Напрями оптимізації системи прогнозування попиту та пропозиції робочої сили

Значне місце  серед методів економічного прогнозування займають так звані комбіновані методи. До них відносяться методики змішаною формаційною основою, у яких як первинну використовують як фактографічну, так і експертну інформацію. Наприклад, при проведенні експертного опитування може бути використані фактографічна інформація. І, навпаки, при екстраполяції тенденції, поряд з фактичними даними, — експертні оцінки.

В Україні  тривалий час використовувався балансовий метод прогнозування ринку праці, що передбачав прив'язку розподілу населення за сферами зайнятості до трудових ресурсів. Зараз прогнозування здійснюється на підставі даних обстежень домогосподарств. При цьому вихідними даними для прогнозування рівня і структури зайнятості є результати демографічного прогнозу, виконання економічних програм, показники аналізу зайнятості і безробіття, урядові рішення, що впливатимуть на обсяги та структуру робочих місць.

2.1. Методичні основи прогнозування  попиту та пропозиції робочої  сили в Україні

Для того, щоб  розрахувати прогноз попиту та пропозиції робочої сили використовують такі методи:

• Застосування когортно - компонентного демографічного прогнозу, який ґрунтується на аксіоматичному рівнянні демографічного балансу
• Прогноз компонентів (рівнів народжуваності, смертності, інтенсивності та напрямів міграцій) розробляється за допомогою експертних оцінок, методів аналогій, математичних моделей і різних видів екстраполяцій.
• Прогнозування за окремими компонентами демографічного розвитку передбачає комбінацію процесів народжуваності, смертності та міграцій, які визначають динаміку населення.

Виділяють такі етапи здійснення прогнозування:

1-й етап. Аналітична оцінка ключових тенденцій соціально-економічного і регіонального розвитку України.

2-й етап. Прогнозування індикаторів зайнятості на макрорівні (зайнятість − потреба). Формування економетричних залежностей між прогнозною змінною пропозиції робочої сили (потреби економіки у робочій силі) в Україні та пояснюючими їх змінними у вигляді багатофакторної лінійної регресії.

3-й етап. Прогнозування індикаторів зайнятості на макрорівні (зайнятість − пропозиція). Формування економетричних залежностей між прогнозною змінною пропозиції робочої сили в Україні та пояснюючими їх змінними у вигляді багатофакторної лінійної регресії.

4-й етап. Ідентифікація галузей економіки (видів економічної діяльності), що є визначальними для динаміки зайнятості населення України.

5-й етап. Прогнозування індикаторів зайнятості на рівні окремих видів діяльності (зайнятість − потреба). Розрахунок прогнозних значень зайнятості у j-му виді економічної діяльності.

6-й етап. Прогнозування індикаторів зайнятості у розрізі професій. Розрахунок частки кожної професії у загальній чисельності зайнятості у відомих періодах за кожним видом економічної діяльності. Визначення лінійного (або іншого) тренду вказаної частки до потрібного прогнозного року, якій має найбільше значення R2 для кожної професії.

7-й етап. Прогнозування індикаторів зайнятості на регіональному рівні. Формування економетричних залежностей між прогнозною змінною пропозиції робочої сили (потреби у робочій силі) на рівні регіону та пояснюючими їх змінними у вигляді багатофакторної лінійної регресії.

8-й етап. Узгодження прогнозів зайнятості на макро-, регіональному і галузевому рівні та ідентифікація пріоритетних для забезпечення зайнятості видів економічної діяльності.

2.2 Проблеми інформаційного забезпечення  прогнозування потреби економіки  у робочій силі

Виділяють такі проблеми:

• Статистична інформація:
• вибіркові обстеження економічної активності населення (Labour Force Survey):
• проблеми самоідентифікації (професійної);
• Державний центр зайнятості: проблеми визначення реальної потреби підприємств у робочій силі за професіями (вакантні робочі місця);
• Всеукраїнський перепис населення України (розподіл населення, зайнятого економічною діяльністю, за групами занять): проблеми ” періодичності ” отримання даних;
• Пенсійний фонд: проблеми персоніфікації даних
• Альтернативні джерела інформації
• анкетування роботодавців щодо потреби підприємств у робочій силі за професіями.

3. Напрямки оптимізації системи прогнозування попиту та пропозиції робочої сили

В Україні  не застосовується комплексний підхід до прогнозування потреб виробничої та невиробничої сфер у кваліфікованих працівниках з урахуванням структури  національної економіки, а сучасний ринок праці України визначається значною професійно-кваліфікаційною  розбалансованістю. Однією з найбільш серйозних проблем є відсутність  працюючої системи комплексного оцінювання співвідношення попиту та пропозиції на ринку праці України, що унеможливлює запровадження заходів щодо вирівнювання професійно-кваліфікаційного дисбалансу. Зокрема, слід виділити наступні аспекти:

1. Розбіжності у кількісних показниках державної статистики щодо ринку праці, які надходять з різних джерел. Існує значна розбіжність між кількістю резюме та чисельністю громадян, які шукають роботу через ДСЗУ. Цьому є різноманітні пояснення: база резюме лише доповнюється, і з неї не прибираються відомості щодо працевлаштованих громадян; одна особа подає декілька резюме на різні вакансії тощо. Але всі ці припущення не дають змоги реально оцінити ефективність діяльності служби зайнятості із працевлаштування незайнятого населення. 
2. Недосконалість якісної складової державних статистичних даних стосовно попиту та пропозиції робочих місць. За даними ДСЗУ, у жовтні 2010 р. галузевий розподіл кількості вільних робочих місць (вакансій) був таким: 48,7 % − для робітників, 35,3 % – для службовців, 16 % – для осіб, які не мають професії. У загальній кількості вакантних посад кожна п’ята припадала на підприємства переробної промисловості, кожна сьома – на торгівлю та ремонт автомобілів, побутових виробів і предметів особистого вжитку, кожна дев’ята – на державне управління.

Наявні дані не дозволяють визначити якісну складову процесів на ринку праці. Проблема поглиблюється тим, що Міністерство соціальної політики України використовує саме ці дані для прогнозування попиту та пропозиції робочої сили, що означає системну помилковість державної політики щодо ринку праці та подолання безробіття.

3. Недостатнє покриття статистикою сфери послуг та галузей економіки, не пов’язаних з індустріальним виробництвом. Державної статистичної інформації у її нинішньому вигляді недостатньо для визначення, як саме співвідносяться попит та пропозиція робочих місць по галузях.

За даними ДСЗУ, найбільш затребуваними  на ринку  праці є некваліфіковані робітники, робітники металообробного та інших  виробництв, керівники та спеціалісти  різних сфер, фахівці в галузі будівництва  та архітектури, медичні працівники. Незважаючи на значну різницю у кількісних показниках, структура попиту та пропозиції по перших п’яти позиціях є відносно схожою: найбільша кількість вакансій припадає на найпростіші професії; керівників та спеціалістів; металообробне та ін. виробництва; сферу послуг (побуту) та торгівлі, транспорт та автосервіс.

За даними Держкомстату, найбільший попит на робочу силу спостерігається у галузях: переробна промисловість; торгівля; ремонт автомобілів, побутових виробів  та предметів особистого вжитку; державне управління; операції з нерухомим  майном, оренда, інжиніринг та надання  послуг підприємцям; діяльність транспорту та зв’язку. Щодо пропозиції, найбільш чисельними є вакансії у сферах: торгівля; ремонт автомобілів, побутових  виробів та предметів особистого вжитку; сільське господарство, мисливство та лісове  господарство; переробна промисловість; діяльність транспорту та зв’язку; охорона здоров’я та надання  соціальної допомоги.

З одного боку, державна статистика підтверджується  даними експертів щодо гострої потреби промисловості у кваліфікованих працівниках. З іншого, оцінка проводилася лише по робітничих спеціальностях; вивчалися потреби виробничих підприємств; крім того, ДСЗУ найбільш затребуваною вважає некваліфіковану працю, відводячи переробній промисловості значно скромніше місце. Вивчення ж ринку праці на підставі даних незалежних операторів ринку (рекрутингових агенцій), демонструє, що державна статистика не повною мірою відбиває потреби ринку праці. Потреби багатьох сфер бізнесу не охоплюються державною статистикою (в т.ч. через неякісну інформацію, що надходить до регіональних управлінь Держкомстату), що знижує можливості аналізу реального стану ринку праці.

Згідно даних  недержавних агенцій, найзатребуванішими позиціями в галузях, не пов’язаних з промисловим індустріальним виробництвом, на початок осені 2010 р. були:

- Менеджери  з продажу харчових продуктів,  непродовольчих товарів масового  споживання. Фахівці із продажу  є найбільш затребуваними: з  початку 2010 р. кількість вакансій  зросла на 25-30 %, проте кадровий  дефіцит зберігався. Сфера продажів  є неоднорідною і має специфічні  незадоволені потреби, зокрема:  брак фахівців на ринку продажу  фармацевтичної продукції, який  пов’язаний з відсутністю в  Україні системи їх підготовки; нестача кваліфікованих фахівців, які спеціалізуються на експортних продажах зерна; недостатня кількість спеціалістів із управління, прогнозування та розвитку напрямів роздрібної торгівлі. Зазначена інформація, вочевидь, не потрапляє до Служби зайнятості, і ця тенденція не враховується при підготовці та перепідготовці осіб, які знаходяться на обліку в ДСЗУ.

- IT-фахівці.  Сфера ІТ−послуг забезпечує роботою  понад 40 тис. кваліфікованих фахівців і продовжує розвиватися. Україна охоплює 20 % ринку експорту програмного забезпечення у Східній Європі та знаходиться на другому місці в регіоні після Росії за цим показником. Проте, за даними служби зайнятості, ІТ посідає 19 місце (з 23-х) за кількістю пропонованих вакансій, а Держкомстат взагалі не виділяє ІТ з категорії

- Фахівці  у сфері фінансів. В 2010 р. зріс попит на фахівців у сфері фінансів підприємств. Такий сплеск попиту зокрема, на досвідчених бухгалтерів із знанням сучасних комп’ютерних технологій розрахунку; фінансових контролерів та спеціалістів із трансформації звітності; некваліфікованих директорів новоутворених фірм (за якими часто приховуються конвертаційні центри), які є технічними фігурами та не здійснюють реальних керівних функцій, має позаринкову природу та є наслідком поглиблення тінізації приватного сектору економіки в умовах реформування державної регуляторної політики, а отже зростання потреби у фахівцях із оптимізації бази оподаткування підприємств.

- Інженерні  та конструкторські спеціальності,  пов’язані із застосуванням новітнього  обладнання (як правило, електронного, високотехнологічного, допоміжного  для сфери ІТ або нестандартних  розробок для харчової, фармацевтичної  промисловості, медицини тощо) та  розробкою нових технологічних  рішень.

- Агрономи. Підприємства сільського господарства потребують фахівців у сфері сучасних агротехнологій, підвищення врожайності та ефективного використання ґрунту.

- Лікарі у  сільській місцевості. Ця позиція  стабільно не заповнюється, що  свідчить про необхідність заохочення медичних фахівців (середньої та вищої професійної ланки) до роботи в сільській місцевості. Притаманні селу складні умови життя та побуту відштовхують підготовлених медиків, які або поповнюють лави незайнятого населення, або працюють не за фахом у містах.

Фактично, ДСЗУ недостатньо виконує функції  з перепідготовки незайнятих громадян з метою їх подальшого працевлаштування, системно не співпрацює з недержавними операторами ринку зайнятості (в  т.ч., щодо залучення їх до перепідготовки фахівців для реальних потреб ринку  праці та створення програм перенавчання), підтримує утриманські настрої  у значної кількості осіб, які  знаходяться на обліку в ДСЗУ. Загалом, можна говорити не лише про відсутність дієвої системи перепідготовки кадрів на базі державної служби зайнятості, а й про необхідність перегляду підходів до отримання дорослим населенням спеціальностей, які затребувані на ринку праці. 

Подолання розбалансованості  між потребами ринку праці  та характеристиками робочої сили потребує, зокрема, наступних заходів:

І. Перегляд пріоритетних цілей та завдань державної служби зайнятості

Серед заходів  щодо вдосконалення діяльності служби зайнятості пропонуємо наступні:

1. Змістити акценти діяльності ДСЗ з безпосередньої грошової допомоги безробітним на надання підтримки в активному пошуку роботи в тому числі: консультування з питань підготовки резюме та самопрезентації; організацію навчання з найбільш затребуваних на ринку праці спеціальностей; аналіз ринку праці та надання консультацій щодо середньострокових потреб у робочій силі випускникам шкіл та особам, які бажають змінити кваліфікацію.

2. Враховувати інформацію ДСЗ при формуванні державного замовлення на підготовку кадрів з метою приведення його у відповідність до вимог ринку праці, в тому числі:

- забезпечити вивчення базовими центрами зайнятості кон’юнктури ринку професій та спеціальностей при проведенні заходів щодо професійної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації безробітних;

- результати прогнозних показників стану ринку праці необхідно обов’язково враховувати в процесі формування державного замовлення на підготовку кадрів з урахуванням прогнозу попиту роботодавців на 3–5-річну перспективу.

3. З метою вдосконалення системи моніторингу та прогнозування ситуації на ринку праці ДСЗ слід забезпечити аналіз стану ринку праці, зокрема:

• визначати обсяг та професійно-кваліфікаційну структуру додаткової потреби роботодавців у трудових ресурсах у зв’язку з реалізацією пріоритетних національних проектів, державних цільових програм, державних інвестиційних проектів;
• прогнозувати обсяг та професійно-кваліфікаційні показники пропозиції робочої сили з урахуванням демографічних процесів та наявної структури професійної освіти;
• формування державного реєстру отримувачів державних послуг для сприяння зайнятості населення.