на їх базі структурних підрозділів нових комерційних підприємств торгівлі. При цьому зберегти за новоствореними підприємствами профіль основної їх діяльності з продажу товарів різноманітного асортименту. У сфері оптової торгівлі забез­печити створення і функціонування альтернативних структур, у тому числі заснованих на недержавних формах власності, надаючи їм, в разі потреби, відповідні приміщення. Відносини підприємств оптової торгівлі із новоствореними повинні здійснюватися на основі контрак­тів (договорів).

Разом з тим процес комерціалізації  відбувається складно, повіль­но. Часто  кооперативні підприємства торгівлі на „добровільних" заса­дах приймають  підприємства торгівлі до своїх асоціацій, об'єднань з умовою, що останні делегують їм ряд функцій (природно тих, які в них були раніше).

Багато працівників торгівлі бояться  комерціалізації, оскільки само­стійно  ніколи не працювали, не вміють і не знають, як укладати конт­ракти (договори), шукати партнерів, забезпечувати себе товарами, працювати з великими банками, страховими компаніями тощо. Лякає інфляція, відсутність власних грошей, безробіття, нестабільне еконо­мічне становище в країні. Та, незважаючи на це, комерціалізація набуває дедалі більшого розвитку. Так, якщо у 1991 р. у роздрібній торгівлі функціонувало 3974 підприємства з товарооборотом у 25 млрд. крб., то вже у 1994 р. таких підприємств з'явилося 23700 з товарооборотом у 321136,3 млрд. крб.

Зовнішня і міжнародна торгівля

Зовнішня і міжнародна торгівля, незважаючи на свою близькість,1 є різними поняттями.

Зовнішня торгівля - це специфічний  сектор економіки окремої дер­жави, суб'єктами якого сьогодні є підприємницькі структури, пов'яза­ні з реалізацією  товарів (послуг, ідей) на зарубіжних ринках і частини зарубіжного товару на національному ринку. Зовнішня торгівля Украї­ни є об'єктом національного державного регулювання і пов'язана з торговельним балансом країни. Здійснюється вона на основі Зако­ну України „Про зовнішньоекономічну діяльність.

Міжнародна торгівля - специфічна сфера, що об'єднує зовнішньо­торговельні  сектори національних економік. Вона пов'язана з світо­вим ринком і регулюється міжнародними економічними організа­ціями.

Зовнішньоекономічною діяльністю сьогодні можуть займатися практично всі підприємницькі структури, якщо це не суперечить їх статуту та чинному законодавству. Для її здійснення необхідно при­дбати ліцензію на вивезення товару, яка видається Міністерством економіки, Міністерством зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі та іншими міністерствами, яким таке право надає Кабінет Міністрів Ук­раїни.

Основним інститутом, що регулює  міжнародні торговельні відно­сини, є Генеральна угода по тарифах  і торгівлі (ГАТТ), завданням якої є лібералізація зовнішньої торгівлі та торгових режимів, зниження розмірів торговельних тарифів, боротьба з протекціонізмом і демпін­гом. В основу діяльності ГАТТ покладено принцип „однакового під­ходу" до партнерів.

Діяльність ГАТТ охоплює широке коло тарифно-митних питань. ЇЇ угоди  відпрацьовуються на основі так званого „раунду переговорів", що утворює торгово-правовий каркас, до рішень якого зобов'язані пристосовувати свою зовнішньоторговельну політику окремі дер­жави.

Класична схема руху товарів  від експортера до імпортера така: склад експортера - шлях до порту (залізничної станції) - знаходження у порту - шлях за кордон - складування товару за кордоном - до­ставка імпортеру. Ця схема визначає набір комерційних документів, які можна поділити на товарні, страхові і супроводжувальні.

Товарним документом є коносамент (накладна), який підтверджує одержання вантажу, тимчасове його збереження та складування, від­вантаження і доставку вантажоотримувачу. Індосамент дозволяє передавання коносаменту іншій особі.

Страховий документ - це страховий поліс, який видається стра­ховою компанією для забезпечення цілості товарів від пошкоджень, втрат і форс-мажорних обставин (стихійних лих).

Супроводжувальний док/мент представлений  рахунком-факту-рою. Цей документ дає  докладний опис товарів. До нього  можуть до­даватися сертифікати, які засвідчують вид, походження, масу, обсяг, якість та хімічний аналіз товарів.

Основними моментами при ввезенні (імпорті) товарів з-за кордону на національний ринок є митний огляд  і митний тариф. Завданням митного  огляду є:

оцінка вартості товарів, що ввозяться, і визначення виду мита, яке оподатковується;

відповідність маркування національним стандартам;

виявлення товарів, заборонених до ввезення на національний ринок;

відповідність величини партії, зазначеній у рахунку;

правильність виставлених рахунків-фактур за вантаж.

Митний тариф потрібний для  класифікації товарів з метою  обкла­дання його відповідним митом.

Розрахунки по зовнішньоторгових  операціях можуть здійснювати­ся за фактом відвантаження товарів у  порту або на залізничній станції при поданні комплексу документів (страховий поліс, коносамент, рахунок-фактура тощо). У договорах між партнерами обумовлюються місце відвантаження, час передавання права власності, відповідаль­ність продавця перед покупцем, розподіл транспортних видатків між партнерами. Існують стандартні форми міжнародних угод, засновані на „Умовах поставки у міжнародній торгівлі". Основними є такі фор­ми розрахунку між партнерами:

С/Ф (вартість, фрахт, страховка) - продавець  зобов'язаний за свій рахунок зафрахтувати судно, оплатити перевезення (фрахт), митні витрати і страхування вантажу до того моменту, коли він перетне борт судна при відвантаженні, а покупець бере на себе ризик щодо збереження вантажу після перетинання вантажем лінії судна;

ФОБ - продавець оплачує всі транспортні, страхові та митні витра­ти до моменту доставки вантажу (товару) на борт судна Покупець, у свою чергу, фрахтує судно і страхує вантаж;

ФОР (вільний на рейках або франко-відвантажувальна платфор­ма) - продавець повинен  за свій рахунок доставити і завантажити товар до залізничного вагону, а решту витрат несе покупець;

ФОТ (франко-вантажний автомобіль) - продавець доставляє товар до вантажного автомобіля і оплачує  всі витрати до моменту переда­вання товару перевізникові вантажу;

франко-завод - покупець отримує товар від продавця на місці його виготовлення або зберігання. Він несе всі витрати з транспортування і страхування вантажу;

ФОК (франко-відвантаження) - продавець  оплачує всі видатки до моменту  передавання вантажу в установленому  місці його перевіз­нику;

ФАС (франко уздовж борту судна) - продавець  повинен в установ­лений строк  доставити товари до борту судна;

КАФ (вартість, фрахт) - продавець оплачує  всі видатки з відванта­ження, страхування і фрахту до прибуття судна у порт призначення.

В усіх зовнішньоторгових розрахунках, що включають умову „франко", продавці несуть митні витрати.

Біржа і біржові операції

Не всі підприємницькі структури самостійно займаються реаліза­цією свого продукту. Багато з них при  укладанні угод купівлі-продажу або обміну (бартеру) користуються послугами посередників. Таким посередником є біржа- товарна, товарно-сировинна, фондова, валют­на, універсальна її діяльність полягає в організації оптової торгівлі матеріальними, сировинними ресурсами, продукцією виробничо-тех­нічного призначення, товарами народного споживання, сільськогос­подарськими продуктами, валютою, цінними паперами. Біржа не має права провадити операції купівлі-продажу від свого імені, тобто не може виступати у торзі як продавець або покупець, її основна функ­ція - посередництво. Крім того, біржа виконує ще ряд функцій, а са­ме: виявляє попит і пропозицію; надає членам біржі та відвідувачам місця для торгу і його обслуговування; збирає та опубліковує біржо­ву інформацію (головним чином про операції та ціни), регулює супе­речки при укладанні та реалізації угод.

Біржа створюється як товариство з  обмеженою відповідальністю, акціонерне товариство або асоціація. Основним її завданням та змі­стом діяльності є організація постійно діючого  оптового ринку. За­сновники біржі вносять початковий капітал, який становить статутний фонд, необхідний для оплати вартості основних фондів, утворення оборотних коштів та резервного фонду.

Членами біржі можуть бути як окремі громадяни, так і організації, що оплатили постійне місце на ній.

Для організації біржової торгівлі необхідно визначити: перелік бір­жових  товарів і процедур реалізації їх; роль котирувальних комісій у  встановленні біржової ціни, статус маклерства та маклерів. Потріб­но також знати  мову жестів біржи, розуміти її.

Біржова торгівля виступає у трьох  основних формах: власне біржова (угоди  укладаються через маклера у  біржовому залі);

аукціонна (здійснюється на конкурентній основі в аукціонному залі); ярмаркова (торгівля за зразками, на основі виставки-продажу). Всі ці форми передбачають реалізацію товарів на посередниць­ких, комісійних засадах через біржові організації. Члени біржі мають право безплатно відвідувати біржу, користуватися її технічним апа­ратом і здійснювати операції. Відвідувачі біржі бувають постійними (які за це вносять річну платню) і разові (оплачують кожне відвідування) . Глядачі платять за вхід і не мають права брати участь у торгах

Біржі поділяють:

за принципом організації- на публічно- та приватно-правові. Перші функціонують під державним котролем, другі - є акціонерною компа­нією з публічною відповідальністю;

за сферою діяльності - міжнародні та національні;

залежно ви номенклатури - вузькоспеціалізовані, спеціалізовані, універсальні.

Посередницькі операції на біржі мають право здійснювати тільки члени біржі, брокерські контори, фірми, у тому числі маклери, броке­ри, які від імені своїх клієнтів і укладають торгові контракти.

Крім брокерів на біржі здійснюють операції джобери (спекулянти), що провадять  операції за свій рахунок, а також  трейдери (біржові спекулянти), які скуповують контракти за свої кошти і продають до­рожче. Спекулянти, які виграють на підвищенні цін, звуться „биками", а на зниженні - „ведмедями".

До основних та допоміжних операцій, що виконуються товарною біржею, належать: купівля-продаж реального товару; спекуляції, хеджування, котирування цін, встановлення стандартів на біржові това­ри; розробка типових контрактів; фіксування торгових угод, здійс­нення арбітражних функцій; ведення розрахунків між членами біржі через ліквідаційні каси і розрахункові палати, інформаційна діяльність, надання різних послуг клієнтам.

При укладанні термінового контракту  покупець і продавець пере­дають брокеру маржу, тобто деяку грошову  суму, яку брокер вносить у розрахункову палату біржі. Всі біржові операції реєструють. Біржо­вий механізм підтримує економічну боротьбу між бізнесменами за кращі умови господарювання, найвигідніші умови виробництва, реалі­зацію продукту і отримання максимального доходу.

При проведенні операцій на будь-якій товарній біржі укладається біржовий контракт, в якому обумовлюють строки поставки товару, його ціну, кількість, якість. Слід зазначити, що наявність товару на бір­жі на момент укладання угоди не є обов'язковою умовою.