Дієслівні форми як засоби стилістики в офіційно-діловому стилі

Вступ

Найпоширенішою дієслівною формою в офіційно-діловому та науковому  стилях є дієслово теперішнього часу із значенням позачасовості, яке  вживається у І чи ІІІ особі  множини (ми вимагаємо, дирекція звертається).

Теперішній час може вживатися на позначення майбутнього, коли треба підкреслити обов’язковість виконання дії (нарада розпочинається о 10 год.) Недоконаний вид у текстах ділового та наукового спрямування позначається складеними формами (будуть проводитися, буде здійснюватися).

Доконаний вид твориться за рахунок префіксації (візувати - завізувати, проектувати - запроектувати).

Наказовий спосіб у офіційно-діловому стилі вживається у формі інфінітива та описових лексичних засобів.

Інфінітив, вживаний у  наказах та розпорядженнях, надає  висловлюванню категоричного характеру. Він повинен мати форму на –ти (здійснювати, інформувати);

закінчення –ть вживається у розмовній мові, зрідка в художніх текстах.

Менш категоричні безособові форми: вони констатують факт і застосовуються в різних інструкціях, статутах та ін. (заборонено, не дозволяється).

Дієслова ІІІ особи  однини мають повні та короткі  форми (зна і знає, бува і буває). У офіційно-діловому стилі вживається тільки повна форма (зазначає, повідомляє). Слова нема і немає вживаються в усіх стилях мови.

Для ділового стилю визначальними є такі морфологічні ознаки:

- мінімальне вживання  прислівників;

- особових займенників;

- відсутність вигуків;

- значна кількість  дієприкметників і дієприслівників,  які відповідають вимогам “компактності”  викладу.

 

 

 

Основна частина

Дієслово - це повнозначна  частина мови, яка означає дію  або стан і виражає це значення в граматичних категоріях виду, стану, способу, часу, особи (роду), числа.

Дієслово як частина  мови має п'ять основних граматичних  форм:

1. Інфінітив.

2. Власне дієслово (особово-родові форми).

3. Дієприкметник.

4. Дієприслівник.

5. Предикативні форми  на -но (-єно), -то.

 

1. Інфінітив - це початкова форма дієслова, яка називає дію безвідносно до діючої особи, часу, способу та стану.

 

Формальною ознакою  інфінітива є фіналь -ти (-ть), напр.: писати (писать), читати (читать), знати (знать). У системі ділового мовлення вживають, звичайно, неозначену форму дієслова із формантом -ти (паралельна форма на -ть поширена в розмовному та художньому стилях).

 

Маючи дієслівну лексичну семантику, інфінітив функціонує у позиціях двох протиставлених одна одній частин мови - іменника та дієслова.

 

Особливість вживання інфінітива у ролі присудка односкладного чи двоскладного речення полягає в  аналітичності: інфінітив виконує  роль лексичної частини дієслівного складеного присудка, а допоміжні слова (фазисні, модальні дієслова; модальні прикметники, прислівники) вказують на фази перебігу дій або їх перебування в станах, можливість чи неможливість, доцільність чи недоцільність їхнього здійснення, напр.: Економіка починає працювати стабільно; Треба ліквідувати безробіття.

 

Часто в ролі головного  члена речення інфінітив виступає самостійно або в складі стійкого словосполучення, виражаючи модальне значення повинності, напр.: Провести конференцію 5 травня; Ввести в дію з часу прийняття.

 

Форму інфінітива доконаного виду використовують в ухвальній  частині ряду документів, зокрема  протоколу, наказу, розпорядження тощо, для вираження наказовості, напр.: затвердити на посаді; взяти інформацію до відома; допустити до участі в конкурсі; позбавити пільг;.

 

Іменну функцію інфінітив  реалізує, виконуючи роль означення, додатка, підмета чи присудка двоскладного речення, напр.: Самоповага, впевненість  у собі, здатність повірити в свої сили пов 'язані з бажанням досягти мети;

 

2. Власне дієслово - це дієвідмінювані, або особово-часові та осо-бово-способові, форми, які є основними і типовими формами дієслова і найповніше подають його граматичні ознаки.

 

Дієвідмінювання - це тип  словозміни дієслів за особами в  теперішньому, майбутньому часі дійсного способу (І, II дієвідміна), особова парадигма дієслів наказового способу та зміна дієслів за родами в минулому часі та умовному способі.

 

Парадигма теперішнього - майбутнього часів будується  на основі протиставлень 1, 2, 3-ої особи в однині та множині. Розрізняють дві парадигми особових закінчень у теперішньому та простій формі майбутнього часу: -у (-ю), -еш (-єш), -е (-є), -емо (-ємо), -eme (-eme), -уть (-ють) - І дієвідміна; -у (-ю), -иш (-їш), -ить (-їть), -имо (-їмо), -ите (-їте), -ать (-ять) - II дієвідміна.

 

Від дієслова бути вживається форма є (інколи в поетичній мові для 1 -ої і 3-ої особи однини - єсть, для 2-ої особи однини - єси), що заступає всі інші форми. Дієслова на -вісти утворюють форму 3-ої особи множини переважно описово, напр.: вони дадуть відповідь.

 

Особова парадигма дієслів  наказового способу має спеціалізовані особові закінчення тільки в трьох  формах - 2-ої особи однини та 1,2-ої особи  множини, які систематизують у два  типи: -и, -ім (-імо), -іть (-іте) та -0 (нульове закінчення), -мо, -те. Аналітична форма утворюється за допомогою частки хай (нехай), яка додається до дієслівних особових форм, омонімічних формам теперішнього (для дієслів недоконаного виду) або простої форми майбутнього (для дієслів доконаного виду) часу.

 

У мові існують дієслова, що позначають дію, яку не може виконувати мовець чи співрозмовник, а тільки той, хто  не бере участі в розмові (третя особа). Відповідно вони не мають форм 1,2-ої особи, тобто їх особова парадигма  є неповна, пор.: боліти - болить, болять (зуб, голова, серце), цвісти - цвіте, цвітуть (сад, вишня, дерево).

 

 

У текстах ділового спрямування (інструкції, статути тощо) часто використовують безособові дієслова, утворені від  особових за допомогою постфікса -ся, з метою констатації факту, напр.: не дозволяється, (категорично) забороняється; не допускається.

 

Зміна більшості дієслів сучасної української літературної мови стосовно особи та числа або роду та числа  органічно пов'язана з граматичними категоріями часу та способу.

Час - це дієслівна граматична категорія, яка виражає відношення дії до моменту мовлення. В сучасній українській  літературній мові розрізняють теперішній, майбутній, минулий і давноминулий час.

 

У діловому мовленні поширені дієслова теперішнього часу із значенням позачасовості - теперішній постійний, виражені формами 1-ої особи множини, 3-ої особи однини та множини, напр.: вважаємо за доцільне звернутися до ректора університету з пропозицією відкликати...; рівень інфляції становить; банк впроваджує нові форми роботи з клієнтами; допускають до участі в конкурсі осіб....

 

Теперішній час може вживатися  в значенні майбутнього, якщо треба  підкреслити обов'язковість виконання  дії, напр.: Нарада розпочинається об 11 годині!

 

Майбутній час представляють дієслова доконаного виду (проста форма) або недоконаного виду (складена форма), напр.: Форум відбудеться у вересні; На засіданні вченої ради буде доповідати завідувач кафедри.

 

3. Дієприкметник - це особлива форма дієслова, що виражає динамічну ознаку предмета за дією, яку він сам виконує (активні дієприкметники) або яка на нього спрямована (пасивні дієприкметники).

 

Активні дієприкметники бувають теперішнього та минулого часу, утворюються відповідно від основ  теперішнього часу дієслів недоко-наного виду за допомогою суфіксів -уч-/-юч- або -ач-/-яч та від основи інфінітива неперехідних дієслів доконаного виду за допомогою суфікса -л-, напр.: контролюючий, терплячий; збанкрутілий.

 

У сучасній українській  діловій мові вживання активних дієприкметників  теперішнього часу обмежене. Неповною є навіть твірна база цих дієслівних форм. Наприклад, вони зовсім не утворюються від дієслів з постфіксом -ся. У такому разі використовують перифрастичний вислів, напр.: вчитися -> той, хто вчиться.

 

Пасивні дієприкметники утворюються від основи інфінітива перехідних дієслів, як правило, доконаного, рідше недоконаного виду за допомогою суфіксів -її-, -єн- (-єн-), -т-, напр.: прочита-ти -> прочи-та-н(ий), запроси-ти -" запрош-ен(ий), приклеї-ти -> прикле-єн(ий), висуну-ти -> висуну-т(ий) або висун-ен(ий), писа-ти -> писа-н(ий).

 

Пасивні дієприкметники використовують для лаконічного  вираження думки (часто вони замінюють  ціле підрядне речення). Вони відзначаються  вищою частотою вживання в науковому  та діловому стилях мови порівняно  з активними (їх співвідношення у тексті складає 5:19). Виступаючи у ролі означення самостійно чи у поєднанні з іншими словами (дієприкметниковий зворот), пасивні дієприкметники уточнюють, конкретизують зміст означуваного ними слова, напр.: Витрати на придбання будівель і споруд, призначених для виробничих потреб, не належать до кошторисної документації будов. Функціонуючи як присудки, вони набувають здатності виражати різні часові значення за допомогою допоміжних слів (бути, ставати, здаватися тощо), напр.: Робота буде завершена вчасно (майбутній час); Робота була завершена вчасно (минулий час). Відсутність допоміжного дієслова свідчить про минулий час, напр.: Робота завершена вчасно. Аналогічно може бути виражене часове значення активних дієприкметників зі суфіксом -л-, напр.: Тоді банк не вважатимуть збанкрутілим (майбутній час).

 

Активні дієприкметники минулого часу та пасивні дієприкметники часто використовують у професійному мовленні, напр.: збіднілий, збанкрутілий; підтверджений, покритий (акредитив); опротестований, преюдиційований (вексель), втрачена (вигода), вироблений (дохід).

 

Входячи до складу термінологічних  сполук, дієприкметники часто послаблюють  значення дії і вступають у  синонімічні чи антонімічні відношення подібно до прикметників, напр.: фіксовані (витрати) -постійні, рентні; передавальні (платежі) - трансферні.

 

Дієприкметники можуть втрачати ознаки дієслова і прикметника  та переходити в іменники, напр.: Береженого Бог береже!

 

4. Дієприслівник - це незмінна форма дієслова, яка виражає супровідну до основної дію (завершену або незавершену).

 

Дієприслівники недоконаного виду утворюються від основи теперішнього часу дієслів недоконаного виду за допомогою суфіксів -учи/ -ючи (від  дієслів І дієвідміни) або -ачи /-ячи (від дієслів П дієвідміни), напр.: тонути (тон-уть) -> тонучи, купувати (купу-ють) -> купуючи, просити (прос-ять) -> просячи, кричати (крич-ать) -> кричачи. У зіставленні з основним дієсловом-присудком конкретизується їх часова співвіднесеність: а) одночасність, напр.: Шумлять, заїжджаючись на свято, люди; б) попередність, напр.: Дивуючись зі спритності виконавців, керівник, однак, похвалив їх роботу; в) наступність, напр.: Готуючи бланки, він забув попередньо узгодити їх структуру з керівником.

 

Дієприслівники доконаного виду утворюються від основи інфінітива за допомогою суфіксів -ши або -вши, вибір яких зумовлений характером кінцевого звука основи (приголосний або голосний), напр.: прибіг-ти -" прибіг-ши, сказа-ти -> сказа-вши. Виражають, як правило, додаткову дію, яка відбувається перед основною, напр.: Заслухавши та обговоривши звітну доповідь керівника відділу, працівники одноголосно ухвалили... .

 

5. Предикативні  форми на -но, -то - це незмінні форми дієслова, що виступають головним членом (присудком) у безособових реченнях.

 

За своєю семантикою та використанням форми на -но, -то становлять специфіку української мови, яка вирізняє її з-поміж інших слов'янських мов10.

 

Утворюються вони від  основи пасивних дієприкметників за допомогою суфікса -о, напр.: завершений) -" завершен-о, написан(ий) -> написан-о, здобут(ий) -" здобут-о. Саме ці форми вживають замість пасивних дієприкметників, якщо хочуть наголосити на дії, а не на ознаці, пор.: Запрошення розіслано вчасно замість Запрошення розіслані вчасно.

 

Особливого звучання набувають предикативні форми на -но, -то в текстах художньої літератури, напр.: Все розтрачено, розгублено, Бо воно було людьми

 

Не шановано, не люблено (Олександр Олесь).

 

Виражаючи значення результативного  стану, що є наслідком виконаної  дії, такі форми дієслова зосереджують в собі "усю силу вислову", їх використовують на останньому етапі пасивізації" суб'єкта дії двоскладних речень, пор.: Адміністрація виплатила заборгованість -> Заборгованість виплачена (адміністрацією) -" Заборгованість виплачено.

 

За характером своєї  семантики виражають дію перехідну, минулу, пасивну. Однак можуть передавати значення майбутньої дії за допомогою допоміжного дієслова бути, напр.: Роботу буде завершено вчасно.

 

Як правило, безособові дієслівні форми на -но, -то вживають у значенні "хтось щось зробив", напр.: Роботу завершено (хтось завершив); Лист відправлено (хтось відправив). Рідко їх використовують стосовно явищ природи, напр.: Поля затоплено (вода затопила).

 

Слід пам'ятати, що форми  на -но, -то в українській мові є  безособовими і не можуть мати при собі навіть пасивного суб'єкта, вираженого формою орудного відмінка, типу Нами проаналізовано, а треба У роботі проаналізовано.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки

 

Найпоширенішою дієслівною формою в ділових паперах є  дієслово теперішнього часу із значенням  позачасовості, яке стоїть у першій або третій особі множини (ми вимагаємо, дирекція звертається).