Основні етапи розвитку судової системи України

Основні етапи розвитку судової системи України

Історія розвитку судової системи є складовою частиною історії держави і суспільства в цілому. На різних етапах розвитку держави суди відображають її політику і здійснюють її функції. Розвиток судової системи України умовно можна поділити на декілька етапів.

Становлення радянського суду

Після Жовтневої революції в багатьох містах і навіть селах України були організовані нові суди. Першим документом Народного Секретаріату про суд була постанова від 4 січня 1918 р. "Про введення народного суду на Україні", якою була передбачена ліквідація старої судової системи (окружні суди, судові палати, військові і морські суди, комерційні суди м. Одеси, волосні та мирові суди). На Україні були організовані дільничні народні суди з розрахунку один суд на 10000 осіб. Вироки виносилися ім'ям народу України більшістю голосів членів суду, були остаточними і не підлягали оскарженню, тому суди другої інстанції (для апеляційного та касаційного перегляду справ не організовувалися. Вирок суду підлягав негайному виконанню. А у разі виявлення "нових істотних обставин" у справі, вона могла бути переглянута тим же судовим органом.

Попереднє розслідування у кримінальних справах проводив один з постійних народних суддів, а накази про затримку, арешт затверджувалися всім складом народного суду протягом 12 годин.

Організація судових органів, відповідно до реформи 1922 р. завершилася створенням двох рівнозначних систем: революційних трибуналів і народних судів. Поряд з єдиною судовою системою діяла система тимчасових спеціальних судів:

у справах про злочини, що загрожують Червоній Армії — 
військові трибунали;

у справах про особливо небезпечні злочини, що загрожують 
транспорту, — транспортні трибунали;

у справах про злочини і порушення Кодексу законів про 
працю — особливі трудові сесії народних судів.

Діяльність судових органів у період відбудови народного господарства (1925—1937 рр.)

Цей етап відзначається суттєвим впливом на судову систему адміністративно-командних принципів і відходом від демократичних принципів правосуддя, що почали впроваджуватися на першому етапі. Процес формування незалежних судів надовго призупинився. На зміну прийшов етап "інтеграції" судів у систему виконавчих органів влади і створення репресивних органів. Великого поширення і резонансу набували процеси проти духовенства. Були порушені справи про закриття Києво-Печерської лаври, а також Фролівського монастиря і виселення звідти монахів.

З 1926 р. починають діяти позасудові органи, що були наділені повноваженнями розглядати політичні справи і справи про господарські злочини в особливо великих розмірах. Постановою ГПУ У РСР від 9 червня 1926 р. "Про уточнення функцій органів Державного політичного управління УРСР" слідство у справах про службові і господарські злочини, крадіжки державного і колективного майна і проти порядку управління провадилося надзвичайними сесіями; вони також приймали рішення у цих справах. Ці органи були організовані в Україні як тимчасові революційні суди для боротьби з контрреволюційними проявами і проіснували 12 років (з 17 липня 1922 р. до 10 липня 1934 р.).

25 вересня 1931 р. постановою ВУЦВК  і РНК УРСР було затверджене  Положення про судоустрій Української  РСР. Особлива увага приділяється  боротьбі зі спробами протистояти  соціалістичному будівництву. У  результаті створення в 1932 р. 5 областей  — Харківської, Київської, Вінницької, Дніпропетровської, Одеської — виникають  обласні суди, що були судами  першої і касаційної інстанцій.

Організація і діяльність судових органів у період "завершення будівництва соціалізму" (1937—1958 рр.)

Відповідно до Закону про судоустрій УРСР 1938 р. судові органи складалися з:

військових трибуналів;

лінійних судів залізничного транспорту (по одному на кожній залізниці);

водно-транспортних лінійних судів (Азово-Чорноморський і Дніпровський басейни).

Вони складали систему спеціальних судів, що діяли в УРСР. До основної судової системи входили наступні органи: народні суди; обласні суди; Верховний Суд УРСР.

Характерною рисою цього періоду було явне підпорядкування всіх судів єдиному центральному судовому органу — Верховному Суду СРСР, що не мав ніяких обмежень у своїх повноваженнях, перевіряючи законність і обґрунтованість вироків і рішень усіх судів країни без урахування інтересів вищих органів судової влади республіки.

Судові органи в період "будівництва комунізму" (1958—1970 рр.)

На цьому етапі відбувалось становлення судової системи з урахуванням інтересів республіки, відмирання репресивної структури. У цей період було прийнято Закон "Про судоустрій УРСР" 1960 р. який зберіг судову систему, що існувала раніше, розширивши компетенцію судів; затверджені нові КК та КПК УРСР (введені в дію 1 квітня 1961 р.); прийняті нові ЦК та ЦПК УРСР 1963 р. У цей же час створюються товариські суди, що діють на підставі Положення про товариські суди, затвердженого Президією Верховної Ради УРСР 1961 р. Замість дільниць народного суду Закон "Про судоустрій УРСР" передбачив створення єдиного народного суду району чи міста, що не має районного поділу.

Всі ці заходи дозволили значною мірою демократизувати органи правосуддя: посилити процесуальні гарантії прав обвинуваченого і потерпілого, розширити права захисту шляхом допущення захисника не тільки на етапі судового розгляду, а й на етапі попереднього слідства, підвищити роль народних засідателів. Нове кримінальне законодавство відмовилось від "аналогії закону", були декриміналізовані ряд діянь, скасовані такі додаткові види кримінального покарання: оголошення ворогом трудящих з позбавленням громадянства СРСР, вигнання за межі СРСР та позбавлення виборчих прав. Було підвищено загальний вік, з якого настає кримінальна відповідальність — з 14 до 16 років, а з 14-річного віку особи притягались до відповідальності лише за тяжкі злочини, за які раніше каралися з 12 років.

Період 1970—90-х рр.

Прийняття Конституції УРСР 1978 р. сприяло перегляду цілого ряду законодавчих актів, у тому числі й тих, що регулювали організацію та діяльність судових органів. Основний напрям діяльності судів цього періоду був пов'язаний з реабілітацією жертв сваволі і беззаконня. Однак у результаті реабілітації відновлювалися тільки цивільні права і скасовувалися незаконні рішення репресивних органів, а майнові і моральні права не відновлювалися.

У цей період істотно оновлюється судова система, відбувається повернення до демократичного принципу — здійснення правосуддя виключно судами.

Сучасний період організації і діяльності судової системи України

Сучасний етап характеризується новими підходами до проблем законності, правопорядку, охорони і захисту прав і законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Перший крок був зроблений внесенням змін до Конституції 1978 р.: збільшені терміни повноважень суддів з 5 до 10 років, підвищена відповідальність за неповагу до суду, чітко визначений статус суддів; передбачалася організація з'їздів і конференцій суддів, створення кваліфікаційних комісій суддів.

Наступний крок був зроблений після прийняття Конституції 96 р., яка визначає порядок обрання суддів, терміни пов-ноиажень суддів (уперше на посаду професійного судді особи призначаються Президентом терміном на 5 років, всі інші судді обираються Верховною Радою безстроково в порядку, установленому законодавством України), значно підвищений соціальний статус суддів.

Сьогодні створена національна система правосуддя, основи якої закріплені на конституційному і законодавчому рівнях; ут-норений орган конституційної юрисдикції, прийняті нові кодифіковані процесуальні акти; відбувається гармонізація українського законодавства з нормами міжнародного права. Це свідчить про сталу тенденцію гуманізації усіх складових судово-правової системи України.