Конституційний статус Верховної Ради України

Міністерство освіти і науки України

Дніпропетровський Національній Університет ім. О. Гончара

Центр заочної та вечірньої форм навчання

Кафедра «Теорії держави та права, конституційного права

та державного управління»

 

 

 

 

 

                                                      КОНТРОЛЬНА РОБОТА

                                                                   на тему:

                            «Конституційний статус Верховної Ради України»

 

 

 

Виконала:

Студентка групи УУ-12-1(з)

Перепадя А.С.

Перевірила:

доц. кафедри Саєнко М.І.

 

 

 

 

 

Дніпропетровськ

2013

 

 

Тема даної контрольної роботи “Конституційний статус Верховної Ради” є

вкрай актуальною для вивчення, особливо в контексті конституційного

права. Оскільки кожна держава для повноцінного здійснення своїх завдань

і реалізації функцій повинна створювати різноманітні державні

організації, які у юридичній науці називають механізмом держави.

 

Механізм держави – це система всіх державних організацій, які

здійсьнюють ії завдання і реалізують функції. З цієї точки зору

соціальне призначення держави здійснюється ії механізмом, який

складається з органів держави, державних підприємств і державних

установ, які є різновидом державних організацій. Частина державних

організацій (саме органи держави) наділяються владними повноваженнями,

за допомогою яких здійснюється управління в суспільсьтві з метою

реалізації завдань і функцій держави. Ця частина відображається окремим

спеціальним поняттям, яким є поняття апарату держави.

 

Нині в Україні не існує інших органів законодавчої влади —

загальнонаціональних або місцевих — крім її Верховної Ради. До 1992 р. в

період між сесіями Верховної Ради законодавчу владу здійснювала її

Президія шляхом внесення змін і доповнень до чинних законодавчих актів,

 

Верховна Рада є загальнонаціональним представницьким органом державної

влади, оскільки вона представляє увесь український народ — громадян

України всіх національностей і виступає від імені всього народу. Це

випливає як з Преамбули Конституції та її змісту, так і з назви

парламенту — "Верховна Рада України".

 

 Що стосується вищих органів державної влади  України то до них

відносяться: Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів

України, Конституційний Суд України, Верховний Суд України, Вищий

Арбітражний Суд України.

 

Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада

України.

 

Саме про Верховну Раду України та її конституційний статус піде мова у

цій роботі.

 

Пріоритетною рисою українського парламенту як органу законодавчої влади

є його єдиюгість, виключність, універсальність в системі органів

державної влади, що зумовлено насамперед унітарним характером нашої

держави, тобто державним устроєм, вже згаданим поділом державної влади,

його внутрішньою структурою та ін.

 

Нині в Україні не існує інших органів законодавчої влади —

загальнонаціональних або місцевих — крім її Верховної Ради. До 1992 р. в

період між сесіями Верховної Ради законодавчу владу здійснювала її

Президія шляхом внесення змін і доповнень до чинних законодавчих актів,

 

Верховна Рада є загальнонаціональним представницьким органом державної

влади, оскільки вона представляє увесь український народ — громадян

України всіх національностей і виступає від імені всього народу. Це

випливає як з Преамбули Конституції та її змісту, так і з назви

парламенту — "Верховна Рада України".

 

Колегіальний характер Верховної Ради як парламенту України полягає

насамперед у її складі та порядку роботи. Верховна Рада складається з

450 народних депутатів (ст. 76 Конституції) і є повноважною за умови

обрання не менш як двох третин від її конституційного складу (ст. 82

Конституції). Рішення Верховної Ради приймаються на її пленарних

засіданнях шляхом голосування (ст. 84 Конституції). Закони та інші акти

Верховна Рада приймає більшістю від її конституційного складу, крім

випадків, передбачених Конституцією (ст. 91).

 

Виборний характер українського парламенту, як і парламентів інших країн,

полягає в тому, що він формується виключно шляхом виборів народних

депутатів. Ці вибори є, як правило, вільними і демократичними. Вони

проводяться на основі загального, рівного і прямого виборчого права

шляхом таємного голосування.

 

Однією з істотних особливостей українського парламенту є його

однопалатність. Така структура яка не є типовою для великих і середніх

держав, але в Україні на це є вагомі причини об'єктивного і

суб'єктивного характеру. Однопалатна структура українського парламенту

зумовлена насамперед тим, що Україна є унітарною державою (ст. 2

Конституції), становлення парламентаризму в Україні (в його класичному

розумінні) перебуває на початковому етапі, українське суспільство і, як

наслідок цього, український парламент є лише відносно структурованими, а

організація державної влади за принципом її поділу на законодавчу,

виконавчу і судову утвердилася в Україні далеко ще не в усіх відношеннях

та іншими обставинами.

 

Звичайно, однопалатний характер парламенту породжує і може породжувати

згодом певні проблеми, зокрема, щодо темпів законотворчості і якості

законодавчих актів, місця законодавчої функції в системі функцій

парламенту, щодо його відносин з іншими органами державної влади,

зв'язків парламентаріїв з виборцями і з парламентами інших країн тощо.

 

Але при відсутності достатніх зовнішніх передумов для двопалатної

структури наш парламент на цьому шляху має пройти певну відстань свого

внутрішнього розвитку, визрівання, структуризації.

 

Оскільки в найближчі 5—10 років передбачається виконання парламентом значного обсягу робіт , практично створення нової системи законодавства

і права, то ймовірно, що протягом цього часу відбуватиметься інтенсивний

розвиток інфраструктури парламенту, широке залучення до законопроектних

робіт органів виконавчої і судової влади, наукових установ і навчальних

закладів, істотне зміцнення законодавчих, інформаційних, наукових та

інших основ діяльності парламенту.

 

Постійно діючий характер українського парламенту полягає, зокрема, в

тому, що народні депутати обираються до Верховної Ради строком на чотири

роки і здійснюють свої повноваження на постійній основі. Верховна Рада,

за Конституцією (ст. 82), працює сесійно. Чергові сесії Верховної Ради

починаються першого вівторка лютого і першого вівторка вересня кожного

року (ст, 83). Новообрана Верховна Рада збирається на першу сесію не

пізніше як на тридцятий день після офіційного оголошення результатів

виборів. Якщо протягом тридцяти днів будь-якої чергової сесії пленарні

засідання не можуть розпочатися, то Президент може достроково припинити

повноваження Верховної Ради.

 

Постійно діючий характер Верховної Ради є одним з найістотніших

результатів реформування держави, державної влади, в тому числі

законодавчої, яке здійснюється від часу проголошення незалежності

України. Завдяки цим та багатьом іншим зрушенням Верховна Рада як орган

законодавчої влади остаточно перетворилась на парламент, який став

реальним органом законодавчої влади.

 

Ці та інші риси парламенту зумовлюють властиве лише йому місце в системі

органів державної влади. Парламент України є пріоритетним органом в

системі органів державної влади України, першим серед рівних. Він

здійснює законодавчу владу, бере участь у формуванні органів виконавчої

і судової влади, є загальним представником народу і виразником його

волі.

 

Парламент України має багатогранні відносини з іншими органами державної

влади та з суб'єктами політичної системи: політичними партіями тощо.

 

Найбільш тісними і багатогранними є відносини парламенту з Президентом.

Це зумовлено їхніми функціями і повноваженнями, передбаченими

Конституцією та законами, системою отримань і противаг один щодо одного

та іншими обставинами.

 

Вихідним повноваженням Верховної Ради у взаємовідносинах з Президентом є

право парламенту призначати вибори Президента у строки, визначені

Конституцією (ст. 85). Новообраний Президент, заступаючи на свій пост,

складає присягу народові України на урочистому засіданні Верховної Ради

(ст. 104 Конституції), виявляючи тим  самим повагу як безпосередньо  до

народу, так і до парламенту України.

 

Але головним змістом взаємовідносин парламенту і Президента є сам хід

здійснення ними своїх функцій і повноважень.

 

Зокрема, Верховна Рада заслуховує щорічні та позачергові послання

Президента про внутрішнє і зовнішнє становище України (ст. 85

Конституції), направляє новоприйняті закони Президентові (ст. 94

Конституції);

 

надає у встановленому законом строки згоду на обов'язковість міжнародних

договорів України та денонсацію міжнародних договорів України, які укладає, як правило, Президент.

 

Парламент затверджує укази Президента про введення воєнного чи

надзвичайного стану в Україні або в окремих її регіонах, про загальну

або часткову мобілізацію, про оголошення окремих місцевостей зонами

надзвичайної екологічної ситуації.

 

Чільне місце у взаємовідносинах Президента з парламентом посідають

питання формування органів державної влади. Так, парламент надає згоду

на призначення Президентом Прем'єр-міністра, Голови Антимоно-польного

комітету України, Голови Фонду державного майна, Голови державного

комітету телебачення і радіомовлення, Генерального прокурора України,

висловлює недовіру Генеральному прокуророві, що має наслідком його

відставку з посади тощо.

 

Є випадки, коли роль парламенту щодо призначень та інших дій відносно

посадових осіб значно вагоміша, хоча це відбувається також за поданням

Президента, а іноді й без нього, як-от призначення чи обрання частини

складу колегіальних органів державної влади тощо. Зокрема, за поданням

Президента парламент призначає на посаду та звільняє з посади голову

Національного банку України, призначає на посаду та припиняє

повноваження Центральної виборчої комісії.

 

Широко передбачена Конституцією участь парламенту у формуванні органів

державної влади на паритетних засадах з Президентом та іншими органами

державної влади. Зокрема, Верховна Рада призначає третину складу

Конституційного Суду; призначає та звільняє половину складу Ради

Національного банку, призначає половину складу Національної ради України

з питань телебачення і радіомовлення (ст. 85 Конституції) тощо.

 

        Окрім того. Верховна Рада приймає рішення  про направлення запиту

до Президента на вимогу народного депутата, групи народних депутатів чи

комітету Верховної Ради, попередньо підтриману не менш, як третиною

конституційного складу Верховної Ради; має право усунути Президента з

поста в порядку особливої процедури (імпічменту), встановленому

Конституцією (ст. 111).

 

Багатофункціональними є відносини Верховної Ради — парламенту — з

Кабінетом Міністрів, який підконтрольний і підзвітний Верховній Раді

(ст. 113 Конституції). Верховна Рада  дає згоду на призначення

Прем'єр-міністра, розглядає і приймає рішення щодо схвалення (не

схвалення) програми діяльності Кабінету Міністрів, здійснює контроль за

його діяльністю.

 

За пропозицією не менш як третини народних депутатів від її

конституційного складу Верховна Рада може розглянути питання про

відповідальність Кабінету Міністрів та прийняти резолюцію недовіри йому

більшістю від конституційного складу Верховної Ради, наслідком якої є

відставка Кабінету Міністрів.

 

Найважливішими повноваженнями Верховної Ради щодо Кабінету Міністрів та

інших органів виконавчої влади є прийняття нею законів про організацію і

діяльність органів виконавчої влади, основи державної служби та ін.

 

Багатогранними є відносини Верховної Ради з органами судової влади.

Зокрема, Верховна Рада призначає третину складу Конституційного Суду,

обирає суддів судів загальної юрисдикції, надає згоду на призначення Президентом на посаду Генерального прокурора, може висловити недовіру

Генеральному прокуророві, що має наслідком його відставку з посади,

призначає трьох представників до Вищої ради юстиції.

 

Парламент як орган законодавчої влади визначає законами України

судоустрій, судочинство, статус суддів, засади судової експертизи,

організацію та діяльність прокуратури.

 

Багатогранною є взаємодія парламенту з органами правосуддя і прокуратури

у процесі здійснення парламентського контролю.

 

обираються, призначаються чи затверджуються Верховною Радою,

заслуховування та підготовка для розгляду Верховною Радою відповідних

висновків щодо цих кандидатур; обговорення кандидатур посадових осіб,

призначення яких відповідно до законодавства погоджується з комітетами,

підготовка відповідних висновків щодо цих осіб;

 

4) попередній розгляд та підготовка  висновків і пропозицій щодо