Кредитні ризики: аналіз, моделювання, методи управління

Після того, як усі кредити  класифіковано, обчислюється розрахункова величина резерву на покриття втрат  за кредитними операціями. Надалі банк формує цей резерв за рахунок певних джерел. Визначення джерел формування резерву — одна з найважливіших проблем у банківській діяльності. В міжнародній практиці резерв прийнято формувати за рахунок прибутку до оподаткування, що дозволяє зменшити оподатковувану базу на суму відрахувань до резерву і зменшує величину податків. Такий підхід створює для банків стимул сформувати резерв у повному обсязі.

Але при цьому виникає  загроза того, що банки намагатимуться ухилитися від виплати податків до бюджету, свідомо занижуючи якість кредитного портфеля та завищуючи відрахування до резерву. На практиці цей процес регулюється ринковими відносинами, оскільки завищення резерву зменшує не лише податки, а й прибуток, що залишається у розпорядженні банку. Це, у свою чергу, зменшує розмір дивідендних виплат, що негативно впливає на ринкову ціну акцій банку та призводить до відпливу капіталу. Крім того, в такий спосіб уникнути виплат податків удається лише протягом деякого періоду. Якщо ризик не виправдався і кредит було повернуто, то прибуток у майбутньому періоді збільшується на відповідну суму.

Крім резерву під  кредитні ризики банки створюють  загальний резерв, джерелом формування якого є чистий прибуток. Створення  та використання загального резерву  регулюється чинним законодавством кожної країни. Кошти загального резерву можуть спрямовуватися на покриття втрат за кредитами, які виникли з вини банку, на відшкодування судових витрат, на покриття втрат у повному обсязі, якщо коштів резерву під кредитні ризики для цього виявилося недостатньо.

Сек’юритизація

Сек’юритизація —  це продаж активів банку через  перетворення їх в цінні папери, які в подальшому розміщуються на ринку. В основному сек’юритизація застосовується до банківських кредитів, даючи можливість банкам передавати кредитний ризик іншим учасникам ринку — інвесторам, які купують цінні папери. Крім того, за допомогою сек’юритизації банк може здійснити трансферт ризику зміни відсоткової ставки та ризику дострокового погашення кредиту. Процес сек’юритизації дозволяє перемістити балансові активи банку за баланс, тобто є одним із видів позабалансової діяльності банку. Сек’юритизація активів знижує рівень ризикованості банку, покращує якість активів, дозволяє підвищити за інших рівних умов показники адекватності капіталу. На розвинутих ринках сек’юритизація як окремий вид позабалансової діяльності поширилася порівняно недавно — в 1980—1990-х роках. Темпи її зростання в цей період дорівнювали 29,6 % в рік, а 73,5 % всіх операцій на цьому ринку контролювало дев’ять банків — грошових центрів.

У процесі сек’юритизації беруть участь кілька сторін: банк як ініціатор продажу пакету кредитів; компанія, яка займається емісією цінних паперів; гарант (страхова компанія); інвестори (фізичні чи юридичні особи), котрі купують цінні папери на ринку. Процедура сек’юритизації починається з того, що банк, який є ініціатором продажу кредитів, укладає договір з компанією, котра на загальну суму сек’юритизованих кредитів робить емісію цінних паперів. Перед розміщенням пакету цінних паперів на ринку, компанія-емітент має здобути підтримку гаранта, який виконує функцію страхування емітованих цінних паперів. Часто така підтримка надається у формі урядових гарантій чи акредитивів великого банку. Відтак цінні папери розміщуються на ринку, а отримані від їх продажу грошові кошти починають надходити до гаранта та компанії-емітента, які передають їх банку-ініціатору.

Таким чином, банк отримує  готівкові кошти на загальну суму пулу сек’юритизованих кредитів. При  цьому банк продовжує обслуговувати  ці кредити (які стають позабалансовими зобов’язаннями банку), тобто проводити розрахунки з позичальниками, отримувати кошти від погашення основної суми боргу та процентні платежі. Отримані грошові потоки банк направляє емітенту цінних паперів, який, у свою чергу, переводить їх інвесторам, тобто виплачує дохід за цінними паперами. Отже, потік грошових коштів починає надходити до інвестора, коли позичальники виплачують основну суму боргу та проценти банку-ініціатору.

Коли кредити сек’юритизовано, тобто перетворено в пакет  цінних паперів, власність на ці кредити та відповідні потоки грошових надходжень переходить до інвесторів. Звідси походить і назва — перехідні цінні папери (passthrough securities). Прикладами сек’юритизованих активів є іпотечні кредити, автомобільні позички, кредити на придбання обладнання. Оскільки перехідні зобов’язання забезпечені матеріальними активами, то в їхніх назвах відображається вид забезпечення — сертифікат на автомобільну позичку, забезпечені нерухомістю цінні папери.

Процедура сек’юритизації дозволяє банку здійснити трансферт кредитних ризиків (передати ризик іншим учасникам ринку), оскільки разом із власністю на кредити та надходження за ними до інвесторів, котрі придбали цінні папери на ринку, переходить і кредитний ризик. У разі неповернення кредитів збитків зазнають інвестори.

 

2. Кількісний аналіз показників теорії ризику

Математичне сподівання

Безсумнівний інтерес  становить така оцінка ризику невдачі, яка ґрунтується на всьому спектрі  можливих результатів (збитків, платежів тощо). Якщо відомі всі можливі наслідки окремого рішення та ймовірності їх настання, то для оцінки міри (ступеня) ризику використовується величина очікуваної невдачі (сподіване значення, математичне сподівання), тобто середньозважена величина цих можливих результатів.

Відомо, що прогнозування  будь-якого економічного показника  пов’язане з похибкою прогнозу. Величина похибки визначає ступінь  ризику планів (рішень), які ґрунтуються  на прогнозованих економічних показниках. У статистичному моделюванні  та прогнозуванні вводяться та аналізуються такі поняття, як середній та емпіричний ризик. За показник ступеня середнього ризику, зокрема, обирається математичне сподівання квадрата різниці між розрахунковими і фактичними значеннями прогнозованого економічного показника. Мінімізація ступеня середнього ризику дає змогу найбільш правдоподібно виявити закономірності та реально існуючі суттєві взаємозв’язки.

Як величина ризику в  абсолютному вираженні часто використовується міра розсіювання значень економічного показника відносно центра групування цих значень. Нехай за центр групування значень економічного показника використовується його матема-тичне сподівання.

У випадку, коли всі можливі  наслідки події описуються дискретною випадковою величиною Х = = {x₁;  x₂; … ; x_n}, а розподіл ймовірностей їх настання P = {p₁; p₂;…; p_n}; , ступінь ризику очікуваної невдачі визначається за формулою:

W = 

=  ,

де pj – однакові, тому ми знаходимо середнє значення .

В якості оцінки ризику в абсолютному вираженні часто використовується міра розсіювання значень економічного показника відносно центра групування цих значень. Зазвичай на практиці в якості центра групування значень економічного показника використовується його математичне сподівання, а для оцінки міри розсіювання відносно цього центра групування – дисперсія:

.

Для дискретної випадкової величини Х дисперсія D(X) обчислюється за формулою:

Отже, дисперсія характеризує міру розсіяння випадкової величини Х навколо її математичного сподівання.

Середнє квадратичне  відхилення

Математичним виразом  варіації відносно середнього як однієї з кількісних оцінок ступеня економічного ризику традиційно при-ймається дисперсія та середньоквадратичне відхилення. На нашу думку, цілком чітко можна зазначити, що обчислення сере-дньоквадратичного відхилення норми прибутку деякого активу як оцінки ступеня ризику ще не є завершеною оцінкою міри ри-зику, бо суб’єктові ризику необхідно ще співвіднести середньо-квадратичне відхилення до необхідної норми прибутку щодо да-ного класу активів і до рівня ефективності й ступеня її варіабельності в альтернативних варіантах.

Середньоквадратичним (стандартним) відхиленням випадкової величини Х називається величина, яка визначається за формулою: 

Підхід до оцінки ризику, що спирається на дисперсію (варіацію) чи середньоквадратичне відхилення, вважається класичним. Причому чим  більшими будуть ці величини, тим більшим  буде ступінь ризику, визначеного на основі економічного показника Х.

Сучасний підхід до оцінювання ризику базується на тому, що ризик  пов’язаний саме з несприятливими для менеджера (інвестора) ефектами і для його оцінювання достатньо  брати до уваги лише несприятливі відхилення від сподіваної величини. При цьому в якості оцінки ризику використовується семіваріація, яка обчислюється за формулою:

де a_j – індикатор несприятливих відхилень, який визначають за формулою:

З практичної точки зору зручніше (беручи до уваги вимірність величин) застосовувати семіквадратичне відхилення:

Згідно із сказаним вище, чим більшою буде величина SV(X) (чи SSV(X)), тим більшим буде ступінь ризику.

Необхідно відмітити, що у відносному вираженні оцінка ризику  визначається як величина збитків, віднесена до деякої бази, за яку найзручніше приймати або майно підприємця, або загальні витрати ресурсів на даний вид підприємницької діяльності, або ж очікуваний прибуток.

За умови, коли сподівані доходи одного проекту відрізняються від сподіваних доходів іншого проекту і стає недостатнім порівнювати лише показники варіації, то використовується коефіцієнт варіації, що обчислюється за формулою:

Коефіцієнту варіації можна надати таке економічне тлумачення: це величина ризику відхилень, що припадає на одиницю сподіваного доходу. А тому можна дійти висновку, що коефіцієнт варіації має негативний інгредієнт і може використовуватись в якості оцінки ризику у відносному вираженні, тобто

W =

Коефіцієнт  семіваріації характеризує величину ризику несприятливих відхилень, що припадає на одиницю сподіваного доходу. Коефіцієнт семіваріації у ряді випадків дає можливість, вникаючи у сутність проблеми, краще оцінити ступінь ризику. Це доцільно, зокрема, тоді, коли зовнішнє економічне середовище, чинники ризику, характерні для аналізованого об’єкта (проекту), відзначаються динамізмом.

 На нашу думку,  можна застосовувати як оцінку  ступеня ризику, пов’язаного з  модальним значенням випадкової величини, медіанним значенням випадкової величини, зі зваженою середньогеометричною випадкової величини, відповідно коефіцієнт семівідхилення від модального значення , коефіцієнт семівідхилення від медіанного значення , коефіцієнт семівідхилення від середньогеометричної величини.

Слід зазначити, що коли йдеться про ряд показників (коефіцієнтів) ступеня ризику у відносному вираженні, зокрема про коефіцієнт варіації, коефіцієнт семіваріації тощо, що обчислюються відповідно до формул, то вони мають сенс лише тоді, коли доцільно максимізувати відповідний показник ефективності, математичне сподівання (модальне значення, медіанне значення тощо) якого перебуває в знаменнику відповідної формули. Коли ж ідеться про ймовірні витрати (втрати, збитки), прийняті за базу, то чим меншим є в абсолютному вираженні сподіване значення базового показника, з яким пов’язаний відповідний об’єкт (проект) з ряду альтернативних, тим в цілому цей проект буде кращим.

У випадку  використання семіквадратичного відхилення, для оцінювання ризику у відносному вираженні обчислюють коефіцієнт семіваріації:

 

3. Практична реалізація

Розрахункові  дані

	Райффайзен Банк Аваль	Експрес-Банк	Хрещатик	ОТП Банк	Надра Банк
січень	87.29	29.61	16.98	61.33	24.23
лютий	88.64	29.53	17.23	61.86	24.02
березень	88.43	29.89	17.4	62.48	24.37
квітень	89.16	29.95	17.6	61.94	24.31
травень	88.71	30.24	17.66	62.03	26.18
червень	89.23	30.2	17.65	61.78	26.7
липень	89.28	30.35	17.83	61.66	26.22
серпень	88.99	30.66	18.05	61.52	25.75
вересень	89.52	30.77	18.06	61.96	25.74
жовтень	90.04	30.5	17.75	62.19	25.5
листопад	90.56	30.58	17.98	61.79	25.34
грудень	91.08	30.25	18.04	62.22	25.4