Спільні підприємства як субєкт зед

 

ВСТУП

 

Включення України до системи світогосподарських зв'язків супроводжується адаптацією структури її економіки, всього господарського механізму до надзвичайно високих вимог, які диктує сучасне ринкове господарство. Інтегруючись у світове господарство, Україна прагне розвивати зовнішньоекономічні відносини у всій різноманітності їх форм.

На сьогодні в умовах глобалізації, а також світової економічної кризи, дуже важливим моментом стає актуальність залучення прямих іноземних інвестицій і створення спільних підприємств. Доцільність цього процесу обумовлена тим, що спільне підприємництво та іноземні інвестиції сприяють формуванню власної ринкової інфраструктури України, а додатково залучені інвестиції допомагають виходу окремих підприємств і господарства країни в цілому з кризового стану.

Спільні підприємства (далі - СП), які створюються компаніями двох або більше країн, дають можливість поєднати ресурси, досвід та зв'язки. Створення спільних підприємств в Україні на сьогодні є актуальним та позитивним, оскільки саме вони інвестують значні кошти та нові технології управління, стимулюють процес виробництва в Україні конкурентоспроможної продукції, полегшують її вихід на міжнародні ринки.

Проблемам створенняі функціонування СП, окремим аспектам їх діяльності та питанням іноземного інвестування присвячено дослідження таких вчених, як В. Александрова, М. Бриля, Т. Кизима, Т. Мацибори, Л. Нейкова, І. Стьолярова, А. Юзефовича та інших.

Віддаючи належне вченим і фахівцям, в роботах котрих узагальнено світовий досвід діяльності СП, слід зауважити, що до цього часу залишилася нерозв'язаною низка питань, пов'язаних з оптимізацією процесу формування та діяльності СП і шляхів адаптації світових характеристик їх розвитку до національних умов, зокрема політичних, соціально-економічних, національно-культурних.

Завданням цієї роботи є розгляд сутності СП; вивчення їх діяльності; визначення потреб України в іноземних інвестиціях на основі статистичних досліджень розподілу іноземних інвестицій за регіонами України; визначення причин, що перешкоджають залученню іноземних інвестицій в України та створенню СП.

Передметом вивчення є саме явище функціонування спільних підприємств як суб’єкта ЗЕД.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Розвиток наукової думки щодо вивчення спільних підприємств як суб’єкта ЗЕД

 

Однією з найбільш поширених форм організації зовнішньоекономічних зв’язків є спільні підприємства (СП), засновані на власності партнерів з різних держав. Процеси створення та функціонування СП завжди пов’язані з низкою проблем, зумовлених різнорідністю економічного, правового, політичного і соціально-культурного середовища країн-учасниць. Звідси виникає потреба у розробці такої моделі спільного підприємства, яка забезпечила б максимальну віддачу інвестованого національного і зарубіжного капіталу.

Світова економічна наука набула значного досвіду щодо вивчення проблем розвитку спільних підприємств. Зокрема, характеристика визначальних рис СП подана у працях Н. Вознесенської,   В. Кашина, Л. Родіної, К. Семенова; дослідження механізму функціонування спільних підприємств посідають важливе місце у наукових розробках Б. Вілперта, О. Власюка, Е. Грицюка, Дж. Коцці,  Д. Лук’яненка, Д. Маурі, А. Мельник, Ю. Олейнікова, О. Пестрецової; організаційно-економічні основи діяльності СП досліджувались Є. Вилковою, А. Голубовичем, А. Ждановим,                      А. Кайсаровим, Ю. Макогоном, Г. Мікеріним, Л. Нейковою, Є. Панченком, Є. Савельєвим,          В. Сумароковим, Н. Томіліним, К. Феєм, С. Юрієм; аналіз функціонування спільних підприємств у різних країнах в різні роки проведено А. Березним, В. Буткевичем, І. Гайдучком, І. Костєнковим, Т. Поповою; правові аспекти спільного підприємництва досліджувались О. Гаврилюком,              Н. Кузнєцовою, А. Омельченком та іншими авторами. Водночас питання, пов’язані з особливостями досягнення синергічного ефекту в межах СП, залишились невисвітленими у монографіях та інших публікаціях вітчизняних і зарубіжних науковців. Особливо актуальними ці проблеми є для України, де спільні підприємства розглядаються насамперед як сполучна ланка між нашою державою і світовим співтовариством. Завдяки прямим іноземним інвестиціям, що надходять в основному у формі СП, уряд України намагається підвищити конкурентоспроможність вітчизняної продукції на міжнародних ринках, а відтак, завоювати авторитет на світовій політичній арені. Усе це вказує на необхідність розробки та реалізації заходів, спрямованих на удосконалення економічної діяльності спільних підприємств, в основу яких може бути покладено положення концепції синергізму як особливого виду стратегічних переваг міжнародного співробітництва.

На першому  етапі, з початку 70-х рр. до початку 80-х рр., роботи вітчизняних дослідників  присвячувалися спільному підприємництву в зарубіжних країнах (міжнародні господарські організації в країнах-членах РЕВ, правове положення змішаних товариств у країнах ЄЕС).

Другий етап, з початку 80-х рр. до початку 90-х  рр., пов'язаний із початковим допуском інвестування капіталу з країн - членів РЕВ і тільки шляхом створення, так  званих СГО (спільних господарських організацій). СГО, утвореним на території СРСР, був присвячений ряд спеціальних нормативних актів. При цьому підкреслювалося, що на території держави-члена РЕВ спільна господарська організація є однією з форм соціалістичної економічної інтеграції і не може розглядатися, як інвестування власне іноземного капіталу. Пізніше, з 1987 року, в радянському законодавстві поняття спільного підприємства нерозривно зв'язувалося з іноземними інвестиціями. На цьому етапі роботи вітчизняних дослідників присвячувалися правовим питанням заснування і діяльності на території СРСР спільних підприємств за участю радянських організацій і фірм капіталістичних країн і країн, що розвиваються.

Третій етап,  з початку 90-х рр., пов'язаний із формуванням  національних законодавств колишніх радянських республік, а також із практикою застосування законодавства про конкуренцію ЄС.

Далі в розділі  висвітлюються існуючі у вітчизняній  і зарубіжній літературі трактування  спільного підприємництва. Ототожнення  “joint venture” і спільного підприємства як форми іноземного інвестування - найбільш поширена точка зору.

Для того, щоб  визначити суб'єктів правовідносин, охоплюваних поняттям “joint venture”, необхідно  звернутися до іншого поняття - “undertaking”. Законодавство про конкуренцію  ЄС складають норми, що забороняють антиконкурентні угоди між суб'єктами підприємницької діяльності (“undertakings”) і зловживання домінуючим положенням на ринку. Під поняттям “undertaking” розуміється будь-який суб'єкт, що здійснює підприємницьку діяльність. Воно охоплює фізичних осіб, юридичних осіб і їхні об'єднання, неправосуб'єктні організації, що здійснюють підприємницьку діяльність. На підставі розглянутого автором робиться висновок, що “joint venture” не варто трактувати як спільне або змішане підприємство. Правильніше визначати “joint venture”, як спільну підприємницьку діяльність, тому що під “joint venture” припускається спільна діяльність суб'єктів підприємництва (незалежно від їхньої державної приналежності), заснована на об'єднанні зусиль, засобів, майна та на розподілі результатів і ризиків від її здійснення, у формі договору, правосуб'єктної або неправосуб'єктної організації для досягнення загальної мети.

При визначенні комерційної або підприємницької  діяльності в праві ЄС використовується традиційне формулювання “мета одержання прибутку”, що трактується, як розподіл між фундаторами компанії матеріальних благ, одержуваних компанією в результаті її діяльності. Проте, у літературі відзначається, що це трактування вже не відповідає в достатній мірі потребам сучасної економіки в зв'язку зі зростаючою роллю державних і націоналізованих підприємств, прибуток яких йде безпосередньо в бюджет, а також із появою нових організаційно-правових форм, задача яких - сприяння кооперації підприємств, а не одержання прибутку і розподіл його між учасниками. Тому, більшість західноєвропейських юристів при тлумаченні поняття “прибуток” наголошують на “рентабельність”, як на необхідну умову ведення будь-якої господарської діяльності, турботу про запобігання збитків. У теоретичному тлумаченні ціль одержання прибутку розуміється ширше, ніж намір розподілити його між учасниками. Скоріше вона розуміється як ефективно і небезоплатно здійснювана господарська діяльність.

Тому, якщо розглядати явище “joint venture” у господарсько-правовому аспекті щодо українського законодавства, то можна зробити висновок про те, що суб'єкти аналізованих відносин охоплюються поняттям суб'єкта господарювання.

 

2.  Спільні підприємства як суб’єкт ЗЕД: поняття та специфіка

В українській  господарській практиці разом з терміном "спільне підприємництво" вкоренився й інший – "спільні підприємства" (надалі – СП). При цьому другий термін розуміють як такий, що позначає інститут, який уособлює в собі ті структури, механізми та цілі, що випливають із першого. Разом з тим для обох термінів у англійській мові є поняття "joint venture" з тим уточненням, що "наші" СП на Заході часто могли б сприйматися просто як підприємства з іноземними інвестиціями.

Адже чимало великих інвестиційних проектів, які відіграють помітну роль у процесі економічного відродження національної економіки в нашій державі, здійснено саме у такій формі. З іншого боку, помилки та зловживання, яких було допущено під час організації спільного підприємництва, ускладнили спроби сформувати здорове конкурентне середовище, негативно позначилися на соціально-економічних процесах, експортно-імпортному балансі та транскордонному русі капіталів.

Тому проблематика функціонування спільних підприємств  заслуговує на особливу увагу як в  теоретичному аспекті, щодо визначення природи цього явища, так і в прикладному, практичному сенсі, у контексті міжнародного досвіду спільного підприємництва та реальних проблем із його здійсненням і регулюванням в нашій державі.

Спільні підприємства – це такі господарські підприємницькі структури, які утворюються різнонаціональними засновниками та характеризуються наявністю спільного майна, спільним управлінням та спільним розподілом прибутку й ризику.

У міжнародній  практиці відомі чотири головні типи СП, які пов'язані з рухом інвестиційного капіталу. Ними є:

• акціонерне товариство (підприємство, капітал якого складається з внесків акціонерів; засновники такого товариства емітують акції);
• товариство з обмеженою відповідальністю (об'єднання осіб, які беруть участь у діяльності фірми, причому відповідальність кожного з учасників за зобов'язаннями цієї фірми обмежується його внеском до статутного фонду підприємства в однаковій для всіх учасників пропорції до суми внеску);
• командитне товариство (різновид господарської організації у сфері виробництва та торгівлі, учасники якої поділяються на таких, що беруть на себе ризик щодо діяльності підприємства усім своїм майном (як правило, йдеться про одного такого учасника) та командитистів або вкладників, які відповідають за зобов'язаннями тільки внесеним ними капіталом та отримують відповідну частку прибутку);
• холдинг (акціонерне товариство, яке володіє контрольним пакетом акцій юридичне самостійних організацій (банків, підприємств) з метою здійснення контролю над їхніми операціями) [16].

СП, як форма господарювання на базі міжнародного усуспільнення капіталів, пайового володіння різнонаціональних власників, постають ще одним проявом, а також інструментом взаємного проникнення, інтеграції національних відтворювальних комплексів, науково-технічних, соціально-культурних потенціалів. В умовах поглиблення інтернаціоналізації господарського життя СП є таким важливим чинником зближення макроекономічних структур, який сприяє утворенню єдиного господарського простору в регіональному і світовому масштабах.

Спільні підприємства – підприємства, які базуються на спільному капіталі суб'єктів господарської діяльності України та іноземних суб'єктів господарської діяльності, на спільному управлінні та на спільному розподілі результатів та ризиків.

Оскільки СП мають корпоративну природу, то з погляду їх походження можна виділити такі організаційно-інституційні шляхи:

• купівля зарубіжним інвестором частки власності діючого підприємства, пакету його акцій;
• створення заінтересованими сторонами-засновниками нової підприємницької організації;
• виділення частини виробничих потужностей зі складу великого концерну, об'єднання, підприємства, а також кардинальна технологічна реконструкція і організаційно-структурна перебудова тих або інших господарських формувань з утворенням нової самостійної підприємницької одиниці за участі різнонаціональних капіталів [16].

Сфера діяльності СП дуже широка й охоплює передвиробничу стадію (науково-дослідні й дослідно-конструкторські  роботи, попередні інформаційно-консалтингові  послуги), власне процес виробництва товарів, їх збут, а також післяпродажне обслуговування складних технічних виробів, співробітництво в галузі фінансів, страхування, транспорту, туризму та ін.

Спільне підприємництво передбачає глибоку в технологічному і в  організаційному плані міжнародну співпрацю комерційних структур, причому на довгостроковій основі. Така взаємодія поширюється на всі фази виробничого циклу "наука – техніка – виробництво – збут" та охоплює широкий набір інструментів маркетингу: від розроблення самої концепції господарсько-виробничої діяльності, окремих номенклатурних позицій товарів, що випускаються, до практичної реалізації продукції, продажу товарів (послуг) та післяпродажного обслуговування.

У нашій країні протягом періоду, який розпочався з другої половини 80-х років, тобто ще з часів її перебування у складі СРСР, відбулася відома еволюція поняття СП та тих завдань, які покладаються на структури подібного типу. Спочатку СП розуміли як своєрідну форму виробничого кооперування – на внутрішньосистемному рівні Східного блоку РЕВ на чолі із Радянським Союзом та на рівні міжсистемному, із залученням капіталів із капіталістичних країн та країн, що розвиваються. Але пізніше спектр очікуваних форм господарсько-правової діяльності СП розширився, охопивши, наприклад, такі, які належать до сфер обігу інформації, рекламних, посередницьких послуг.